Соціальна робота. Теоретичні основи соціальної роботи 77

Теоретичні основи соціальної роботи 77

процесу. Наприклад, для соціально-иедагогічної занедбаності такими важ­ливими ознаками є дисгармонія особистішого розвитку, низький рівень розвитку суб'єктивних якостей (самосвідомість, спілкування та діяльність), порушений образ "Я" та соціальна дезадаптація. Крім того, порушена взаємодія дитини з мікро соціумом (батьки, вчителі, ровесники).

Психологічна, соціальио-педагогічпа діагностики вбирають величез­ний арсенал різноманітних методик, які дозволяють вивчати особистість тієї людини, яка звернулась за допомогою, її почуття, переживання, установки, структуру взаємовідносин з оточенням, виявити індивіду аль-ио-психологічиі особливості людини чи групи. Особливу групу цих ме­тодик складають ті, які створені для вимірювання особистості в цілому та окремих її властивостей.

Особистість — це динамічна система, відкрита для зовнішніх впливів, яка реагує на зміни середовища. Вищі рівні самосвідомості, соціальна спрямованість та ієрархія цінностей індивіда формується не лише винят­ково під впливом соціуму, але залежить також від індивідуального троп­ізму, вибірковості, пеусвідомленого потягу, що значно обмежує вибір конкретної людини при освоєнні нею різноманітності оточуючого світу. Отже особистість — надзвичайно складне явище в плані теоретичного аналізу, а в плані вимірювання — ще складніше.

У плані генезису діагностики особистості виокремлюють такі підходи.

1. Типологічний. Його суть полягає в зведенні нескінченного числа
індивідуальних варіацій до невеликої кількості типових портретів —
типів.

2. Психометричний. При цьому діагностичному підході акцепт ро­
биться на описі індивідуальних особистіших рисах клієнта.

3. Проективний. Цей підхід спрямований на діагностику цілісної осо­
бистості.

Завдання соціальио-психолого-иедагогічпої діагностики в соціальній роботі полягають у вивченні:

—особистіших, індивідуальио-психологічних особливостей клієнта;

—позитивного і негативного виливу мікросоціуму па клієнта;

—виховного потенціалу мікросередовища клієнта;

—дослідженні "проблемного поля" особистості клієнта.

У роботі з клієнтом слід застосовувати комплексне дослідження. Зокрема, бесіди за певною схемою, спостереження, комплекс методик різного рівня складності. У процесі комплексної діагностики доцільно чергувати вербальні та невербальні, малюнкові, ігрові методики. Важли-

ве значення має використання карт спостереження, анкетування, тесту­вання тощо. Часто для отримання швидкої і оперативної інформації про клієнта застосовують експрес-діагпостику, яка ґрунтується па якісному аналізі діяльності та способів виконання завдань.

Процес діагностики умовно можна поділити па кілька етапів:

—аналіз первинної інформації тих відомостей, які спеціаліст одер­
жує при першому знайомстві з клієнтом;

—визначення об'єкта діагностики та способів її проведення;

—підготовка спеціаліста і клієнта до діагностичної діяльності (техн­
ічна, методична, психологічна тощо);

—процес діагностики — застосуваїшя діагностичних процедур;

—аналіз результатів діагностики та постановка діагнозу.

На основі одержаних даних робиться висновок про особистіші особ­ливості клієнта і визначається його проблема. На практиці, як правило, таких проблем є декілька. Визначення соціальної проблеми клієнта доз­воляє спеціалісту перейти до вибору відповідних технологій соціальної роботи.

Як зазначалося вище, діагностичний інструментарій різних видів соц­іальної діагностики досить різноманітний. Разом з цим у соціальній прак­тиці мають місце і безліч різноманітних проблем. Тому неможливо дати детальні поради щодо застосування певних діагностичних методик щодо окремих, навіть типових ситуацій. Проте для соціального працівника, перш за все, важливо знати, які методи можна використовувати на різних рівнях соціальної діагностики.

Поиск по сайту: