Значення,завдання та джерела інформації

Виробництво та реалізація продукції потребують трудових,матеріальних та грошових витрат.

Витрати підприємства на спожиті засоби виробництва,предмети праці і оплату праці працівників,виражені в грошовій формі утворюють собівартість продукції.

Собівартість продукції-це основний якісний показник роботи підприємства. Рівень собівартості визначає досягнення та недоліки роботи як підприємства в цілому так і кожного структурного підрозділу.

Завдання аналізу:

1)перевірка обґрунтованості прийнятих управлінських рішень щодо собівартості;

2)об’єктивна оцінка виконання прийнятих рішень під час якої виявляються відхилення фактичних витрат від планових;

3)з’ясування чинників цих відхилень;

4)підрахунок резервів зниження собівартості продукції;

5)розробка заходів із мобілізації внутрішньовиробничих резервів та використання їх у виробництві.

Джерела інформації для проведення аналізу собівартості продукції:

1)планова собівартість продукції;

2)аналітичні розрахунки,норми і нормативи споживання ресурсів;

3)звіт про фінансові результати(форма №2)

4)дані оперативного обліку;

2.Показники собівартості продукції

Собівартість продукції –це грошова вартість оплати праці,спожитих засобів та предметів праці.

Собівартість товарної продукції-це усі витрати підприємства на виробництво.

Собівартість реалізованої продукції-це собівартість товарної продукції плюс виробнича собівартість продукції,реалізованої із залишків минулого періоду.

Класифікація показників собівартості

1)за ознаками класифікації:

1.1.за місцем виникнення витрат-цехова і виробнича собівартість;

1.2.за тривалістю періоду-середньомісячна собівартість,квартальна,середньорічна;

1.3.за методом розрахунку-планова,нормативна і фактична собівартість;

1.4.затість порівняної об’єктами розрахунку-собівартість одиниці продукції,собівартість порівняної продукції,собівартість усієї товарної продукції,собівартість непорівняної продукції.

Цехова собівартість-це витрати конкретного цеху на виробництво продукції.

Виробнича собівартість показує всі витрати підприємства на виробництво продукції.

Цехові витрати в більшості галузей промисловості включається в собівартість окремих видів продукції через розподіл їх пропорційно сумі заробітної плати працівників.

Собівартість одиниці продукції є історично найстарішим,найпершим показником. На підприємствах плануються та обліковуються собівартість одиниці продукції лише основних видів. Для цього всі витрати на виробництво основного виду продукції ділять на обсяг продукції в натуральних показниках. Дані про собівартість одиниці окремих видів продукції, вільні від впливу побічних структурних факторів, уможливлюють докладну оцінку факторів. Що впливають на прямі витрати. Показник собівартості окремих виді продукції є незамінним для порівняльного аналізу. Його беруть також за відправний пункт функціонально-вартісного аналізу (ФВА). Для виявлення можливих способів зниження собівартості за рахунок змін у конструкції та технології виробів.

Більшість підприємств випускають десятки та сотні видів продукції. Планування та облік витрат щодо кожного виду продукції потребують великих трудових і матеріальних витрат, а тому для аналізу собівартості всіх видів продукції використовуються також інші показники.

Починаючи з 1932 року у СРСР було введено узагальнюючий показник – виконання плану зі зниження собівартості порівняльної продукції. Порівняною вважалася продукція, яка виготовлялася минулому періоді. У планах передбачалось завдання зі зниження собівартості порівняної продукції в абсолютній сумі та у відсотках. На продукцію, що виготовлялася уперше на цьому підприємстві затверджувалась планова собівартість у цілому і за статтями калькуляції. У поточній і річній звітності фактичний випуск продукції перераховувався за плановою собівартістю одиниці продукції, а порівняна продукція – за плановою і за середньорічною собівартістю минулого року. Порівнюванням фактичних витрат із витратами, перерахованими в такий спосіб, виявлялася економія чи перевитрата. Головним було виконання завдання зі зниження собівартості порівняної продукції.

Проте прискорене оновлення промислової продукції призвело до різкого зниження питомої ваги порівняної продукції.

Починаючи з 1960 року на підприємствах почали вводити універсальний показник – витрати на 1 карбованець продукції для всіх галузей промисловості. Водночас планувалися також інші показники: витрати на одиницю окремого важливого виду продукції, також показник зниження собівартості порівняної продукції.

За умови ринкових відносин підприємства використовувався один чи більше показників.

Складаючи кошторис витрат на виробництво і розробляючи завдання зі зниження собівартості продукції, необхідно спиратись на організаційно-технічних заходи для зниження норм витрат матеріалів та трудомісткості виробів.

Поиск по сайту: