Семантичне розмежування понять: «агресія» та «агресивність», «агресивна поведінка»

Для опису феномену агресії необхідно провести семантичне розмежування таких понять як агресія, агресивна поведінка, агресивність.

У сучасній психології розрізняють поняття «агресія» і агресивність». Перше зазвичай розглядається як окремі дії, вчинки; друге - як відносно стійка властивість особистості, що виражається в готовності до агресії, а також у схильності сприймати й інтерпретувати поведінку іншого як вороже.

Слово «агресія» (aggression) походить від слова adgradi (де ad - на, gradus - крок), яке в буквальному сенсі означає «рухатися на», «наступати». У первинному значенні «бути агресивним» означало щось типу «рухатися в напрямку мети без зволікання, без страху і сумніву».

Агресія - це усвідомлені дії, якими заподіюють або мають намір завдати шкоди іншій людині, групі людей або тварині.

“Психологічний словник” під редакцією Зінченко пропонує таке визначення: Агресія - мотивована деструктивна поведінка що суперечить нормам і правилам співіснування людей в суспільстві, що завдає шкоди об'єктам нападу (живим і неживим), що приносить фізичну шкоду людям або викликає у них психологічний дискомфорт (негативні переживання, стан напруженості, страху, пригніченості).

Прояв агресії досить різноманітний. У структурному вигляді агресія проявляється у вигляді агресивної поведінки або агресивних дій. «Це одна з форм реагування на різні несприятливі в фізичному і психологічному відношенні життєві ситуації, що викликають стрес, фрустрацію і тому подібні стану.

Розрізняють агресію як специфічну форму поведінки і агресивність як психічна властивість особистості.

Наприклад, Басьо визначає агресію "як реакцію, як фізичні дію або загрозу такої дії з боку одного людини, які зменшують свободу або генетичну пристосованість іншої людини, в результаті чого організм іншої людини отримує больові стимули ".

В даний час все більше стверджується уявлення про агресію як мотивованих зовнішніх діях, що порушують норми і правила співіснування, що завдають шкоду, що завдають біль і страждання людям.

Не менш істотно розглядати агресію не тільки як поведінка, але і як психічний стан, виділяючи пізнавальний, емоційний і вольовий компоненти. Пізнавальний компонент полягає в розумінні ситуації як загрозливої, у баченні об'єкта для нападу. Деякі психологи, наприклад, Лазарус, вважають основним збудником агресії - загрозу, вважаючи, що загроза викликає стрес, а агресія вже є реакцією на стрес. Але далеко не всяка загроза викликає агресію, і не завжди агресивний стан провокується загрозою.

Важливий і емоційний компонент агресивного стану - тут перш за все виділяється гнів: часто при підготовці і в процесі здійснення агресії людина відчуває сильну емоцію гніву, люті, Але не завжди агресія супроводжується гнівом і не всякий гнів призводить до агресії. Емоційні переживання недоброзичливості, злості, мстивості також часто супроводжують агресивні дії, але вони далеко не завжди призводять до агресії. Вольовий компонент агресивної дії чітко виражений: присутній цілеспрямованість, наполегливість, рішучість, ініціативність, сміливість. Ступінь вираження компонентів у цій тріаді може варіюватися.

Агресивні дії виступають в якості:

- засобу досягнення якої-небудь значущої мети.

- способу психологічної розрядки.

- способу задоволення потреб у самореалізації та самоствердженні.

Термін «агресія» зазвичай вживається для позначення руйнівних намірів, його поширюють і на більш позитивні прояви, наприклад активність, що породжуються честолюбством.

Найбільш ж звичними проявами агресії вважаються конфліктність, лихослів'я, тиск, примус, негативне оцінювання, загрози або застосування фізичної сили.

Агресивність - властивість особистості, що полягає в готовності відавати перевагу використанню насильницьких засобів для реалізації своїх цілей. По суті своїй, агресія є нічим іншим, як проявом активного незадоволення людини умовами навколишнього життя, ближніми або самим собою.

У основі будь-якої агресивності лежить той або інший конфлікт - усвідомлюваний або несвідомий, швидкоплинний або затяжний. Агресивність у різних осіб може мати різну ступінь вираженості - від майже повної відсутності до граничного розвитку. Ймовірно, гармонійно розвинена особистість повинна мати певний ступінь агресивності. Потреби індивідуального розвитку в суспільної практики повинні формувати в людях здатність до усунення перешкод, а часом і до фізичного подолання того, що протидіє цьому процесу. Повна відсутність агресивності веде до піддатливості, нездатності зайняти активну життєву позицію. Але разом з тим агресія може стати звичним способом поведінки, проявляючись у невиправданої ворожості, злостивості, жорстокості, негативізмі. Таким чином, агресивність людини неоднорідна, варіює від слабкої до крайнього ступеня, різна за своєю модальності та призначенням.

Агресивна поведінка - це спосіб реагування на зовнішню загрозу. Агресія необхідна для самозахисту. Проблема є тоді, коли агресивний прояв ніяк не пов'язано із загрозою, коли воно стає постійним і незмінним способом реагування.

Складність і велика кількість різних проявів агресивної поведінки дитини призводять до того, що у сучасній психологічній науці немає однозначного визначення самого поняття «агресія».

Агресивна поведінка людини є насамперед, реакцією на фізичний і психічний дискомфорт, стреси, фрустрації (фрустрація - психічний стан, що викликається об'єктивно непереборними або суб'єктивно так сприймаються перешкодами, які виникають на шляху до досягнення мети; проявляється у вигляді гами еякоїсь мети, в тому числі підвищення власного статусу за рахунок самоствердження.

Агресивність треба розглядати як готовність, схильність людини до реалізації агресивної моделі поведінки. У цьому випадку агресія є модель поведінки, яка забезпечує адаптацію людини, одним із способів задоволення актуальних потреб у кризовій ситуації розвитку і життєдіяльності (стресу, депривації, фрустрації).

Агресія зовсім не повинна розумітися як суто негативна. Якраз навпаки - роль агресії в розвитку життя така велика, що її просто важко переоцінити.

Не слід забувати про те, що людина, обтяжена відомим зарядом агресивної активності, незмінно страждає від неї сама, причому неабиякою мірою. У наш час мало хто може реально управляти власною агресивністю.

Таким чином, агресію можна розглядати як біологічно доцільну форму поведінки, що сприяє виживанню й адаптації. З іншого боку, агресія розцінюється як негативна поведінка, що суперечить позитивній сутності людей.

Однак агресивна дитина, як і будь-яка інша, має потребу в до­помозі дорослих, тому що її агресія — це насамперед вираження внутрішнього дискомфорту, невміння адекватно реагувати на події, які відбуваються навколо.

Агресивна дитина часто відчуває себе знедоленою, нікому не по­трібною. Жорстокість і байдужість батьків призводить до порушення дитячо-батьківських відносин і вселяє в душу дитини впевненість, що її не люблять. «Як стати любимим і потрібним» — нерозв'язна проблема, що стоїть перед маленькою людиною. От вона й шукає способи привернення уваги дорослих і однолітків. На жаль, ці пошуки не завжди закінчуються так, як хотілося б нам і дитині, але і як зробити краще — вона не знає.

Агресивна дитина, використовуючи будь-яку можливість, прагне розлютити маму, вихователя, однолітків. Вона «не заспоко­юється доти, доки дорослі не вибухнуть, а діти не вступлять у бій­ку» (Н. Л. Кряжева «Розвиток емоційного світу дітей»).

Батькам і педагогам не завжди зрозуміло, чого домагається ди­тина і чому вона поводиться так, хоча заздалегідь знає, що з боку дітей може одержати відсіч, а з боку дорослих — покарання. Насправді це часом лише розпачлива спроба завоювати своє місце в со­ціумі. Дитина не знає, як іншим способом можна боротися за вижи­вання в цьому дивному й жорстокому світі, як захистити себе.

Такі діти часто не можуть самі оцінити свою агресивність. Вони не помічають, що вселяють в оточуючих страх і занепокоєння ними. Таким чи­ном, виходить замкнуте коло: агресивні діти бояться й ненавидять оточуючих, а ті, у свою чергу, бояться їх.

Емоційний світ агресивних дітей недостатньо багатий, у палітрі їхніх почуттів переважають похмурі тони, кількість реакцій навіть на стандартні ситуації дуже обмежена. Найчастіше це захисні реак­ції. До того ж діти не можуть подивитися на себе збоку й адекватно оцінити свою поведінку.

Таким чином, діти часто переймають агресивні форми поведін­ки в батьків.

Можна зробити логічний висновок, що агресія є певною дією, а агресивність — готовність здійснити цю дію, певна якість, риса особистості.

Тоді як агресивна поведінка є однією з форм реагування на різні неблагополучні в фізичному і психічному сенсі життєві ситуації, які викликають стрес, фрустрацію та виступає механізмом самозахисту дитини.

Аналізуючи, вивчений матеріал з проблеми дитячої агресивності, ми прийшли до висновку, що дане поняття є різноплановим і неоднозначним, що формуються протягом кількох років, починаючи з дитинства.

Поиск по сайту: