АвтоАвтоматизацияАрхитектураАстрономияАудитБиологияБухгалтерияВоенное делоГенетикаГеографияГеологияГосударствоДомДругоеЖурналистика и СМИИзобретательствоИностранные языкиИнформатикаИскусствоИсторияКомпьютерыКулинарияКультураЛексикологияЛитератураЛогикаМаркетингМатематикаМашиностроениеМедицинаМенеджментМеталлы и СваркаМеханикаМузыкаНаселениеОбразованиеОхрана безопасности жизниОхрана ТрудаПедагогикаПолитикаПравоПриборостроениеПрограммированиеПроизводствоПромышленностьПсихологияРадиоРегилияСвязьСоциологияСпортСтандартизацияСтроительствоТехнологииТорговляТуризмФизикаФизиологияФилософияФинансыХимияХозяйствоЦеннообразованиеЧерчениеЭкологияЭконометрикаЭкономикаЭлектроникаЮриспунденкция

Поняття і типологія вільних економічних зон

Читайте также:
  1. Адміністративна відповідальність: поняття, мета, функції, принципи та ознаки.
  2. Адміністративно-правова наука: поняття, предмет, зміст та система.
  3. Адміністративно-правовий статус громадян: поняття, ознаки, елементи та види.
  4. Адміністративно-правові норми: поняття, ознаки, види та особливості структури.
  5. Акціонерне товариство: поняття і види.
  6. Аналіз основних техніко-економічних показників діяльності підприємства
  7. Апарат держави: поняття та структура
  8. Артефакт: поняття і сутність. Коллекція документів як артефакт.
  9. Валютний курс: сутність та типологія.
  10. Вибори як основне поняття соціології виборчого процесу
  11. Виборчі системи: сутність І типологія
  12. Визначення основних фінансово – економічних показників діяльності підприємства

Сучасний етап розвитку економіки України характеризується тенденцією тіснішої інтеграції країни до світового господарства. Важливим фактором інтеграції в цьому напрямку стає формування вільних економічних зон різної функціональної спрямованості.

Вільні економічні зони надійно ввійшли у світову практику господарської діяльності. Згідно з різними джерелами інформації, в світі налічується від 400 до 2000 вільних економічних зон. За оцінками західних експертів, у 2002 році через ці зони пройшло до 30% світового товарообігу.

Україна займає сприятливе геополітичне становище в центрі Європи і межує з багатьма державами світу, стоячи на розі шляхів між Європою, Азією і Близьким Сходом. Це в першу чергу привертає увагу до можливості створення аналогічних зон і в Україні.

Відповідно до документів міжнародної конвенції з поліпшення і гармонізації митних процедур, під вільною економічною зоною слід розуміти частину території країни, де товари розглядаються як об'єкти за межами національної митної території і тому не підлягають звичному митному контролю і оподаткуванню. Інакше кажучи, це частина території країни, де застосовується специфічна для неї система пільг і стимулів, які не використовуються в інших регіонах країни.

Слід визначити такі характерні риси, притаманні виключно вільним економічним зонам:

застосування різних видів пільг і стимулів, а саме:

зовнішньоторгівельних, коли знижуються чи зовсім відміняються експортно-імпортні мита, спрощується порядок здійснення зовнішньоторгових операцій;

податкового стимулювання конкретних видів діяльності. Це цілий комплекс заходів щодо зміни бази оподаткування (прибуток, майно, дохід тощо), окремих її компонентів (витрати на заробітну платню, транспортування, складування, амортизаційні відрахування та інше);

спрощення режимів реєстрації підприємств, режимів перебування іноземних громадян;

субсидійної діяльності до суб'єктів вільної зони як у вигляді прямих бюджетних коштів і державних кредитів, так і опосередковано за рахунок встановлення низьких цін на орендну плату приміщень та землі, комунальні послуги та інше;

локальність системи управління дає змогу приймати самостійні рішення в широкому спектрі економічних і соціальних питань розвитку економічної зони;

вільна економічна зона користується всебічною підтримкою центральних державних установ.

Ці чинники дають змогу досягти норми прибутку в середньому в вільних економічних зонах ЗО—35 %, а іноді 40 %; при цьому строки окупності інвестицій у вільних зонах не перевищують З—3,5 років.

Певну специфіку в вільній економічній зоні можуть мати акти трудового і соціального законодавства, скорочення масштабів державного впливу на економічні процеси.

У світі існує багато різновидів вільних економічних зон. Загальна їх кількість не зменшується, а послідовно зростає. Досвід говорить про однозначну результативність утворень та їх позитивний вплив на розвиток окремих територій, галузей і в цілому всього господарства країни. Вони мають широке застосування в розвинутих країнах, наприклад, вільна німецька зона — Гамбург, французька — Жако, італійська — Лівінню, японська — Окінава, близько 250 зон вільної торгівлі США. Розвиток вільних економічних зон почався і в країнах колишнього соціалістичного табору, причому найбільший досвід в цьому мають Угорщина і Китай.

Доцільність створення вільних економічних зон була продекларована Верховною Радою в жовтні 1992 р. в Законі «Про загальні принципи створення і функціонування спеціальних (вільних) економічних зон». Це дало поштовх до прискорення роботи з формування такого типу утворень у нашій країні.

Можна дати характеристику основним цілям створення вільних економічних зон:

активізація зовнішньої торгівлі;

тимулювання надходження іноземних інвестицій;

використання зони для поглиблення зв'язку між внутрішньою економікою і світовим ринком;

залучення і вільний обмін досягненнями в галузі науки і техніки;

прискорення росту певних економічних регіонів;

ефективне використання місцевих трудових, виробничих і сировинних ресурсів;

досягнення нової інноваційної якості економіки, розширення експортної бази і розвиток виробництва імпортозаміняючих товарів;

формування певних структур, що дозволяють прискорити темпи ринкових перетворень.

Однак у цілому головним завданням створення вільних економічних зон слід вважати активізацію зовнішньоекономічного співробітництва і розвиток інтеграційних процесів у період переходу до відкритої і конкурентоспроможної економіки на світовому ринку.

Виходячи із завдань формування тієї чи іншої зони, необхідно враховувати головні вимоги до її розміщення. Вона повинна мати сприятливе географічне положення щодо зовнішнього і внутрішнього ринків. Важливим має бути розвиток транспортних комунікацій: автомобільні шляхи, залізничний транспорт, авіаційне сполучення, водний транспорт і сучасне господарство. Визначальним є розвиток виробничого потенціалу, наявність розгалуженої виробничої і соціальної інфраструктури. Для більшості зон визначальним стає природно-ресурсний потенціал.

Важливою особливістю сучасних процесів інтеграційної діяльності є досить жорстка конкурентна боротьба за залучення капіталу. Власне шляхом використання пільгового економічного режиму на обмеженій території і виникає можливість отримати переваги в цій боротьбі.

У світовій практиці існують різні підходи до організації вільних економічних зон. Іноді досить важко класифікувати ту чи іншу зону, тому що вона має риси багатьох зон. Тому поділ зон на певні типи має умовний характер, але дозволяє розмежувати за основними ознаками одну від другої (рис. 11.1).

Найбільш поширений принцип типізації вільних економічних зон — у відповідності до географічного розподілу відносно державних кордонів. Вони можуть бути: внутрішні — розташовані у будь-якому регіоні країни і не обов'язково біля кордону з іншою державою, і зовнішні — розташовані безпосередньо біля державного кордону.

Розрізняють зони інтеграційного і анклавного типу. Перші передбачають принцип тісних горизонтальних взаємозв'язків між суб'єктами господарської діяльності не тільки всередині, а й за межами зони. Зона анклавного типу функціонує в обмеженому просторі. Вона стосується зовнішньоекономічних відносин, але не передбачає зв'язків з приймаючою стороною і створюється з метою притоку іноземної валюти і не має тісних зв'язків з економікою приймаючої країни.

Розмір території локалізації зони залежить від типу, цілей і базових умов їх створення. Це обумовлено об'єктивною неоднорідністю різних регіонів з точки зору можливостей і підготовленістю до участі в зовнішньоекономічній діяльності.

Головним вважається поділ вільних економічних зон за принципом функціональної спрямованості їхньої діяльності.

Зони вільної торгівлі спрямовані на активізацію зовнішньої торгівлі шляхом надання податкових пільг, послуг по зберіганню і переміщенню товарів, орендних послуг, виставочної діяльності. За це отримуються валютні надходження. Традиційно вони створюються на обмеженому просторі 3—5 кв. км, мають свої митні кордони, в середині яких надаються митні пільги. Основні регіони розміщення території мають необхідну транспортно-складську інфраструктуру і зв'язані з системами міжнародних комунікацій (залізничні вузли, аеропорти, морські та річкові порти та інше). З погляду фінансового режиму, вони розглядаються як об'єкти за межами державного кордону і практично не мають горизонтальних зв'язків з територією приймаючої країни. На цій території товари іноземного походження можуть зберігатися, продаватися і куплятися без оплати мита. Наприклад, магазини «Duty free shop», розташовані на території портів, митних пунктів, аеропортів тощо, діють екстериторіально (за межами кордонів приймаючої країни) і здійснюють безмитну роздрібну торгівлю. В даний час в світі налічується більше 600 вільних портів і 4 тис. зон вільної торгівлі.

Різновидом зон вільної торгівлі можна вважати спеціальні митні зони. Вони являють собою транзитні або консигнаційні склади для зберігання, упаковки і незначної обробки іноземних товарів, призначених до експорту. Такі зони іноді називають вільними митними територіями. Вони звільняються від мита на ввіз і вивіз товарів і мають місце в багатьох країнах світу.

До зон вільної торгівлі можна віднести зони прикордонної безмитної торгівлі. Вони передбачають активізацію товарообмінних операцій на рівні місцевих товаровиробників. Основою для цього повинна бути угода про створення зони безмитних торгів, тобто створення загального ринку на локальному рівні. Позитивним є досвід створення Загального ринку між європейськими країнами, зона прикордонної безмитної торгівлі між США і Канадою.

У цілому зони вільної торгівлі набули значного поширення в світі. Це обумовлено простим механізмом їх створення і функціонування, існує достатній досвід їх формування. З економічної точки зору вони відзначаються незначним обсягом первинних інвестицій, високою ефективністю, коротким строком окупності витрат, раціональним використанням переваг економіко-географічного розміщення.

На сучасному етапі розвитку світової економіки широке розповсюдження отримала така більш досконала форма вільної торгівлі, як промислово-торгівельна зона. В сучасний період їх кількість в світі досягає близько 350 одиниць. Вони являють собою територію з пільговим режимом преференцій для інвестування, розвитку промислового виробництва, експорту продукції. Ці зони характеризуються як анклави в межах національної митної території. Як правило, вони розташовані біля міжнародних портів, до яких обладнання, компоненти до складання і матеріали постачаються без митного контролю. Імпортна продукція в торгово-промисловій зоні зазнає промислової переробки, а потім експортується без втручання митних органів приймаючої сторони. Мито не сплачується, за винятком, коли продукція надходить на національну митну територію приймаючої сторони.

На першому етапі ці зони існують не тільки як складські, перевалочні, але вони здійснюють доробку вантажів, комплектування, складання вузлів і готових виробів. На більш високому рівні розвитку створюються підприємства з експорту або імпорту продукції. Формування торгово-промислових зон дозволяє підвищити прибутковість зони за рахунок створення додаткової вартості, широко використовувати місцеву сировину, робочу силу, інфраструктуру регіону, а за домовленістю розширювати зовнішньоекономічні горизонтальні зв'язки з товаровиробниками за межами зони.

Специфічні умови зони дозволяють залучати додаткові інвестиційні ресурси, сформувати виробничі потужності з високим рівнем концентрації легкої, електронної, харчової, машинобудівної промисловості. Характерною рисою є розміщення великосерійного і трудомісткого виробництва з орієнтацією на експорт. Надалі виробничий потенціал зони може працювати і на потреби приймаючої території, інтегруючи виробництво спільних інтересів.

Торговельно-промислові зони характерні для країн, що розвиваються, які здійснюють стратегію від імпортно-замінюючого типу індустріалізації до експортно-орієнтованого. Позитивний ефект найбільше досягається в нових індустріальних країнах. Зони такого типу створюються з орієнтацією на зовнішній ринок з метою отримання валютних коштів.

До важливого типу інтеграції в межах вільних економічних зон слід віднести зони техніко-економічного розвитку. Іноді їх називають технологічними парками, технополісами, науково-технічними зонами. Сутність їх створення полягає в орієнтації на поєднання наукового і виробничого потенціалу, створення дійового механізму стимулювання науково-технічного прогресу на базі міжнародного співробітництва.

Зони техніко-економічного розвитку формуються як еталони для національної економіки за рівнем організації ефективного і високотехнологічного виробництва. На підприємствах цих зон широко використовуються сучасні методи управління виробництвом, розробляються передові промислові технології, методи організації маркетингової діяльності.

Найважливішим завданням організації техніко-економічних зон розвитку є створення необхідних сприятливих умов для здійснення фундаментальних і прикладних досліджень, конструкторських розробок, виготовлення і проведення випробування дослідних зразків. Більшість зон орієнтовано на наукомістке виробництво, високі технології. Для сучасного розвитку нашої науки важливим напрямком діяльності є комерціалізація наукової діяльності, яка може досягатися шляхом організації відповідних виробників на базі вітчизняних наукових досягнень, а також міжнародної торгівлі ліцензіями, патентами. Характерною рисою цих зон поряд з формуванням ефективної науково-виробничої і соціально-побутової структури є створення спеціальної системи фінансово-кредитного і страхового обслуговування.

Сторона, що приймає, повинна мати висококваліфіковані наукові кадри, використання яких дозволило б залучати іноземні інвестиції і довести інфраструктуру зони до сучасних стандартів в обладнанні, лабораторній базі, забезпеченні матеріалами і необхідною інформаційною базою. Крім того, треба створити необхідний інвестиційний клімат зони техніко-економічного розвитку, пов'язаний із звільненням від мита компонентів сировини, напівфабрикатів, обладнання, необхідних для здійснення науково-дослідної і виробничої діяльності.

Економічні пільги мають визначальне значення для ефективного функціонування зони і досягнення кінцевої мети її створення. Крім митних пільг, вони передбачають особливий режим кредитування, фінансування, страхування науково-дослідних і конструкторських робіт, певних пільг оподаткування за термінами і величиною ставок прискореної амортизації наукомісткого обладнання.

Створення зон технічного розвитку не передбачає великих територій. Вони можуть бути локалізовані на невеликій території, яка має достатній промисловий і науковий потенціал, необхідну інфраструктуру. Останнє дуже важливо, тому що дозволяє запобігти витратам значних фінансових коштів. Тому суб'єктами таких зон може бути значна кількість існуючих установ і підприємств: академічні і галузеві інститути, провідні підприємства, науково-технічні комплекси, венчурні і страхові фірми, банки. Спільна концентрація зусиль на певних конкретних об'єктах дозволить забезпечити досягнення встановлених цілей.

У США такі зони називають «технопарками», в Японії — технополісами, в інших країнах — бізнес-інвестиційними напрямами та «інкубаторами». Вони орієнтовані на розвиток новітньої і високої технології. В них концентруються значний кадровий і інженерний потенціал з розробки поточних і перспективних наукових проблем, нових видів продукції і матеріалів.

Найвідоміша в світі і найбільша в США «Селікон-Веллі» виготовляє 20 % світового виробництва засобів обчислювальної техніки і комп'ютерів. Усього в США налічується майже 80 подібних зон, в Японії створено близько кількох десятків технологій на базі провідних наукових підрозділів, в Китаї зареєстровано майже 80 зон розвитку техніки і технології.

Важливою формою вільних економічних зон слід вважати туристичні зони. Зрозуміло, що ці зони створюються в регіонах з багатими природними і рекреаційними ресурсами, в центрах мають об'єкти великої історичної і культурної цінності. Це стає базою для сприяння розвитку зовнішньоекономічних зв'язків у сфері рекреаційно-туристичних послуг і використання потенціалу певних територій.

Для їх формування і функціонування створюються сприятливі умови іноземним інвестиціям у сфері послуг, спрощення режиму перебування іноземних громадян, надання пільгових послуг у кредитуванні, оподаткуванні і низці інших засобів у межах функціонування туристичної зони.

Створення такого типу зон ставить за мету максимально підвищити ефективність використання природно-ресурсного потенціалу, підвищити прибутковість експлуатації, збільшити потік надходжень в іноземній валюті. Крім того, створення зони сприяє розвитку і розширенню номенклатури послуг, соціально-економічному розвитку території, створенню додаткових робочих місць.

У сучасній економіці широкого розповсюдження набув такий вид економічних зон, як банківсько-страхові зони. Банківсько-страхові зони іноді називають офшорними зонами, або центрами. Вони залучають клієнтів сприятливим валютно-фінансовим режимом, високим рівнем банківської і комерційної таємничості, лояльністю державного регулювання.

Промислові, торгівельні і банківські компанії в цій зоні або зовсім не оподатковуються, або оподатковуються незначним па-ушальним податком. Пільговий режим в офшорній зоні відзначається відсутністю валютних обмежень, вільним вивозом прибутку, відсутністю податкового мита і зборів з іноземного інвестора, екстериторіальністю та інше. Вигода країн—фундаторів банківсько-страхової зони полягає в залученні додаткових іноземних інвестицій, збільшенні доходів, створенні додаткових робочих місць, що сприяє розвитку національної економіки.

Створення цих зон відповідає загальній логіці світового переміщення капіталу. Жорстка фінансова політика держави може стати причиною відтоку капіталу і зниження чисельності різного роду банківських операцій на своїй території на користь країн з більш пільговими умовами фінансової діяльності. Одним з найбільш показових прикладів вмілого використання переваг офшор-бізнесу є схема, автором і виконавцем якої є голландський електротехнічний концерн «Філіпс». Суть такої схеми полягає в тому, що в вільній банківсько-страховій зоні на Бермудських островах концерном «Філіпс» було створено дочірнє страхове товариство за іншою назвою, єдиним клієнтом якого став сам «Філіпс». За високими відсотками було застраховано майно концерну, в тому числі й те, яке в діловій практиці не страхується, бо шанси його загибелі мізерні. Відповідна плата за страховку надходила на Бермуди. Звідти вже у вигляді позик кошти було повернено материнському товариству. Страхові платежі і плата за кредит значно знизили балансовий прибуток «Філіпсу». Економія на податках за рік склала 18 млн. дол. Головне полягає в тому, що дана угода цілком відповідає закону.

Серед найбільш відомих — зазначені зони в Швейцарії, Лондоні, Нью-Йорку, Гонконзі, на Багамських островах та інших. Так, завдяки особливому режиму банківської зони внески за кордон швейцарських банків складають майже 3/4 оподаткованого обсягу закордонних інвестицій.

Офшорний бізнес широко використовується, як правило, в банківській і страховій справі, паливно-енергетичному комплексі, операціях з нерухомістю, судноплавстві, експортно-імпортних операціях та в інших сферах. Діяльність офшорних зон оцінюється фахівцями досить неоднозначно. Багато з них сходяться в думці, що офшорні центри часто стають місцями відмивання «брудних грошей» і всякого роду банківських махінацій.

Багато українських і російських підприємств створюють офшорні компанії в цих зонах, спрямовуючи дохід на офшорні рахунки. Боротьба з цим можлива виключно за рахунок створення пільгового режиму інвестування і зберігання валюти у своїй країні.

Створення в нашій країні вільних економічних зон, як і в багатьох країнах світу, є одним із ефективних способів залучення іноземних інвестицій, каталізатором розвитку зовнішньоекономічних зв'язків і економіки України в цілому. Але для цього загальна державна політика і заходи щодо формування спільних економічних зон повинні бути обґрунтованими і послідовними.


1 | 2 |

Поиск по сайту:



Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Студалл.Орг (0.005 сек.)