АвтоАвтоматизацияАрхитектураАстрономияАудитБиологияБухгалтерияВоенное делоГенетикаГеографияГеологияГосударствоДомДругоеЖурналистика и СМИИзобретательствоИностранные языкиИнформатикаИскусствоИсторияКомпьютерыКулинарияКультураЛексикологияЛитератураЛогикаМаркетингМатематикаМашиностроениеМедицинаМенеджментМеталлы и СваркаМеханикаМузыкаНаселениеОбразованиеОхрана безопасности жизниОхрана ТрудаПедагогикаПолитикаПравоПриборостроениеПрограммированиеПроизводствоПромышленностьПсихологияРадиоРегилияСвязьСоциологияСпортСтандартизацияСтроительствоТехнологииТорговляТуризмФизикаФизиологияФилософияФинансыХимияХозяйствоЦеннообразованиеЧерчениеЭкологияЭконометрикаЭкономикаЭлектроникаЮриспунденкция

Типи виборчих систем

Читайте также:
  1. B. Взаимодействие с бензодиазепиновыми рецепторами, вызывающее активацию ГАМК – ергической системы
  2. C. Обладать незначительной системной биодоступностью
  3. CRM системы и их возможности
  4. D) по 20 бальной системе
  5. I ступень – объектив- центрическая система из 4-10 линз для непосредственного рассмотрения объекта и формирования промежуточного изображения, расположенного перед окуляром.
  6. II. Освоение техники микроскопии с иммерсионной системой.
  7. II. Світовий освітній простір і система освіти в Україні.
  8. III. Физиология специфических сенсорных систем
  9. IV. Настільні видавничі системи.
  10. IV. Поземельные книги и другие системы оглашений (вотчинная и крепостная системы)
  11. V. УЗАГАЛЬНЕННЯ Й СИСТЕМАТИЗАЦІЯ ЗНАНЬ
  12. VI. Система органов дыхания

Виборча система у вузькому розумінні цього терміну - це спосіб розподілу місць в органі державної влади між кандидатами залежно від результатів голосування виборців. В різних країнах виборчі системи будуть відрізнятися за багатьма параметрами. Ця різноманітність визначається історичними, культурними особливостями, а також політичними завданнями. Як зазначають Р.Таагепера і М.Шугарт, порівняно з іншими елементами політичної системи електоральними правилами легше маніпулювати, вони дозволяють створити перевагу кільком сильним партіям і звести нанівець роль дрібних партій або навпаки дати останнім право на парламентське представництво.

Як правило, виборчі системи є різними модифікаціями двох основних типів: мажоритарної і пропорційної.

Мажоритарна система. В основі мажоритарної системи лежить принцип більшості (переможцем на виборах вважається кандидат, який набрав найбільше голосів). Виборчі округи тут є одномандатними, тобто від кожного округу обирається один депутат. Мажоритарна система має свої різновиди. При мажоритарній системі відносно їх (простої) більшості обраним вважається той кандидат, який отримав голосів виборців більше, ніж будь-який з його суперників. Система проста, тому що забезпечує перемогу одній партії (кандидата) навіть при мінімальній перевазі. Але може трапитися так, що за партію, яка перемогла, проголосує меншість виборців (решту голосів заберуть інші партії), і уряд, який сформує ця партія, не буде користуватися підтримкою більшості громадян. В теперішній час ця система використовується у США, Канаді, Великобританії, Новій Зеландії тощо.

Мажоритарна система абсолютної більшості передбачає, що вибраним є той кандидат, який отримав більше половини голосів виборців, які брали участь у голосуванні (50% плюс один голос).

У світовій практиці зустрічається кілька різновидів цієї системи:

  • система двох турів. Якщо жоден з кандидатів не набрав більше половини голосів виборців, проводиться другий тур виборів, в якому, як правило, беруть участь два кандидати, які домоглися кращих результатів, що дозволяє одному з них отримати більшість голосів (абсолютне або відносне);
  • альтернативне голосування. Використовується при виборах у нижчу палату парламенту Австралії. В одномандатному окрузі виборець голосує за кількох кандидатів, відзначаючи цифрами (1, 2, 3 тощо) навпроти прізвищ тих, кому віддається найбільша перевага (рейтингове голосування). Якщо жоден з кандидатів не отримує абсолютної більшості, з подальшого підрахунку виключаються кандидати з найменшими першими перевагами, а голоси, подані за них, передаються кандидатам других переваг. Потім виключаються кандидати з найменшою кількістю перших і других переваг. Перерозподіл голосів відбувається до того часу, поки один з кандидатів не набере абсолютну кількість голосів.

Дуже рідко використовується мажоритарна система кваліфікованої більшості, коли потребується підтримка двох третіх або трьох четвертих від загальної кількості поданих голосів (знайшла застосування у Чилі при виборі депутатів парламенту).

Пропорційна система. Пропорційна система передбачає голосування за списками партій, що означає виділення багатомандатного округу (округом є вся територія країни) або кілька округів. Це найбільш поширена система (країни Латинської Америки, Бельгія, Швеція тощо). Зміст цієї системи полягає в тому, щоб кожна партія отримувала у парламенті кількість мандатів, пропорційну кількості поданих за неї голосів. При всій демократичності у цій системі є один недолік. Вона гарантує представництво навіть дрібних партій, що при парламентській чи змішаній формах правління створює проблеми з формуванням уряду. Таке стає можливим, коли жодна партія не має у парламенті абсолютної більшості або не може її створити, не вступивши в коаліцію з іншими партіями. В багатьох країнах намагаються згладити цей недолік, а також надлишкову фрагментацію партій, вводячи "виборчий поріг" (бар'єр) -найменша кількість голосів, необхідна для обрання одного депутата. Як правило, в різних країнах це 2-5%.

Існує багато варіантів пропорційної системи голосування:

  • система із загальнонаціональним партійним списком (Ізраїль, Нідерланди). Голосування відбувається у масштабі всієї країни в межах єдиного загальнонаціонального округу;
  • система з регіональними партійними списками передбачає формування кількох округів (Австрія, Скандинавські країни, Іспанія, Греція тощо);
  • система з закритим списком: виборець голосує за партію і не може виразити свою перевагу окремим кандидатом, занесеним у партійний список. Кандидати у партійному списку розташовуються у порядку убутної важливості, і ті, що розташовані у кінці списку, мають менше шансів на перемогу;
  • система з відкритим списком дозволяє голосувати за партію і виражати перевагу комусь з її кандидатів, тобто виборці можуть змінити розташування кандидатів у списку (преференційоване голосування). Робиться це різними способами: виборець ставить хрестик навпроти прізвищ кандидатів, яких він хотів би бачити (Бельгія); вписує прізвища кандидатів у бюлетень (Італія); розташовує кандидатів за ступенем значущості (Швейцарія, Люксембург тощо).

Ідеальної виборчої системи не існує. Кожна з них має свої плюси й мінуси.

Прибічники використання традиційних різновидів мажоритарної системи голосування серед головних її недоліків виділяють такі:

  • не відображає реального становища політичних сил в країні і не забезпечує їхнього адекватного представництва у парламенті. В першу чергу це поширюється на систему голосування в один тур, коли перемігшою стороною є кандидат, що набрав менше половини голосів від загальної їх кількості. Але навіть якщо одна сторона набирає 52%, проблема зберігається - 48% виборців будуть позбавлені представництва. Бувають випадки, коли "пропадають" до двох третіх голосів, поданих за кандидатів, що не пройшли. Подібна ситуація може виступати джерелом потенційних політичних конфліктів і сприяти активізації непарламентських методів боротьби з боку сторони, яка програла;
  • породжує диспропорції між набраними голосами і отриманими мандатами. Наприклад, у 1997 р. на парламентських виборах у Великобританії лейбористи отримали 64% мандатів, при цьому за них проголосувало лише 44% виборців, консерватори отримали відповідно 31% голосів і 25% мандатів, а ліберальні демократи - 17% голосів і всього 7% місць;
  • встановлює залежність результатів голосування від нарізання округів, що може створити "спокусу" махінацій з визначенням їх кордонів і чисельністю виборців для отримання виборчої вигоди;
  • можливість переважання регіональних (місцевих) інтересів над загальнонаціональними;
  • призводить до подорожчання виборчого процесу при необхідності проведення другого туру.

До позитивних моментів пропорційної системи виборів відносять такі:

  • забезпечує більш адекватне представництво політичних сил;
  • скорочує кількість "неврахованих" голосів виборців. Навіть при використанні виборчого бар'єру рідко буває, щоб виявилося неврахованим більше однієї четвертої голосів, і ще рідше ця кількість наближається до однієї другої;
  • дозволяє забезпечити представництво меншостям (наприклад, етнічним, релігійним);
  • стимулює створення партій і розвиток політичного плюралізму.

Але у цієї системи є слабкі сторони:

  • слабкий зв'язок кандидата у депутати з виборцями;
  • залежність депутата від партійної фракції у парламенті;
  • породжує більшу кількість фракцій у парламенті, що змагаються між собою і як наслідок - негативно впливає на стабільність роботи останнього;
  • сприяє формуванню (при парламентській і змішаній формах правління) коаліційних урядів, які інколи бувають менш ефективними і стабільними, ніж однопартійні уряди;
  • потенційно збільшує вплив партійної еліти при формуванні виборчих списків, особливо якщо використовується система з закритим списком.

В деяких країнах (Німеччина, Болгарія) намагаються знайти компроміс між двома системами виборів і використовують різні варіанти змішаної системи, яка передбачає поєднання елементів пропорційної і мажоритарної систем. Це ж саме питання піднімається й у Верховній Раді України.

В політології активно обговорюється питання про вплив систем голосування на конфігурацію партійної системи країни і характер міжпартійних взаємовідносин.

Західний політолог Р.Кац, проводячи дослідження у Великобританії, Ірландії та Італії, прийшов до таких висновків:

  • пропорційне представництво сприяє прояву з боку партій більш ідеологізованих і радикальних позицій з політичних питань, ніж в умовах відносної більшості;
  • у двопартійних системах ідеологічні позиції партій поступово наближаються;
  • партії, які конкурують в малих округах, будуть переважно орієнтуватися на персоналії лідера і патронаж, а партії, що конкурують у великих округах, будуть схильні до проблемної орієнтації.

Французький політолог М.Дюверже вивів закономірність, яка отримала назву "закону М.Дюверже". Згідно з цим законом, мажоритарна система відносної більшості сприяє становленню двопалатної системи (чергування двох великих партій при владі). Пояснюється це тим, що виборці будуть прагнути до "корисного" (стратегічного) голосування, тобто голосування за великі партії, які мають шанси на успіх, розуміючи, що голоси, подані за дрібні партії, "пропадуть". В цьому проявляється своєрідний "психологічний ефект" виборчої системи. Дрібні партії або приречені на постійну поразку, або змушені об'єднуватися з однією з партій -"фаворитів". Мажоритарна система у два тури сприяє появі численних та відносно стабільних партій, які залежать одна від одної. Пропорційне представництво сприяє формуванню багатопартійності, що складається з самостійних і стабільних партій з жорсткою структурою. Помічена М.Дюверже закономірність не є абсолютною і передбачає виключення.

 

 

1 питання

16.1. Поняття виборів і їх місце в демократичній державі. Вибори - найважливіший компонент сучасної політики. Вони є способом формування органів влади і управління за допомогою виразу за певними правилами (відповідно до виборчої системи) політичної волі громадян. В результаті виборів вибрані кандидати наділяються владними повноваженнями. Вибори використовуються в різних демократичних організаціях: партіях, профспілках, добровільних асоціаціях, кооперативах, акціонерних суспільствах.
Вибори завжди пов'язані з голосуванням. Проте при всій близькості цих понять вони мають і істотні відмінності. Вибори звичайно розуміються як закріплений в конституції та інших законах відносно регулярний, періодичний процес обрання складу органів держави. Голосування ж не завжди пов'язано з виборами. Воно використовується і в різних формах прямої демократії: в референдумах, опитах, ухваленні колективних рішень на зборах тощо.
Вибори - це не тільки істотна ознака, атрибут демократії, але і її необхідна умова.

  • По-перше, вибори є таким політичним інститутом, який дозволяє індивідам і соціальним групам сформулювати свої вимоги, відповідні їх реальним або уявним інтересам, а також забезпечити підтримку тим діям політичних лідерів, які відповідають інтересам більшості населення.
  • По-друге, голосування є одним з основних механізмів дозволу політичних конфліктів, оскільки на виборах продовжується мирна конкуренція інтересів різних груп суспільства.
  • По-третє, вибори є надійним засобом легітимації політичного режиму, оскільки сприяють організації населення в політичні партії, клуби виборців і інші політичні організації, створені для відстоювання своїх інтересів. Кожна партія створює сіть організацій, «пронизливих» місцеві співтовариства, і тим самим допомагає усилити інтегруючий початок існуючого політичного режиму.
  • По-четверте, вибори є засобом політичної соціалізації, оскільки загальний виборче право, створення передвиборних асоціацій, використовування засобів масової інформації для пропаганди передвиборних програм політичних партій і платформ кандидатів сприяють політичній освіті виборців і дають можливість індивідам активно втручатися в політичний процес.

В умовах сучасних демократій вибори - їх стрижньовий механізм, головна форма прояву суверенітету народу, його політичної ролі як джерела влади. Вони служать також найважливішим каналом уявлення в органах влади інтересів різних суспільних груп. Загальні вибори припускають право участі в них кожного громадянина. Для багато кого, а в деяких країнах і для більшості громадян вони є єдиною формою їх реальної участі в політиці. Вони дозволяють здійснювати найбільший вплив на владу: зберігати або зміняти парламенти і уряди, забезпечувати їх відповідальність перед народом, змінювати політичний курс і т.д.
Вибори - достатньо часте в політичному і суспільному житті явище, оскільки вони розповсюджуються на різні інститути і рівні правління: парламент, президента, представницькі, а часто і виконавські органи суб'єктів федерації, місцеві органи влади. Так, в США одні раз в чотири роки проводяться федеральні, загальнонаціональні президентські вибори, кожні два роки - вибори в палату представників - нижню палату конгресу. В ці ж терміни - раз в два роки, але не на два, а на шість років, обирається одна третина членів верхньої палати конгресу - сенату. На рівні штатів регулярно обираються губернатори, законодавчі збори, генеральні прокурори і інші посадовці. На місцевому рівні обираються мери, радники, скарбники, клерки, судді, шерифи, наглядачі шкіл і т.д. Загальну картину доповнюють вибори в партіях, профспілках і численних добровільних асоціаціях. Різноманіття електоральних форм відкривають перед громадянами достатньо широкі можливості для прояву політичної активності і впливу на державні і суспільні справи.

16.2. Виборчий процес здійснюється по певних правових нормах, правилах, що містяться в конституції і виборчому законі. Головним регулятором виборів є виборча система.
Виборча система - це впорядкована сукупність норм, правил і прийомів, що визначають шляхи, форми і методи утворення представницьких і інших виборних органів державної влади.
Виборча система входить як складова частина в політичну систему, але і сама, як всяка система, підрозділяється на структурні компоненти, з яких як самих загальних виділяються два:

  • виборче право - теоретико-юридичний компонент;
  • виборча процедура (або виборчий процес) - компонент практично-організаційний.

Виборче право - це сукупність юридичних норм, регулюючих участь громадян у виборах, організацію і проведення останніх, взаємостосунки між виборцями і виборними органами або посадовцями, а також порядок відгуку вибраних представників, що не виправдали довір'я виборців.
Виборча процедура складає практично-організаційну частину виборчої системи.
Виборча процедура - це заходи держави щодо організації і проведення виборів, «виборчий закон у дії».
Виборча процедура регулює і регламентує виборчу кампанію.
Виборча процедура включає:

  • призначення виборів;
  • створення виборчих органів, відповідальних за їх проведення;
  • організацію виборчих округів, районів, ділянок;
  • певну фінансову підтримку виборів;
  • право охорону в ході їх проведення;
  • визначення результатів голосування.

Більшість країн сучасного світу проголосила в своїх конституціях або спеціальних виборчих законах право громадян на загальні і рівні вибори при таємному голосуванні.
Загальність виборів припускає право всіх дієздатних громадян, що досягли встановленого законом віку, брати участь у виборах. Під цим правом тут розуміється як активне виборче право, так і пасивне.
Вибори вважаються рівними, якщо забезпечена єдина норма представництва - число виборців, що представляються одним кандидатом на виборне місце.
Різниця між прямими і непрямими (багатоступеневими) виборами полягає в тому, що в першому випадку виборці безпосередньо голосують за кандидатів на посаду, що заміщається, тоді як в другому - за осіб, яким відводиться роль вибірників. Загальновідомо, що така система практикується при виборах президента США. Президент може бути вибраний також парламентом (Ізраїль, Греція, Ліван) або змішаною колегією вибірників, в яку входять як депутати парламенту, так і депутати виборних органів областей або суб'єктів федерацій (Індія, Італія, ФРН).
Специфічною формою виборчої активності громадян є референдум (від лат. referendum – те, що повинне бути повідомлений), званий іноді при рішенні територіальних суперечок - плебісцитом (від лат. plebs – простий народ і scitum – рішення, ухвала).
Референдум - це всенародне голосування, об'єктом якого є яке-небудь важливе державне питання, по якому необхідно з'ясувати думку всього населення країни.
На загальнонаціональний референдум глава держави або парламент виносять такі, наприклад, питання, як ухвалення конституції, зміна форми державного пристрою або форми правління, ухвалення нових або відміна діючих законів, вступ країни до міжнародних організацій і т.д.
Слід зазначити, що референдум може принести демократії як користь, так і шкоду: з одного боку, він здатний (а в ідеалі – покликаний) якнайповніші виявити волю народу з насущного питання, а з іншою - організатори референдуму можуть зробити його предметом псевдо проблему, з тим, щоб відвернути увагу народу від дійсно насущних проблем. Трапляється і так, що воля народу, виражена на референдумі, зневажається влада імущими.
Як вже мовилося, виборча процедура складає практико-організаційну частину виборчої системи. Виборча процедура - це заходи держави щодо організації і проведення виборів.
Виборча кампанія - це дії безпосередніх учасників виборів, що змагаються на виборах сторін (партій, різних суспільних організацій, самих кандидатів).
Виборча (передвиборна) кампанія офіційно починається з дня проголошення акту про призначення виборів (звичайно це прерогатива держави) і триває до дати виборів. Фактично ж вона робить свої перші кроки задовго до офіційного старту, як тільки стає відомий про намір провести вибори.
Основні елементи виборчої кампанії:

  • аналіз політичної кон'юнктури і «виборчого ринку», визначення слабих і сильних місць кандидата і його суперників, вироблення стратегії кампанії;
  • складання графіка кампанії;
  • підготовка програми (передвиборної платформи);
  • створення структури управління кампанією (формування команди кандидата);
  • формування бюджету кампанії;
  • розробка тактики кампанії, підготовка пропагандистського забезпечення кампанії, визначення методів роботи з виборцями і ЗМІ.

Виборча кампанія завершується підрахунком голосів, визначенням і оголошенням підсумків виборів.

 

4 питанняМажоритарна виборча система відносної більшості голосів діє в Україні під час другого туру виборів Президента України, тобто під час повторного голосування.

Повторне голосування згідно з ч. 1 ст. 85 Закону України "Про вибори Президента України" від 5 березня 1999 року (з наступними змінами і доповненнями) призначається Центральною виборчою комісією на третю неділю після дня виборів. До виборчого бюлетеня для повторного голосування включаються два кандидати на пост Президента України, які в підсумку голосування у день виборів одержали найбільшу кількість голосів. Якщо до бюлетеня для повторного голосування було внесено дві кандидатури, обраним Президентом України за підсумками повторного голосування вважається той кандидат, який одержав більшу, ніж інший кандидат, кількість голосів виборців, які взяли участь у голосуванні.

Проте, якщо до виборчого бюлетеня для повторного голосування на пост Президента України включено лише одну кандидатуру, то вибори здійснюються за мажоритарною виборчою системою абсолютної більшості. Обраним на пост Президента України вважається той кандидат, який одержав більше половини голосів виборців, які взяли участь у голосуванні. Якщо в результаті повторного голосування обидва кандидати, що балотувалися, набрали однакову кількість голосів, або якщо голосування проводилося по одній кандидатурі і вона не отримала більше половини голосів виборців, які взяли участь у голосуванні, то вибори Президента України вважаються такими, що не відбулися.

Мажоритарна виборча система відносної більшості голосів застосовується на виборах сільського, селищного, міського голів, а також сільської, селищної рад тощо.

Отже, мажоритарна виборча система відносної більшості є досить результативною, оскільки дозволяє проводити вибори в один тур, проте, на жаль, не дає можливості враховувати інтереси всіх виборців округу, оскільки кандидат у депутати може бути обраний меншою кількістю виборців, які зареєстровані в списках і взяли участь у голосуванні.

Мажоритарна виборча система кваліфікованої більшості означає, що обраним вважається той кандидат (або список кандидатів), який отримав кваліфіковану більшість голосів виборців, які взяли участь у голосуванні. Кваліфікованою більшістю може бути 2/3, 3/4 голосів виборців, які взяли участь у голосуванні. За даними світової практики, ця система застосовується досить рідко через її нерезультативність. Наприклад, вона діяла в Італії до 1993 року на виборах до сенату.

Отже, конституційно-правова практика і теорія визнає три види мажоритарної виборчої системи, дві з яких (абсолютної і відносної більшості голосів) застосовуються в Україні. Загалом питання ефективності мажоритарної виборчої системи у науці конституційного права залишається дискусійним, оскільки ця система має ряд недоліків, зокрема не відображає політичну структуризацію суспільства.

Пропорційна виборча система, яка з'явилася на противагу мажоритарній виборчій системі через недосконалість останньої, передбачає, що на виборах конкурують за відповідний мандат не окремі кандидати, а політичні партії (виборчі блоки).

Засновником пропорційної виборчої системи прийнято вважати Луї Сен-Жюста, який у 1793 році вперше обґрунтував можливість її застосування. Зазначена виборча система називається пропорційною, оскільки розподіл мандатів здійснюється між політичними партіями пропорційно кількості набраних голосів виборців. Пропорційна виборча система вперше була застосована в Сербії в 1888 році, а згодом - у Бельгії у 1889 році. Сьогодні вона представлена в понад 60 країнах світу.

Пропорційна виборча система має місце лише тоді, коли депутатські мандати розподіляються між партіями пропорційно кількості голосів виборців, отриманих кожною з них у межах виборчого округу. Голосування за цією системою завжди передбачає багатомандатні округи. Підрахунок голосів здійснюється за багатомандатним виборчим округом, а обраними вважаються кандидати від тих політичних партій (їх виборчих блоків), які подолали виборчу квоту пропорційно набраним відсоткам. Виборчий бар'єр є неоднаковим у різних державах світу, зокрема у Росії - 7%, Ліхтенштейні - 8 %, Туреччині - 10 %, Німеччині, Швеції - 5 %, проте в Ізраїлі - 1 %. Пропорційна виборча система не представлена в Україні.

Правовою основою застосування змішаної виборчої системи в Україні на сьогодні є Закони України "Про вибори народних депутатів України" від 17 листопада 2011 року, "Про вибори депутатів Верховної Ради Автономної Республіки Крим, місцевих рад та сільських, селищних, міських голів" від 10 липня 2010 року. Так, у положеннях ст. 2 останнього Закону зазначено, що вибори депутатів Верховної Ради АРК, обласних, районних, міських, районних у містах рад проводяться за змішаною (мажоритарно-пропорційною) системою, за якою:

1) половина від кількості депутатів (загального складу) відповідної ради обирається за виборчими списками кандидатів у депутати від місцевих організацій політичних партій у багатомандатному виборчому окрузі, межі якого збігаються з межами відповідно АРК, області, району, міста, району в місті;

2) половина від кількості депутатів (загального складу) певної ради обирається за мажоритарною системою відносної більшості в одномандатних виборчих округах, на які поділяється територія відповідно АРК, області, району, міста району в місті.

Вибори народних депутатів України здійснюються на засадах змішаної (пропорційно-мажоритарної) системи. Виборчий бар'єр для політичних партій в Україні становить 5% (раніше - 4%, 3%) голосів виборців, які взяли участь у голосуванні.

Класифікацію виборів можна здійснювати за різними критеріями. За об'єктами обрання:

1) вибори на пост Президента України;

2) вибори Верховної Ради України;

3) вибори Верховної Ради АРК;

4) вибори на посади сільських, селищних, міських голів;

5) вибори сільських, селищних, міських, районних, районних у містах, міських, обласних рад;

За територією поширення:

1) загальнодержавні, в яких беруть участь усі дієздатні громадяни України, які досягли виборчого віку;

2) локальні або місцеві, участь в яких беруть члени відповідних територіальних громад.

За правовими наслідками виборів:

1) дійсні - порядок їх проведення відповідає Конституції і законам України;

2) недійсні - проведені з порушенням виборчого законодавства, в результаті чого нівелюється істинна воля виборців;

За способом волевиявлення виборців:

1) прямі вибори - органи публічної влади утворюються в результаті безпосереднього волевиявлення виборців;

2) непрямі вибори - виборці обирають виборщиків, які шляхом голосування обирають органи публічної влади.

За часом проведення:

1) чергові вибори - проводяться після закінчення строку повноважень органу публічної влади:

* чергові вибори Президента України проводяться в останню неділю березня п'ятого року повноважень Президента України (ч. 5 ст. 103 Конституції України). Верховна Рада України призначає чергові вибори Президента України;

* чергові вибори до Верховної Ради України відбуваються в останню неділю жовтня п'ятого року повноважень Верховної Ради України (ч. 1 ст. 77 Конституції України);

* чергові вибори до Верховної Ради АРК відбуваються в останню неділю жовтня п'ятого року повноважень Верховної Ради АРК, обраної на чергових виборах (ч. 2 ст. 136 Конституції України). Рішення про проведення чергових виборів депутатів Верховної Ради АРК приймається Верховною Радою АРК відповідно до Конституції України. Чергові місцеві вибори проводяться у зв'язку з закінченням визначеного Конституцією України строку повноважень Верховної Ради АРК (ч. 2 ст. 14 Закону України "Про вибори депутатів Верховної Ради Автономної Республіки Крим, місцевих рад та сільських, селищних, міських голів"). Чергові місцеві вибори призначаються не пізніше ніж за 60 днів до дня виборів, а виборчий процес розпочинається за 50 днів до дня чергових місцевих виборів (ч. 1 ст. 15 названого Закону);

2) позачергові (дострокові) вибори проводяться у разі дострокового припинення повноважень органу публічної влади:

* позачергові вибори Президента України проводяться у разі дострокового припинення повноважень Президента України в період 90 днів з дня припинення повноважень (ч. 5 ст. 103 Конституції України);

* позачергові вибори до Верховної Ради України призначаються Президентом України і проводяться в період шістдесяти днів з дня опублікування рішення про дострокове припинення повноважень Верховної Ради України (ч. 2 ст. 77 Конституції України). Позачергові вибори депутатів відбуваються в останню неділю шістдесятиденного строку з дня опублікування Указу Президента України про дострокове припинення повноважень Верховної Ради України, виданого відповідно до Конституції України;

* позачергові місцеві вибори призначаються Верховною Радою України у разі дострокового припинення повноважень депутатів Верховної Ради АРК, місцевої ради, сільського, селищного, міського голови, а також в інших випадках, передбачених Законом України "Про місцеве самоврядування в Україні" (ч. З ст. 14 Закону України "Про вибори депутатів Верховної Ради Автономної Республіки Крим, місцевих рад та сільських, селищних, міських голів"). Позачергові місцеві вибори призначаються не пізніше ніж за 60 днів до дня виборів, а виборчий процес розпочинається за 50 днів до дня чергових, позачергових місцевих виборів (ч. 2 ст. 15 названого Закону);

3) повторні вибори:

o повторні вибори Президента України згідно з ч. 4 ст. 15 Закону України "Про вибори Президента України" проводяться у випадках:

а) якщо до виборчого бюлетеня для голосування було включено не більше двох кандидатів на пост Президента України і жодного з них не було обрано;

б) якщо всі кандидати на пост Президента України, включені до виборчого бюлетеня, до дня виборів або до дня повторного голосування зняли свої кандидатури.

Повторні вибори Президента України відбуваються в останню неділю дев'яностоденного строку з дня прийняття постанови Верховної Ради України про призначення повторних виборів. Постанова Верховної Ради України про призначення повторних виборів приймається не пізніше як на п'ятнадцятий день після дня внесення до Верховної Ради України відповідного подання Центральної виборчої комісії. Виборчий процес повторних виборів Президента України розпочинається наступного дня після офіційного опублікування постанови Верховної Ради України про їх призначення (частини 7, 8, 9 ст. 17 Закону України "Про вибори Президента України").

* повторні вибори народного депутата України призначаються в одномандатному окрузі ЦВК у разі визнання виборів у цьому окрузі недійсними або такими, що не відбулися, або, якщо особа після її обрання не набула депутатського мандата. Вибори призначаються не пізніш як через тридцять днів від дня визнання виборів недійсними або такими, що не відбулися, або прийняття ЦВК рішення про визнання обраної особи такою, що не набула депутатського мандата. Повторні вибори відбуваються в останню неділю шістдесятиденного строку з дня опублікування ЦВК рішення про їх призначення;

* повторні вибори депутатів (депутата) до місцевих рад у відповідному багатомандатному, одномандатному, одномандатному мажоритарному виборчому окрузі призначаються згідно з ч. 4 ст. 14 Закону України "Про вибори депутатів Верховної Ради Автономної Республіки Крим, місцевих рад та сільських, селищних, міських голів" відповідною територіальною виборчою комісією у разі:

а) визнання відповідних виборів у цьому виборчому окрузі такими, що не відбулися;

б) визнання особи такою, яка відмовилася від депутатського мандата у певному одномандатному, одномандатному мажоритарному виборчому окрузі.

Повторні місцеві вибори призначаються на останню неділю шістдесятиденного строку з дня прийняття рішення про їх призначення, а виборчий процес розпочинається за 50 днів до дня повторних місцевих виборів. Рішення про призначення повторних виборів депутатів (депутата) у відповідному багатомандатному, одномандатному, одномандатному мажоритарному виборчому окрузі приймається територіальною виборчою комісією не пізніш як у десятиденний строк з дня прийняття рішення про визнання відповідних виборів у цьому окрузі такими, що не відбулися, чи в разі визнання особи такою, яка відмовилася від депутатського мандата у відповідному виборчому окрузі;

* повторні вибори сільського, селищного, міського голови призначаються відповідною територіальною виборчою комісією у разі:

а) визнання відповідних виборів такими, що не відбулися;

б) визнання особи такою, яка відмовилася від посади відповідно сільського, селищного, міського голови.

Рішення про призначення повторних виборів сільського, селищного, міського голови приймається територіальною виборчою комісією не пізніш як у десятиденний строк з дня прийняття рішення про визнання відповідних виборів такими, що не відбулися, чи в разі визнання особи такою, яка відмовилася від посади відповідно сільського, селищного, міського голови (ч. 2 ст. 15 Закону України "Про вибори депутатів Верховної Ради Автономної Республіки Крим, місцевих рад та сільських, селищних, міських голів").

4) проміжні вибори:

o проміжні вибори народного депутата України призначаються ЦВК у разі дострокового припинення повноважень депутата, обраного в одномандатному окрузі. Вибори призначаються не пізніш як у тридцятиденний строк з дня дострокового припинення повноважень депутата. Вибори відбуваються в останню неділю шістдесятиденного строку з дня опублікування рішення про їх призначення;

* проміжні вибори депутата місцевих рад призначаються на останню неділю шістдесятиденного строку з дня прийняття рішення про їх призначення, а виборчий процес розпочинається за 50 днів до дня виборів. Рішення про призначення проміжних виборів депутата приймається територіальною виборчою комісією не пізніш як у десятиденний строк з дня дострокового припинення повноважень депутата, обраного в одномандатному мажоритарному виборчому окрузі;

5) перші місцеві вибори:

* проводяться у разі створення нової адміністративно-територіальної одиниці, а отже, формування нових місцевих рад. Перші місцеві вибори призначаються не пізніш як за 60 днів до дня виборів, а виборчий процес розпочинається за 50 днів до дня перших місцевих виборів (ч. 4 ст. 15 названого Закону).

Таким чином, за часом проведення вибори класифікуються: 1) вибори Президента України згідно з ч. 1 ст. 15 Закону України "Про вибори Президента України" можуть бути:

* черговими, позачерговими та повторними;

2) вибори до Верховної Ради України згідно зі ст. 15 Закону України "Про вибори народних депутатів України" можуть бути:

* черговими, позачерговими, повторними, проміжними,

3) місцеві вибори згідно з ч. 1 ст. 14 Закону України "Про вибори депутатів Верховної Ради Автономної Республіки Крим, місцевих рад та сільських, селищних, міських голів" можуть бути:

* черговими, позачерговими, повторними, проміжними або першими.

 


Поиск по сайту:



Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Студалл.Орг (0.017 сек.)