АвтоАвтоматизацияАрхитектураАстрономияАудитБиологияБухгалтерияВоенное делоГенетикаГеографияГеологияГосударствоДомДругоеЖурналистика и СМИИзобретательствоИностранные языкиИнформатикаИскусствоИсторияКомпьютерыКулинарияКультураЛексикологияЛитератураЛогикаМаркетингМатематикаМашиностроениеМедицинаМенеджментМеталлы и СваркаМеханикаМузыкаНаселениеОбразованиеОхрана безопасности жизниОхрана ТрудаПедагогикаПолитикаПравоПриборостроениеПрограммированиеПроизводствоПромышленностьПсихологияРадиоРегилияСвязьСоциологияСпортСтандартизацияСтроительствоТехнологииТорговляТуризмФизикаФизиологияФилософияФинансыХимияХозяйствоЦеннообразованиеЧерчениеЭкологияЭконометрикаЭкономикаЭлектроникаЮриспунденкция

Принципи аналізу історії моралі

Читайте также:
  1. Адміністративна відповідальність: поняття, мета, функції, принципи та ознаки.
  2. Альтруїзм-егоїзм — вихідні принципи родового життя
  3. Аналіз навчально-методичного комплексу для учнів 7-го класу з історії України
  4. Аналізу соціальної взаємодії присвячено чимало наукових теорій.
  5. Аналізуючи ці компоненти можемо зазначити, що імідж людини має свою зовнішню та внутрішню складові.
  6. Аналітичний метод економічного аналізу
  7. Апарат економіко-математичної обробки та аналізу даних в середовищі MS Excel: математичні, статистичні, фінансові функції.
  8. Б) Принципи радянської державної служби базуються на розроблених В. І. Леніним основних принципах державного апарату.
  9. Балансовий метод економічного аналізу
  10. В історії оподаткування (у глобальному масштабі) зазвичай виділяють три етапи.
  11. Взаємозв'язок мови та історії народу.
  12. Види економічного аналізу

 

Проблема історичного розвитку моралі нерозривно поєднана з історією розвитку людства і відображає його якісні етапи у ви­гляді розширення та поглиблення образу людяності. Разом з тим, у моралі чи не найяскравіше відображаються суперечно­сті руху людства шляхом прогресу. Якісні етапи в розвитку мо­ралі чітко простежуються на ґрунті відмінного у змісті суспіль­них відносин, тобто на основі формаційного принципу. Його теоретична розробка та обґрунтування здійснені в XIX ст. в пра­цях Карла Маркса та Фрідріха Енгельса. Названий принцип дає змогу простежити сутнісні риси моральних відносин в їх об´єк­тивній зумовленості способом виробництва умов життя, а отже, відносинами в сфері матеріального виробництва, у суспільних відносинах, у сім´ї, в міжособистісних стосунках, зрештою, у ставленні людини до себе самої.

Так, первіснородові стосунки відображають спорідненість долі людей, що зумовлює спорідненість думок, почуттів, намірів і відповідних їм взаємин. Знаменно, що в мові початково вини­кає поняття "ми", "наше" і лише згодом, уже в період виник­нення майнової нерівності — "я", "моє". Спільність зусиль, спрямованих на виживання, зумовила становлення почуття внутрішньої єдності людей: єдність їхніх намірів, дій. Підста­вою для об´єднання виступає не лише суто біологічна ознака (кровна спорідненість), але і духовна — об´єднаність на підставі спільності долі. З виникненням майнової нерівності, що розпо­чинається в пізньородовий період і стає характерною для усієї подальшої історії, мораль розвивається у двох протилежних на­прямках. Вони співвідносяться як діалектичне ціле — як єд­ність протилежностей. З одного боку, це — інституціалізація моралі, тобто відчуження безпосередніх форм стосунків у дер­жавно-правове регулювання засобами законодавства і права. Це явище об´єктивно зумовлене необхідністю регулювати, в пер­шу чергу, майнові стосунки. З іншого боку, відбувається про­цес індивідуалізації моралі в її суб´єкті, що виокремлюється в "приватну" особу. Аналіз розвитку моралі в єдності двох на­званих тенденцій є методологічним принципом підходу до неї як всепроникного феномена.

f Мораль синтезує в собі всезагальне, особливе та одиничне; об´єктивне та суб´єктивне; соціальне та індивідуальне. Функ­цію збереження суспільності як специфічно людського феноме­на бере на себе держава та її інституції. Вона укладає в закони звичаєву мораль, традиції регулювання стосунків у сім´ї, май­нові відносини тощо. Відчужені в законі звичаєві норми утвер­джуються як необхідні до виконання. Разом з тим, поза найнеобхіднішими вимогами, що утримують суспільство в межах цілісності (в тому числі, опертої на примус), кожен член су­спільства отримує певний духовний простір для самоутверджен­ня. Масштаб можливостей самоздійснення відрізняє історичні епохи і дозволяє на основі застосування поняття "рівень свобо­ди особистості" говорити про рівень моральності тої чи іншої епохи. Свобода є універсальним критерієм моральності суспіль­ного життя.

Інституціональні його форми, згідно з визначенням Геґеля, Це: сім´я ("природний дух"); громадянське суспільство та дер­жава. Остання, на думку Геґеля, виявляє себе як "свобода, що стає всезагальною і об´єктивною також і в свобідній самостій­ності особливої волі" [3, с 58]. Першим видом морально визна­ченого вияву свободи Геґель називає "громадянське право як таке", а також "мораль, моральність та всесвітню історію", що також обіймаються поняттям права. "Цей перший вид свободи є той, який ми пізнаємо як власність — це сфера формального і абстрактного права, куди з не меншою підставою мають вхо­дити також і власність в її опосередкованій формі, власність як договір, і право в його порушенні, право як злочин і покаран­ня", — пише Геґель [3, с 59].

Поняття свободи стає дійсним, набуває духовної визначеності через поняття волі, а остання є дійсною в діяльності суб´єкта, що виходить з принципів добра. Діяльність у межах правового регулювання, де предметом регулювання є власність, Геґель називає "першим видом свободи". Можна з повною підставою твердити, що названа вихідна позиція, а саме наявність власності, зумовила історичний розвиток форм об´єктивації волі. Застосовуючи методологію Геґеля та Маркса, що виходили з ідей Геґеля, легко простежити закономірності історичного розвитку моралі як феномену об´єктивації людського духу в діяльно­сті. Остання є діалектичною єдністю опредметнення духу в мате­ріальному формуванні світу ("власність") та усуспільнення ду­ху. Процес "усуспільнення духу" є дійсним у діяльності, що уз­годжує "волю в її понятті" та індивідуальну волю. Здатність волі до такої єдності Геґель характеризує як моральність ("нравствен­ность"). Дійсністю моральності є опредметнення волі, тобто діяльність, узгоджена з принципом добра.


1 | 2 | 3 | 4 | 5 | 6 | 7 | 8 | 9 | 10 | 11 | 12 | 13 | 14 | 15 | 16 | 17 | 18 | 19 | 20 | 21 | 22 | 23 | 24 | 25 | 26 | 27 | 28 | 29 | 30 | 31 | 32 | 33 | 34 | 35 | 36 | 37 | 38 | 39 | 40 | 41 | 42 | 43 | 44 | 45 | 46 | 47 | 48 | 49 | 50 | 51 | 52 | 53 | 54 | 55 | 56 | 57 | 58 | 59 | 60 | 61 |

Поиск по сайту:



Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Студалл.Орг (0.003 сек.)