АвтоАвтоматизацияАрхитектураАстрономияАудитБиологияБухгалтерияВоенное делоГенетикаГеографияГеологияГосударствоДомДругоеЖурналистика и СМИИзобретательствоИностранные языкиИнформатикаИскусствоИсторияКомпьютерыКулинарияКультураЛексикологияЛитератураЛогикаМаркетингМатематикаМашиностроениеМедицинаМенеджментМеталлы и СваркаМеханикаМузыкаНаселениеОбразованиеОхрана безопасности жизниОхрана ТрудаПедагогикаПолитикаПравоПриборостроениеПрограммированиеПроизводствоПромышленностьПсихологияРадиоРегилияСвязьСоциологияСпортСтандартизацияСтроительствоТехнологииТорговляТуризмФизикаФизиологияФилософияФинансыХимияХозяйствоЦеннообразованиеЧерчениеЭкологияЭконометрикаЭкономикаЭлектроникаЮриспунденкция

Еволюція економічної доктрини соціал-демократії у XX ст

Читайте также:
  1. Актуальні проблеми економічної безпеки України
  2. Аналіз сучасної економічної ситуації
  3. Б.Механізм відновлення економічної рівноваги, що порушується сукупним попитом, або сукупною пропозицією.
  4. В якості економічної моделі справжнього соціалізму економічні радники Горбачова певний час вбачали
  5. Вибір економічної стратегії
  6. Вибір моделей макроекономічної політики в Україні.
  7. Види грошових систем та їх еволюція
  8. Види зовнішньоекономічної діяльності
  9. Види зовнішньоекономічної діяльності
  10. Види зовнішньоекономічної діяльності.
  11. Виникнення і розвиток Економічної теорії
  12. Виникнення та еволюція грошових відносин

Еволюція соціал-демократичних ідей у XX ст. відбувалась під впливом таких протилежних економічних теорій, як неолібе­ралізм та кейнсіанство у руслі доктрини "демократичного соці­алізму". Останній трактується і як процес суспільних перетво­рень, і як принцип економічної діяльності, і як суспільство май­бутнього, яке є багатоваріантним, неоднозначним і не має чітких часових меж реалізації.

Основні положення концепції "демократичного соціалізму" були започатковані у працях теоретиків соціал-реформізму Е. Бернштейна, О. Бауера, К. Каутського, Р. Гільфердінга та ін. Вони знайшли відображення у програмах соціал-демократичних партій західноєвропейських країн у 20—30-ті рр. XX ст., які були спря­мовані на еволюційне здійснення економічних реформ та прогре­сивних соціальних перетворень: утвердження суспільної власності на засоби виробництва, державного планування виробництва та соціальної сфери, справедливого розподілу, забезпечення прав та свобод особистості тощо (рис. 6.5).

У 1940 р. була опублікована праця англійського лейбориста Е. Турбіна "Політика демократичного соціалізму", в якій знайш­ли відображення основні ідеї соціал-демократизму. Зазнавши впли­ву кейнсіанської доктрини, соціал-демократи наголошували на необхідності посилення ролі держави у забезпеченні ефективно­го попиту та реальної участі трудящих в управлінні, регулюванні соціальних процесів, запровадженні соціальних реформ тощо.

У післявоєнний період "демократичний соціалізм" став офі­ційною доктриною Соціалістичного Інтернаціоналу, створе­ного у 1951 р. В основу цієї доктрини була покладена ідея звер­нення до реальної практики реформування західних соціально-економічних систем, без якої не можуть бути обґрунтовані зако­номірності трансформації суспільства.

У сучасних умовах концепція "демократичного соціалізму" виступає не стільки логічно обґрунтованою теорією, скільки ком­плексною програмою поступового реформування західних соціаль­но-економічних систем на шляху побудови соціалістичного су­спільства. Однією з найважливіших її ознак є відмова від кінце­вої мети у комуністичному трактуванні. "На сьогодні вияви­лося очевидніше, ніж коли-небудь в історії XX ст., що соціалізм у складних суспільствах можливий і бажаний лише у тому ви­падку, коли він діє як керівна ідея демократії і рівної свободи, — зазначає відомий німецький соціал-демократ Т. Майєр. — Не можна розуміти соціалізм ні як жорстко окреслену модель, ні як надання державі надзвичайних повноважень на регулювання суспільного розвитку. Демократичний соціалізм може бути здійсне­ний лише як відкритий принцип регулювання складних систем і саморегулювання громадянського суспільства у дусі основних цін­ностей — свободи, справедливості, солідарності"[24].

 

 
 

 


Рис. 6.5. Порівняльний аналіз марксистської та соціал-реформістської концепцій соціалізму

Соціал-демократичний рух виник у Європі у другій половині XIX ст. Початком його організаційного оформлення стало створен­ня у 1875 р. соціал-демократичної партії Німеччини. У 1876 р. була створена соціал-демократична партія в Данії, у 1889 р. — в Австро-Угорщині, у 1892 р. — в Італії. На початку XX ст. подібні партії виник­ли у Франції та Великій Британії. Програми більшості цих партій на початку їх діяльності були зорієнтовані на марксистську доктрину. Термін демократичний соціалізм був уперше використаний у кінці XIX ст. англійським письменником Д.Б. Шоу, одним із заснов­ників соціал-реформістського "Фабіанського товариства" — органі­зації англійської буржуазної інтелігенції, створеної у 1884 р. і названої на честь римського полководця Фабія Максіма. Пропагу­ючи ідеї перетворення капіталізму в соціалізм, фабіанці виступали за поступове реформування існуючого суспільного устрою.

Вперше соціал-демократи очолили уряду 1904 р. в Австрії. Після Першої світової війни вони здобули владу відразу в кількох євро­пейських країнах. Цьому передував розкол соціал-демократичного руху в 1919 р. та відокремлення від нього ультралівого крила, пред­ставники якого (комуністи) утворили власне міжнародне об'єднан­ня — III Інтернаціонал.

Після Другої світової війни соціал-демократичні партії значно зміцнили свій вплив та авторитет у європейських країнах. У другій половині XX ст. вони очолювали уряди майже всіх західноєвропей­ських країн, які розпочали здійснення масштабних програм націо­налізації (лейбористський уряд у Великій Британії, соціал-демократичний уряд Німеччини, соціалістичний уряд Франції тощо).

Негативні тенденції розвитку європейських економік, які вияви­лись у 70-ті рр., викликали на початку 80-х так званий "правий по­ворот" у європейській політиці та поразку багатьох соціал-демократичних партій на виборах. Однак з середини 90-х р. XX ст. розчару­вання у неоконсервативних гаслах, заснованих на ідеології ринко­вого фундаменталізму, сприяло зростанню популярності соціал-демократичних ідей. У 1998 р. дев'ять із 15 урядів ЄС очолювали соці­ал-демократи.

 

Головною умовою побудови соціалізму проголошується утвердження принципів демократії у трьох сферах (рис. 6.6):

—політичній (парламентська форма законодавства та еконо­мічної політики, сильні профспілки тощо);

—економічній (змішана економіка як "третій", відмінний від
капіталізму і державного соціалізму, шлях розвитку суспільства);

—соціальній (широкомасштабна соціальна політика та соці­альний захист населення, реформування соціальної сфери тощо).

Економічна демократія як сутність та найважливіша пере­думова реформування суспільства передбачає соціальне регулю­вання та корегування ринку, встановлення суспільного контро­лю над економічною владою, співучасть на всіх рівнях прийняття господарських рішень. На думку Т. Майєра, "йдеться про ефек­тивне і соціально відповідальне комбінування елементів ринку, суспільного регулювання і співучасті, які у взаємодії і станов­лять зміст економічної демократії"[25].

Концепція "змішаної економіки", яка на думку лейбориста А. Кросленда, "є сутністю соціал-демократії"[26] передбачає:

плюралізм відносин власності, поєднання державного, ко­оперативного, приватного секторів, співучасть найманих ро­бітників у капіталі, прибутках, управлінні, що знайшло відображення у концепціях фондів робітничого класу (ство­рення, у т.ч. за рахунок відрахувань від прибутків компаній, спеціальних державних фондів під керівництвом профспілок); нейтралізації капіталу

 
 

 


Рис. 6.6. Соціал-демократична концепція трансформації капіталі­зму в соціалізм

 

(поступового викупу персоналом ; своїх підприємств і функціонування їх на засадах колектив­ної групової власності); кооперативного соціалізму (широ­кого використання кооперативів не лише у промисловості, але і в торгівлі, сільському господарстві, будівництві тощо). Су­часні соціал-демократи заперечують тезу, згідно з якою свобода і справедливість в економіці гарантуються ліквіда­цією приватної власності на засоби виробництва, наголо­шуючи на тому, що "головне — це реальна демократія повноважень на прийняття рішень в економіці, а не просто формальна зміна юридичної назви власності"[27];

співіснування різних суб'єктів управління виробництвом,

взаємодію менеджерів, власників, профспілок; реформуван­ня органів управління, що знайшло відображення у концеп­ціях виробничої демократії (представництва найманих ро­бітників в органах управління підприємств усіх рівнів, ство­рення на підприємствах "самоуправлінських" або "напівавтономних" груп робітників, укладання угод між профспілками та адміністрацією підприємств щодо взаємних прав та обов'язків тощо); демократичного контролю (законодавчого закріплення прав трудящих на управління, контроль над власниками з метою обмеження локаутів, спекуляції землею та зростання долі доходів, які використовуються на неви­робниче споживання) тощо;

демократизацію державного управління; поєднання спонтанних (ринкових) і свідомих (колективних) методів регулювання на макрорівні. Визнаючи конкуренцію динамічним
фактором розвитку економіки та важливим координатором господарського життя, соціал-демократи відводять важливу роль
державі, покликаній регулювати ринок на основі індикативно­го планування, суспільного контролю над інвестиційними про­
цесами, участі трудящих у розробці національної економічної
політики, спрямованої на захист суспільних інтересів тощо.
Стверджуючи, що "ринкове суспільство у чистому вигляді,
де доступ до освіти, праці, вільного часу, визнання, соціаль­ної захищеності визначається тільки економічним станови­щем людини, є така ж тиранія, як панування бюрократич­ної номенклатури"[28], соціал-демократи виступають проти ринкового фундаменталізму. На думку німецького соціал-демократа О. Лафонтена, "там, де свобода ринку стає само­ціллю, там обмежується свобода людини"[29].

Відтак держава в соціал-демократичних концепціях трак­тується як підпорядкований народу гарант демократії, важ­ливий інститут збереження і поглиблення свобод суспільства, примирення суспільних потреб та інтересів. Водночас обґрун­тування концепції побудови суспільства на засадах економіч­ної та соціальної рівності не означає заперечення ринку як важливого механізму стимулювання нововведень та виявлен­ня суспільних потреб;

визнання плюралізму національних моделей побудови соціалістичного суспільства. Соціал-демократична концепція першої половини XX ст. відобразила існування кількох різно­видів моделей побудови соціалістичного суспільства, серед яких умовно виокремлюють скандинавський "розподільчий соціалізм", лейбористський "корпоративний соціалізм", французький "самокерований соціалізм" тощо (рис. 6.7).

До цього часу в демократичному соціалізмі вважається неза­перечним, що рівноправність трудящих на підприємстві і суспільна відповідальність за економіку є принципами соціалістичного устрою суспільства. На різних стадіях розвитку вони конкретизувались по-різному і здійснення їх залишилось спірним до сьогоднішнього дня. Твердість стосовно принципів і прагматизм стосовно інститутів стали основними елементами демократичного соціалізму. Т. Майєр

 
 

 


 

 

Рис. 6.7. Соціал-демократичні моделі побудови соціалізму

Національні моделі "змішаної економіки" спрямовані на вирі­шення проблем поєднання планових та ринкових механізмів ре­гулювання економіки; створення умов для розвитку та співісну­вання різних форм власності; вдосконалення системи державно­го управління; розвитку самоуправління та участі трудящих в управлінні; утвердження громадського суспільства та реформу­вання соціальної сфери. Розбіжності між ними пов'язані з визна­ченням пріоритетів у реформуванні відносин власності; обґрун­туванні принципів участі трудящих в управлінні; форм плану­вання та суспільного контролю над економікою; міри втручання держави у господарське життя; здійснення реформ у соціальній сфері тощо.

Еволюція економічних ідей соціал-демократизму наприкінці XX ст. пов'язана:

з новим етапом науково-технічної революції, модерніза­цією та інформатизацією економіки, бурхливим розвитком сфери послуг та зміною соціальної бази соціал-демократичного руху на основі зростання частки представників нових середніх верств: висококваліфікованих робітників, мене­джерів, дрібних підприємців, зайнятих у сфері послуг тощо;

феноменом неоконсерватизму, тиском монетаризму та послабленням регулюючої ролі держави у більшості роз­винених країн, невдачами соціал-демократичних партій на виборах до парламентів та послабленням їх впливу на соці­ально-економічну політику західних суспільств;

економічними та політичними потрясіннями XX ст., крахом соціалістичної системи та розвалом СРСР, який соціал-демократи розглядають як незаперечну перемогу со­ціал-реформізму;

процесами глобалізації економіки, зростанням впливу
транснаціональних корпорацій та міжнародних управлін­ських структур, загостренням глобальних проблем та акти­візацією пошуку шляхів перебудови існуючого світогосподарського порядку.

Оновлення економічних концепцій сучасного соціал-демокра­тизму засноване на врахуванні ринкових та інституційних фак­торів суспільного розвитку; відмові від радикалізму; пристосу­ванні провідних економічних доктрин (кейнсіанства, неокласи­ки, інституціоналізму) до вирішення конкретних соціально-еко­номічних проблем; визнанні плюралізму форм демократії, куль­турних, історичних та національних особливостей розвитку різних країн, відсутності універсальної моделі переходу до соціалізму. Характерні риси сучасних соціал-демократичних економічних концепцій знайшли відображення в програмних документах XVIII Конгресу Соціалістичного Інтернаціоналу (Стокгольм, 1989). Особ­ливе місце серед цих документів належить "Декларації прин­ципів", яка проголосила свободу, демократію, справедливість, гуманізм та солідарність основними цінностями соціал-демокра­тичного руху.

Сучасний розвиток соціал-демократичних концепцій харак­теризується:

переорієнтацією з проблем реформування власності на питання демократизації управління. Стверджуючи, що
"власність не є сьогодні ключовим фактором, який визначає
характер суспільства"[30], сучасні соціал-демократи звертають
увагу на те, що кожна з форм власності сама по собі не гарантує економічну ефективність та соціальну справедливість. Водночас зростання національного доходу все
більше узалежнюється від форм розподілу, обміну та існую­
чих форм контролю і управління на мікро- та макрорівнях.
"Питання про те, наскільки необхідна суспільна власність, —
зазначає німецький соціал-демократ В. Айхлер, — є питан­ня практичного досвіду. Нове тут полягає у тому, що загаль­на соціалізація більше не оголошується апріорі панацеєю від
усіх соціальних недуг, і передусім не вважається більше си­нонімом соціалізму. Більше соціалізму, чи менше — це питання вже не визначається кількістю соціалізованих галу­зей, а розширенням чи звуженням сфери свободи людини й справедливості в суспільному житті людей"[31];

спробами поєднати динаміку конкурентної ринкової еко­номіки з ідеалами соціальної справедливості в руслі кон­цепції "етичного соціалізму". Визнаючи свободу, справед­ливість та солідарність основною метою суспільних перетво­рень, сучасні соціал-демократи завертають увагу на своє­рідну "етичну революцію" у соціал-демократичній думці,
яка узагальнила та ввібрала в себе не лише творчі надбання власних теоретиків, але й новітні досягнення світових етич­них учень.

"Наслідуючи та розвиваючи ідеї неокантіантських прихиль­ників етичного соціалізму, які прагнули лише доповнити марксизм моральною змістовністю, — пише В. Айхлер, — творці етично обґрунтованих принципів демократичного соці­алізму відмовляються від засад марксистського соціального вчення — економічного детермінізму та історизму. Вони до­водять, що марксистська спроба наукового обґрунтування гуманістичної мети соціалістичного руху і, зокрема, шляхів її досягнення, залишає цю мету лише в рамках утилітарно-корисної діяльності"[32].

Трактуючи боротьбу за соціалізм як спробу здійснення етич­них цільових настанов у політиці та економіці, сучасні соці­ал-демократи значну увагу приділяють моральним та етич­ним аспектам господарського розвитку, інститутам сім'ї, школи, церкви, громадських організацій тощо. У зв'язку з цим одним із найважливіших завдань держави вони вважа­ють сприяння розвитку суспільних інститутів, в яких фор­мується індивід;

новими підходами до визначення місця та ролі держави в економіці. Йдеться про відмову від етатичних, кейнсіанських
підходів та консенсус з неоконсерваторами на основі прин­ципів соціально орієнтованої ринкової економіки. Водночас, як зазначає Т. Майєр, "стосовно функцій держави, соціалізм подолав ліберальне уявлення про те, що держава з наймен­шими функціями (менше держави) — найкраща. Воно супе­речило інтересам величезної більшості соціально слабких.
Соціалізм, навпаки, покладає на демократичну державу за­гальну соціальну відповідальність. Держава повинна не лише гарантувати недоторканність власності і порядок, вона повинна сама забезпечувати свободу для всіх шляхом суспіль­них перетворень і створення справедливого економічного і соціального порядку"[33].

Сучасні соціал-демократи відстоюють перехід від соціально­го захисту, заснованого на перерозподільчих функціях дер­жави, до активної соціальної політики, спрямованої на стимулювання високопродуктивної зайнятості та активіза­цію економічної самодостатності різних верств населення на основі реалізації тих переваг, які формуються ринковим механізмом. У зв'язку з цим проголошується необхідність відмови від широкомасштабних програм соціальної допомо­ги, які перешкоджають свободі вибору особистості й поро­джують марнотратство та утриманство, спонукаючи до еко­номічної активізації бідних верств населення на основі збіль­шення інвестицій у професійну підготовку, освітні заходи, медичне обслуговування тощо;

перенесенням акцентів з питань підвищення заробітної плати та зростання обсягів споживання на зміни у "якос­ті життя" та задоволенні вищих потреб особистості. Сучасні соціал-демократи приділяють значну увагу супереч­ливому впливу науково-технічного прогресу на суспільний добробут, беручи до уваги як створення умов для поліпшен­ня кількісних та якісних параметрів людського розвитку, так і поглиблення ізольованості, відчуження індивідів, виникнення нових видів нерівності тощо;

підвищеною увагою до проблем глобалізації, загострення глобальних проблем та необхідності консолідації зусиль світової спільноти на основі формування нового міжна­родного економічного порядку. "У сучасних умовах глоба­лізації життя суспільства, — зазначає Т. Майєр, — з особли­вою силою актуалізувалась проблема удосконалення його
демократичних основ з метою захисту людини від тих викли­ків і загроз, з якими людство вступає у третє тисячоліття. По­казовою і зовсім не випадковою є та обставина, що такий, фактично третій шлях суспільного розвитку у середині XX ст. запропонований соціал-демократами. Це шлях демок­ратичного соціалізму"[34].

У цьому контексті "демократичний соціалізм" трактуєть­ся як міжнародний рух за свободу, соціальну справедливість, мир та контрольоване роззброєння, гармонізацію інтересів різних країн, створення умов для їх рівноправного співробіт­ництва на основі реформування міжнародних економічних відносин, демократизації міжнародних фінансових інсти­тутів, міжнародного контролю за діяльністю транснаціональ­них корпорацій, посилення ролі профспілок тощо. Дедалі більша увага приділяється екологічним проблемам, подоланню екологічної кризи та збереженню довкілля. З 90-х рр. XX ст. у соціал-демократичних концепціях широко використовуються терміни "екосоціалізм", "екореформізм", тісно пов'язані зі зміною моделі економічного зростання на основі врахування швидкості регенерації екосистеми та подолання екологічної кризи;

- визнанням важливості інституційних факторів еконо­мічного розвитку, інституційних змін як важливого чин­ника реформування існуючого суспільного устрою. Свід­ченням цього є зростання популярності концепції "еконо­міки узгодження", висунутої у кінці 80-х рр. XX ст. соціал-демократами скандинавських країн. Переговори та механізм узгодження інтересів приватних фірм та суспільної влади розглядаються у цій концепції як важливе доповнення рин­ку та бюрократичних правил і процедур.

На сьогодні соціал-демократичний рух є важливою суспіль­ною силою, яка значною мірою визначає напрямки сучасної еволюції провідних країн світу в напрямку утвердження по­літичної, економічної та соціальної демократії, цінностей сво­боди, рівності, справедливості й солідарності.

Участь лідерів соціал-демократичних рухів у парламентах та урядах багатьох західноєвропейських країн справила значний вплив на демократизацію відносин власності та управління, підви­щення рівня та якості життя населення, трансформацію госпо­дарського життя та суспільної свідомості.

 

Соціалізм не означає неминучої і повної заміни капіталістич­ного суспільства альтернативною моделлю. Соціалізм — не інституційно визначена модель суспільства, а принципи його форму­вання (рівна свобода для всіх у всіх сферах суспільства з допомо­гою солідарності та організації). Інституційне втілення соціалістич­них принципів неможливо визначити з допомогою певної заданої моделі. Але кожен раз інститути, які вводяться, мають перевіряти­ся на їх відповідність соціалістичним принципам і конкретному досвіду. Т. Майєр

Суть демократичного руху — постійний пошук, критичний пе­регляд уявлень, які колись склалися, об'єктивний, вільний від ідео­логічних нашарувань аналіз ситуації, яка складається при обов'яз­ковому дотриманні...принципів моральності і правил демократич­ного волевиявлення, які тісно взаємопов'язані. Відмова від прихиль­ності до марксистських положень при збереженні поваги до марк­сизму як культурно-історичного явища, уточнення підходів до понят­тя "соціалізм", в тому числі з урахуванням негативної практики країн які взяли на озброєння соціалістичні ідеї і дискредитували їх[35].

 

Досвід соціально-економічних перетворень, здійснених на ос­нові соціал-демократичних програм, цікавий для економічної на­уки як приклад свідомого формування прогресивних напрямків розвитку суспільства та інституційного впливу на еволюцію еко­номічних систем. Важливе значення для розвитку економічної думки у XX ст. мали положення соціал-демократичної концепції щодо вступу капіталізму в нову фазу історичного розвитку, по­в'язану з пом'якшенням соціально-економічних суперечностей, виникнення можливостей їх мирного розв'язання та еволюційно­го переростання капіталізму в соціалізм. Марксистській теорії соціалістичної революції була протиставлена концепція економіч­них реформ, утвердження парламентаризму та демократії, яка була підтверджена практикою історичного розвитку провідних країн світу.

 


1 | 2 | 3 | 4 |

Поиск по сайту:



Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Студалл.Орг (0.008 сек.)