Предмет соціології праці та управління

Соціологія праці й управління в колишньому СРСР.

У радянській соціологічній науці не було розроблено такого напрямку, як економічна соціологія, оскільки офіційно визнавалася лише одна теоретична економіка: марксистсько-ленінська; усі інші альтернативні спроби розвитку теорій такого роду узагальнення були загалом неможливі й заборонені. Тому економічна соціологія розповсюджена в західному світі і лише починає свої перші кроки в Україні. Натомість в колишньому СРСР достатньо активно розробляли соціологію праці й управління як емпіричну соціологічну дисципліну з яскраво вираженим прикладним застосуванням. Навіть у визначеннях соціології праці й управління у словниках радянського періоду відверто акцентувалось на її значенні насамперед для зростання продуктивності праці в соціалістичній економіці.

В радянські часи соціологія праці й управління була зосереджена передусім на вивченні таких проблем:

• підготовка молоді до праці, її професійне самовизначення як основного резерву робочої сили і трудових ресурсів;

• професійний добір, підготовка і розстановка кадрів;

• матеріальне і моральне стимулювання;

• формування трудового колективу, посилення його виховного впливу;

• організація соціалістичного змагання, роботи бригад комуністичної праці тощо;

• зміцнення трудової дисципліни і т.ін.

Зміна дослідницьких орієнтацій в сучасній соціології праці й управління.

Уже самий перелік цих напрямів дає уявлення про утилітарне, суто практичне призначення соціології праці й управління у радянському суспільстві. Звичайно, у кожному суспільстві підвищення продуктивності праці та ефективності виробництва є одним з основних напрямів економічної політики держави. Але за соціалізму досягнення цієї мети виступало самоціллю і супроводжувалось величезними людськими втратами та визискуванням робочої сили. Так, за часів Сталіна найдешевшою робочою силою були засуджені й репресовані, на багатьох велетенських новобудовах працювали в'язні (згадаймо хоч би будівництво Біломорського каналу або будови в Сибіру). Нині відбувається процес очищення вітчизняної соціології від ідеологічних нашарувань, формування її понятійно-категоріального апарату і концептуальної схеми, зміна її загальної орієнтації із забезпечення за всяку ціну високих виробничих результатів на досягнення ефекту за рахунок перебудови і вдосконалення усієї економічної системи, у центрі якої стоятиме людина.

Отже, соціологія праці й управління — це галузь соціології, яка вивчає працю, трудову діяльність та поведінку, трудовий колектив як специфічну соціальну підсистему суспільства, його інститути, а також соціальні спільноти у сфері праці, соціально-трудові відносини і процеси та закономірності, форми і методи цілеспрямованого впливу на них. У соціології праці й управління предметом першої є соціально-трудові процеси і відносини назагал, а другої — управління ними. Якщо притримуватись цього визначення, то у предметі цієї соціологічної науки можна вирізнити п'ять складових:

Ø суб'єкти праці;

Ø соціальні інститути у сфері праці;

Ø соціально-трудові відносини;

Ø соціально-трудові процеси;

Ø соціальне управління ними.

Суб'єкти праці — це ті соціальні верстви, групи, спільноти й окремі люди, які беруть участь у трудовій діяльності (підприємці, менеджери, інженерно-технічні працівники, службовці, робітники тощо) і різняться своїм соціальним станом, місцем і роллю в трудових колективах. Усі вони мають різні кваліфікацію, трудовий досвід, соціальне становище, рівень і канали одержання прибутків, нарешті інтереси, які не завжди збігаються. Останнє може виступати (а на думку марксистів, є обов'язковою причиною) виникнення конфліктів (у марксистському варіанті — загострення класової боротьби).

Соціологія праці й управління оперує такими категоріями:

1. Праця – цілеспрямована діяльність людей, в результаті якої створюються матеріальні і духовні блага. Соціологія розглядає працю як основну форму життєдіяльності людського суспільства, основну умову його буття. Праця є одночасно способом освоєння природи людиною, праця є засобом формування і розвитку особистості, оскільки людина, впливаючи на природу, використовує її для задоволення своїх потреб, змінює й свою власну природу, розвиває здібності та нахили, формує себе як особистість; праця є визначальним чинником формування соціальної структури суспільства, оскільки люди у процесі трудової діяльності об'єднуються, утворюючи певні соціально-професійні, соціально-психологічні та інші групи.

2. Процес праці—включає в себе доцільну діяльність людини (сама праця), предмет праці, тобто те, на що спрямована діяльність, знаряддя виробництва, якими людина впливає на предмет праці.

3. Організація праці - форми, способи і порядок поєднання живої і предметної праці.

4. Умови праці — сукупність соціально-економічних, санітарно-гігієнічних, організаційних та соціально-побутових чинників, які впливають на працездатність і здоров'я працівника. Умови праці можуть бути нормальні і шкідливі. За нормальних умов праця не шкодить здоров'ю людини. Шкідливі умови праці небезпечні для здоров'я людини і нерідко ставлять під загрозу саме людське життя.

5. Зміст праці — узагальнена характеристика процесу праці. Основними елементами змістовності праці, якщо її розуміти як соціально-психологічну структуру трудової діяльності, є: мета, стимули до праці, ставлення до праці, мотиви праці, цінності і ціннісні орієнтації.

6. Трудовий колектив — це добровільне соціально-політичне і економічне об'єднання людей для спільних дій заради досягнення особистісно-цінних

7. суспільно-корисних цілей, які пов’язані єдністю інтересів, оформленні структурно і мають органи управління, дисципліни і відповідності. Трудовий колектив найважливіша характеристика суспільної праці, його слід розглядати як соціальну організацію і соціальну спільноту.

Основні проблеми соціології праці й управління:

Поиск по сайту: