АвтоАвтоматизацияАрхитектураАстрономияАудитБиологияБухгалтерияВоенное делоГенетикаГеографияГеологияГосударствоДомДругоеЖурналистика и СМИИзобретательствоИностранные языкиИнформатикаИскусствоИсторияКомпьютерыКулинарияКультураЛексикологияЛитератураЛогикаМаркетингМатематикаМашиностроениеМедицинаМенеджментМеталлы и СваркаМеханикаМузыкаНаселениеОбразованиеОхрана безопасности жизниОхрана ТрудаПедагогикаПолитикаПравоПриборостроениеПрограммированиеПроизводствоПромышленностьПсихологияРадиоРегилияСвязьСоциологияСпортСтандартизацияСтроительствоТехнологииТорговляТуризмФизикаФизиологияФилософияФинансыХимияХозяйствоЦеннообразованиеЧерчениеЭкологияЭконометрикаЭкономикаЭлектроникаЮриспунденкция

Загальна характеристика кейнсіанства

Читайте также:
  1. V. Характеристика современного гражданского права
  2. Анализ возможных мест утечки веществ и характеристика этих веществ.
  3. Бактерии, их характеристика
  4. Билет №6.Типы культуры,их характеристика
  5. В 1. Перенос расплавленного металла в сварочной дуге. Силы, действующие в дуге на расплавленный металл, общая характеристика.
  6. В 4. Виды производственного освещения и их характеристика. Основные светотехнические величины и единицы их измерения, КЕО.
  7. В 4. Виды производственного освещения и их характеристика. Основные светотехнические величины и единицы их измерения. КЕО
  8. В 4. Характеристика процесса горения. Виды горения. Горючие вещества Взрывопожароопасные свойства ГВ.
  9. В-7 Общая характеристика первобытного общества?
  10. Валовой национальный продукт и валовой внутренний продукт: их структура и сравнительная характеристика.
  11. Ведущие отрасли права РФ (краткая характеристика).
  12. Вибрация. Характеристика вибраций, ее воздействие на человека

Із середини 30-х років XX ст. кілька десятиліть розви­ток економічної теорії відбувався під впливом вчення Джона Мейнарда Кейнса. З ним погоджувалися, його концеп­цію уточнювали й доповнювали, її спростовували, але в будь-якому випадку ніхто із серйозних економістів не міг пройти повз ідеї англійського дослідника.

Появу вчення, що одержало за іменем його творця назву «кейнсіанство», можна датувати 1936 р., коли було опублі­ковано книгу Кейнса «Загальна теорія зайнятості, відсотка і грошей».

Кейнсіанство набуло світової слави не тільки у зв’язку з теоретичними побудовами і тлумаченнями природи еконо­мічний явищ, скільки внаслідок своєї головної політико-економічної настанови — обґрунтування необхідності держав­ного регулювання господарських процесів. Концепція Кейн­са склалася після світової кризи 1929—1933 рр. і відобража­ла загальне розчарування в концепції, яка панувала раніше, про ефективну саморегуляцію ринкового господарства.

У центрі уваги Кейнса були дві проблеми, що виступа­ють на перший план саме в періоди економічних депресій: попиту і безробіття.

До Кейнса прихильники різних економічних напрямів (крім марксистів) відкрито чи мовчазно поділяли доктрину Ж.Б. Сея: кожен товаровиробник продає, щоб купити, отже, пропозиція породжує відповідний попит і загальне надвиробництво, загальна криза збуту неможливі. Дж.М. Кейнс відкидає «закон ринків» Ж.Б. Сея. Оскільки в ринковій еко­номіці обмін здійснюється не за формулою «товар — товар», а за формулою «товар — гроші — товар», продавець може і не стати покупцем, бо ним керує не тільки попит, а й праг­нення до заощадження. Тому загальна криза збуту цілком реальна. Кейнс приходить до узагальнення: обсяг національ­ного доходу і його динаміка безпосередньо визначаються не лише факторами пропозиції (тобто факторами, від яких за­лежить виробництво), а й факторами попиту. Зазначимо, разом із тим, що Кейнс не поділяє концепції множинності факторів виробництва як творців цінності. Він схильний вважати єдиним фактором, що створює цінність, працю (включаючи працю підприємця), а устаткування, оборот­ний капітал тощо — лише умовами праці.

Кейнс вводить поняття функцій сукупної пропозиції та сукупного попиту. Перша визначається співвідношенням сукупних (для суспільства) витрат і зайнятості. Протягом відносно коротких періодів часу це співвідношення не змінюється. Друга функція відображає співвідношення очі­куваних доходів підприємців (у масштабах суспільства) і зайнятості. Вони дуже рухливі. Тому динаміка зайнятості залежить, головним чином, від функції сукупного попиту, що визначає доходи підприємців. Точка перетину двох функцій характеризує обсяг зайнятості. Кейнс називає її точкою ефективного попиту.

Ефективний попит, тобто сукупний платоспроможний попит, що визначає ступінь зайнятості, залежить від очіку­ваного рівня споживання та інвестицій.

Особисте споживання — це функція приросту доходу. Але темпи зростання споживання нижчі за темпи зростан­ня доходу. Кейнс називає основним психологічним законом падіння частки споживання і підвищення частки заощаджень при зростанні доходу. Наслідком цього закону є відносне зменшення попиту на предмети споживання. Ком­пенсацією такого зменшення може бути тільки зростання інвестиційного попиту, інакше неминуче зростання безро­біття і падіння темпів зростання національного доходу.

Інвестиції в будь-яку галузь зумовлюють зростання зай­нятості, збільшення доходів і споживання не тільки в цій галузі, а й у суміжних з нею галузях. У свою чергу, зміни в цих галузях породжують зростання зайнятості, доходів і попиту в галузях «другого порядку» (за ступенем віддале­ності від сфери первинного інвестування). Виникає ефект мультиплікатора. Поняття мультиплікатора ще до Кейнса (у 1931 р.) ввів в економічну теорію Річард Фердинанд Кан, який досліджував вплив зростання інвестицій на зайнятість. Кейнс розглядає мультиплікатор доходу. Величина цього мультиплікатора М залежить від того, яка частка спожи­вання в доході. Вона визначається за формулою:

М=1/1-К,

де К — гранична схильність до споживання, що виражаєть­ся через відношення приросту споживання до приросту доходу.

В результаті приріст національного доходу Y дорівнює первісному приросту інвестицій І, помноженому на муль­типлікатор:

Y= I*(1/1-K).

Головною проблемою, за Кейнсом, слід вважати перетво­рення частини доходу, що зберігається, в інвестиції. Якщо очікувана прибутковість інвестицій нижча від норми відсот­ка або дорівнює їй, інвестування для власника коштів є безглуздим. Чим більший розрив між нормою відсотка й очікуваною прибутковістю капіталовкладень (Кейнс говорить про граничну ефективність капіталовкладень), тим активнішим стає процес інвестування.

Кейнс заперечує поширене уявлення про те, що відсо­ток — це ціна заощадження. Заощадження роблять лише тоді, коли потреби задоволені, тому підвищення ставки відсотка не стимулює зростання заощаджень. Відсоток, за Кейнсом, — це ціна, яку сплачують за відмову від лік­відності. Тут набирає сили інший психологічний закон: прагнення до ліквідності, тобто бажання тримати свої вільні кошти в найбільш ліквідній формі, щоб мати можливість спрямувати їх у зручний момент у вигідні інвестиції. Відмо­ва від ліквідності сприймається як жертва, що потребує ком­більшен. Такою компенсацією слугує відсоток, що випла­чується власнику коштів, наданих у борг.

Ступінь переваги ліквідності залежить від характеру уго­ди, ризику, спекулятивних міркувань. Але є й інший значу­щий фактор, що входить у взаємодію з прагненням до ліквідності й може впливати на норму відсотка: кількість грошей в обігу. Коли вона зростає, пропозиція в ліквідній формі збільшується, тоді як купівельна спроможність гро­шей падає (відбувається інфляційний процес), що робить збе­реження заощаджень у грошовій формі все менш привабли­вим. Відсоткова ставка знижується, інвестування посилюєть­ся. Кейнс у цілому песимістично оцінює можливості капіта­лістичної системи господарства домогтися стійких високих темпів зростання шляхом ринкового саморегулювання. Гра­нична схильність до споживання спадає при зростанні дохо­ду (Кейнс вважає це економічним законом).

Відбувається падіння, що прогресує, граничної ефектив­ності капіталу, а від цієї ефективності залежить привабливість перетворення частини доходу, що зберігається, в інвестиції. Відсоткова ставка утримується на занадто висо­кому рівні, що також обмежує інвестиції. Тому необхідне активне державне втручання в економічне життя.

Кейнс виділяє два способи регулювання попиту: грошо­во-кредитну і бюджетну політику. Грошово-кредитна полі­тика спрямована на стимулювання попиту внаслідок зниження норми відсотка і вплив на прагнення до ліквідності. Кейнс пропонує відмовитись від золотого стандарту і регульовано­го «накачування» грошової маси в обігу. Кейнс відкидав обвинувачення в тому, що він пропагує інфляцію. Збільшення кількості паперових грошей в обігу призводить до загально­го підвищення цін лише за повної зайнятості. Поки існує безробіття, збільшення грошової маси стимулюватиме попит, а пропозиція товарів залишатиметься еластичною. Однак Кейнс визнавав, що така концепція вкрай спрощує ре­альність. Вплив приросту грошової маси на інвестиції може обмежитись зростанням цін і заробітної плати задовго до настання повної зайнятості. Тут може спрацювати безліч факторів: зміна кількості грошей в обігу підхльосне поточ­ний попит перш ніж інвестиції принесуть свої плоди; збільшення числа працюючих призведе, відповідно, до зако­ну зниження граничної продуктивності капіталу, до зростан­ня витрат виробництва, а отже, і цін; різна еластичність про­позиції різних факторів виробництва зумовить порушення виробничого процесу і зростання його витрат тощо. Але не загроза інфляції головне, що ставить під сумнів перетворення грошово-кредитної політики в основний інструмент стимулю­вання попиту. Інтерес до інвестування визначається оцінкою майбутніх вигід від капіталовкладень. В умовах економічної депресії ця оцінка вкрай низька, а взагалі в ході економічного циклу піддається різким коливанням. Кейнс дійшов виснов­ку про те, що компенсувати ці стрибки впливом на норму відсотка не вдасться. Тому вирішальне значення він надає не грошово-кредитній, а бюджетній політиці.

Сутність бюджетної політики, за Кейнсом, — організа­ція інвестицій. Скорочення або недостатнє зростання при­ватних інвестицій варто компенсувати за рахунок держа­ви. При цьому не має принципового значення, на що підуть бюджетні кошти. Важливо, щоб вони через ефект мульти­плікатора привели до зростання зайнятості та збільшення національного доходу. В довгостроковій перспективі навіть безпосередньо некорисні інвестиції, подібні до будівництва єгипетських пірамід, справляють корисний вплив.

Кейнс виступав за використання бюджетних коштів при­ватними інвесторами через систему державних замовлень і закупівель. Він наполягав не на державних інвестиціях, а на державному регулюванні обсягу поточних інвестицій.

Кейнс не заперечував можливості державного впливу на споживчий попит, але вважав це другорядною справою. Шля­хи такого впливу він бачив у фіскальній політиці, що має забезпечувати рівномірніший розподіл національного доходу. Збільшуючи доходи найбідніших верств, ця політика сприя­ла б зростанню ефективного попиту на предмети споживання. Нарешті, Кейнс виступав проти політики вільної торгівлі, за протекціонізм. Закриваючи господарство від іноземної кон­куренції, державна влада створює умови для розширення вітчизняного виробництва, а отже, для підвищення зайнято­сті, що є умовою зростання національного доходу.

Вчення Кейнса згодом розділилося на ліве кейнсіанство і неокейнсіанство.

Найбільш визначним представником лівого кейнсіанства була Джоан Робінсон. Ліві кейнсіанці, погоджуючись із Кейнсом у тому, що основна проблема капіталізму — про­блема ефективного попиту, бачать головну причину недо­статності попиту в нерівномірному розподілі національного доходу. Засобом підвищення попиту вони вважають обме­ження діяльності монополій. Щодо державних витрат як засобу підвищення зайнятості ліві кейнсіанці наполягають на соціальній орієнтації цих витрат: відмові від гіпертрофії військових витрат, збільшенні вкладень у житлове і до­рожнє будівництво, охорону здоров’я, освіту, соціальне стра­хування та ін.


1 | 2 | 3 | 4 |

Поиск по сайту:



Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Студалл.Орг (0.004 сек.)