Теоретичні основи безпосереднього народовладдя

13.1. Поняття прямого народовладдя

Чинна Конституція України визначає, що носієм суверенітету і единим джерелом влади в Україні є народ. Здійснення влади народом відбувається як безпосередньо, так і через органи державної влади та органи місцевого самоврядування.

3 правового боку, народовладдя означає належність усієї суспільної влади, в тому числі державної, народові, вільне здійснення та захист на­родом цієї влади відповідно до його суверенної волі в інтересах як усього суспільства, так і кожної людини й громадянина. Визнання народу вер-ховним носієм державної влади є вираженням народного суверенітету. Це означає, що народ, не поділяючи ні з ким своєї влади, здійснює її самостійно і незалежно, виключно у своїх інтересах.

Закріплюючи інститут прямого народовладдя в Україні, Консти­туція України визнає право народу захищати, охороняти, гарантувати свою владу та конституційний лад загалом. У ст. 5 Конституції України передбачається, що ніхто не може узурпувати держав ну владу. Право визначати і змінювати конституційний лад в Україні належить ви­ключно народові й не може бути узурповане державою, її органами чи посадовими особами.

Розділ 13

Конституційний Суд України у пункті 1 Рішення від 5 жовтня 2005 р. № 6-рп/2005 у справі за конституційним поданням 60 народ-них депутатів України про офіційне тлумачення положень частини першої ст. 103 Конституції України в контексті положень її статей 5, 156 та за конституційним зверненням громадян про офіційне тлума­чення положень частин другої, третьої, четвертої ст. 5 Конституції України №1-5/2005 встановив, що положення частини другої ст. 5 Конституції України «носієм суверенітету і единим джерелом влади в Україні є народ» треба розуміти так, що в Україні вся влада належишь аародові. Влада народу є первинною, единою і невідчужуваною та здійснюється народом шляхом вільного волевиявлення через вибори, рефе­рендум, інші форми безпосередньої демократа у порядку, визначеному Конституцією та законами України, через органи державної влади та органи місцевого самоврядування, сформовані відповідно до Кон­ституції та законів України¹.

Конституція України надала безпосередньому волевиявленню пріоритетного значення, що, з одного боку, має глибоке історичне коріння, оскільки історія свідчить, що безпосередня демократія з'явилась раніше представницької, а з іншого — це стало об'єктивним відображенням суспільно-політичної практики незалежної України.

Тому влада народу може розглядатися як провідна правова кате-горія, ключове поняття сучасного українського конституціоналізму. В юридичному сенсі це передовсім виявляється в тому, що установча влада Українського народу є первинною щодо всіх гілок державної влади, які похідні від народного суверенітету. При цьому потрібно ма-ти на увазі обставини, на які слушно звертає увагу В. Шаповал. Зокрема, йдеться про те, що «домінуюча роль представницької демократа не заперечує її взаємозв'язків з явищем безпосередньої демократа'»². «У наші дні безпосередня демократія і представницька демократія за об'єктами є важливими «сегментами» сфери консти-туційного регулювання...»³. Отже, взаємозв'язок безпосередньої і представницької демократа є складним, багатовимірним та взаємо-доповнюючим.

Вищими формами безпосереднього здійснення народом влади визначено вибори і референдуми, на основі яких забезпечується формування інте-

¹ Офіційний вісник України. — 2005. — № 41. — Ст. 2605

² Шаповал В. М. Сучасний конституціоналізм: Монографія. — К., 2005. — С. 310.
^а Там само. — С. 311.

Теоретичні основи безпосереднього народовладдя

ресів у суспільстві, узгодження й координування цих інтересів, прояв волі народу як через формування представницьких органів держави та органів місцевого самоврядування, і прийняття ними відповідних рішень, насамперед у формі законів, так і через прийняття рішень за-гальнодержавного або місцевого значення безпосередньо громадяна-ми. Окрім цих провідних форм реалізації безпосереднього народо­владдя, Конституцією України надається можливість здійснення народного волевиявлення і через інші форми безпосередньої демо­крата, зокрема дорадчі опитування, народні обговорення тощо.

Конституційні новели у сфері безпосереднього народовладдя по-ряд з іншими є реальним кроком у демократизації суспільства і дер­жави. Конституційне регулювання безпосереднього народовладдя дає підстави розглядати Україну і де-юре, і де-факто як демократичну державу, що запроваджує міжнародні принципи і стандарти безпосе­редньої демократа.

Систему нормативно-правових елементів механізму безпосереднього народовладдя становлять: Конституція України; виборче законодав-ство; законодавство про референдуми; інше конституційне законо-давство у сфері безпосереднього народовладдя; адміністративне, фінансове, кримінальне, цивільне, трудове, цивільне процесуальне й інші галузі та інститути законодавства.

Нормативно-правовий механізм безпосереднього народовладдя природно формує насамперед Конституція України. Як Основний Закон і акт найвищої юридичної сили вона може і має створювати правові основи організації і функціонування безпосереднього наро­довладдя. Конституція України проголошує насамперед основні принципи безпосереднього народовладдя — загальні та інституційні, а також основні його напрями, форми й найважливіші інститути ме­ханізму здійснення та його гарантій.

Природно, що основне конституційне регулювання прямого на­родовладдя міститься у спеціальному, окремо виділеному III розділі Конституції України — «Вибори. Референдум». Закономірно, що третій розділ чинної Конституції України присвячений безпосеред-ньому народовладдю, зокрема його пріоритетним формам — виборам і референдумам, є наступним після розділів першого і другого Кон­ституції України, де визначаються загальні засади конституційного ладу України і правовий статус особи, права, свободи та обов'язки людини і громадянина. Проте і ці розділи містять чимало положень, що є складовими механізму безпосереднього здійснення влади наро-

5-8152

Розділ 13

^^-Н№ЬУУУГСУЬ^^\%ЧУЧ№м-*л

дом. Це стосується насамперед системи політичних прав і свобод лю-дини і громадянина: права брати участь в управлінні державними справами, у всеукраїнському та місцевих референдумах, вільно оби-рати й бути обраним до органів державної влади та органів місцевого самоврядування (ст. 38); права направляти індивідуальні чи колек-тивні письмові звернення або особисто звертатися до органів держав­ної влади, органів місцевого самоврядування та посадових і службо-вих осіб цих органів (ст. 40); права на свободу об'єднання у політичні партії та громадські організації для здійснення й захисту своїх прав і свобод для задоволення політичних, економічних, соціальних, куль-турнихта інших інтересів, за винятком обмежень, встановлених зако­ном в інтересах національної безпеки і громадського порядку, охоро-ни здоров'я населення або захисту прав та свобод інших людей (ст. 36); права збиратися мирно, без зброї і проводити збори, мітинги, походи й демонстрації (ст. 39).

У наступних — IV, V, VI, XI — розділах Конституції України виз-начаються повноваження органів державної влади і органів місцевого самоврядування щодо призначення виборів та референдумів в Ук-раїні, ініціювання референдуму, здійснення суб'єктивного пасивно-го виборчого права громадян України, формування Центрально! виборчої комісії, судового захисту виборчих прав громадян України тощо, які також становлять правовии механізм реалізації прямого народовладдя.

Серцевиною нормативно-правового механізму безпосереднього народовладдя є профільне законодавство — в галузі безпосередньої демократії: виборче, референдне та ін. До системи виборчого законо­давства належать закони про вибори народних депутатів України, вибори Президента України, вибори депутатів Верховної Ради Авто-номної Республіки Крим, місцевих рад та сільських, селищних, міських голів, Центральну виборчу комісію. Сьогодні можна конста-тувати становлення системи виборчого законодавства і необхідність його кодифікації у вигляді Кодексу України про вибори і референду-ми. Складовою галузевого законодавства є законодавство про рефе-рендуми — всеукраїнський і місцеві, про народні обговорення тощо.

У сучасній науковій юридичній літературі існують різні підходи до розуміння безпосередньої демократа'. Найбільш загальновідомим у по-передні часи було визначення, що дав В. Коток, який під безпосеред­нього демократією розумів ініціативу й самодіяльність народних має в управлінні державою, їхнє пряме волевиявлення при розробці і прий-

Поиск по сайту: