О. Гольденвейзер «З київських спогадів»

«То була початкова епоха більшовизму, коли Рада народних коміса­рів щодня ухвалювала декрети, які мали засвідчувати втілення тих або інших “завоювань революції”, – скасування права власності, націоналізацію, проголошення різних прав і привілеїв пролетаріату. Українці не могли аж надто відставати в цьому революційному завзятті; тому в четвертому Універсалі сформульовано пункт про соціалізацію землі, робітничий нагляд за виробництвом тощо. Зага­лом позицію українських владних партій визначало те, що вони по суті аж ніяк не правіші за більшовиків: ті за негайний мир, і ці за негайний мир; ті за безпосередній перехід до соціалізму, і ці так само; у тих влада в руках рад, а в цих – у руках Центральної Ради, яка так само є представництвом пролетаріату й найбіднішого селянства. Однак, незважаючи на всі старання українців довести, що вони – ті самі більшовики, це змагання “хто лівіший” закінчи­лось не на їхню користь...

26 січня… Київ захопив радянський загін Муравйова. Бомбардування міста тривало цілих 11 днів – від 15 до 26 січня. Більшовицькі бата­реї були розташовані на лівому березі Дніпра, у районі Дарниці. Звід­ти перелітним вогнем обстрілювали місто. Кидали на нас через раз тридюймівки й шестидюймівки... Жертв серед киян було порівняно небагато; проте руйнування були жахливі. Думаю, що не менше половини будинків у місті зазнали пошкоджень від снарядів. Спала­хували пожежі, і це справляло моторошне враження.

Легко уявити собі стан киян у ті дні. Переживши згодом ще з деся­ток переворотів, евакуацій, погромів, мешканці Києва з непідробним жахом згадують про ці одинадцять днів бомбардування. Майже весь час населення провело в підвалах, у холоді й темряві. Магазини й базари, цілком зрозуміло, були закриті; тому доводилося харчувати­ся випадковими залишками, адже запасів тоді ще ніхто не робив.

26 січня зранку до міста ввійшли більшовики. Вони пробули в Києві того разу лише три тижні, і той перший прояв більшовизму не був позбавлений яскравих вражень і своєрідної демонічної сили. Рада, залишивши Київ, розташувалася в Житомирі; про її переговори з німцями нічого ще не знали. Проте вже в наступні дні після одер­жання першої телеграми про Брестський мир містом розходилися чутки про німецький наступ на Україну. Незабаром стала поміт­ною зніяковілість і в самих більшовиків. А ще за пару днів одна з міс­цевих газет насмілилася передрукувати наказ одного німецького генерала, у якому повідомлялося, що німецька армія, на прохання представників дружнього українського народу, рушила звільняти Україну з-під влади більшовиків.

Наступ німців розгортався з фантастичною швидкістю. Жодного опору їм не чинили. За якихось 7 днів після підписання миру вони були вже в Києві... Наступного ранку, після втечі Євгенії Бош та інших комісарів, до міста ввійшли незначні українські частини на чолі з Петлюрою. Німці з галантності надали їм честь увійти пер­шими. До обіду в місті стало відомо, що на вокзалі німці.

...Цікавість брала гору, і кияни юрбами потяглися на вокзал, щоб подивитися на заморських гостей... Вигляд вони мали обвітрений, зморений і виснажений. Одягнені в суцільний сірий колір, із сірими заплічниками, біля сірих візків і кухонь, німецькі полки справляли враження якогось каравану подорожніх.

Утім, наступного дня на Софійському майдані німецьке командуван­ня влаштувало доволі імпозантний парад, який, за словами присут­ніх, уже більшою мірою відповідав нашим уявленням про німецьку армію.

Потім почалося те, що один німецький солдат визначив словами “Ми наведемо лад”. Було видрукувано прекрасний план міста німець­кою мовою. На всіх перехрестях встановлено дощечки з німецькими написами. Спеціальні стрілки вказували, як куди пройти, і одразу було зазначено, скільки хвилин на це потрібно. Все місто, наче паву­тинням, обплутали телеграфними й телефонними дротами...

Поиск по сайту: