Утопічний соціалізм

У 30-х роках XIX ст. складається низка напрямків утопіч­ного соціалізму та комунізму, що спиралися на ідеї соціальної справедливості. Найбільш вагомий вклад у розвиток ідеї утопіч­ного соціалізму внесли Анрі Сен-Сімон (1760—1825) та Шарль Фур´є (1772—1837) у Франції; Роберт Оуен (1771 — 1858) — в Англії. їхні соціально-етичні ідеї оперті на еволюційну тео­рію, що розкривала становлення моральної свідомості як при­родно-історичного процесу. Отже, вона містила у феномені су­спільності ідею рівності та справедливості. Мова йшла не лише про соціальну справедливість, оперту на розвинуте законодав­ство. У їхніх працях ставилися питання економічної справед­ливості та економічної рівності. Шляхи до них Сен-Сімон ба­чив у підтримці влади (авторитаризм), а Фур´є та Оуен бачили їх поза втручанням держави (лібералізм).

Значна роль у вченнях соціалістів-утопістів відводиться теорії моралі. Вони обстоювали погляд на суспільство як про­цес, у ході якого удосконалюються знання людей та їх мо­ральність. Етику вони розглядають як прикладну науку, що Досліджує "моральний світ", тобто людину — активно діючу силу дійсності. Етичну теорію Сен-Сімон ставить вище за філо­софію, оскільки вона осягає собою усі інші науки про людину. Оуєн бачить в етиці науку про суспільство загалом та про "новий моральнісний світ" — про нове ідеальне суспільство, мета якого — виховання досконалої особистості. На цій підставі уся попередня етична теорія розглядається як суто спекулятивна, далека від дійсності й неефективна у плані можливостей удосконалення моралі та життя людей загалом.

Фур´є висловив думку про класовий характер моралі, а етику вважав "дочкою розкошів", служницею вищих суспільних верств. На його думку, "мораль" у різні часи налаштовувалася на потреби сильних, звинувачуючи "слабких" у різних пороках [12, с 76—77].

Об´єктом критики була також релігійна мораль. Правда, Сен-Сімон слушно розрізняв ідеал християнства і практику церкви та духовенства. У християнстві він бачив плідним моральний принцип: "Усі люди — брати" і висловлював сподівання, що духовенство можна використати у процесі морального вихован­ня суспільства за умови дотримання названого принципу. Більщ радикальну позицію займов Оуен. Він уважав, що релігія по­роджена невіглаством, а священики — уособлення пороків, тому нічого доброго навчити людей не в змозі. На його думку, релі­гія позбавлена будь-якої моральної цінності.

Вбачаючи в етиці основну засаду виховного впливу, утопі­сти, зокрема Сен-Сімон, відводили їй вирішальну роль у вдос­коналенні суспільства. Сен-Сімон пише, насамперед, що етика покликана "регулювати діяльність суспільства", оскільки вона є наукою, що утворює суспільство і є його основою" [9, с 381]. Велику увагу Сен-Сімон приділяє "механізмам соціальної організації", дбаючи про суспільну злагоду на засадах справед­ливості. Він висуває три основні принципи регулювання сто­сунків "правлячої меншості і пролетаріату". Серед них, окрім економічних, названі заходи морального плану: рівність та спра­ведливість у суспільних стосунках [9, с 326]. Суспільна злаго­да на засадах справедливості має на меті "покращення нашого морального і фізичного добробуту" [9, с 326]. Ілюзорний харак­тер ідей утопістів виявляє себе в наївній вірі, буцімто відкрита ними цінність моралі дозволить перебудувати усе суспільне життя на засадах моральності, а отже зробити людство щасливим. Моральне виховання розглядалося як умова практичного здійснення ідеального суспільного устрою. Відчутний є вплив ідей Платона про ідеальний державний устрій, у якому право на виховання громадян привласнює собі держава.

В етиці соціалістів-утопістів міститься низка плідних ідей. Так, Фур´є розробив "теорію пристрастей", визначивши їх залежно від спрямованості, по-перше, як чуттєві; по-друге, — моральні, що є потребами душі у дружбі, любові, сім´ї, по-третє, — вищі пристрасті, що пов´язані з удосконаленням соціальних стосунків. Чуттєві пристрасті (перша група) розгляда­ються як перший ступінь становлення морального відношення, яке людина спрямовує на себе, прагнучи задоволення від життя.

Удосконалення пристрастей, їх піднесення на вищі щаблі, Фур´є ставить у залежність від матеріальних умов життя лю­дей. Він слушно вказує, що рабська праця принижувала і при­гнічувала в людях вищі пристрасті. Розвиток людських при­страстей у напрямку удосконалення бачиться реальним за умо­ви справедливої організації суспільства: забезпечення для усіх матеріального добробуту, свободи і справедливості. Мета су­спільства — створити умови для злету пристрастей у напрямку "гармонізму". Сутність останнього полягає у здатності узгоджу­вати власне розуміння щастя з розумінням інших та діяти у ме­жах людинолюбності. Мета суспільства — гармонійний розви­ток усіх духовних та фізичних сил людини.

Соціалісти-утопісти виступили з гострою критикою мораль­них засад буржуазного суспільства. Вони характеризували ка­піталізм як суспільство, в якому "дух торгівлі керує політи­кою". Тому, як пише Фур´є, для буржуазного ладу характерні егоїзм, підступність, аморалізм. Він виділяє два типи мораль­ності: мораль панівної верхівки, що живе згідно з принципом "мета виправдовує засоби" та мораль експлуатованих. Експлуа­товані класи приречені на рабство умовами цивілізації. Вони — раби не лише щодо умов праці. Панівна верхівка прагне вихо­вати у них рабську психологію: страх перед всесильними. Страх є "стрижнем нравів цивілізаційного ладу" [12, с 79]. У своїй непримиренності до буржуазного ладу Фур´є обстоював ідею його примусового знищення.

Розвиток моральних засад людського життя ставиться у за­лежність від соціальних умов. Згідно з Оуеном, справедливим може бути лише суспільство, у якому буде панувати суспільна власність. Вона забезпечить людям вільний розвиток їх люд­ських здібностей. Лише у такому суспільстві реальними є свобода і рівність громадян.

Серед моральних чеснот, що наближають до торжества справедливості, провідною є розумна діяльність. Вона — основа моральності. Добро і зло не становлять одвічних і незмінних начал життя. Людина за своєю природою не добра і не зла. Їі якості визначаються змістом її діяльності. Розумне, добре і справедливе - усе те, що спрямоване на суспільне благо, усе, що служить підготовкою для утвердження суспільства соціальної справедивості, Фур´є бачить основою суспільного блага. Зокрема, матеріальний добробут, але не такий, що досягається будь-якими засобами. Шлях до добробуту — високорозвинуте, планомірне виробництво. При розумно організованому виробництві умови праці сприятливі для розвитку людських чеснот. На ве­ликих підприємствах складаються потреби творчості, об´єднан­ня людей тощо.

Суспільство, що забезпечує людей працею, створюючи належні умови, звільняє від страху існування і рабської покори передобставинами. Отже, джерела людського щастя закладені у суспільстві. Гарантами його є високорозвинуте виробництво, що обґрунтується на досягненнях науки, політичній та соціальній свободі, на розвитку культури, досягненнями якої користується усе суспільство.

Соціалісти-утопісти прагнули перевірити дієвість свого вчення на практиці. Так, Оуен заявив про себе як талановитий органі-затор та керівник промислового виробництва. На текстильній фабриці у Нью-Ланарку (Шотландія), співвласником якої він був, Оуен втілював етичні принципи справедливості, обстоював інтереси робітників.

У XIX ст. ідеї рівності та суспільної справедливості не лише отримують подальше теоретичне обґрунтування, але й апробуються проходячи перевірку на практиці. У Західній Європі ХІХ ст. (Англія, Франція, Німеччина тощо) мали місце численні революційні рухи. Особливого розмаху набув революційний рух 1848—1849 рр. Його ідеями живилася філософія марксизму, зокрема його етичне вчення про роль пролетаріату у висхідно­му розвитку суспільства.

Декабризм

Під впливом ідей західноєвропейського лібертинства широ­кого розмаху набувають політичні рухи в Росії. їх моральною підставою стає усвідомлена потреба соціального та політичного звільнення від гніту російського самодержавства. Політичні рухи поєднувалися з національно-визвольними рухами народів, до входили до складу Російської імперії. Практика розгортан­ня соціальних та політичних рухів на Сході і Заході Європи засвідчила відмінності між ними, які можна характеризувати з допомогою понять "радикалізм" та "лібералізм". У Східній Європі переміг, зрештою, і на деякий час утвердився політич­ний радикалізм, тоді як у Західній Європі провідного значення набув дух лібералізму.

Революційні рухи у Росії розпочиналися у XIX ст., підготов­лені Західноєвропейським Просвітництвом XVIII ст. та ідеями Великої Французької революції 1789—1794 рр. Декабризм— перший крупний суспільний рух, що ставив завдання примусо­вої зміни суспільного ладу. Він стояв на моральній позиції звільнення російського та інших народів імперії від самодер­жавного гніту. Щодо засобів, то, зрештою, перемогла позиція радикалізму: збройне повстання з метою змусити самодержав­ство піти на демократичні суспільні перетворення.

Декабризм ставив за мету "суспільне благо". В основі його етики лежало поняття честі. Декабрист М. Орлов так визначав ідеал громадянського служіння: "Жити з корисністю для своєї батьківщини і померти, оплаканим друзями, — ось що гідне істинного громадянина". У "Філософських міркуваннях" О. Барятинського розглядається поняття свободи як основної засади морально благого. "Перше благо... є свобода, тобто влада чини­ти згідно з нашою волею" [3, с 449]. Основу суспільного блага декабристи бачать у розумному державному устрої. Філософи мають наставляти "керівників суспільства" на шлях справед­ливості та загального добробуту. Вони мали, зокрема, певні ілюзії щодо можливості впливати на російського самодержця. Так, деякі члени "Союзу благоденства", програмною метою якого була ліквідація кріпосного права і самодержавства, неоднора­зово писали "Записки" царю про шкоду кріпацтва і необхідність реформ. Збереглися такі записки М. Тургенева, О. Муравйова та інших декабристів. Рушійною силою суспільства декабристи бачать просвітництво. У незнанні, у неписьменності — джере­ло суспільних негараздів. На думку Рилєєва, причиною деспо­тизму є неосвіченість людей. Однак людина прагне свободи, і джерелом такого прагнення є освіта та культура. У політичній утопії "Сон" декабрист Улибішев писав, наприклад, про Петер­бург після падіння царського самодержавства і утвердження суспільства соціальної рівності як про місто наук та мистецтв. "Громадянські школи, академії, бібліотеки усіх видів посідали місце незліченних казарм, якими було переповнене місто".

Етичні ідеї декабристів часто оформлені релігійною оболон­кою. Так, М. Муравйов у праці "Цікава розмова" стверджує, що "Бог у благості своїй ніколи не запроваджував зла", а отже "не­добра влада не може бути від Бога" [3, с 381]. Антиабсолютистські та антикріпосницькі ідеї декабристи обґрунтовували посиланнями на Святе письмо, надавали їм релігійного забарв­лення.

С І. Муравйов-Апостол у "Православному катехизисі" гово­рить, що Бог створив людину свобідною. Без свободи немає щастя. Тому руські люди мають розкаятися у рабській покорі і піднятися на боротьбу за свободу. У "Катехизисі" яскраво ви­ражена ідея рівності людей, спротиву сильним світу цього. "Бог створив усіх нас рівними і, коли прийшов на землю, вибрав апостолів з простого люду, не із знатних і царів", — говорить автор [3, с 192]. Моральна визначеність декабризму розкрила­ся у практичній справі: революційному виступі проти самодер­жавної влади та кріпосного права. Декабристи не обмежилися лише соціально-політичними програмами, що відповідали духу Західного вільнодумства. Вони зробили спробу шляхом відвер­того опору царизму примусити його піти на поступки. Мораль­ний подвиг декабристів становить чи не найвищу цінність їхньої діяльності. Адже вони поставили понад усе ідеали Сво­боди і Рівності, виступивши проти панівного класу, до якого самі належали. Російське дворянство було найкрупнішим зем­левласником і прихильником кріпацтва, а отже і самодержав­ства. Декабризм поставив поняття "людина" вище від майно­вих, класових, станових інтересів. О. Герцен, характеризуючи моральний подвиг декабристів, писав: "Ми від декабристів одер­жали у спадщину піднесене почуття людської гідності,... нена­висть до рабства,... віру у можливість перевороту в Росії, при­страсне бажання участі в ньому, юність і нерозтраченість сил.

Поиск по сайту: