Розділ VI. Конституція як основний закон суспільства та держави

Нині термін «конституція» також є універсальним для філософії, права, біології тощо. Зокрема, «Словник іншомовних слів» тлумачить поняття «конституція» так: 1) У Стародавньому Римі акти, які вида-вав імператор; 2) Основний Закон держави, що закріплює суспільний і державний устрій, порядок утворення, принципи організації й діяльності державних органів, виборчу систему, а також основні пра­ва й обов'язки громадян; 3) Будова, фізичні й анатомічні особливості організму¹. Навіть у юридичній науці термін «конституція» набув су-часного значення в процесі тривалої еволюції.

Існує припущення, що поштовхом для використання латинського слова «сопзііШііо» як юридичного поняття первинно послужило вжи­вання його у заголовку офіційних документів Стародавнього Риму часів Принципату та Домінату. Це поняття вживалося у словосполу-ченні «Кет РиЬІісит СопзІіШеге...» — «Римський народ встанов­лює...». Пізніше дієслово «встановлює» трансформується на іменник «встановлення, устрій», що й дав початок численним стародавнім «конституціям». Однією з найвідоміших із них є «антична консти­туція» Аристотеля, відома як «Конституція Афін», або «Афінська Політія». Термін «конституція» також використовувався у давньо-римському праві при кодифікації тогочасного законодавства. До на-шого часу дійшли свідчення про існування таких кодифікованих актів, як «Конституція Солона» та «Конституція Лікурга», хоча не ви-ключено, що таких «конституцій» було значно більше.

Втім давньоримські юристи тлумачили термін «конституція» у зовсім іншому розумінні, ніж він тлумачиться нині. Зокрема, Гай в «Інституціях» (Кн. 1, 5) писав: «СотііШіо ргісіріз е$1 %иой ітрегаіог десгеіо, уеі есіісіо, уєі сопзШиіі» («імператорська конституція є саме тим, що імператор диктує, видає, або те, що він встановлює письмо-во»)².

У будь-якому разі термін «конституція» вживався не як галузева категорія, а як визначення конкретного джерела римського права, яке могло містити в собі норми цивільного, кримінального, сімейно-го права тощо. Цей термін вживався і за часів раннього Середньовіччя у канонічному праві європейських країн, але вживався для визначен­ня найменування конкретних актів церкви, тобто використовувався

¹ Словник іншомовних слів / Уклад.: С. М. Морозов, Л. М. Шкарапута. — К., 2000. —
С. 292.

² Гай. Институції. — М., 1997. — С. 19.

як власне ім'я. До таких «конституцій» можна віднести Павійську Конституцію 1037 р. Священної Римської імперії німецької нації та ін. У певних випадках «конституціями» називали октруйовані акти, а також акти хрестоносців релігійного і військово-феодального харак­теру, шо видавалися ними на завойованих територіях Близького Схо­ду. Іноді термін «конституція» вживався в період Середньовіччя у на-звах внутрішньокорпоративних документів — статутах орденів ченців, статутах міст і міст-республік тощо.

Пізніше, в XVI ст. у Франції починає вживатися термін «Ьех гипсіа-тепіаііз» («Основний Закон»), що вперше був введений у науковий обіг у працях французьких публіцистів-тираноборців (монархомахів) ф. Дюплессі-Монре, Ф. Отмана, Дж. Б'юкенена та ін. Ідея консти-туції як основного закону в уявленні монархомахів передбачала існу-вання у державі такого найвищого нормативного акта, який би обме-жував владу монарха-самодержця. Згодом, у XVII ст. Т. Гоббс вислов-лював думку про те, що основний закон є тотожним суспільному до­говору, відповідно до якого існує держава. Проблеми детермінації ка-тегорії «основний закон» також досліджувалися й іншими відомими мислителями XVII—XVIII ст.ст. — Герінгтоном, Коуком, Смітом й іншими. Згодом терміни «конституція» і «основний закон» почали ототожнюватися і вживатися як синоніми, хоча сучасні учені розме-жовують ці дві категорії. Зокрема, К. В. Арановський вважає, що ка-тегорії «конституція» та «основний закон» співвідносяться як зміст і форма. Конституція, на думку російського правознавця, є системою норм, змістом яких є принцип народного суверенітету, основні права і свободи людини і громадянина, принцип законності, основи дер­жавного устрою, а основний закон — це зручна юридична форма, си-стематизований нормативний акт, який має вищу юридичну силу, є правовою базою для інших законів, комплексно регулює основні дер-жавно-правові відносини¹.

Сучасного значення термін «конституція» почав набувати лише в XVII ст., що ознаменувалося бурхливим розвитком конституційних ідей у Великій Британії, Франції та інших тогочасних країнах Західної Європи, а також у Північній Америці. Його етимологічне походження викликало чимало наукових дискусій у всі часи. Справедливою ви-дається думка С. С. Дністрянського про те, що кожна держава мусить

¹ Арановский К. В. Государственное право зарубежньіх стран: Учебное пособие. — М., 2000.— С. 116-117.

Поиск по сайту: