Складні випадки слововживання

Багаторічне русифікація і використання суржику в спілкуванні українців привело до широкого розповсюдження в мові невластивих для української граматики і форм. Тут представлені помилки, що часто зустрічаються, поряд з правильними словами і фразами.

Омоніми – це слова, що мають однакове звучання і написання, але різні значення. Наприклад: Корч – пень, викорчуваний з корінням. Корч – судомне скорочення м’язів.

Пароніми – це слова, досить близькі за звуковим складом і звучанням, але різні за значенням (музикальний – музичний, тактовний - тактичний). Незначна різниця у вимові паронімів призводить до помилок, до заміни одного слова іншим. Тому необхідно особливо уважно стежити за вживанням паронімів і за необхідності звертатися до словника. Наприклад: особистий, особовий. Особистий – вживається там, де мова йде про окрему людину (особистий підпис, особисте життя). Особовий – вживається у сполученнях: особова справа, особовий склад тощо. Пароніми близькі до омонімів, але не тотожні з ними. Між паронімами можуть встановлюватися синонімічні (блискучий - лискучий, блукати - блудити, повноваження - уповноваження, особистий - особовий), антонімічні (прогресивний -регресивний, густо - пусто, іммігрант - емігрант)відношення.

Синоніми – це слова, різні за написанням та звучанням, але близькі за змістом. Однак синоніміка означає наявність близьких, але не тотожних способів висловлення. Отже, синоніми хоч і близькі за змістом, однак відрізняються відтінками. Незнання синонімічних особливостей слова часто призводить до помилок. Особливо часто ускладнення виникають тоді, коли в російській мові на позначення понять існує одне слово, а в українській – кілька. Квиток - вживається в сполученнях: театральний квиток, залізничний квиток, студентський квиток тощо. Білет – кредитний, банківський, екзаменаційний.

Синоніми групуються в синонімічні ряди (синонімічні гнізда). Синонімічній ряд - це група слів, що мають однакове чи подібне значення: бідність, нестатки, убогість, убозтво, незабезпеченість, злиденність; істотний, посутній, сутній, суттєвий, дуже важливий, значний, вагомий, поважний; шкодувати, жалкувати; (за чим) уболівати; (кого) жаліти, співчувати (кому); (гроші) економити, заощаджувати. У синонімічному ряді всі слова об'єднуються навколо опорного, стрижневого слова або домінанти. Це слово найуживаніше серед інших, стилістично нейтральне і найповніше виражає значення, властиве всім членам ряду.

Абсолютні синоніми - це слова тотожні за значенням і різняться лише звучанням: алфавіт, азбука, абетка; дієслово, інфінітив, неозначена форма дієслова; безплатний, безкоштовний. Ці синоніми позбавлені експресивно-емоційних відтінків: мовознавець, лінгвіст, баритися, гаятися.

Відносні синоніми – це слова, близькі за значенням, але відрізняються відтінками або сферою застосування: червоний – багряний, іти – рухатись – швендяти тощо.

Контекстуальні синоніми - це слова, що мають близьке значення тільки в контексті. Поза контекстом ці слова вживаються з абсолютно різним значенням. Так дієслова провалитися і не скласти не є синонімами, але в певному контексті вони можуть вживатися як синоніми (провалитися на екзамені - не скласти екзамену).

Словники синонімів фіксують синоніми, тобто слова, тотожні або близькі зазначенням. У таких словниках наводяться значення слів, що утворюють синонімічний ряд, фіксуються особливості їх сполучення, стилістичне забарвлення, сфера вживання, даються приклади вживання кожного із синонімів у текстах. Наприклад: Лікар (особа з вищою медичною освітою, яка лікує хворих), медик, доктор розм., ескулап жарт.,заст., цілитель книж. уроч. коновал зневажл. (поганий лікар).

У словнику паронімів дається тлумачення паронімів, тобто слів, що мають подібне звучання, але розрізняються за значенням. У словниковій статті подаються також слова, з якими сполучається кожний із паронімів, наводяться приклади вживання паронімів у текстах. До типових помилок у слововживанні належить нерозрізнення мовцями паронімів (напр. земельний – земляний; особистий – особовий). Більшість паронімів близькі за походженням і, отже, виявляють певний змістовий зв'язок (рятівник – той, хто врятував когось або щось = рятувальник – той, хто професійно займається рятуванням когось, чогось). Виділяються пароніми, що об’єднуються антонімічними зв’язками (адресат(кому адресується) – адресант (хто надсилає); персона грата (особа, кандидатура якої на посаду дипломатичного представника схвалюється урядом країни)– персона нон грата (особа, кандидатура якої на посаду дипломатичного представника викликає заперечення ряду держави). У деяких випадках пароніми можуть уживатися як синоніми: (проводити (провадити) дослід; засвоїти (освоїти) матеріал, але це не означає, що властива кожному з них лексична сполучуваність абсолютно ідентична: засвоїти урок, але освоїти виробництво.

Значна частина паронімів використовується в офіційно-діловому мовленні, отже, розрізнення їх є актуальним і для ділової мови. Як відомо, ділове мовлення зорієнтоване на однозначне вживання слова. Тому укладач документа має вибрати з-поміж синонімів такий варіант, який максимально точно забезпечує практичну, а часто й правову цінність документа.

Синоніми близькі за значенням, але не тотожні, тому при введенні їх у текст важливо чітко усвідомлювати точний зміст слова, наприклад: робітник (людина, яка працює на промисловому підприємстві), працівник (ширше поняття, бо стосується тих, хто працює у будь-якій сфері): медичний працівник, науковий працівник.

Складноскорочені слова, утворені з початкових букв або звуків, пишуться (незалежно від написання словосполучення) з великої букви: гідроелектростанція - ГЕС, спільне підприємство - СП, науково-технічна революція - НТР.

Абревіатура (лат. abbrevio — скорочую) — складноскорочені слова, утворені з перших літер або з інших частин слів, що входять до складу назви чи поняття. Вживаються в усній та писемній мові.

Абревіатури називають також акронімами (від грец. άκρος — «найвищий, крайній» та όνυμος — «ім'я»)). Щодо застосування терміну «акронім» існують різні думки: за однією, акронімами називають будь-які слова, складені з перших літер чи частин слів у скорочуваному словосполученні, за іншою — тільки такі, що вимовляються як цілісні слова, а не як послідовність назв літер.

Великими словами пишуться і складноскорочені слова, утворені від іншомовних словосполучень: ЮНЕСКО, НАТО, УЕФА, ТАСІС. Проте малими словами пишуться такі слова, як вуз, загс, дот.

Якщо складноскорочені іменники, утворені від іншомовних словосполучень, відмінюються, то закінчення біля них дописується малими буквами: ТАСІС- ТАСІСа- ТАСІСу- ТАСІСом.

У складноскорочених словах, утворених іншими способами, всі частини пишуться з малих букв: районний виконавчий комітет - райвиконком, завідуючий господарством - завгосп.

Але власні складноскорочені назви пишуться з великої букви: Мінюст, Держарбітраж України. На відміну від складноскорочених слів графічні скорочення читаються повністю. Напр., графічне скорочення 1996рік читається, як одна тисяча дев'ятсот дев'яносто шостий рік.

Слова на письмі завжди скорочуються на приголосній букві; у кінці графічних скорочень завжди ставиться крапка: наприклад- напр., до нашої ери- до н.е., область- обл., рік (або року)- р., острів-о., телефон- тел. (або т.). Крапка не ставиться при скорочених назвах мір: 100кг, 18хв, 3мкф, 40км. Не ставиться крапка і між подвоєними буквами, що вказують на множину: ІІІ - хвв., 1941-45рр., пп. (панове) Михайле та Сергію.

Якщо в графічному скороченні залишаються початок і кінець слова, то на місце пропущених букв ставиться лише через дефіс (без крапки): район – р-н; видавництво - вид-во. Явище абревіації полягає у скороченні довгих мовних формул і згортанні їх у семантичну єдність - абревіатуру. Це порівняно новий спосіб словотворення, але досить продуктивний у сучасних мовах.

Отже, абревіатура (італ. аЬЬгеуіаШга від лат. аЬЬгеуіо - скорочую) - скорочене складне слово (іменник), утворене з початкових літер чи початкових слів, на основі яких твориться скорочення. Суттєвою озна­кою абревіатур є стабільна вимова за назвами букв (рідше звуків) та -як результат її - лексикалізація графічних скорочень, якої з часом на­бувають частовживані й загальновживані довгоживучі абревіатури34, напр.: Кабмін, ЖЕК, НАТО, ООНтощо. Основні умови їхнього функ­ціонування - доцільність, зрозумілість, стандартність. їх ще деколи називають „лексичними скороченнями".

Класифікація абревіатур залежно від їхньої структури та вимови має такий вигляд:

1.Ініціальні абревіатури - утворені з початкових літер (звуків) слів, які входять у вихідне словосполучення: а) буквені - їх вимовляють як букви: СНД- Співдружність Незалеж- них Держав; МЗС - Міністерство закордонних справ; СБУ- Служба безпеки України; МВФ — Міжнародний валютний фонд; ЛНУ—Львівський національний університет; ТзОВ—Товариство з обмеженою відповідальністю; СП— спільне підприємство; ТСН— Телевізійна служба новин; б) звукові - їх вимовляють як звуки: ЄШКО - Європейська школа кореспондентської освіти; НАН - Національна академія наук; ЧАЕС — Чорнобильська атомна електрична станція; ВАТ — Відкрите акціо­нерне товариство; ДАІ - Державна автомобільна інспекція; ЗМІ -засоби масової інформації; ЦУМ — центральний універсальний мага­зин; СНІД — синдром набутого імунного дефіциту.

2. Абревіатури складового типу - утворені усіченням основ двох (або більше) слів, з початкових складів мотивуючого складного на­йменування: інтерпол (інтернаціональна поліція), Бенілюкс (об'єдну-вальна назва трьох європейських держав — Бельгії, Нідерландів і Люк­сембургу), військкомат (військовий комісаріат), торгпред (торговель­ний представник), міськком (міський комітет), держстрах (державне страхування), нардеп (народний депутат).

3.Абревіатури змішаного типу - утворені з початкової частини або частин слів і повного слова. Це дуже поширений тип абревіатур у сучасній українській мові: держмито, спецзамовлення, госпрозрахунок, дипкур 'єр, генпрокурор, держсекретар, начштабу, техогляд, медсес­тра, турбюро, Донвугілля, Нацбанк, Галсервіс.

4.Комбіновані абревіатури - утворені одразу двома зазначеними вище способами: НДІБудшляхмаш, НДІторгмаш, ХарБТІ, АвтоЗаЗ. Абревіатури широко використовують у засобах масової інформації, політичній, діловій сферах. Серед ініціальних абревіатур найбільшу групу становлять назви установ та організацій. З відновленням незалеж­ності в Україні виникло багато нових партій, громадсько-політичних організацій, що мають два найменування: одне - повне, яке є словоспо­лученням, інше скорочене - абревіатура.

Ознакою євроінтеграційної стратегії України є поява в українському політико-економічному дискурсі великої кількості абревіатур із компонентом євро, напр.: еврокредит, єврооблігація, європарламент, євроринок, єврочек, чи основою Європа, напр.: ЄВС-Європейська ваіютнаситема, ЄВБ-Європейськийвачют-ний банк, ЄБРР — Європейський банк реконструкції і розвитку, ЄЄ — Європейський Союз.

За змістом абревіатури можна поділити на: назви держав (ПАР, ФРН, США); назви міжнародних організацій (МАУ - Міжнародна асоціація україністів; ЮНЕСКО, ООН); назви партій (УРП, УНА, СДПУ(о), УХДП); назви військових угруповань (ВМФ, ВПС, УПА, УГА); назви наукових, громадських, спортивних організацій (НТШ -Наукове товариство імені Шевченка; ДНД— добровільна народна дру­жина; ФФУ- Федерація футболу України; НБА-Національна баскет­больна асоціація; МОК - Міжнародний олімпійський комітет); назви телевізійних агентств і програм (УТ, УТН, УНІАН- Укра­їнське національне інформаційне агентство новин); назви підприємств, установ, організацій, банків (Укрсоцбанк, Промінвестбанк, ЛОРТА, РЕМА, Карпатбуд, НаУКМА - Національ­ний університет "Києво-Могилянська академія "); назви літературних об'єднань (ВАПЛІТЕ - Вільна академія про­летарської літератури, Бу-Ба-Бу — Бурлеск — Балаган - Буфонада); назви видавництв, видань, газет і журналів (УРЕ, БУЛ- Бібліо­тека української літератури, СУМ — Словник української мови; "ПіК" — "Політика і культура"; "СіЧ" — "Слово і час", "ГУ"— "Го­лос України"); — назви відділів, відділень, факультетів (райвспоживспілка, обл-но, фінвідділ, біофак, журфак, юрфак); - назви посад (завкафедри, генсек, санінструктор); — назви документів (спецзамовлення, спецпроект, техплан); - назви матеріалів, виробів, машин, пристроїв (лавсан.тикональ -титан+кобальт+нікель+алюміній, комол - кобальтемолібден, колін­вал, апарат УЗД, ГАЗ —51, Ту-154, Ан-24) та ін.

Творення складноскорочених слів мусить відповідати таким вимо­гам: а) слово має легко "розгортатися" в повне найменування; б) не має збігатися зі словом або скороченням, які вже є в мові; в) відповіда­ти нормам українського правопису. Невдалими можна вважати неми­лозвучні абревіатури (СЄХЛ - Східноєвропейська хокейна ліга; СФУ-ЖО - Світова федерація українських жіночих організацій; ЄФВС -Європейський фонд валютної співпраці; ТКЛТБ— Телекомпанія Львів­ського телебачення; ЗЗБВ — завод залізобетонних виробів), співзвучні з якимось звичайним словом (КІНО - Київський інститут народної освіти; УХО - Українська християнська організація; ЛАК-Ліга араб­ських країн), незрозумілі (молзавод, індпошив, промпродукти).

В діловому мовленні абревіатури виконують важливі функції - ін­формативної компресії та економії місця у ділових паперах. Вживати їх потрібно так, щоб вони були зрозумілими для всіх, хто читає доку­мент. Тому при першому вживанні складноскороченої назви в тексті її потрібно розкривати в дужках, а потім уже вживати у скороченому вигляді, напр.: УЦЕПД (Український центр економічних та політич­них досліджень), потім тільки УЦЕПД. Абревіатури є однослівним еквівалентом скорочення. Це самостій­ні слова-іменники, що мають граматичний рід, можуть бути незмінни­ми або відмінюватися за відмінками. У невідмінюваних абревіатурах буквеного типу рід визначають за головним словом мотивуючого сло­восполучення, напр.: НТР (ж. р.) - науково-технічна революція. В ін­ших абревіатурах рід визначається граматично, за фінальною части­ною скорочення, напр.: Донбас, загс - чоловічого роду, бо закінчують­ся на приголосний.

Відмінюються абревіатури: 1) які утворюються з початкового складу прикметника і повної фор­ми іменника, напр.: педінститут, медсестра, за зразком самостійних іменників, що входять до їхнього складу; 1) які утворюються з початкових звукосполучень або початкових звуків мотивуючого складного найменування, напр.: нардеп, жек, загс; за зразком тих іменників, з якими вони збігаються за зовніш­ньою формою, тобто як іменники чоловічого роду другої відміни твер­дої групи;

Не відмінюються абревіатури: у яких другий елемент має форму непрямого відмінка, напр.: завканцелярії, комроти, начштабу; ініціально-буквені чи ініціально-звукові, які не сприймаються як іменники, що мають визначений рід і тип відміни, напр.: ПТУ, ЗАТ.

Правильність написання, точність граматичної форми можна пе­ревірити за спеціальними словниками скорочень української мови.

Правила скорочування слів

Окрім скорочень, придатних до вживання в усній і писемній формі мовлення, у діловому спілкуванні існують скорочення, призначені для зорового сприйняття, - графічні, текстові. Ці скорочення не є слова­ми, їх використовують лише на письмі. На відміну від лексичних ско­рочень, їх можна розшифрувати та прочитати повністю. Зазвичай, це скорочення, позначені малими буквами.

За написанням графічні ско­рочення є декількох типів: крапкові (ім., див., с., м.); дефісні (ін-m, р-н, б-ка, з-д); із скісною рискою (а/с, в/с, в/ч); — нульові - на позначення фізичних, метричних величин, грошо­вих одиниць та ін. лише після цифр (20 хв, 5 кг, 300 грн); — комбіновані (пд.-зах., пн.-сх.) та ін.

Стандартними є такі типи скорочень:

а) поштові назви, назви адміністративних одиниць: м., смт, обл.,р-н, ст., вул.;

б) назви посад і звань: асист., доц., проф., канд. техн. наук, зав.,зам., член-кор., акад.;

в) назви дат і календарних термінів: н. е., в., ст., м-цъ, p., pp.;

г) грошові одиниці та числові назви: грн, коп., тис, млн, млрд;

д) форми звертання: п., гром.;

е) фізичні, метричні величини: m, га, г, кг, л, мл, км, хв, год.;

є) найменування документів; квит., накл.;

ж) текстові позначення: див., пор., напр., с, та ін., і т. ін., табл.,іл.

Усі скорочення слів мусять бути загальноприйнятими і зрозумі­лими, зафіксованими у державних стандартах і словниках. Не варто перевантажувати текст графічними скороченнями. Існують такі пра­вила користування скороченнями: слово має закінчуватися на приголосну (за невеликими винятка­ми - о. - острів, отець, А - ампер); слово має мати запас стійкості, щоб сприйматися однозначно (філол., філос); не можна скорочувати в тексті ключових слів; написання скорочення має бути уніфікованим у межах тексту. Є багато окремих правил, що потрібні у процесі роботи з докумен­тами. Наприклад, варто запам'ятати правильні скорочення місяців року: січ., лют., берез., квіт., трав., черв., лип., серп., верес, жовт., лис-топ., груд.; не розділяти крапкою подвоєння pp. - роки; не можна ско­рочувати імена та імена по батькові (/.—Іван, М. - Михайло, а не їв., Mux.); не скорочувати стор., а лише правильно - с; писати правильно - напр., а не Н-д; чи Н: та ін. Скорочення слів використовують і для стислого письма, під час конспектування. Скорочувати можна різні частини мови, намагаючись дотримуватися загальноприйнятих норм, а не власних правил.

Перелік контрольних завдань за опрацьованою темою:

Завдання 1. Законспектуйте основні положення викладеного матеріалу (обсяг 3 сторінки).

Завдання 2. Розташувати синоніми в порядку наростання, знайти стрижневе слово. Наприклад: Дорога, шосе, автострада, стежка, траса -- стежка, дорога, шосе, траса, автострада. Здоровенний, велетенський, великий, гігантський, грандіозний. Гнівний, лютий, сердитий, незадоволений. Рюмсати, плакати, ридати, тужити.

Завдання 3. Зі слів, поданих у дужках, виберіть те, яке, на вашу думку, є найдоцільнішим у конкретному реченні. Головуючий (відчинив, відкрив, розкрив, розгорнув) чергове засідання профспілкових зборів. Сьогодні по телебаченню виступатиме (нинішній, чинний, діючий, теперішній, існуючий) міністр культури і туризму України. Я (рахую, вважаю, гадаю), що проект заходів з нагоди Дня міста затвердять. Зазначену суму треба негайно (перерахувати, перевести, переказати, передати) на наш розрахунковий рахунок. У цих документах (зустрічаються, трапляються, попадаються) грубі граматичні помилки. (Уздовж, на протязі, уподовж, протягом, упродовж) усієї подорожі нас жодного разу не потурбували. На адресу будинку культури (прийшло, поступило, надійшло, прибуло) термінове повідомлення.

Завдання 4. Запишіть подані складні слова згідно з вимогами правопису: Авто/транспорт, фізико/математичний, багато/тонний, стоп/кран, південно/східний, проф/спілковий, нафто/газо/провідний, науково/технічний, лимонно/жовтий, жовто/гарячий, бухгалтер/ревізор, виставка/ярмарок, Івано/Франківськ, кіловат/година, член/кореспондент.

Завдання 5. Розшифруйте графічні скорочення: акад., в.о., грн., див., д.психол.н., заст., і т.д., і т.ін., коп., м., млн., напр., обл., проф., р-н.

Завдання 6. Перепишіть, вставляючи в реченнях на місці пропусків один із наведених у дужках паронімів. 1. З піснями і музикою весела.... зупинилася на галявині. Виборча.... пройшла організовано (кампанія, компанія). 2. Мій...., мабуть, помилився і відправив лист на стару адресу. Рекомендовані листи.... повинен одержувати особисто (адресат, адресант). 3. Через ліс проходив найнебезпечніший для ворога.... шляху. Молоді ялини були вкриті зеленою з голубим.... хвоєю (відтінок, відтинок). 4. Гнійний.... – дуже небезпечна хвороба. Хворому вчора вирізали.... (апендикс, апендицит). Література 1. Глущик С.В. та інші. Сучасні ділові папери: Навч. посіб. для вищ. Та серед. навч. закл. – К:А.С.К.,2002.-С.202-215. 2. Паламар Л.М., Кацавець Г.М. Мова ділових паперів: Практ.посібник.-К:Либідь,1996,-С.13-14,26-27.

Джерело: http://5fan.info/jgemerotrujgmerbew.html

Тема 6. Орфографічні та орфоепічні норми сучасної української літературної мови. Орфографічні та орфоепічні словники

Конспект викладення матеріалу теми:

ПРАВОПИС - сукупність загальновизнаних і загальнообов'язкових правил, що встановлюють способи передачі мови на письмі. Правопис охоплює орфографію та пунктуацію. Як правило, складається історично, відбиваючи давні традиції або нові тенденції в передачі звуків, слів і форм, що виявляються в кожній писемній мові на різних етапах її розвитку.

Український правопис сформувався на основі правописних традицій давньоруської мови, що ґрунтувалися на фонетичному принципі, за яким написання має відбивати вимову. Виправлене і доповнене 4 е видання «Українського правопису» 1993 істотно не відрізняється від попереднього, але в ньому поширено правило передавання іншомовного і через и після «дев'ятки» на низку власних назв, розширено сферу використання закінчень -у(-ю) в родовому відмінку іменників II відміни, уточнено правило написання складних слів тощо. За офіційною нумерацією редакція 1993 року є четвертим виданням; попередні датовано 1946, 1960 та 1990 роками. Тобто до війни ми офіційного правопису нібито не мали зовсім. Але ж ні: бачимо фотографії титулів дискусійних видань 1918 й 1919 років та офіційних видань 1921, 1926 (проект), 1928, 1929, 1933 та 1938 років. Просто 1960 року чергове видання оголосили «другим», редакція 1946-го автоматично стала першою, а всі попередні – невиданнями.

Орфоепія — це розділ науки про мову, що вивчає систему норм літературної вимови.

Предметом вивчення орфоепії є: • звукові особливості мовлення (усне мовлення розглядається не взагалі, а тільки з погляду його відповідності сучасним літературним нормам); • правильна вимова звуків мовлення (голосних і приголосних); • правильна вимова звукосполучень; • правильна вимова окремих слів і їх форм.

Сучасні норми української орфоепії склалися історично на основі вимови, властивої середньонаддніпрянським говорам. Практичне значення орфоепії винятково важливе, оскільки дотримання орфоепічних норм, як й інших літературних норм, удосконалює мову як засіб спілкування, полегшує обмін думками. Унормована вимова є однією з ознак культури мовлення. Вивчення правильної вимови спрямовується на подолання помилок, серед яких насамперед виділяються фонематичні та фонологічні.

Фонематичні помилки — це порушення правильної вимови звуків, заміна однієї фонеми іншою, наприклад: вимова [с] замість [з] везти — вести. Такі помилки спотворюють зміст слова. Фонетичні помилки — це суто вимовні недогляди, що виявляються у вимові різних варіантів звуків: вимова [ш*] замість [с] у словах усюди, сяду.

Вимова голосних звуків Усі голосні звуки під наголосом вимовляються чітко й виразно: постанова, плай, жити. В інших позиціях вимова голосних має такі особливості: 1. Голосні [а], [і], [у] — в усіх позиціях вимовляються виразно: [в'ір'а], [знати], [куди]. 2. Звук [о] вимовляється виразно й здебільшого не змінюється; лише перед складом з постійно наголошеним [у] вимовляється з наближенням до [у]: [гоулубка]. 3. Звуки [є], [и] в ненаголошеній позиції вимовляються нечітко: [є] — з наближенням до [и], [и] — з наближенням до [є]: [меита]. Пам'ятайте: українській літературній мові невластива вимова [а] на місці ненаголошеного [о]: [мажоритарна]. Грубо порушує вимовну норму той, хто говорить: [диере'ктар] тощо.

Вимова приголосних звуків 1. Дзвінкі приголосні в кінці слова й перед глухими в середині слова вимовляються дзвінко: [народ], [хліб], [три'дцат']. П р и м і т к а. З усіх дзвінких приголосних тільки глотковий звук [г] вимовляється як [х]: [ле'хко], [во'хкий], [д'о'хт'у] (орфографічно: легко, вогкий, дьогтю). 2. Оглушуються прийменник і префікс з- перед глухими приголосними: [стобо'йу]. 3. Префікси роз-, без- можуть вимовлятися дзвінко й глухо (залежно від темпу вимови): [розписка] І [росписка], [розказати] і [росказати]. 4. Губні, шиплячі (крім подовжених) та задньоязикові в кінці словата складу вимовляються твердо: [знов], [велич], [сім], [л'убо'йу],[обчи'сле"н':а]. Лише перед [і] ці приголосні вимовляються як напівм'які: [б'іл'], [щ'і'с'т'], [к'іно ]. Подовжені шиплячі вимовляються як напівм'які: [зб'і'ж':а], [р'і'ч':у]. 5. [дз], [дж] вимовляються як неподільні звуки: [дз]вінок; прису[дж]увати, відря[дж]ення, нагоро[дж]ення. Звукосполучення [д] і [з], [д] і [ж] вимовляються як два окремі звуки: ві[дз]ивати, пі[дз]вітний, пере[дз]'їздівський, пі[дж]ену. 6. Передньоязикові [д], [т], [з], [с], [ц], [л], [п] перед м'якими приголосними та перед [і] вимовляються м'яко: [майбутн'е], [нат'ак], [с'іл']. 7. Звук [ґ] слід вимовляти у словах: ґатунок, ґвалт, ґречний, ґрунт,ґанок, ґрунтовний, ґрати (рос. решетка), ґрасувати (розчищати)

Вимова звукосполучень 1. Сполучення -шся і -ться у дієслівних формах вимовляються як[с':а], [ц':а]: [зв'іту'йес':а], [у'чиец':а], [лиесту'йец':а]. 2. Сполучення -жся, -чся у дієсловах наказового способу вимовляються як [з'с'а], [ц'с'а]: не [ур'і'з'с'а], не [моро'ц'с'а] (орфографічно:не вріжся, не морочся). 3. Групи приголосних, що з'являються у словах внаслідок словотворення, спрощуються: проїзд + н(ий) [пройізни'й].

Орфографія - (від грецького orthos - правильний, рівний і grapho - пишу, або правопис,) - це система загальноприйнятих правил, що визначають способи передачі мови у писемній формі. Орфографія вивчає систему правил про способи передачі усної мови на письмі, встановлює правила написання слів разом, окремо і через дефіс, правила передачі частини слова з рядка в рядок, вживання м'якого знака і апострофа, написання іншомовних слів і скорочень слів.

Орфографія охоплює лише основні правила. Орфографія української мови встановлює зокрема, правила написання окремих слів і їх значущих частин, правила написання слів разом, окремо і через дефіс, вживання великої букви та правила переносу слів з рядка в рядок. Використовуючи засоби графіки, орфографія регулює написання слів і їх граматичних форм. Саме завдяки орфографії слова і форми їх набувають єдиного графічного образу.

Навіщо потрібні правила орфографії? Виділимо такі аспекти: - Базуються на мовному спадщині, вони є тим, що повинен знати і шанувати кожен громадянин своєї країни; - Паузи і інтонації, які рясніють в усному мовленні, на листі можуть бути передані лише з дотриманням орфографічних правил; - Деякі слова можуть чутися однаково, але писатися абсолютно по-різному, їх неправильне написання кардинально змінить зміст речення; - Єдині правила дозволяють носіям мови знати його на одному рівні.

Перелік контрольних завдань за опрацьованою темою:

Завдання 1. Вставте літеру, обравши правильний варіант у дужках: (А/а)зовське (М/м)оре, (М/м)істо (Б/б)іла (Ц/ц)ерква, (С/с)танція (К/к)ам’янець-(П/п)одільський, (Р/р)убіжанський (І/і)ндустріально-(П/п)педагогічний (Т/т)технікум, (П/п)івденні (З/з)емлі, (Х/х)утір (П/п)іски, (М/м)іністерство (О/о)світи і (Н/н)ауки, (М/м)олоді та (С/с)порту (У/у)країни.

Завдання 2. Запишіть подані складні слова згідно з вимогами правопису: Авто/транспорт, фізико/математичний, багато/тонний, стоп/кран, південно/східний, проф/спілковий, нафто/газо/провідний, науково/технічний, лимонно/жовтий, жовто/гарячий, бухгалтер/ревізор, виставка/ярмарок, Івано/Франківськ, кіловат/година, член/кореспондент. Література 1. Глущик С.В. та інші. Сучасні ділові папери: Навч. посіб. для вищ. Та серед. навч. закл. – К:А.С.К.,2002.-С.202-215. 2. Паламар Л.М., Кацавець Г.М. Мова ділових паперів: Практ.посібник.-К:Либідь,1996,-С.13-14,26-27. 3. Український правопис.-К.:Наук.думка,1993.-С.84-86.

Джерело: http://5fan.info/jgeotrmeratyrnaaty.html

ТЕМА 7. Морфологічні норми сучасної української літературної мови, варіанти норм. Правопис іменників на позначення професій, посад, звань; прізвищ, імен та по батькові в українській мові

Конспект викладення матеріалу теми:

Морфологічні норми – регулюють вибір варіантів морфологічної форми слова і варіантів її поєднання з іншими словами.

Морфологічні форми ОДС та наукового стилів є суворо нормативними, а відступи від норм вважаються порушенням стильової однорідності.

Слід пам’ятати, що науковий та офіційно-діловий стилі вимагають:

1. Перевагу надавати абстрактним, неемоційним, однозначним іменникам книжного походження; автор, біографія, варіант, габарит, гарант, довідка, екзотика, екскурсія, ємність, єство, журі, звершення, зона, інгредієнт, компрометація, кон’юнктура, лабораторія, маркетинг, номенклатура, об’єктивність, поборник, прецедент та ін. Отже, треба уникати вживання іменників із розмовного стилю, із суфіксами збільшеності чи зменшеності, з усіченою основою тощо й заміняти їх нейтральними, книжними іменниками або іншими частинами мови чи розгорнутими пояснювальними конструкціями.

2. Збірні іменники, що позначають сукупність однакових або подібних понять, істот, тварин, предметів тощо заміняти іменниками у формі множини, наприклад: студенти, професори, діти, а не „студентство”, „професура”, „дітвора”. Проте для деяких збірних іменників ОДС є основною сферою функціонування: адміністрація, секретаріат, ректорат, група тощо.

3. Щоб уникнути помилок при відмінюванні іменників ч.р. ІІ відміни, слід пам’ятати, що закінчення слова у Р.в. однини (-а/-я або -у/-ю) залежить від лексичного значення. Окремі багатозначні слова (або омоніми) у різних значення мають різні закінчення: апарата – апарату, рахунка – рахунку, бала – балу.

4. Нульове закінчення для іменників чоловічого роду II відміни у З. відмінку однини, а не в Р.в.: підписали акт, отримав лист, узяв олівець, видав наказ і под.

5. Надавати перевагу не дієсловам, а віддієслівним іменникам, які забезпечують однозначність і водночас узагальненість змісту, наприклад: надати допомогу, дати доручення, а не „допомагати”, „доручити”. Хоча в наказах, розпорядженнях та інших документах припускається форма наказового способу дієслова (доручити, оглянути та под.).

6. Іменник (додаток) після дієслів повідомляти, сповіщати ставити в З. відмінку, а не в Д., наприклад: повідомити студента, а не „повідомити студентові”.

7. Особливо ретельно треба стежити за тим, щоб поєднання відмінкових форм не викликало двозначності, напр.: контроль бухгалтерії, допомога університету. Її можна уникнути, ввівши слова-конкретизатори: контроль з боку бухгалтерії, допомога від університету.

Іменники на позначення статусу, професій, посад, звань

Назвами посад, професій, звань виступають іменники чоловічого роду незалежно від статі особи, яку вони позначають: викладач хімії, касир заводу, бригадир цеху, а не „викладачка хімії”, „касирка (касирша) заводу” „бригадирка (бригадирша) цеху”.

Слова (прикметник, дієслово), залежні від найменування посади чи звання, узгоджуються із цим найменуванням лише в чоловічому роді, наприклад: бухгалтер фірми виявив, старший інспектор комісії записав, висококваліфікований кухар ресторану переміг.

Форми жіночого роду набувають лише залежні займенники та дієслова, узгоджуючись із прізвищем, посадою, фахом тощо, наприклад: завідувач кафедри української мови доцент Креч Тетяна Василівна зазначила, що...; В обговоренні монографії взяла участь професор Іваненко Галина Степанівна.

Слід звертати увагу на контекст уживання професії чи статусу, наприклад: До кабінету було запрошено секретарку директора Полякову Л. О. і До кабінету було запрошено секретаря комісії Полякову Л. О.

Жіночий рід мають слова: авторка, аспірантка, вихованка, дипломантка, дисертантка, кравчиха, поетеса, студентка, учениця та ін. Лише жіночий рід мають такі слова: друкарка, покоївка, праля, швачка (на відміну від шевця, який шиє лише взуття).

Усе частіше в ЗМІ можна натрапити на слова професорка, депутатка, директорка, поетка, прем’єрка та ін. Від активного вживання такі слова поступово втрачають колорит розмовності, але все ж залишаються в групі стилістично обмеженої лексики.

Укр. прізвища вимовляються і пишуться за правилами вимови та за загальними нормами укр. правопису: Марченко, Муляр, Юрчук.

Ряд прізвищ слов’янського походження в укр. мові мають деякі особливості: ё – йо на початку слова та в середині після голосних, а також після твердих приголосних, якщо ё у вимові відповідає сполученню йо: Йотов, Майоров, Соловйов.

Якщо ё означає звук о після м’якого приголосного, то пишеться ьо: Синьов, Треньов, Пушкарьов.

Під наголосом після шиплячих ж,ч,ш,щ,ц завжди пишеться о: Чижов, Лихачов; у ненаголошеній позиції пишеться е: Лещев, Плющев, Коришев. рос. е після приголосних передається е: Мельник, Гашек, Сапек. Але рос. е, що відповідає укр. і, передається є: Бєлкін, Бєляєв, Сєдіна.

Рос. и в основах прізвищ на початку та після приголосних передається літерою і: Ісаєв, Ісаченко, Лісний, Ліненко. Після ж,ч,ш,щ завжди пишеться и: Жиловенко, Шишацький, Щиглов. рос. и у середині слів після голосних, апострофа та м’якого знака передається через ї: Воїнович, Ільїн, Руїн.

Рос. ы завжди передається літерою и: Фортали, Черниш, Цимбал. літера и завжди пишеться в прізвищах, утворених від імен та коренів, спільних для укр. і рос. мов: Мироненко, Сидоров, Тихонов.

Рос. суфікс –ев, -еев передається через є після приголосних (за винятком шиплячих, р та ц): Матвєєв, Пахарєв, Хомічєв.

У префіксі при- завжди пишеться и: Примаков, Прийденко, Придорожній. у суфіксах -ич, -ик пишеться и: Пашкевич, Антосик, Бендрик.

Слов’янські прізвища, незалежно від походження, пишуться з ь у суфіксах –ськ, -цьк, -зьк: Новицький, Гронський, Петровський.

При творенні чоловічих імен по батькові вживаються суфікси –ович, -йович: Русланович, Васильович, Семенович.

При творенні жіночих імен по батькові вживається суфікс –івн(а), після голосних –ївн(а): Миколаївна, Іванівна, Юліанівна. Окремі випадки: Григорій – Григорович, Григорівна. Сава – Савич (-ович), Савівна. Ілля – Ілліч, Іллівна. Микита – Микитович, Микитівна. Яків – Якович, Яківна. Лука – Лукич, Луківна.

Перелік контрольних завдань за опрацьованою темою:

Завдання 1. Утворіть форму по батькові від поданих імен: Андрій, Антон, Борис, Віктор, Віталій, Григорій, Геннадій, Дмитро, Ігор, Костянтин, Леонід, Михайло, Микола, Назар, Олег, Олександр, Петро, Павло, Роман, Семен, Тимофій, Яків.

Завдання 2. Провідміняйте власні прізвище, ім’я та по батькові. Не забудьте про кличну форму.

Завдання 3. Поставте в кличну форму: Пан директор, шановний Віктор Михайлович, люба Марійка, Ігор Іванович, Ольга Ярославівна Ткачук, друг Ярослав, студент Петров.

Література 1. Глущик С.В. та інші. Сучасні ділові папери: Навч. посіб. для вищ. Та серед. навч. закл. – К:А.С.К.,2002.-С.202-215. 2. Паламар Л.М., Кацавець Г.М. Мова ділових паперів: Практ.посібник.-К:Либідь,1996,-С.13-14,26-27. 3. Український правопис.-К.:Наук.думка,1993.-С.84-86.

Джерело: http://5fan.info/polotratyjgejgerna.html

ТЕМА 8. Правопис прислівників та прикметників. Особливості використання займенників у професійному спілкуванні

Конспект викладення матеріалу теми:

Правопис прислівників

Правопис прислівників, утворених від прикметників:

Правопис прислівників досить складний. Більшість їх пишеться разом. Проте є й такі, що пишуться через дефіс, через два дефіси, окремо (двома й більше словами).

Прислівники від прикметників утворилися в основному трьома способами:

1) За допомогою суфіксів -о-, -е: радісний-радісно, веселий-весело, гарячий-гаряче, байдужий-байдуже.

2) Злиттям прийменника з короткою формою прикметника в різних відмінках: здалека, стиха, замолоду.

3) Злиттям прийменника ПО з повним прикметником: по-новому, по-українському.

Прислівники, утворені 1-им способом в основному зберігають написання прикметників, від яких утворилися: нескінченний-нескінченно, невблаганний-невблаганно, туманний-туманно, нежданий-неждано.

Прислівники, утворені злиттям прийменника з короткою формою прикметника в різних відмінках, пишуться разом: віддавна, завидна, дочиста, насухо, востаннє.

АЛЕ: окремо пишуться три прислівники: в цілому, в основному, в середньому, вони утворені поєднанням повної форми прикметника з прийменником.

Прислівники, утворені поєднанням прийменника ПО- і прикметників на -ОМУ, -И пишуться через дефіс: по-батьківському, по-материнськи, по-французьки.

Так само пишуться прислівники відзайменникові, якщо в них є префікс ПО- і суфікси -ОМУ, -ЕМУ (ЄМУ): по-нашому, по-іншому.

УВАГА! Слід розрізняти прислівник по-новому і прикметник з прийменником: Працюємо (як?) по-новому. По (якому?) новому мосту відкрито рух транспорту. Прийменник ПО стосується не слова НОВОМУ, а іменника МОСТУ.

Правопис прислівників, утворених від поєднання прийменників з іменниками

ПИШУТЬСЯ РАЗОМ:

1. Прислівники, утворені злиттям прийменника з іменником, який не вживається без прийменника: дощенту (немає слова щент) знічев’я, навпростець, спросоння, навшпиньки.

2. Прислівники, утворені від тепер уже не вживаних форм іменників: восени, безвісти, вдома.

3. Прислівники, утворені злиттям прийменника з іменником, який і тепер вживається: надворі, удень, вгорі. Але їх слід відрізняти від омонімічних сполучень іменника з прийменником (зважати на контекст): на дворі, у горі, в день.

Іменник називає конкретний предмет, поняття: гору, двір, день. Між прийменником та іменником можемо вставити якесь означення: в цей день, на нашому дворі, в кам’яну гору.

Значна частина прислівників (прислівникових сполучень) пишеться окремо. Це зумовлено тим, що іменники ще не зовсім утратили своє конкретне значення: без відома, без жалю, без наміру, до ноги, в ногу, в обмін, до запитання, до краю, до останку, до пари, до побачення, на жаль, до речі, на добраніч, на зразок, на самоті, на славу, над силу (але:насилу), під силу, по правді, по закону, у вигляді, з переляку тощо.

Детальніше про такі прислівники див Український правопис. Правопис таких слів треба перевіряти за словником.

Правопис складних і складених прислівників:

1. Прислівники, утворені від підрядних словосполучень, пишуться разом: в різні боки - врізнобіч, обома руками-обіруч, на швидку руку-нашвидкуруч, з початку віку-споконвіку.

АЛЕ: тим часом (хоча: тимчасом як), все одно, все рівно.

2. Складні прислівники, утворені повторенням тих самих, синонімічних або антонімічних незмінних слів (прислівників), пишуться через дефіс: ген-ген, ледве-ледве, вранці-рано, давним-давно, більш-менш, видимо-невидимо.

3. У прислівникових сполученнях, утворених повторенням того самого змінного слова в різних відмінках, усі частини пишуться окремо: кінець кінцем, день у день, один одним, сам на сам, з дня на день, з роду в рід.

АЛЕ: прислівники, де повторюється та сама форма слова, пишуться через два дефіси: пліч-опліч, віч-на-віч, всього-на-всього, будь-що-будь, як-не-як, коли-не-коли, де-не-де, хоч-не-хоч.

Фразеологічні сполучення, що є еквівалентами складних прислівників, також пишуться окремо: ні слуху ні духу; ні собі ні людям; ні на йоту; один в один; один за одним; нога за ногою; ні в сих, ні в тих; курям на сміх; ні з сього, ні з того; ні за що, ні про що; сам на сам; рука в руку; лице в лице; час від часу.

Правопис прикметників

Під час написання прикметників трапляються значні труднощі, пов'язані зі специфікою їх вимови, словотвору і формотворення.

Правопис префіксів

Слід розрізняти префікси пре- і при-:

а) префікс пре-

вживається переважно у якісних прикметниках і прислівниках для вираження найвищого ступеня ознаки: прегарний, презавзятий, прекрасний, премудрий, прекрасно, препогано. Крім того, префікс пре- виступає в словах презирливий, презирство й у словах старослов'янського походження: преосвященний, преподобний, престол;

б) префікс при-

вживається у прикметниках, утворених від поєднання іменників із прийменниками зі значенням наближення: пригірок, прикордонний; неповноти дії: присісти та приєднання: прибити;

ЦЕ ТРЕБА ЗНАТИ!

Слід розрізняти слова, у яких пре-, при- входять до складу кореня і не є префіксами:

Пре-: пресловутий.

При-: приватний.

Правопис суфіксів:

а) -н(-ий) у більшості якісних і відносних прикметників: дружний (спів), західний, мільйонний, принадний, фабричний;

б) -н(-ій) у небагатьох прикметниках (переважно відносних), в уріх прикметниках прислівникового та іменникового походження після ж, ш: братній, всесвітній, городній, давній, житній, незабутній, освітній, пізній,ранній, самобутній, суботній, хатній, ближній, вчорашній, давнішній, домашній, дорожній;

в) -ин (-їн) у присвійних прикметниках, утворених від іменників І відміни: баба — бабин, Галя — Галин, свекруха — свекрушин, тітка — тітчин,Марія — Маріїн, Софія — Софіїн;

ЦЕ ТРЕБА ЗНАТИ!

Приголосні г, к (шк), х перед суфіксом -ин змінюються на ж, ч (щ), ш: Ольга — Ольжин, дочка — доччин, Мелашка—Мелащин, | сваха — свашин.

г) -ин-, -ичн-, -ист- пишуться після твердих приголосних: бджолиний, голубиний, історичний, класичний, променистий, урочистий;

ґ) -ічн- після м'яких приголосних: академічний, анархічний;

д) -їн-, -їст-, -їчн після голосних та апострофа: героїчний, двоїстий, зміїний, солов'їний;

є) -ев- уживається після м'яких або шиплячих приголосних, якщо наголос падає переважно на основу слова: березне'вий, груше'вий, овоче'вий, си'тцевий;

є) -єв- пишеться після м' яких н, т або й: алюмінієвий, дієвий, життєвий, значеннєвий, суттєвий;

ж) -ов- вживається в прикметниках, якщо перед ним стоїть твердий приголосний або шиплячий (ж, ч, ш, щ), м'який приголосний або й: вітровий, казковий, кварцовий, палацовий, святковий, службовий, бойовий, гайовий, грошовий, дійовий, дощовий,

життьовий, крайовий, нульовий, речовий, стильовий.

Ці ж правила поширюються на правопис суфіксів -ов-, -ев- (-ев-) у присвійних прикметниках жіночого і середнього роду: майстрова, майстрове; Петрова, Петрове; робітникова, робітникове; Андрієва, Андрієве; кобзарева, кобзареве; скрипа-лева, скрипалеве; сторожева, сторожеве. У відповідних присвійних прикметниках чоловічого роду суфікси -ов-, -ев- (-єв-) чергуються з -ів (-їв): Василева — Василів, майстрова — майстрів, Олексієва — Олексіїв;

з) -уват-, а після м'яких приголосних -юват-, уживається в прикметниках на позначення певного вияву ознаки: горбуватий, круглуватий, синюватий, темнуватий, а також на виявлення невеликої міри властивості, схильності до чогось, позначуваної іменниковою основою: дуплуватий, злодійкуватий, остюкуватий, піскуватий;

и) -оват- уживається в прикметниках, якщо наголос падає на о: плисковатий, стовбоватий;

і) -овит- уживається на означення високого ступеня вияву ознаки: гордовитий, грошовитий, талановитий;

ї) прикметникові суфікси -анн-, -енн-, які вживаються для підкреслення найвищої міри ознаки, пишуться з двома н: невблаганний, нездоланний, неоціненний, несказанний, нескінченний, страшенний (але жаданий). Подібні прикметники завжди мають наголос на суфіксі;

й) у прикметниках, твірна основа яких закінчується на н, приєднання суфіксів -н-, -н-викликає подвоєння н: знаменний, осінній, плинний, ранній, туманний;

к) перед суфіксами -ськ- деякі приголосні при словотворенні змінюються, змінюючи й самі суфікси:

— к, ць, ч + -ськ- дають -цьк-: гірник — гірницький, молодець — молодецький, парубок — парубоцький, ткач — ткацький;

— г, ж, з + -ськ- дають -зьк-: боягуз — боягузький, Запоріжжя — запорізький, Париж — паризький, Прага — празький;

— х, ш, с + -ськ- дають -ськ-: залісся — заліський, товариш — товариський;

л) приголосні основи -к-, -ц(ь) перед суфіксом -н- змінюються на -ч-: безпека — безпечний, вік — вічний, кінець — кінечний, місяць — місячний, околиця — околичний, пшениця — пшеничний, рік — річний, серце — сердечний, сонце — сонячний. Приголосний основи -ч- зберігається: ніч — нічний, ячмінь — ячний (або ячмінний).

Особливості використання займенників у діловому мовленні

Переважна більшість документів пишеться від імені установи, підприємства, організації (тобто від першої особи множини). Проте займенник ми в цій ситуації, як правило, пропускається; ділові листи, наприклад, часто починаються дієсловом у першій особі множини (Просимо… Надсилаємо… Повідомляємо…). Паралельно до щойно розглянутої є форма третьої особи однини (Дирекція просить …. Завод повідомляє…). Хоча реальний діяч тут “я”, проте виклад, як правило, ведеться від третьої особи. Мовець майже (або й зовсім) усунений від участі у мовленні, ніяк себе не проявляє, що й надає викладові бажаного нейтрального або суворо-офіційного характеру.

Займенник Вам (у конструкціях типу Надсилаємо Вам для ознайомлення…) теж опускається, що й створює загальне враження строгої об’єктивності викладу, типової для ділового стилю. Проте бувають ситуації, в яких наявність чи відсутність займенника Вам, Вас, Вами змінює спрямування й тональність висловлення. Так, звороти типу пропоную з’явитись, прошу уточнити, вимагаю притягти до… виражають більш категоричну й безапеляційну вимогу, ніж ці самі звороти з особовим займенником Вам, Вас, Вами; порівняйте: пропоную Вам притягти до… прошу Вас уточнити. Введення особового займенника пом’якшує категоричність вимоги.

Вживання займенника першої особи однини я також обминається; розпорядження й накази розпочинаються дієсловом у першій особі однини (Пропоную… Наказую

Поиск по сайту: