Предмет аналізу і методологія інституціоналізму

В основі терміна "інституціоналізм" лежить одне зі значень поняття "інститут". Останній інституціоналісти розглядають як первинну складову рушійної сили суспільства в економіці та за її межами. До інститутів належать різноманітні категорії та явища (наприклад держава, сім'я, підприємництво, монополії, приватна власність, профспілки, релігія тощо), що відображають звичаї, звички, етику, правові рішення, суспільну психологію і головне — еволюцію економіки.

Інституціоналізм — у певному розумінні альтернатива неокласичному напряму економічної теорії (див. додатки). Неокласики зважають на смітіанську тезу про досконалість ринкового господарського механізму й саморегулювання економіки і не виходять за межі суто економічної науки. Інституціоналісти рушійною силою економіки поряд із матеріальними факторами вважають також духовні, моральні, правові й інші чинники, які розглядають в історичному контексті. Тобто предметом їх аналізу є економічні й неекономічні аспекти. При цьому об'єкти дослідження — інститути — вони не поділяють на первинні чи вторинні і не протиставляють один одному.

Формулюючи своє розуміння суспільної структури, факторів розвитку, інституціоналісти виходять в основному із зовнішнього відносно поверхового підходу до цих явищ. Вони, порівняно з ортодоксальними марксистами, не визнають визначальної ролі відносин власності на засоби виробництва, зумовленого ними класового складу суспільства. Не підтримуючи ідею про виробничі відносини як основу соціально-економічної структури (базису), інституціоналісти сформулювали свій специфічний підхід до вивчення суспільних явищ, економічного процесу.

Методологія інституціоналістів передбачала:

1) широке використання описово-статистичного методу;

2) історико-генетичний метод;

3) як вихідну та основоположну — категорію інституту (сукупність формальних і неформальних правил, правових норм, звичаїв, традицій).

За деякими оцінками, інституціональний напрям в економічній думці виник у період опублікування монографії Т. Веблена "Теорія бездіяльного класу", тобто у 1899 р. Однак враховуючи пізніші, не менш значущі публікації Дж. Коммонса й У.Мітчелла, які означали становлення нових течій у межах інституціоналізму, чітке формування ідей і концепцій цього напряму економічної теорії відбувалося у 20—30-х роках XX ст.

Праці цих американських учених та їх послідовників об'єднує антимонопольне спрямування, ідея врахування впливу на економічне зростання усієї сукупності суспільних відносин і необхідності втручання держави в економіку. Увагу звернено на потребу посилити контроль суспільства над бізнесом, винесену Дж.М. Кларком у заголовок своєї однойменної книги, виданої у 1926 р. Як зазначав Ф. фон Хайєк, якщо монополії в певних сферах неминучі, то кращим є рішення, якому донедавна надавали перевагу американці, — контроль сильного керівництва над приватними монополіями. Послідовна реалізація цієї концепції передбачає більш позитивні результати, ніж безпосереднє державне управління.

У відомих трьох напрямах інституціоналізму Т. Веблен є представником соціально-психологічного (технократичного) варіанта інституційних досліджень, Дж. Коммонс —соціально-правового(юридичного),У.Мітчелл —кон'юнктурно-статистичного (емпіріостатистичного).

Поиск по сайту: