Основні риси соціально-економічної моделі США

Ліберальна модель розвитку притаманна США, Канаді, мен-шою мірою – Великій Британії та Ірландії. Вона характеризується мінімальним втручанням урядових структур у механізм взаємодії підприємців і робітників. Роль профспілок дуже послаблена по-рівняно з іншими країнами. Підприємці укладають контракти з на-йманцями, виходячи з конкретної ситуації на ринку праці й часто не узгоджують свої дії з профспілками. Підприємець може звільнити робітника без згоди профспілкової організації. Це надає гнучкість поведінки в ситуаціях, коли економічна кон'юнктура потребує опе-ративного скорочення персоналу. Стосунки між підприємцем та робітником будуються насамперед, на професійних якостях робіт-ника: кваліфікації, освіті, сумлінній праці. Це, втім, не означає, що профспілки в цих країнах взагалі не відіграють ніякої ролі. У США, наприклад, діє профспілкове об'єднання “Американська федерація праці – Конгрес виробничих профспілок (АФП – КВП)”, яка нара-ховує понад 13 млн членів (16% загальної чисельності робітників). Проте воно вирішує соціальні проблеми й захищає трудівників, так би мовити, на вищих рівнях соціально-економічної структури краї-ни: впливає на прийняття Конгресом законодавства з питань праці, на регулювання імміграційного руху і т. ін. Профспілки США свої дії тісно ув'язують з урядовими інститутами та об'єднаннями під-приємців. Уряд регулює соціально-економічні процеси переважно на макрорівні, законодавчо впливає на рівень цін у країні, банків-ську облікову ставку, зайнятість тощо.

У цілому ліберальна модель виявила свою ефективність. Висо-кий рівень доходів і заробітної плати (вищий, ніж у більшості інших країн) мирить американських робітників із деякими обмеженнями своїх прав у трудових стосунках з підприємцями. Законодавство США надає власникам фірм свободу дій у досить широких межах, і це стимулює їх підприємницьку ініціативу. Приватний сектор у США й Канаді є основою економіки, державні підприємства мають незначну частку.

№49 Країни Центральної та Східної Європи у світовому господарстві

Регіон ЦСЕ включає середньорозвинуті країни: Болгарію, Боснію

й Герцеговину, Угорщину, Македонію, Польщу, Румунію, Словаччину,

Словенію, Хорватію, Чехію, Югославію й слаборозвинену Албанію.

Іноді в цю групу включають Латвію, Литву й Естонію. За структурою

економіки переважають індустріальні й індустріально-аграрні країни,

але країн на індустріальній стадії розвитку немає. Усі держави ЦСЄ

належать до країн з перехідною економікою.

Системні реформи в регіоні здійснювалися шляхом еволюційного

(градуалістичного) перетворення (Болгарія, Угорщина, Румунія, Словач-

чина, Хорватія) і радикального (шокового) — Польща, Чехія.

У всіх країнах затвердилися основи ринкової економіки: ліквідо-

ване централізоване планування, відбулася лібералізація цін на біль-

шість товарів і послуг, введена внутрішня часткова конвертованість

національних валют, зник товарний дефіцит.

Реформи відбувалися за трьома напрямками:

1) лібералізація розпочалась у 80-ті рр., а завершилась у цілому

до середини 90-х рр. Зняті обмеження на створення нових при-

ватних підприємств, що забезпечило швидкий ріст дрібного біз-

несу. Введено індикативне планування, підприємства одержали

право вільного виходу на зовнішній ринок, з’явилися ринкові

інститути: фондові біржі, комерційні банки, антимонопольне

регулювання, законодавство про банкрутства й т. д. У результаті

частка державних доходів у ВВП стала знижуватися;

2) фінансова стабілізація проводилася за рахунок твердих об-

межень, аж до заморожування грошових доходів населення.

У перехідних економіках темпи інфляції вище темпів інфляції

у сталих економіках. Найбільш успішно фінансова стабілізація

пройшла в Польщі, Чехії, Словаччині, Угорщині, Словенії;

3) приватизація використовувалася для підвищення ефек-

тивності господарської діяльності. Використовувалися дві

стратегії: купонна (ваучерна) (вільний розподіл державної

власності між всім населенням) і платна (продаж об’єктів

Поиск по сайту: