АвтоАвтоматизацияАрхитектураАстрономияАудитБиологияБухгалтерияВоенное делоГенетикаГеографияГеологияГосударствоДомДругоеЖурналистика и СМИИзобретательствоИностранные языкиИнформатикаИскусствоИсторияКомпьютерыКулинарияКультураЛексикологияЛитератураЛогикаМаркетингМатематикаМашиностроениеМедицинаМенеджментМеталлы и СваркаМеханикаМузыкаНаселениеОбразованиеОхрана безопасности жизниОхрана ТрудаПедагогикаПолитикаПравоПриборостроениеПрограммированиеПроизводствоПромышленностьПсихологияРадиоРегилияСвязьСоциологияСпортСтандартизацияСтроительствоТехнологииТорговляТуризмФизикаФизиологияФилософияФинансыХимияХозяйствоЦеннообразованиеЧерчениеЭкологияЭконометрикаЭкономикаЭлектроникаЮриспунденкция

Лібералізм і неолібералізм

Читайте также:
  1. Загальні характеристики доктрин лібералізму та етапи їхнього розвитку
  2. Основними різновидами політичної ідеології, яка виражає інтереси буржуазії на різних етапах історичного розвитку, є лібералізм і консерватизм.
  3. Основні ідеї німецької школи ордолібералізму
  4. Тема 9. СОЦІАЛЬНО-ЕТИЧНИЙ ЛІБЕРАЛІЗМ ХІХ-ХХ СТ.

Лекція

ПОЛІТИЧНІ ІДЕОЛОГІЇ

1. Лібералізм та неолібералізм.

2. Консерватизм та неоконсерватизм.

3. Соціалізм в історії людства.

4. Історія становлення соціал-демократії.

5. Суть та різновиди сучасних альтернативних рухів.

6. Фашизм та неофашизм.

7. Анархізм як форма суспільства.

 

 

Лібералізм і неолібералізм

 

Політична ідеологія є однією з найвпливовіших форм політичної свідомості. Вона реалізується в доктринах, які виправдовують прагнення певних суспільних сил до завоювання та використання влади і намагаються від­повідно до цього підпорядкувати громадську думку. Кож­на з політичних доктрин не лише містить певні полі­тичні цінності й орієнтири щодо оптимізації різних сфер суспільного життя, а й намагається пропагувати свої цілі та ідеали, вимагає цілеспрямованих дій громадян щодо досягнення певної мети.

Поняття “лібералізму” потрапило до політичного словника в ЗО—40-х роках XIX ст. Але його ідейно-теоретичне ко­ріння і перші спроби практичного втілення (в Англії, І США) сягають XVII—XVIII ст.

Лібералізм (лат. liberalis — вільний) — політична та ідеологічна те­чія, що об'єднує прихильників парламентського ладу, вільного під­приємництва та демократичних свобод і обмежує сфери діяльності держави.

Ідейно-моральне ядро класичного лібералізму сформували такі положення:

ü абсолютна цінність людської особистості та рівність усіх людей;

ü автономія індивідуальної свободи;

ü раціоналізація й доброчинність діяльності людини;

ü визнання невідчужу­ваності прав людини на життя, свободу, власність;

ü існу­вання держави на основі загального консенсусу з метою збереження й захисту природних прав людини;

ü договір­ний характер відносин між державою та індивідом;

ü обме­ження обсягу і сфер діяльності держави;

ü захищеність від державного втручання в особисте життя людини і свобо­да її дій (у межах закону) в усіх сферах суспільного життя;

ü утвердження вищих істин розуму як орієнтирів у ви­борі між добром і злом, порядком та анархією.

Історично виникнення класичного лібералізму пов'яза­не з появою нового для феодального суспільства класу — буржуазії.

Однак у класичному лібералізмі свобода ще не вступала в драматичні відносини з новими капіталістич­ними відносинами. Вона розглядалася як рівність, як сво­бода для всіх, а індивідуалізм — як розвиток і самовира­ження особистості.

Ідеологом буржуазного лібералізму Франції першої по­ловини XIX ст. був Бенжамен Констан (1767—1830), який вважав, що свобода утверджується не через владу народу, а через незалежність індивіда від державної влади. Свобода людини — це особиста, громадянська свобода. Права громадянина існують незалежно від державної влади. По­літична свобода, держава, на думку Констана, є лише за­собом забезпечення громадянської свободи. Влада, яка по­рушує громадянську свободу, перетворюється на тиранію, ліквідує засади власного існування. Звідси висновок: полі­тична влада, кому б вона не належала — монарху, народо­ві, — не може бути абсолютною. Межі її — у правах осо­бистості.

Англійський мислитель Ієремія Бентам (1748—1832) у творах “Принципи законодавства”, “Керівні основи конституційного кодексу для всіх держав” сформулював теорію утилітаризму, взявши за основу принцип корис­ності.

Відповідно дії людини мотивуються практичною вигодою, тісно пов'язаною з пошуком задоволення та уникненням страждань. Загальне благо є сукупністю індивідуальних благ. У цьому полягає головний закон со­ціально-політичного життя. Особистість (її вигода і щас­тя) е метою, а держава— засобом. І. Бентам заперечував революції, докладаючись на реформи. Завдання держави вбачав у тому, щоб на основі принципу корисності забез­печити найбільше щастя для найбільшої кількості лю­дей. Цієї мети можна досягти через політику лібераліз­му: вільний розвиток приватно-власницьких відносин, демократизацію державних інститутів, забезпечення за­конності, підконтрольності діяльності посадових осіб.

Як політична течія лібералізм розвивався не лише в Західній Європі, США, а й у Російській імперії, до якої входила Україна, що було зумовлено розвитком капіта­лістичного ладу.

В останній третині XIX ст. почав складатися новий тип лібералізму — неолібералізм, або “соціальний” лібе­ралізм (Дж. Гобсон, Т. Грін, Ф. Науман, Дж. Джеліотті, Дис. Дьюї та ін.).

Неолібералізм (грец. neos — новий і лат. liberals — вільний) — су­часна політична течія, різновид традиційної ліберальної ідеології та політики, що сформувався як відображення трансформації буржуа­зного суспільства від вільного підприємництва до державно-моно­полістичного регулювання економіки, інституалізації нових форм державного втручання в суспільне життя.

Під назвою “кейнсіанство” (від імені англ. економіс­та Дж. Кейнса) поступово утвердилася відповідна систе­ма економічних поглядів, яка передбачала посилення економічної та соціальної ролі держави. Архаїчні прин­ципи вільного ринку і вільної конкуренції, на думку прихильників цієї системи, обертаються злиднями та безправ'ям одних задля процвітання та панування ін­ших. Реалізація кейнсіанських принципів покликана пом'якшити, попередити економічні кризи або навіть усунути їх, а отже, зміцнити капіталізм. Відповідно без держави взагалі неможливо забезпечити мінімум полі-їуичних прав для громадян. Звідси вимога збереження за нею значних регулюючих функцій, визнання закономір­ності існування профспілок. Концепція “держави добробуту” обґрунтовувала необхідність і можливість подолання соціальних конфліктів. У політичній сфері проголошувалась ідея “плюралістичної демократії”, згідно з неою політична система — механічний процес урівноваження конкуруючих групових інтересів. Неолібералізм виходить із необхідності партнерства між урядом, бізнесом і працею на всіх рівнях господарького механізму. У XX ст. він виявив себе у “новому курсі” Ф. Рузвельта (США).

У 50-ті роки XX ст. вирізнилася соціально-охоронна функція доктрини сучасного лібералізму, спрямована на збереження капіталізму, реформування його окремих ланок та інститутів. Проте наприкінці 60-х — на початку 70-х років він утратив динамізм і здатність оперативно відгукуватися на проблеми суспільства. Його витіснив неоконсерватизм.

У середині 80-х років неолібералізм знову почав міц­ніти в боротьбі з правоконсервативними і лівими течія­ми, зокрема, було зроблено спробу переосмислити харак­тер відносин суспільства, державно-політичної системи та індивіда, сформулювати концепцію “передового лібе­рального суспільства” (В. Жискар Д'Естен).

Неолібералізм є неоднорідною течією. “Праве” крило вважає, що вирішення проблем сучасного суспільства мо­жливе через створення уряду згідно з вимогами моралі, виступає за “мінімальну” державу, будучи в цьому солі­дарним з консерваторами. “Ліве” крило, поділяючи ос­новні положення концепції “нового суспільства” Ф. Руз­вельта, заперечує класові суперечності, зводить їх до конфлікту між виробництвом і споживанням. Головною вважають не суперечність між багатими та бідними, а між тими, хто намагається зберегти “індустріальне сус­пільство” і хто хоче рухатися вперед. Серед теоретиків цього крила — Джеймс Гелбрейт, відомий як автор тео­рії конвергенції, згідно з якою інтернаціоналізація еко­номічної, політичної та культурної діяльності веде до по­літичного і соціального зближення різних систем, а також і Деніел Велл, який сформулював основні засади концепції “постіндустріального суспільства”.

Різновидом ліберальної теорії постіндустріального су­спільства є концепція інформаційного суспільства 3. Бжезінського і О. Тоффлера. Розглядаючи суспільний розви­ток як “зміну стадій”, вони акцентували увагу на доміну­ванні інформаційного сектора економіки.

В основі неоліберальних теорій фігурують не стільки проблеми власності, скільки проблеми розподілу й пере­розподілу національного доходу, структура соціальних потреб суспільства і способів їх задоволення. Соціалізм, соціальну справедливість неоліберали трактують як за­гальні гуманістичні спрямування, яких дуже важко до­сягти, оскільки “природа людини” незмінна.

Нині ліберальний рух налічує до 110 партій; 60 із них об'єднані в Ліберальний Інтернаціонал, створений 1947 р. В Україні лібералізм як політична доктрина представлений групою різноманітних ліберальних партій і рухів. Його прихильники виступають за формування вільного ринку, забезпечення умов для різних форм еко­номічної діяльності, розвиток конкуренції.

 


1 | 2 | 3 | 4 | 5 |

Поиск по сайту:



Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Студалл.Орг (0.004 сек.)