Розділ VI. Конституция як основний закон суспільства та держави

мати певну форму, в якій вона регулює суспільний лад, але система державного ладу «була інша в грецькій «в' 84Н» та римській сіуііаз ста-ровинних віків, інша в монархічній германській державі середніх та початку нових віків, і знову інша в конституціоналізмі найновіших віків»¹.

Етимологія поняття «конституція» досліджувалася й тогочасними зарубіжними мислителями. Зокрема, видатний американський політичний і громадський діяч, учений і просвітник Т. Джефферсон пояснював рецепцію латинського терміна «конституція» в сучасне право тим, що термін цивільного римського права сопзїіШііо («те, що створено правителем»), який застосовувався як синонім термінів соп-зііШШт («те, що повторено або приписане імператором»), зіаІиШт (те, що й закон), Іех (закон) і мав фактично однакове значення, в Се-редньовіччя був введений церковними авторами в англійське право. Він має багато інших значень у фізиці та політиці, але, як підкреслю-вав Т. Джефферсон, «в юриспруденції кожний раз, коли він застосо-вується до будь-якого акта легіслатури, він незмінно означав статут, закон або постанову...»².

Категорія «конституція» наповнювалася сучасним змістом протя-гом тривалого часу, чому сприяли теоретико-правові погляди таких мислителів XVI—XVIII ст.ст., як Г. Гроцій, С. фон Пуфендорф, В. Лейбніц, X. Вольф, Дж. Локк, В. Блекстоун, Ж.-Ж. Руссо, Т. Пейн та ін. Здобутки цих мислителів були відображені в перших консти-туціях — Конституції США 1787 р., Конституції Франції 1791 р., Кон­ституції Польщі 1791 р. та інших конституційних актах. Хоча ряд уче-них схильні вважати, що першим сучасним конституційним актом був Договір, укладений переселеннями до північноамериканських колоній на човні «Травнева квітка» біля мису Код у 1620 р.

Розвиток конституційного права наповнював категорію «консти­туція» новим, більш прийнятним для її сучасного розуміння значенням. Наприкінці XIX — на початку XX ст.ст. у європейському консти-туційному праві набуло поширення визначення конституції Г. Єллі-нека, який вважав, що конституція є сукупністю правоположень, що

¹ Дністрянський С. Теорія конституції // Стецюк П. Б. Станіслав Дністрянський як
конституціоналіст. — Л., 1999. — С. 186.

² Джефферсон Т. Автобиография. Заметки о штате Виргиння. — Л., 1990. —
С. 189-204; Джефферсон Т. Заметки о штате Виргиння // Мухаев Р.Т. Хрестоматия
по теории государства и права, политологии, истории политических и правовьіх
учений. — М., 2000. — С. 256.

6.1 Поняття конституції

визначають вищі органи держави, порядок заклику їх до відправлення їхніх функцій, їх взаємні відносини і компетенцію, а також прин­ципов! положення індивіду щодо державної влади¹.

Представники різних правових шкіл по-різному тлумачили понят­тя конституції. Так, представники природної школи права розуміли під конституцією суспільний договір, який виражає волю народу; представники нормативістської школи — вираження абсолютно! ос-новоположної норми права (Г. Кельзен); інституціоналісти — статут держави і нації; марксистської — вищий закон, що закріплює повно-владдя правлячого класу тощо.

Так, свого часу К. Г. Маркс називав конституцію «законом за-конів»². Розвиваючи положення марксистської доктрини, В. I. Ленін писав, що сутність конституції полягає в тому, що основні закони держави взагалі та закони, що стосуються виборчого права до пред-ставницьких установ, їх компетенції та ін., виражають реальне співвідношення сил у класовій боротьбі. Фіктивна конституція існує, коли закон і дійсність розбігаються; не фіктивна — коли вони збіга-ються³. Тобто марксистсько-ленінська теорія конституції виходила з того, що конституція виражає волю не всього суспільства, а еко-номічно пануючого класу, створюючи конституційні механізмі захис-ту повновладдя пануючого класу.

Праці зарубіжних вчених, присвячені проблемам конституції, свідчать про те, що після Другої світової війни у юридичній науці в цілому сформувалося розуміння конституції як акта найвищої юри-дичної сили, що визначає загальні засади організації та діяльності державної влади. Так, англійські правознавці Уейд і Філліпс писали: «Під конституцією, як правило, розуміють наділений особливим пра-вовим значенням документ, в якому визначаються основи організації, а також функції органів управління держави і формулюються принципи, що визначають діяльність цих органів»⁴.

Парадоксально, але найбільш Грунтовні у тогочасній юридичній науці дослідження правової природи конституції були здійснені в 70—80 -х рр. XX ст. у колишньому СРСР. У цілому високий рівень те-орії конституції дав змогу нормативно визначити сутність, зміст і за-

¹ Еллинек Г. Общее учение о государстве. — СПб., 1907. — С. 371.

² Маркс К. и днгельс Ф. Соч. — 2-е изд. — Т. 7. — С. 40.

³ Ленин В. И. Поли. собр. соч. — Т. 17. — С. 345.

⁴ Уейд и Филлипс. Конституционное право. — М., 1950. — С. 3.

Розділ VI. Конституция як основний закон суспільства та держави

вдання радянської Конституції. Зокрема, у Преамбулі Конституції (Основного Закону) УРСР 1978 р., визначалося, що в Конституції закріплюються основи суспільного ладу і політики СРСР, встановлю-ються права, свободи і обов'язки громадян, принципи організації та цілі соціалістичної загальнонародної держави. Сама ж радянська Конституція розглядалася як закон, що має вищу юридичну силу, політико-ідеологічну сутність і приймається та змінюється шляхом особливої юридичної процедури, що є більш складною порівняно з прийняттям звичайного закону.

Під конституцією у радянській юридичній науці було прийнято розуміти основний закон держави, що виражає, як і будь-який закон, соціально-політичну природу держави і волю пануючого класу. При цьому радянські правознавці виділяли особливу юридичну кате-горію — «радянська Конституція», як принципово нову для консти-туційного права. Зокрема, відмінним є визначення «радянська Кон­ституція — це Основний Закон Радянської соціалістичної держави, що виражає волю трудового народу, керованого робітничим класом, що закріплює головні засади радянського суспільного і державного ладу»¹. Це визначення, зрештою трансформувалося в давно відому спрощену формулу «Конституція — це Основний Закон».

Основні положення радянської теорії конституції в цілому були сприйняті в пострадянських республіках. Зокрема, російський право-знавець С. А. Авакьян визначає конституцію як основний закон дер­жави, що виражає волю й інтереси народу в цілому або окремих про-шарків (груп) суспільства, і закріплює в їх інтересах найважливіші за­сади суспільного ладу й державної організації відповідної країни².

Інший російський учений-конституціоналіст М. В. Баглай відзна-чає, що конституція є елементом певної філософії держави, і ця філо-софія Грунтується на розумінні загрози нічим не обмеженої влади держави для свободи і добробуту людини³. Тобто М. В. Баглай апелює до ідей монархомахів, що передували появі перших конституцій і Грунтувалися на необхідності обмеження будь-якої абсолютно'/ влади у державі.

¹ Советское государственное право: Учеб. / Под ред. С. С. Кравчука. — М., 1980. —
С. 48.

² Конституционное право // Знциклопедический словарь / Отв. ред.
С. А. Авакьян. — М., 2001. — С. 313.

³ Баглай М. В. Конституционное право Российской Федерації: Учеб. — М., 1998. —
С. 65.

6.1 Поняття конституції

В. Є. Чиркін, вслід за радянськими вченими, наголошує на не-обхідності розрізняти фактичну і юридичну конституцію. Під фак­тичного конституцією вчений розуміє реально існуючі основи суспільно-політичного ладу, реальний стан особи в тій чи іншій країні, а під юридичною — документ, основний закон, що має вищу юридичну силу, який приймається й змінюється в особливому поряд­ку, що регулює основи соціально-економічного ладу, політичної сис-теми, правового статусу особи, духовного життя суспільства тощо¹.

У більш новій праці, у співавторстві з Т. Я. Хабрієвою, В. Є. Чиркін визначає конституцію як установчий правовий акт, основний закон держави, що приймається й змінюється в ускладненому порядку, наділений у сучасних умовах особливим об'єктом регулювання, ви-щою юридичною силою, і таким, що є юридичною базою для право-творчості, правозастосування і правосвідомості².

Схожих поглядів дотримуються й учені-правознавці інших постра-дянських країн. Наприклад, узбецькі вчені О. А. Карімова та 3. М. Га-фаров писали, що під конституцією слід розуміти основний закон держави, що виражає її соціально-політичну природу. Конституція, на думку правознавців, є мікромоделлю держави, її юридичним кар­касом, у межах якого функціонує влада, весь державний механізм, за-безпечуються і захищаються права і свободи громадян, зумовлюють-ся більшість сфер суспільного розвитку, особливо економічні, соціальні, культурні³.

Наведені погляди сучасних зарубіжних вчених свідчать про збере-ження державницьких підходів в оцінці сутності та змісту консти-туцій як конституційно-правового явища. Конституції сприймаються ними, як правило, як найважливіший правовий акт, що визначає оп-тимальну модель держави, що сприяє гармонійному розвитку суспільства.

Інші тенденції щодо правової оцінки конституції сформувалися в Україні. Погляди вітчизняних учених-конституціоналістів тяжіють до розвитку історично сформованої національної конституційно-право-вої думки і основних положень західноєвропейських і американських теорій конституції.

¹ Чиркин В. Е. Конституционное право зарубежннх стран. — М., 1999. — С. 27.

² Хабриева Т. Я., Чиркин В. Е. Теория современной конституції. — М., 2005. — С. 39.

³ Каримова О. А., Гафаров 3. М. Основи государства и права. — Ташкент, 1995. —
С. 107.

Поиск по сайту: