Історія виникнення телефонного консультування

Послуга надання допомоги по телефону виникла на початку минулого століття. У 1906 р. пастор Уорен заснував у Нью-Йорку лігу "Врятуйте життя", напрямом діяльності якої було надання моральної та психологіч­ної підтримки по телефону всім, хто перебуває в кризовому стані [56].

В Європі служба допомоги по телефону була створена після Другої світової війни. У 1948 р. психіатри Гофф та Рінгель заснували центр під назвою "Допомога людям, що втомилися від життя". Однак найпотужні­ший поштовх у розвитку телефонної допомоги пов'язаний з діяльністю англіканського священика Чада Вари, засновника руху добровольців-не- нрофесіоиалів.

Отже, 1953 р., коли преподобний Пітер Уест з Кліменсвудської церк- ііи в Ілфорді та преподобний Чад Вара з церкви св. Стефана в Уолбруку и Лондоні оголосили свої службові телефонні номери як такі, за якими поди можуть звернутися в разі необхідності по допомогу, вважається початком нової ери для телефонного консультування. Ніхто з них не міг передбачити кількість дзвінків і якою мірою ідея пошириться по всьому світові.

Саме тоді Чад Вара отримав парафію в самому центрі Лондона, в Сіті, і поділився своєю ідеєю про створення служби допомоги по телефо­ну з паствою. Через деякий час у газетах з'явилися оголошення з номе­ром телефону в церкві. Тепер будь-яка людина в разі потреби могла зателефонувати протягом доби, як дзвонять у поліцію, викликають швид­ку допомогу або пожежників.

Ідея, підкріплена рекламою, спрацювала, і 2 листопада 1953 р. у Чада Вари пролунав перший дзвінок. Кілька тижнів він сам давав раду всім абонентам. За цей час священник зробив висновок, що люди, які телефо­нують, перш за все потребують просто дружньої підтримки і допомоги.

Після створення IFOTES країни, що стали її членами, прийняли міжна­родні норми, які визначають цілі, принципи і методи роботи федерації і національних асоціацій і є обов'язковими для всіх її членів.

Сьогодні IFOTES координує і підтримує роботу 340 служб невідклад­ної телефонної допомоги більш ніж у ЗО країнах світу. Повноправними •і ієнами IFOTES є 19 національних асоціацій (Австрія, Бельгія, Франція, Фінляндія, Німеччина, Ізраїль, Іспанія, Італія, Голландія, Норвегія, Швеція, Швейцарія, Польща, Угорщина, Словенія, Домініканська Республіка й І < гонія), входять як асоційовані членів 12 національних асоціацій і служб (Болгарія, Хорватія, Еквадор, Франція, Гана, Італія, Литва, Люксембург, Румунія, Росія, Словенія, Україна). Існують і незалежні центри в Арген- іиііі, Португалії, Сінгапурі. В усіх цих організаціях працюють більше 20 гік'яч волонтерів, які щорічно відповідають більш ніж на 4 мільйони жит­ії во важливих дзвінків; 600 фахових працівників підтримують їх роботу.

Рух, що зародився в Англії, став міжнародним досвідом незалежно під національної приналежності, кольору шкіри, віросповідання, культур­них традицій або раси і перетворився в 1974 р. в інтернаціональну орга­нізацію "Befrienders International" (Міжнародна приятельська допомога).. (араз більш ніж у 41 країні світу працюють понад 357 центрів "Befrienders International", де віддані добровольці допомагають близьким до самогубства або зневіреним людям. Найбільше число центрів "Befrienders International" функціонує в Англії, Бразилії, СІЛА, Новій Зеландії, Індії, Шрі Ланці, Малайзії та Зімбабве. Особлива увага приділяється тим краї­нам, де ще не існує аналогічних служб, які, вислухавши і проявивши турботу й співчуття, дадуть нехай невеличку, але надію, що часто рятує людські життя.

Міжнародні лінії життя ("Life Line International") є ще одним важли­вим міжнародним об'єднанням служб невідкладної телефонної допомоги. Нони були засновані в 1966 р. австралійським протестантським священи­ком Аланом Уокером. Ця організація об'єднує національні федерації теле­фонної допомоги Австралії, Нової Зеландії, Канади, Південної Кореї, Тайваню, ПАР і США. Крім того, в ряді інших країн існують центри, що і членами "Life Line'lnternational" (Ліван, Папуа - Нова Гвінея, Намібія, Індія, Фіджі). Тісні автономні стосунки з цією організацією підтримує національна асоціація аналогічних служб у Японії.

"Life Line International" відрізняється від IFOTES або "Befrienders International" тим, що різноманітні християнські конфесії, насамперед, протестантські, надають їй велику фінансову допомогу і моральну підтримку.

Дуже швидко стало зрозумілим, що самостійно йому з цим не впора­тись. Чад Вара шукає собі помічників. І якщо спочатку англіканського священика вразила кількість людей, які потребували допомоги, то тепер його приємно здивував наплив бажаючих допомагати тим, хто потрапив у скруту. Звичайно. Чад Вара намагався спілкуватися з кожним, хто пропо­нував свої послуги, але величезна черга біля його церкви не зменшувала­ся. Вихід було знайдено завдяки добрій англійській традиції чаювання, що завжди створювало сприятливу атмосферу для знайомства, обміну думками і, як виявилося, для пошуку виходу із складних ситуацій. Так, у приймальні його кабінету за чашкою чаю одні знаходили надію на пози­тивні зміни, інші - впевненість у необхідності допомагати ближньому. Так з'явилися "самаритяни" - служба дружньої допомоги по телефону тим, хто перебуває в кризовому стані.

Ідея Чада Вари виявилася настільки плідною, що в найближчі сім років служби телефонної допомоги виникли у більшості європейських столиць та містах.

Мережа служб телефонної допомоги постійно росла і розвивалася. У 1960-х pp. відділення служби "Самаритяни" були відкриті в таких містах Великобританії, як Единбург, Ліверпуль і Глазго. У цей ж час були ство­рені центри в Бразилії, Індії, Гонконгу і Зімбабве. Саме тоді рух "Сама­ритяни" поступово став синонімом боротьби за запобігання самогубствам. Доброзичливі і чуйні добровольці були готові забезпечувати роботу цен­тру 24 години на добу 365 днів у році. Сам процес, коли доброволець активно вислуховував когось, абсолютно зневіреного, став називатися "приятельською допомогою".

Для взаємної підтримки організацій у Женеві 1959 р. був створений Міжнародний центр інформації, а через декілька років - Міжнародна федерація служб невідкладної телефонної допомоги (IFOTES).

У 1979 р. преподобний Рейнольд Мартін, директор IFOTES, препо­добний Алан Уокер, президент Міжнародної лінії життя і преподобний Чад Вара, засновник руху самаритян у Великобританії, були разом відзна­чені Інститутом Життя у Франції за особистий внесок у розвиток теле­фонних центрів довіри.,

У своїй роботі Центри "Life Line International" об'єднують: телефонне консультування, очну психологічну і психотерапевтичну допомогу, створення груп само- і взаємодопомоги для людей у стані психологічної кризи, проведення навчальних програм з розвитку гуманістичних власти­востей людської особистості, консультативну роботу в соціальній сфері, наприклад, у галузі пошуку роботи або страхування.

В Україні перша служба невідкладної телефонної психологічної допо­моги "Телефон Довіри" була заснована в 1983 р. в Дніпропетровську при психоневрологічному диспансері. Телефонними консультантами у ній пра­цювали лікарі-психіатри і психологи. У роки застою до існування широкої і доступної мережі служб телефонної допомоги держава і суспільство ставилися підозріло і не розглядали її як необхідну частину соціальної допомоги населенню. Час від часу виникали спроби організації "Теле­фонів Довіри" у різних містах України, як правило, у закладах психіат­ричної допомоги, проте більшість із них закінчувалося невдачею через несприятливу соціально-психологічну атмосферу в умовах тоталітарного режиму.

З приходом перебудови й ослабленням адміністрагивно-бюрократич- ного тиску виникли передумови для появи нових служб невідкладної телефонної допомоги. У 1988 р. був організований "Молодіжний теле­фон Довіри" в Одесі при добродійному фонді як некомерційна громадсь­ка організація, у 1989 р. - "Телефон Довіри" у Києві при міському психоневрологічному диспансері.

Організація широкої мережі служб невідкладної телефонної психоло- го-педагогічної допомоги молоді стала можливою у 1991 p., після ство­рення в Україні обласних центрів соціально-психологічної допомоги мо­лоді.

З метою розширення мережі служб "Телефону Довіри" в Україні, підвищення ефективності їх діяльності у квітні 1998 р. створено та за­реєстровано Міністерством юстиції України Всеукраїнську асоціацію те­лефонних консультантів, до складу якої входять і "Молодіжні лінії теле­фону Довіри" при центрах соціальних служб для молоді.

Розвитку спеціалізованих служб "Телефон Довіри" сприяв також Указ Президента України від 12.03.1998 р. "Про затвердження комплексних заходів щодо профілактики бездоглядності та правопорушень серед дітей, їх соціальної реабілітації в суспільстві", на виконання якого створено мережу спеціалізованих служб "Телефон Довіри" при центрах соціальних служб для молоді та службах у справах неповнолітніх.

У міру становлення служб допомоги по телефону спостерігається їх диференціація за орієнтацією на ту чи іншу "аудиторію" (за "віковою", проблемною" або "соціальною" ознаками), за основним методом роботи (іслефонна психотерапія, телефонне консультування, "дружня допомо­зі '), за статусом (державні, приватні, муніципальні, благодійні), і ідровим складом ("професійні", "волонтерські"). Служби працюють за 3 напрямами: психотерапевтичним, психологічним і педагогічним, які пов'язані між собою і доповнюють один одного.

В Україні прийнята фахова (професійна) модель в організації служб телефонної допомоги, при якій співробітниками є психологи, лікарі, педа­нті, що пройшли підготовку з телефонного консультування, їхня праця на телефоні оплачується. Використання саме такої моделі пов'язано з економічною і моральною ситуацією в країні. Проте в останні роки ук­раїнські служби активно залучають волонтерів до роботи на "Телефоні Довіри", організовуючи безперервне постійне навчання.

Досвід роботи українських служб допомоги по телефону порівняно зарубіжними значно менший. Однак діяльність телефонних консультантів м Україні принципово відрізняється від роботи зарубіжних колег.

По-перше, в усьому світі консультанти телефонних ліній довіри пра­цюють безкоштовно, тобто на волонтерських засадах. В Україні така ро­бота оплачується, тому членство в міжнародній організації ІРОТЕБ три­палий час для нас було неможливим. Лише завдяки тому, що в багатьох містах розпочали роботу волонтерські (безоплатні) служби допомоги по телефону, Україна довела право на вступ до міжнародної федерації.

ГІо-друге, телефони довіри в інших країнах, на відміну від України, існують на спонсорські кошти, здебільшого така фінансова підтримка на­дається церквою.

По-третє, особливе місце в діяльності таких служб займає профілак­тика професійного "згоряння" консультантів, обов'язковою умовою є їх заміна через півроку, хоча вже через рік або два людина може повернути­ся до роботи.

По-четверте, робота українських консультантів від світових відрізняєть­ся не тільки за формою, але й за змістом.

На жаль, сьогодні поки що рано говорити про традиції та культуру телефонного консультування в Україні. Однак такі служби надають все більшу кількість послуг абонентам і перебувають у постійному пошуку шляхів удосконалення своєї роботи.

Поиск по сайту: