Особливості етнонаціональних відносин та етнополітики в сучасній Україні

Довгий час, аж до проголошення державної незалежності Україна не мала можливості проводити самостійну етнонаціональну політику, так само як не мала традицій у розвитку ет­нонаціональних відносин в умовах демократії. Тому сьогодні Україні доводиться створювати заново не тільки систему регу­лювання етнонаціональних відносин, але і саму етнополітику.

проблемою є несформованість української політичної нації, не дивлячись на те, що, як свідчить статистика, ще за часів СРСР українці були кількісно переважаючою етнічною спільністю у державі. Український народ фак­тично не мав тривалих політичних традицій державності. До того ж, українські землі були поділені між різними державами

16(2)Типи державного устрою Форма державного правління залежить від способу організації верховної влади в державі, від того, що визнається формальним джерелом влади: воля однієї особи, небагатьох осіб (панівної верстви) чи спільної волі всього народу. вирізняють дві форми: монархія та республіка. Монархії -це держави, влада в яких належить одній особі на підставі спадкоємного права. Монархії можуть бути абсолютними (необмеженими)та обмеженими. В абсолютних монархіях влада максимально централізована - фактично законодавча, судова та виконавча її гілки підлягають управлінню з єдиного центру, Конституційні монархії: парламентська та дуалістична. У парламентських монархіях реальна влада належить пар­ламенту, а монарху відведено представницькі функції. В дуалі­стичних - монарх очолює виконавчі структури. Республіки - це такі держави, де головою держави є одна особа чи колективний орган, що обираються всім населенням через процедуру періодичних виборів.За способом організації здійснення влади розрізняють республіки з парламентською і президентською системами.за парламентської системи всенародне обираються депутати до парламенту, а за президентської - і депутати, і президент. Існує також змішана система — парламентсько-прези­дентська. Тут як і за президентської системи, і парламент і пре­зидент обираються народом, незалежно одне від одного. Але на відміну від неї - присутня посада прем'єр-міністра, який очо­лює виконавчу владу в країні. Форма державного устрою - це таке територіально-організаціне структурування держави, яке визначається порядком по­ділу країни на складові частини характером взаємин поміж ними та центральною владою: унітарна та федеративна. Унітарною є така держава, яка являє собою єдину, політично однорідну організацію, що складається із адміністративно-територіальних одиниць, які не мають власної державності. Во­на має єдину конституцію та громадянство, єдину систему права та "урядову вертикаль Головною відмінністю федерації є надання певної політич­ної самостійності крупним територіальним утворенням в сере­дині держави Суб'єкти федерації можуть мати власну конституцію та подвійне громадянство, а також свої виконавчі, законодавчі й судові органи влади.

Конфедерація-ц е міждержавний союз, який формується на добровільній основі, задля втілення якихось конкретних спілі них цілей. Суб'єкти конфедерації повністю зберігають свій державний суверенітет, відсутня центральна влада,кожна держава може вийти зі складу конфедерації із власного бажання, без згоди інших членів.

Групи тиску.

а)по принадлежности:кадровые, масовые, частные, общественные

б) по установленым целям: группы интересов (материальные), группы предпринимателей, общество защиты прав потребителей, группы идей: конфессиональные, идеологические, группы по положению (молодежные, женские и т.д.), филосовские и пол.клубы

Групи тиску – організації, які створені для захисту інтересів та що тиснуть на органи держ. влади з метою домогтися від них рішень, що відповідають цим інтересам. Влада для них не самоціль, як для політ. партій. Типи груп тиску: 1) групи інтересів – свідоме об’єднання людей на грунті спільності потреб та інтересів, що прагне здійснювати вплив на владу заради відображення своїх інтересів; 2) групи ідей (конфесійні – захищають суспільно-церковне та політ. інтереси; ідеологічні; групи по статусу – молодіжні організації, жіночі рухи; філософські та політ. клуби і т.д.

17 (3) Поняття глобальних проблем людства. У другій половині нашого століття людство зіткнулося з глобальними проблемами, від вирішення яких залежить подальший соціальний прогрес, доля цивілізації. Глобальні проблеми можна розділити на чотири основні групи: — соціально-політичного характеру — запобігання ядерній війні; припинення гонки озброєнь; мирне вирішення регіональних, міждержавних та міжнаціональних конфліктів, будівництво світу без насилля на основі довіри у відносинах між народами, зміцнення системи загальної безпеки; —соціально-економічного характеру — подолання економічної відсталості і зв'язаних з нею злиденності й культурної відсталості; забезпечення ефективного виробництва та економічного зростання країн світу; пошук шляхів вирішення енергетичної, сировинної та продовольчої кризи; оптимізація демографічної ситуації, особливо у країнах, що розвиваються; освоєння в мирних цілях навколоземного простору та Світового океану; —соціально-екологічні, що зумовлені подальшим погіршенням природного середовища. З особливою гостротою постає необхідність ужити заходів для поліпшення атмосфери, гармонійного розвитку живої і неживої природи, раціонального використання природного потенціалу планети; — стосовно прав Людини, включаючи людський вимір суспільного прогресу — дотримання соціальних, економічних та індивідуальних прав і свобод; ліквідація голоду, епідемічних захворювань, неуцтва; духовний розвиток особистості; подолання відчуження людини від природи, суспільства, держави тощо. Цілком очевидно, що, не вирішивши цих проблем, людство не подолає глибоку кризу цивілізації, не забезпечить своє виживання і подальший всебічний прогрес. Не випадково, що саме в останні роки, усвідомивши ве­лику загрозу людству, народи за допомогою національно-державних інститутів, регіональних і міжнародних організацій стали активніше втілю­вати в практику глобальних взаємозв'язків і взаємовідносин такі принципи, як демократизація, демілітаризація, гуманізація.

21 (2) Демократія — це така форма організації і функціонування політичної системи, при якій існують рівні можливості для здійснен­ня прав і свобод кожного члена суспільства. Зміст демократії: права і свободи людини, рівність, соціальна справедливість і солідарність..

Дем. поділяється на пряму (безпосе­редню), плебісцитну, представницьку або репрезентативну.

Пряма демократія — це безпосереднє вираження особистістю своїх політичних прав і свобод. громадяни самі безпосередньо беруть участь у підготовці, обговоренні і прийнятті визна­чених рішень більшістю голосів, або консенсусом.

Плебісцит­на демократія: можливості політичного впливу громадян порівняно обмежені. Їм дається право за допомогою го­лосування схвалити або відкинути той чи інший проект закону або іншого рішення, що звичайно готується виконавчою, законодавчою владою, партією або ініціативною групою.

Представницька де­мократія: опосередкована участь громадян у прийнятті рішень, у виборі ними в органи влади своїх представників, покликаних виражати їхні інтереси, приймати демократичні закони і віддавати розпо­рядження.

Поиск по сайту: