Шляхи досягнення

Криза влади

-це неузгодженість елементів політ. системи суспільства, що виявляється в дисфункціональності її інститутів і органів, втраті взаємодії. Типологія криз:

• Парламентська криза - у результаті міжфракційних не­згод конфронтаційна тенденція бере гору над консенсусною, парт. амбіції - над законотворчістю, а недоліки виб. сис­теми виявляються в неадекватній до будови суспільства розстановці політ. сил.

• Урядова криза — дисфункція викон. влади, найчастіше вона вирішується розпадом парт. коаліцій у парлам. республіках, недосконалим механізмом «стримувань і про­тиваг» у республіках зміш. типу та внутріпарт. кризою в правлячій партії в презид. республіках.

• Конституційна. Обумов­лена невідповідністю осн. закону країни сумарній сусп. потребі та реальним характеристикам суспільства.

• Системна криза - зовні часто виглядає як криза «верхів», але нею охоплене все суспільство і вся політ. система.

• Криза влади як супутник еволюц. розвитку, вона супроводжує утвердження нового і взагалі інновац. процеси в суспільстві, що модернізується, це криза зростання, нею треба «перехворіти».

Формула ризику влади: випадковості (В), які влада навчилася долати / випадковості, які можуть бути, до яких влада не пристосована.

Закони влади:

1. Закон концентрації політ. держ. влади (невпинне прагнення влади до абсолютизації свого статусу, до концентрації, до самовладдя, нетерпимість і всюдисущість)

2. Закон розподілу влади Ш.-Л. Монтеск'є -влада, розділена на законод., вик. і суд. складові, за наявності зрілих і дійових дем. політ. інститутів спроможна забезпечити цілісність громад. суспільства і попередити загальнонац. конфлікт.

Класифікація влади:

1. За сферами функціонування: політ. й неполіт. (адм., ідеолог., військ., соц., ек. (менеджерів, власників), юрид., світська, духовна (влада реліг. ієрархів, містиків, магів), інформаційна (влада науковців, експертів, ЗМІ), особиста)

Політична влада – це історично зумовлений засіб організації та управління суспільством, фактор організованості та порядку.

Включає державну, владу партій та груп тиску, владу політ. лідерів і ЗМІ.

Поняття «політ. влада» ширше від поняття «держ. влада». По-перше, п. влада виникла раніше від державної, ще в додержавну добу.

По-друге, держ. влада специфічна: на відміну від п. влади тільки вона володіє монопо­лією на примус, правом видавати закони тощо.

2. За ступенем поділу: законодавча, виконавча, судова (парламентська, урядова, судова)

3. За джерелами формування: династична, узурпаторська, виборна, призначувана, делегована.

4. За суб¢єктом правління:

анархія — безвладдя держави; самоуправління громад, комун, сімей та ін. первинних спільностей людей;

охлократія — влада натовпу, що спирається не на за­кони, а на миттєві настрої та примхи юрби, яка підда­ється впливові демагогів;

монархія — єдиновладне (абсолютне чи з констит. обмеженням) спадкоємне правління однієї особи (монарха);

автократія — необмежене і безконтрольне самовладдя;

тиранія — одноосібне деспотичне правління внас­лідок насильн. захоплення влади;

теократія — влада церкви;

бюрократія - панування вищого чиновництва, засилля надцентралізованості й заформалізованості в державі,

парто­кратія - парт. верхівки, номенклатури;

олігархія — влада небагатьох багатих; (грецьк. оlіgos - небагато і arche - влада), править невел. група найбагатших людей.

плутократія - форма олігархії, пряме політ. правління невел. групи багатіїв, заможної, неродовитої меншості;

тимократія — форма олігархії, влада належить привілейованій більшості, яка володіє високим майн. цензом, часто — військ. силою;

клептократія — влада крадіїв, що грабують своїх співвітчизників та за безцінь розпродають нац. багатства, корупція держ. чиновників та політиків

стає одним з осн. стрижнів життя суспільст­ва (зокрема, у пострад. державах)

геростратократія — влада марнославних осіб, демагогів, що готові приносити в жертву найвищі цінності заради самоутвердження.

технократія - вирішальний вплив науково-техн. еліти; панування технолог. мис­лення;

аристократія — влада кращих, тобто знатної, привілейованої групи;

мерітократія — влада найбільш обдарованих, гідних людей, в основу якої покладено принцип індивід. за­слуг;

мілітократія – влада військових

медіакратія — влада ЗМІ

5. За типом владного суб¢єкта:

єдиноначальна, одноосібна, особиста (монархіч­на, диктаторська, директорська, деспотична, тиранічна, президентська).

колективна, групова, колегі­альна - групою людей; двовладдя, багатовладдя (олігархія, поліархія)

організацій (парт., групи тиску, бюрократія, корпоративно-кланова, мафіозна) і соц. групи (клас.,демограф.,тер., етнонац.)

6. За обсягом влади: абсолютна, необмежена (сх. деспотії та аб­с. монархії) і обмежена законом (конст. монархії і суч. респ. форми правління) / централізована (концентрація влади у центр. держ. органах), децентралізована (оптим. розподіл компетенції між центр. органами і органами самоврядування) деконцентрована (розподіл владних повноважень у межах владного органу, скажімо, між каб. міністрів і міс­ц. адміністраціями).

7. За типом легітимності, запропонована М. Вебером:

1) традиційний, який спирається на віру в святість традицій і право володарювати тих, хто одержав владу за цією традицією;

грунтується на визнанні владних інститутів в силу існуючих традицій (династичних, звичаєвих),

2) харизматичний (грец. — милість, благо­дать, Божий дар, винятковий талант), оснований на вірі в надприродну святість, героїзм чи інші виняткові чесно­ти володаря і створеної або отриманої ним влади; на визнанні виняткових рис політ. лідера,

3) раціональний (легальний), що ґрунтується на вірі в законність існуючого порядку, професіоналізм владних структур.

8. За ступенем публічності:

видима (відкрита, прозора) -безпосередні учасники - публічні політики: президенти, де­путати, лідери опозиції, парлам. фракцій;

напівприхована (напівпрозора) - групи тиску, що використовують різні канали впливу на офіц. владу – від законних (ЗМІ, демонстрації, ініціативи, взаємодію з представниками влади, пожертвування у виб. фонди партій і політиків) до незаконних (підкуп, шантаж). Вживається поняття лобізм - тиск з боку певних груп інтересів на держ. і викон. владу з метою прийняття вигідних для груп рішень. Лобі ви­ражено найбільш заможними верствами суспільства, що конт­ролюють провідні сектори економіки (галузеве, промислово-фін., воєнно-промислове лобі), телемагнатами, військовими.

Клас. лобізм передбачає, що групи інтересів і влада взаємодіють через посередника – профес. лобіста (поширено на Заході), депутата. За більш спрощеною схемою представники корпора­цій безпосередньо засідають у законод. органах або входять до складу уряду;

прихована (криптологічна, тіньова) себе не афішує. Наприклад, органи на­ц. безпеки, які використовують свої знання для маніпулювання політ. лідерами; ар­мійські угруповання, кримін. структури, якщо вони мають важелі тиску на владу. Влада в Україні напівприхована, з вис. ступенем криптократії. Оскільки 50—60 % економіки України перебуває в тіньовому секторі, то, очевидно, таке співвідношення існує і у владі.

Шляхи досягнення

1. Політ. реформа (від лат. reformare — перетворюва­ти) — перетворення, зміна, переустрій політ. життя (порядків, інститутів, установ), що здійснюються в основ­ному без змін основ існуючого ладу. Політ. реформа передбачає еволюц. розвиток сус­пільства.

Вона являє собою певний крок, етап прогрес. перетворення. Такі політ. ре­форми можуть відбуватися різними шляхами.

Перший спосіб: реформа зверху. Автократичні правителі розуміють необхід­ність змін за своєю волею і на цих засадах здійснюють перетворення.

Другий спосіб: зречення влади, відмова від влади. Це від­бувається при загибелі, капітуляції авторит. режимів владарювання.

Приклад: відмова від влади восени 1989 р. Е. Хонеккера в НДР, Г. Гусака в ЧССР. Вони опинилися без підтримки власного народу і політ. сил, без підтримки рад. військ. Такий спосіб зміни влади зустрічається досить рідко.

Третій спосіб: поступове реформування влади погоджени­ми зусиллями політ. сил, які перебувають при владі і в опозиції.

2. Політ. революція (від лат. revolutio — поворот, пере­ворот) — це сусп. рух і переворот, що ставлять за мету повалення старого ладу, встановлення нового режиму шляхом насильницького завоювання політ. влади, здій­снення докорінних змін політ. життя суспільства.

Залежно від суб'єкта рев. руху, його спрямованості розрізняють бурж., бурж.-дем., нац.-визв., пролетарську (соціаліст.) та ін.

3. Контрреволюція — це боротьба поваленого класу, соц. групи або прошарку, які сходять з іст. арени, як їхнє реагування на рев. практику.

4. Політ. перевороти — форма насильницької або нена­сильн. зміни політ. влади, в результаті якої політ. управління країни переходить до рук нових політ. сил. Не слід ототожнювати з реформами і революціями. Вони не ведуть до докорінних соц.-ек. змін. Роль їх полягає в персональних змінах у центрі влади. Серед політ. переворотів відомі держ. перево­рот, двірський переворот, путч, воєнна змова.

Держ. переворот — форма насильн. або нена­сильн. зміни глави держави або уряду, приведення до влади нових політ. сил з боку представників апарату влади або певних кіл правлячих класів.

Двірський переворот — форма зміни влади певною гру­пою осіб, яка знаходиться при дворі.

Мілітаристська форма - захоплення політ. держ. влади за допомогою во­єнної сили, як шляхом завоювання країни іззовні, так і застосування воєнної сили всере­дині країни. Ця участь може бути актив­ною, а в разі вдалого перевороту — пасивною.

Путч є формою боротьби за владу за умови шир. використання репрес. заходів і опори на військових, частину армії, які виступають безпосереднім інструмен­том захоплення влади або засобом психолог. тиску на уряд з метою його повної відставки.

Військова змова — форма встановлення влади військови­ми, яка не обмежена законами, спирається на воєнну силу і виражає насамперед інтереси військовослужбовців, усього військово-промисл. комплексу.

Поиск по сайту: