Правопис прислівників

Разом пишемо:

1. Прислівники, утворені поєднанням прийменників з повнозначними частинами мови: надвечір, вручні, вгорі, вдвічі, злегка, внічию.

2. Прислівники, утворені складанням основ: праворуч, привселюдно, босоніж, мимохідь.

3. Прислівники, утворені за допомогою часток аби-, ані-, де-, чи-, що-, як -: абикуди,деколи, щодня, якнайкраще.

Окремо пишемо:

1. Прислівники, утворені від іменника з прийменниками (без, в, до, з, на, під, по): без упину, без відома, в разі, до діла, на зло.

2. Прислівникові сполучення, утворені поєднанням іменника, числівника, займенника у називному відмінку з іменником, числівником, займенником в орудному відмінку: кінець кінцем, одним одна, сама самотою.

3. Прислівникові сполучення, в яких повторюються основи, розділені прийменниками: рік у рік, раз у раз, день за днем, з року в рік, з боку на бік.

Через дефіс пишемо:

1. Прислівники, утворені повторенням того самого слова або споріднених слів: давно-давно, далеко-далеко, зроду-віку.

2. Прислівники, утворені поєднанням прийменника - префікса по- і прикметника чи займенника з суфіксами -ому, -ему(-єму), -ки: по-родинному, по-українськи.

3. Прислівники, утворені з допомогою часток будь-, небудь-, казна-, хтозна-, бозна-, -но, -то, -от, -таки: будь-коли, де-небудь, казна-де, тільки-но, якось-то, як-от.

4. Прислівники, в яких повторювані основи розділені прийменниками та частками: всього-на-всього, де-не-де, коли-не-коли, будь-що-будь, пліч-о-пліч.

5. Прислівники, утворені прийменником - префіксом по- та порядковим числівником: по-перше, по-друге, по-третє.

G Зверніть увагу

Правописні норми подаються в «Українському правописі», останнє видання якого вийшло 2007 року.

Міжнародний конгрес україністів 1991 р. прийняв ухвалу про необхідність виробити єдині для всіх українців (материкових і діаспорних) правописні норми. Тому постановою №309 від 8 червня 1992р. Кабінет Міністрів України створив національну комісію з питань правопису.

Останнє видання «Українського правопису» підготували старші наукові співробітники Інституту української мови НАН України А.Бурячок, С.Головащук, Г.Колесник та ін.

Робота над уніфікацією правописних норм ще триває. Це видання є правописом перехідного періоду.

? Запитання для самоконтролю

1. Як Ви розумієте милозвучність мовлення?

2. У який спосіб досягається милозвучність українського мовлення?

3. Назвіть основні правила чергування прийменників у-в та сполучників і-й.

4. Перелічіть основні правила української орфоепії (вимови).

5. Як вимовляємо голосні звуки в українській мові?

6. Як вимовляємо приголосні звуки в українській мові?

7. В яких випадках спостерігаємо уподібнення приголосних звуків?

8. Як Ви розумієте правописні норми? Які розділи науки про мову вони охоплюють?

9. Де зафіксовано орфографічні норми?

10. Назвіть основні правила запису прізвищ, імен по батькові в українській мові.

11. Як пишуть складні іменники, прикметники, прислівники?

Тема 4.2. Морфологічні норми сучасної української літературної мови, варіанти норм

Особливості використання різних частин мови у професійному спілкуванні.Іменники на позначення професій, посад, звань. Відмінювання прізвищ, імен, по батькові, географічних назв. Правопис відмінкових закінчень іменників ІІ відміни у родовому відмінку. Рід, число невідмінюваних іменників.

Особливості використання займенників у діловому мовленні.

Узгодження прикметників з іменником на означення певних професій.

Числівники в діловому мовленні: написання цифрових даних у професійних текстах. Безособові конструкції з дієслівними формами на -но, -то.

Прийменники у професійному мовленні. Прийменник по в діловому мовленні.

& Прочитайте

[1]-с.48-71; [5]-с. 165-202; [10]-с.198-228.

Ñ Методичні вказівки

Багато іменників, що означають назви посад, професій і звань, мають форму чоловічого роду: інженер, інспектор, директор, президент, кандидат, доктор, професор, академік, пілот, сержант, генерал, лейтенант.

Якщо іменник чоловічого роду вживають на позначення жіночої статі, не називаючи при цьому імені особи, то узгоджене означення і присудок ставляться у формі чоловічого роду: «Мій адвокат захворів»; «Прокурор навів цікаві факти».

Сполучення на зразок суддя Павлишина, засідатель Котовська вимагають, щоб присудок мав форму жіночого роду.

Що ж стосується означення, то його в таких випадках узгоджують з назвою особи граматично, тобто з формою чоловічого роду: «Мій шеф Валентина Василівна першою поздоровила мене з днем народження».

Вислови моя стоматолог, моя бухгалтер мають розмовний характер. Так само фамільярно-розмовний характер мають форми: директорка, аптекарка, продавщиця; а слова директорша,генеральша у цьому ж стилі позначають дружину директора, генерала.

Значна кількість назв осіб за фахом утворює паралельні форми: журналіст - журналістка, касир-касирка, лікар-лікарка, перекладач-перекладачка. Однак в офіційно-діловій сфері перевагу надають лексемам чоловічого роду.

Займенники привертають до себе увагу насамперед специфікою своєї семантики: вони не дають характеристичної назви предметові чи явищу, а лише вказують на предмети, ознаки, кількість. Семантичні особливості, синтаксичні і морфологічні властивості займенників дозволяють їм поєднуватися з різними частинами мови та виступати різними членами речення. Ця здатність займенника сприяє виразності висловлювання, конкретизації тексту.

Водночас неправильна побудова фрази із займенником може створювати двозначність, наприклад: Передана до суду справа директора Орлової С.Г. свідчить про належну її підготовку. У цьому реченні не зрозуміло, про чию підготовку вказано: директора чи справи? Для конкретизації варто у реченні вжити уточнення, яке можна подати у дужках безпосередньо після займенника: Передана до суду справа директора Орлової С.Г. свідчить про належну підготовку необхідної документації.

Неприйнятним у вживанні в офіційно-діловому стилі є займенник я. У службовому спілкуванні найчастіше послуговуються його множинною формою: Ми розглянемо вашу заяву; нам не вперше доводиться вас затримувати і т.д.

Стилістичного значення у діловому тексті набуває пропуск особового займенника при наказових формах дієслів: Прошу організувати… Наказую вивчити… Вимагаю притягти… Щоб позбавити текст відтінку категоричності, слід додати до дієслова займенник Ви, Вас, Вам: Пропоную Вам здати зброю… Попереджаю Вас про необхідність з’явитися… Наказую Вам подати…

Порушенням норми є надмірне використання займенників у тексті, що ускладнює сприймання і розуміння суті викладеного в ньому: Слід мати на увазі, що ваша особиста зброя – пістолет – призначена для влучення у злочинця з близької відстані. Його кулям властива значна сила, тому ви і вони надаєте тілу сильного удару, від якого створюється неодмінно стресова ситуація.

Порушенням норми літературного мовлення є використання регіональних відповідників до займенників: У нього все так складалося: то єйні батьки не хотіли його, то його батьки не хотіли неї.

Порушенням норми є така побудова речення, у якому особові займенники він, вона, воно, вони можуть стосуватися одночасно кількох іменників з однаковою формою роду і числа: Усім відома ситуація у правоохоронних органах: бракує досвідчених фахівців, пального, сучасної апаратури та автомобілів і водночас їм доводиться часто вислуховувати нарікання громадян на їх незадовільну роботу.

Числівник посідає в нашому житті значне місце, оскільки ми постійно оперуємо поняттями, пов’язаними з цінами, грішми, віком людей, а також іншими математичними поняттями.

Порушення морфологічної норми на рівні числівника найчастіше зводяться до:

- неправильного поєднання числівників з іменниками: півтори року (замість півтора);

- не відмінювання або неповного відмінювання складних і складених числівників, напр.: Сімсот сімдесяти восьми тонн металу не було оприбутковано на складі, починаючи з 1990 року. Помилка полягає в тому, що числівник сімсот слід також поставити у форму родового відмінка: семисот. Або: Більше сорок автомобілів не пройшли техогляду. Правильно: Більше сорока…;

- неправильне вживання збірних числівників, стильовий дисонанс: тридцять двоє діб, сімнадцятеро міністрів, семеро днів тощо;

- неправильне вживання числівників на позначення живих осіб: гордимося п’ятьма курсантами замість п’ятьома.

Прийменник як службова частина мови організовує і довершує наше усне та писемне мовлення. За допомогою прийменників виражаються найрізноманітніші нюанси думки, що сприяє і розвитку мислення.

У практиці мовлення під впливом неправильних аналогій нерідко спостерігаємо порушення норм у вживанні прийменникових конструкцій. До них належать:

1. Неправильний вибір прийменника: по наказу хазяїна; по п’яте число; практичні по криміналістиці; при відсутності.

2. Наявність зайвих прийменників: учитель з математики; описує про життя підсудного; оплатити за проїзд (замість: учитель математики; описує життя підсудного; оплатити проїзд).

3. Неправильне утворення форм іменника у прийменниковом у сполученні: побігли по сход ам; у Микол ці було бажання помсти (треба: побігли по сход ах; у Микол ки було бажання помсти).

4. Недостатнє усвідомлення обставинних відношень, що їх виражають прийменникові конструкції: упав на підлозі (замість на підлогу).

5. Неправильне утворення форм похідних прийменників: на протязі (замість протягом, упродовж), не дивлячись (замість незважаючи на).

6. Неправильне керування прийменникових конструкцій: згідно плану (замість згідно з планом), відповідно з інструкцією (замість відповідно до інструкції) тощо.

7. Накопичення однакових прийменників у фразі: «Він вилетів з квартири з пістолетом».

На жаль, найчастіше недоліком ділового мовлення стає неправильне вживання прийменника по: робота по виявленню, заходи по боротьбі, комісія по контролю, відділ по захисту прав споживача, фахівець по криміналістиці, дебати по статті 10 Конституції тощо.

Усунути названі порушення літературної норми можна, освоївши все розмаїття значеннєвих відтінків прийменників української мови. Заміна подібних ненормативних штампів словосполуками з прийменниками з (із, зі), щодо, у справі, над, для, за та іншими або безприйменниковими конструкціями лише увиразнить мовлення, наприклад: робота щодо виявлення, заходи боротьби, комісія контролю, відділ захисту прав споживача, фахівець з криміналістики, дебати з приводу статті 10 Конституції.

Слід запам’ятати, що прийменник по в українській мові вживається:

- у просторовому значенні: ходити по крамницях, розкидати книжки по столу;

- при означенні предмета, на який спрямована дія: ударити по голові; по нирках;

- на означення мети: ходити по воду, по гриби;

- у сполученні з числівником: по одному, по сім;

- на означення розміру й кількості: по гривні, по десять метрів;

- у часовому значенні: по обіді (після обіду), по смерті (після смерті);

- для вираження стосунків спорідненості, близькості: родич по чоловікові; колега по роботі; товариш по школі.

В усіх інших значеннях прийменник по не вживається, а його використання найчастіше пов’язане з впливом російської мови. Адже ділова документація до 1990 року існувала лише російською мовою, тому подібні ненормативні конструкції з по ще не повністю зникли з нашої мови.

G Зверніть увагу

Слід запам’ятати, що предикативні форми на - но, -то в українській мові є безособовими і не можуть мати при собі навіть пасивного суб’єкта, вираженого формою орудного відмінка, типу Нами проаналізовано, а треба У роботі проаналізовано.

Утворюються вони від основи пасивних дієприкметників за допомогою суфікса –о, напр.: завершен(ий) – завершен-о, написан(ий) – написано, здобут(ий) – здобут-о. Саме ці форми вживають замість пасивних дієприкметників, якщо хочуть наголосити на дії, а не на ознаці, пор.: Запрошення розіслано вчасно замість Запрошення розіслані вчасно.

Як правило, безособові дієслівні форми на -но, -то вживають у значенні «хтось щось зробив», напр..: Роботу завершено (хтось завершив); Лист відправлено (хтось відправив). Рідко їх використовують стосовно явищ природи, напр..: Поля затоплено (вода затопила).

? Запитання для самоконтролю

1. Що називається іменником, прикметником, числівником, дієсловом, займенником, прийменником?

2. Які особливості вживання іменників, прикметників, числівників, дієслів, займенників, прийменників у професійному мовленні?

Тема 4.3 Синтаксичні норми сучасної української літературної мови у професійному спілкуванні

Синтаксичні структури у професійному мовленні.

Розповідна форма викладу матеріалу. Прямий порядок слів, вживання інфінітивних конструкцій, дієприслівникових та дієприкметникових зворотів, однорідних членів речення. Місце в реченні вставних слів та словосполучень у діловому мовленні. Складні випадки керування та узгодження у професійному мовленні. Просте і складне речення.

& Прочитайте

[1]-с. 72-79; [2]-с. 157-170; [4]-с. 277-282; [5]-с. 279-286; [7]-с.211-223; [10]-с. 238-252.

Ñ Методичні вказівки

Синтаксичні норми – це норми, які регламентують вибір правильної синтаксичної конструкції, це своєрідні правила побудови словосполучення, речення, тексту. До слабких синтаксичних норм належать: складні випадки керування іменників: командувач прикордонних військ, завідувач кафедри; прикметників: властивий (кому? чому?), характерний (для кого? для чого?); дієслів: запобігати (кому? чому?), дякувати (кому? чому?); у прийменникових сполученнях: згідно з (чим?), відповідно до (чого?); за наказом, за протоколом тощо. А також порушення порядку слів у реченні, що змінює зміст тексту, координація присудка зі складеним підметом, вираженим числівниковим словосполученням, чи з підметом прикладкової конструкції тощо.

Порядком слів називається властиве конкретній мові розташування членів речення у визначеній послідовності. Для української мови характерний так званий вільний порядок слів, тобто усі члени речення можуть міняти своє місце. Наприклад: Закон про мови потребує уточнення. Потребує уточнення Закон про мови. Уточнення потребує Закон про мови.

У наведеному висловлюванні в залежності від смислової ваги одного із членів речення може суттєво змінюватися зміст. Так, у першому реченні викладена звичайна констатація факту. У другому – зміст не змінюється, однак емоційно-експресивні відтінки висловлювання інші. Вони не позбавлені категоричності. У третьому варіанті логічний наголос падає на перше слово. З’являються нові відтінки: однозначність, безапелятивність.

Порядок слів у реченні виконує функції – синтаксичну, стилістичну, семантичну.

Існує порядок слів прямий і зворотний (інверсія).

При прямому порядку слів:

- підмет передує присудкові: Суддя повинен провести ретельну підготовку справи до розгляду.

- додаток стоїть після слова, якого стосується: Розмір відшкодування моральних збитків суд визначає в межах заявлених вимог.

- узгоджене означення стоїть перед означуваним словом: Критична оцінка певних фактів, недоліків, що мали місце, критичні рецензії, що стосуються особи автора, не можуть бути підставою для задоволення вимог про відшкодування моральних збитків.

- обставини в залежності від значення і способів вираження можуть стояти перед словом, з яким вони пов’язані, і після нього: Спори підлягають розгляду у судах та/або арбітражних судах України або за домовленістю сторін у третейських судах, у тому числі за кордоном.

Інверсія має бути підпорядкована певній меті, найчастіше – надати ваги якомусь слову, напр.: Порожніми балачками переповнений світ; Силою і примусом, грубістю і погрозами можна підкорити собі інших, але це буде вдаваний успіх.

Деколи інверсія шкодить логіці викладу, тоді вона стає неможливою, а саме:

а) якщо підмет і прямий додаток перебувають дуже близько один від одного і мають формальне граматичне вираження, напр.: Радість дає знання; Гнів викликав біль; Вчинок зумовлює слово;

б) у так званих реченнях тотожності, напр..: Мій батько – лікар (Лікар – мій батько); Його мрія – літати (Літати – його мрія).

Порядок слів може стати засобом привернення або утримання уваги слухачів під час ділової бесіди чи публічного виступу, адже зміна взаєморозташування слів змінює логічний наголос у висловлюванні.

Керування – це такий тип підрядного зв’язку, при якому головне слово вимагає від залежного певної відмінкової форми із прийменником чи без нього, наприклад: доповісти керівництву, втратити пильність, написати рапорт тощо.

У той же час керування має національну специфіку, оскільки в інших мовах, навіть близькоспоріднених, можуть бути цілком інші конструкції. Порівняймо: Про що йдеться? О чем речь? O co chodze?

Деяким дієсловам властиве подвійне керування: і прийменникове, і безприйменникове з різними значеннями, наприклад: розповісти членам групи – розповісти про членів групи.

Різні керовані відмінки близькі за значенням і іноді допускають підміну як синонімічні конструкції: доповідна прокуророві, доповідна для прокурора, купив тобі і купив для тебе.

Іноді кероване слово може вступати у подвійну залежність, тобто може залежати від різних слів у реченні, що заважає точному розумінню думки, порівняймо: Він заарештував бандита з кам’яним обличчям. Із цього речення невідомо, хто саме був з кам’яним обличчям: чи бандит, чи «він», тобто той, хто заарештував.

При слабкому керуванні виникає ряд помилок: неправильний прийменник, не та форма іменника при дієслові: Про це курсант має пильнувати (замість: пильнувати цього). Єдине, про що шкодував старий, що вік його йде до неминучого завершення (замість: шкодувати за чим). Завдяки доброї підготовки наших правоохоронців процент правопорушень постійно зменшується (потрібно: завдяки добрій підготовці).

Нерідко норма іншої мови (найчастіше російської) накладається на українську, внаслідок чого виникають помилки:

благодарить (кого?) – дякувати (кому?) слідчому;

причинять (что?) – завдавати (чого?) удару;

подражать (кому?) – наслідувати (кого?) героя.

Слід запам’ятати, що в українській мові однокореневі слова часто керують різними відмінками, наприклад:

завідуючий (чим?) кафедрою – завідувач (чого?) кафедри;

але наповнений, переповнений, виповнений (чим?) злістю;

торкатися (чого?) і доторкатися (до чого?) до нього.

Неоднакових відмінків вимагають після себе деякі синоніми слова: характерний (для кого?) для затриманих – притаманний (кому?) злодієві – властивий (кому?) злочинцеві; опановувати (що?) предмет – оволодівати (чим?) знаннями.

Трапляються помилки при виборі керованої форми при однорідних членах речення. Треба зважати на те, якої відмінкової форми вимагають слова, що утворюють однорідний ряд. Інколи спостерігається вживання спільного додатка при словах, які вимагають різних відмінкових форм. Наприклад: Він любив і пишався своєю посадою. Треба: Він любив роботу і пишався своєю посадою.

Для частини слів української мови характерним є варіантне керування. Воно виявляється в тому, що при одному стрижневому слові вживаються дві або більше різних керованих форм в одному і тому ж значенні. Наприклад:

повний (чого? чим?),

дорогий (кому? для кого?),

сповнений (чого? І чим?),

вибачати кому (Д.в) за що? (Зн.в.).

У мовленні правників досить часто виникає потреба в описі фактів або явищ із переліком їхніх особливостей чи обставин. Характеристика особи чи предмета, побудована на якійсь одній підставі, дає можливість деталізувати опис, конкретизувати дії. Такі слова у реченні виступають у функції однорідних членів, наприклад: Права і свободи людини, їх гарантії визначають зміст та спрямованість…

Правила побудови рядів однорідних членів речення:

- перелік ознак, явищ чи фактів повинен бути здійснений на якійсь одній підставі (за віком, за фізичними даними, за метою і таке інше);

- члени з ряду однорідних повинні включати один одного. Так, не можуть бути поєднані як однорідні члени видові і родові поняття, наприклад: кури, гуси, птиця…

- обов’язкове підпорядкування однорідних членів узагальнювальному слову: Змагання відбулося з таких видів спорту: стрільба з лука, біг на 100 метрів, плавання.

- якщо ряд однорідних членів логічно вичерпаний, то в кінці ряду перед останнім словом повинен стояти сполучник, наприклад: Зі складу викрадені: автомати – 2 (два), набої – 13 (тринадцять), взуття – 3 (три) пари чобіт та наплічники – 3 (три) штуки.

- якщо рід однорідних членів з певних причин не завершений, то нормативним є відсутність сполучника: наприклад: Як встановило слідство, вони займалися злочинним промислом у багатьох містах України: Одесі, Києві, Севастополі.

Поиск по сайту: