Загальна характеристика конституційно-правового статусу людини... людини і громадянина. Принагідно нагадаємо, то в схемі розташу-вання конституційних інститутів періоду радянського консти-туціоналізму (зокрема

людини і громадянина. Принагідно нагадаємо, то в схемі розташу-вання конституційних інститутів періоду радянського консти-туціоналізму (зокрема, Конституція СРСР 1936 р.) цей інститут посідає п'яте (передостаннє) місце.

Майже третина статей Конституції, за підрахунками спеціалістів, присвячена саме правам і свободам людини і громадянина, серед яких і ті, що жодного разу не закріплювалися в українських консти­туційних актах, а також ті, формулювання яких, як правило, змісто-вно відповідають положенням фундаментальних міжнародно-право-вих актів з прав людини. Власне, конституційними права і свободи людини і громадянина стають після закріплення їх в Основному Законі, який підніс їх на якісно вищий рівень.

Для конституційно-правового регулювання основних прав і сво­бод людини і громадянина в Україні на сучасному етапі порівняно з минулим, радянським, етапом характерними є такі взаємопов'язані тенденції, як: розширення каталогу прав і свобод, закріплених на рівні Основного Закону; новелізація традиційних конституційних прав, свобод і обов'язків; пріоритетність не соціально-економічних, як це було раніше, а громадянських і політичних прав і свобод; орієнтація конституційно-правової регламентації правового статусу особи на міжнародні стандарти прав людини; посилення гарантій основних громадянських і політичних прав і свобод і звуження гаран-тованості економічних, соціальних і культурних (духовних) прав; звуження кола конституційних обов'язків; загалом посилення юридичних гарантій прав і свобод¹.

Конституційним правам і свободам людини і громадянина прита-манні певні властивості і риси, що зумовлюють їхню вирішальну роль у визначенні правового статусу особи в суспільстві і державі, її кон­ституційно-правового статусу. Вони відрізняються від інших прав за змістом та формою закріплення, є основними за змістом не тільки фактично, а і юридично, оскільки визначені на конституційному рівні.

Юридична природа конституційних прав і свобод людини і грома­дянина проявляється в таких, зокрема, специфічних правових влас-тивостях: ці права і свободи наділені верховенством, всі інші права і

Конституційне право України: Шдручник для студентів вищих навч. закладів / За Ред. Ю. М. Тодики, В. С. Журавського. — К., 2002. — С. 124.

Розділ 11

свободи мають відповідати їм; вони є юридичною основою консти-туційно-правового статусу особи, на підставі якої є можливості виникнення інших не менш важливих прав і свобод, що розвивають, деталізують основні права і свободи; зміст і обсяг конституційних прав і свобод однакові для усіх суб'єктів.

Класифікація конституційних прав і свобод людини і громадяни-на в юридичній науковій і в навчальній літературі здійснюється за різними критеріями.

Закріплюючи права і свободи людини і громадянина, Конституція України не визначає їх поділу на конкретні групи, але передбачає пев-ну послідовність їх викладу

Зокрема, за суб'єктом права і свободи поділяють на права і свобо­ди людини, права і свободи громадянина, права і свободи іноземців та осіб без громадянства, права і свободи окремих категорій людей.

За формою здійснення — на індивідуальні й колективні (наприклад, право на страйк є тільки колективним правом).

За часом, з якого права і свободи належать людині, — на природні та інші.

За значенням їх для особи — на основні (життєво необхідні) і нео-сновні (доповнюючі, конкретизуючі) тощо.

Наприклад, за черговістю проголошення, закріплення у консти-туціях права прийнято поділяти на три покоління. Правами першого покоління є невідчужувані особисті (громадянські) і політичні права, такі як: право на свободу думки, совісті та релігії, на участь у здійсненні державних справ, на рівність перед законом, право на життя, свободу і безпеку особи, право на свободу від довільного арешту, затримання або вигнання та ін. Ці права набули юридичної форми спочатку в актах конституційного національного права (зокрема, в перших актах англійського, американського та французь-кого конституціоналізму XVII—XVIII ст.), а згодом і в актах міжнарод-ного права.

Права першого покоління є основою індивідуальної свободи і кваліфікуються як система так званих негативних прав, що убезпечу-ють особу від будь-яких посягань, у тому числі від втручання самої держави, у сфери, врегульовані цими правами, створюють можли­вості для участі громадян у політичному житті.

Друге покоління прав людини сформовано у процесі довготривалої боротьби народів за поліпшення економічного становища та підви-щення свого культурного статусу шляхом поглиблення особистих

Поиск по сайту: