Новітні тенденції розвитку відносин власності в країнах з розвиненою економікою

Поступово в процесі економічного розвитку домінуючого зна-чення набуває корпоративна форма власності як колективно-при-ватна. В економіці країн Заходу корпорації (акціонерні підприємст-ва) перетворилися на найдинамічнішу, провідну структуру. У США їхня частка становить майже 90 відсотків загального обсягу реалі-зованої продукції. В цілому в розвинених країнах Заходу на корпо-ративну форму власності припадає 80-90 відсотків загального об-сягу виробництва.
Порівняно з класичною формою приватного підприємництва корпорації мають певні переваги, які забезпечили їм вихід на про-відні позиції у сфері бізнесу.
Особливість корпоративної форми власності полягає в тому, що вона, з одного боку, зберігає (через володіння акціями окремими особами) все те позитивне, що несе в собі приватна власність, - підприємницький інтерес, ініціативу, націленість на накопичення особистого, а звідси - й суспільного багатства, право безстроково-
го успадковування тощо. Водночас корпорація долає обмеженість, що притаманна класичній формі приватної власності. Зберігаючись у загальній структурі корпорацій як юридичний інститут володін-ня, приватна власність заперечує себе економічно: вона реалізу-ється через більш зрілі - колективні - форми організації вироб-ництва. Отже, по суті відбувається реалізація тези про позитивне заперечення приватної власності.
Серед переваг корпоративної форми власності є й такі, як вироб-нича гнучкість, здатність акумулювати капітальні ресурси й кошти будь-якої належності. До того ж корпорація є більш демократичною формою власності. Особливе значення має соціально-інтегральна функція корпорації. Якщо приватна власність у її класичному ви-гляді дезінтегрує суспільство, породжуючи складні соціальні пробле-ми, то корпорація, навпаки, створює економічні передумови сус-пільної інтеграції, часткового подолання відчуження людини від за-собів виробництва, його результатів, від участі в управлінні. У про-цесі функціонування корпорації відбувається так звана деперсоніфі-кація великої приватної власності на засоби виробництва, що вира-жається у втраті окремими власниками капіталу персонального кон-тролю над його функціонуванням. Саме завдяки цьому управління нею здійснюється не приватними власниками, а професіоналами. У зв'язку з цим Дж. Гелбрейт писав, що влада людей, які управляють корпорацією, не залежить більше від приватної власності*. „
Розпорядження власністю є нині домінуючою реальністю. Доко-рінна зміна ролі цієї ланки економічних відносин послабила можли-вості безпосереднього власника здійснювати прямий контроль над засобами виробництва.
Корпорація не є застиглою формою власності. Вона еволюціо-нує. Дедалі більшої ваги в останні десятиріччя набуває якісно нове явище у розвитку корпоративної власності. Йдеться про переда-вання певної частини акціонерного капіталу найманим працівни-кам підприємств, що входять до корпорації. Так, у 1974 р. Конгрес США прийняв так званий план розвитку акціонерної власності, зміст якого зводився до здійснення широкої системи заходів щодо залучення працівників корпорацій до акціонування. У наступні роки Конгресом США було прийнято ще понад 20 законодавчих актів, які сприяли розвитку цього процесу. На кінець 80-х років подібні акти були прийняті у 19 американських штатах.
Сутність заходів, про які йдеться, полягає в тому, що за рахунок кредитних ресурсів корпорації скуповують частину своїх акцій і створюють акціонерний фонд персоналу, з коштів якого форму-ються акції працівників цієї компанії. Згідно з рішенням Конгресу,
компаніям, що здійснюють таку соціалізацію корпоративної влас-ності, надаються податкові пільги.
Як свідчить статистика, народних підприємств - компаній, що повністю належать трудовим колективам, у 1975 р. в США налічува-лось 1601, а в 1988 р. - 19 700. Зросла також кількість працюючих у них - з 248 тис. до 9,7 млн чол. У 1990 р. таких компаній було вже 10 275, а зайнятий на них персонал становив 10,5 млн осіб (близько 10 відсотків всього зайнятого населення). За оцінками фінансової комісії Сенату США, до 2000 р. 25 відсотків усіх робітників і служ-бовців можуть стати власниками підприємств, де вони працюють.
Постійне вдосконалення акціонерних форм виробництва, активне сприяння цьому держави дали можливість істотно розширити коло осіб, що володіють акціями. Так, на початку 50-х років у США налі-чувалося близько 6 млн акціонерів, а сьогодні їх близько 50 млн. У цілому в країнах Заходу кожний третій дорослий є акціонером. Та справа не лише у кількісних перетвореннях. Найважливішими є якісні зміни у соціальній структурі суспільства, що відбуваються завдяки акціонуванню.
Акціонерна власність вносить суттєві корективи у спосіб взає-модії робочої сили з засобами виробництва. Відбувається процес наближення до тотожності праці й власності, робітник стає працю-ючим власником.
Всебічний розвиток корпорацій не є єдиним процесом, що доко-рінно змінює відносини класичної приватної власності, позитивно заперечуючи її сутність.
Незважаючи на винятково високу частку корпорацій у вироб-ництві валового національного продукту, в США не тільки не змен-шується, а, навпаки, зростає кількість підприємств, що знаходяться в індивідуальній приватній власності. Їхня загальна кількість за період 1970-1986 рр. зросла майже вдвоє і перевищила 12 млн. Звичайно, частка таких підприємств у загальному виробництві не-значна - приблизно 6 відсотків реалізованої продукції. Проте з точки зору виявлення перспектив економічного розвитку це свід-чить, що приватно-трудова власність, на якій грунтується діяль-ність зазначених підприємств, кількісно зростає.
Близькими до підприємств, заснованих на приватно-трудовій влас-ності, за своїм економічним змістом є так звані партнерські фірми, якими володіють дві особи або більше. Діяльність їх поєднує функції виробника і власника.
У економічно розвинених країнах зазнає змін і державна форма власності, частка якої у деяких країнах Заходу досить висока. Вона все більше використовується у загальнонаціональних інтересах.
Отже, основними рисами структури власності в країнах з роз-виненою ринковою економікою є, по-перше, домінуючі позиції кор-поративної форми власності; по-друге, все ширше залучення до акціонування працівників підприємств; по-третє, розвиток індиві-дуально-трудової форми власності; по-четверте, зміни у державній формі власності.

У сучасній економіці розвинутих країн з'явились і розвиваються нові тенденції у відносинах власності. їх прояви:

1) розширення плюралізму форм власності. Розвиваються вже наявні й утворюються нові форми власності (робітнича власність, власність трудового колективу). Ці форми взаємодіють і доповнюють одна одну. Завдяки цьому забезпечується конкуренція та ефективне функціонування економіки в цілому;

2) розвиваються змішані і комбіновані форми власності (концерни, трести, холдинги, фінансово-промислові групи, транснаціональні корпорації (ТНК) та інші об'єднання;

3) посилюється процес демократизації і соціалізації відносин власності: створюється власність трудових колективів, збільшується частка акцій працівників фірм, робітників, вони залучаються до управління корпораціями і до розподілу доходів;

4) відбувається зміна структури об'єктів власності. Зростає частка інтелектуальної власності — інформації, комп'ютерних програм, інформаційних технологій;

5) розширюються форми й об'єкти міжнародної власності — ТНК і транснаціональні банки (ТНБ) на основі розвитку форм міжнародного співробітництва;

6) відбувається деперсоніфікація власності на засоби виробництва, що знаходить своє вираження у втраті окремими власниками капіталу монопольного контролю над його функціонуванням, бо управління акціонерними товариствами здійснюється не приватними власниками, а професійними менеджерами.

Поиск по сайту: