Умови успішного рішення конфлікту

Соціологія конфлікту

План

Конфлікт як соціальне явище.

Погляди в історії соціології на проблему конфлікту.

Стадії розвитку конфлікту.

Умови успішного рішення конфлікту.

Соціологія конфлікту — галузь соціології, яка вивчає сутність, зумовленість, наслідки та управління конфліктом як соціальним явищем.

Конфлікт – це зіткнення протилежних позицій, цілей, поглядів суб’єктів соціальної взаємодії, які усвідомлюють суперечність своїх інтересів.

Науково-практичний інтерес соціології конфлікту зосереджений на таких проблемах:

— сутність конфлікту, з'ясування джерел природи та ступеня конфліктності суспільства;

— специфіка власне соціологічного підходу до аналізу конфліктів;

— мотивація конфлікту;

— взаємозв'язок конфліктів на макро- та мікро рівнях;

— управління конфліктами.

В історії соціології існує кілька поглядів на проблему конфлікту:

Першим звернув свій погляд на соціальний конфлікт Арістотель. Певні думки щодо природи та розв'язання конфлікту присутні у філософських системах Т. Гоббса, Ж.-Ж. Руссо. Як соціальне явище конфлікт був уперше розглянутий А. Смітом, який вважав його основою поділу суспільства на класи та економічної боротьби між ними. Г.Гегель вбачав причину соціального конфлікту в соціальній поляризації суспільства. На окремих аспектах соціальних конфліктів та засобах їх вирішення зосереджувалися фрейдистські, неофрейдистські концепції, теорії соціал-дарвінізму та соціобіології. Фундаторами власне соціологічної теорії конфлікту вважають К. Маркса, М. Вебера, Г.Зіммеля.

К. Маркс застосовував конфліктологічну парадигму до всього історичного розвитку, розглядаючи його як боротьбу класів. Міжкласовий конфлікт він вважав передусім антагоністичним зіткненням інтересів правлячого та пригнобленого класів, стверджуючи, що чим виразнішою буде їх поляризація, тим більше насильницьких форм набуде розв'язання конфлікту. Він бачив лише один варіант його розв'язання — соціальний вибух і революцію.

М. Вебер. головний конфлікт сучасного йому суспільства вбачав у боротьбі між політичними партіями, які репрезентують інтереси громадськості, та бюрократією.

Формулювання засадничих принципів теорії конфлікту, впровадження в науковий обіг терміна «соціологія конфлікту» відбулося завдяки німецькому соціологу Г. Зіммелю, який вважав конфлікт універсальним явищем, а безконфліктне суспільство недієздатним. На його думку, чим гостріший конфлікт, тим згуртованішими є групи, що конфліктують; чим менша гострота конфлікту, тим імовірніше, що він виконує інтегруючу функцію у суспільстві; чим частіші конфлікти й менша їх гострота, тим імовірніше, що учасники конфліктуючих груп можуть позбутися ворожнечі й підтримати систему, виробивши норми врегулювання конфлікту. Г. Зіммель вважав, що конфлікт не тільки може бути врегульований мирними засобами, а й стати засобом розвитку суспільства.

Американський соціолог Л. Козер у праці «Функції соціального конфлікту» обґрунтував ідею позитивної функції соціального конфлікту. Всі різновиди конфлікту він типізував на внутрішні та зовнішні, виокремлюючи у кожному з них соціально-позитивні, які ведуть до розвитку системи, та деструктивні конфлікти, що загрожують її існуванню. Л. Козеру належить найпоширеніше у світовій соціології трактування конфлікту як боротьби за цінності й претензії на певний статус, владу й ресурси; боротьби, в якій цілями є нейтралізація, заподіяння шкоди або знищення суперника. Демократичні, гнучкі суспільства небезуспішно намагаються використати конфлікти собі на користь, оскільки толерантне ставлення до них дає змогу соціальній системі перетворити їх на засіб самооптимізації.

Отже,

- Соціологи марксистської орієнтації вважають, що конфлікт можна подолати шляхом вдосконалення суспільних відносин.

- Соціологи не марксистської орієнтації (Г. Зіммель, Р. Дарендорф, Л. Козер) вважають існування суспільства без конфліктів неможливим. Конфлікт – не аномалія, а норма відносин між людьми, необхідний елемент соціального життя. Л. Козер розглянув позитивні функції та потенціал конфлікту.

Причини конфліктів:

- Економічні (боротьба за власність);

- Політичні (боротьба за владу);

- Соціальні (незадоволення потреб людини, рівнем життя, поява соціальної нерівності);

- Культурні (низький духовний розвиток суспільства);

- Сімейні (розлучення, батьки і діти…);

- Релігійні;

- Національні;

- Міжособистісні.

Поиск по сайту: