Лідерство і керівництво в малих групах

При характеристиці динамічних процесів у малій групі виникає питання про те, хто бере на себе функції її організації, які особли­вості керування групою. Феномен лідерства і керівництва у всьо­му різноманітті проявів є однією з основних проблем соціальної психології, що має не лише теоретичне, а й велике практичне зна­чення. Керівник будь-якої господарської ланки (фірми, компанії, підприємства) повинен мати уявлення про оптимальні способи ке­рування групою, тому в умовах ринкової економіки проблема його ефективності стає особливо актуальною.

Під лідерством розуміють один із детермінованих суспільними відносинами процесів організації малої групи та керування нею, що сприяє досягненню групових цілей в оптимальний термін і з високим ефектом. Лідер - це член групи, що спонтанно висуваєть­ся на роль неофіційного керівника в умовах визначеної (як прави­ло, досить значущої) ситуації, щоб забезпечити організацію спіль­ної діяльності для швидшого досягнення спільної мети.

Якщо феномен лідерства пов'язаний із регулюванням нефор­мальних стосунків, то керівництво - засіб регулювання офіцій­них стосунків. Лідерство і керівництво - це персоніфіковані фор­ми соціальної взаємодії та інтеграції всіх механізмів та способів соціально-психологічного впливу для досягнення максимального ефекту групової діяльності.

Керівництво є процесом керування трудовою діяльністю групи, що здійснюється керівником на підставі господарсько-правових по­вноважень. В ідеалі керівник і лідер повинні поєднуватися в одній особі, однак на практиці це відбувається не часто. Тому мистецтво керівництва полягає в умінні керівника координувати роботу ліде­рів, спиратися на них, тобто зміцнювати стійкість офіційної струк­тури, спрямовуючи її в потрібне русло міжособистісних стосунків.

Для того, щоб ефективно керувати роботою колективу, необхід­но мати уявлення про переваги і недоліки окремих стилів керівни­цтва і лідерства. Традиційно виділяють три таких стилі: авторитар­ний, демократичний, ліберальний.

Авторитарний (адміністративний, директивний, вольовий) стиль відрізняється тим, що групою керує одна людина - керівник. Саме він моделює, координує та контролює її діяльність.

Цей стиль сприяє зростанню числа ієрархічних ступенів і пе­решкоджає співробітництву, викликаючи необхідність у контролі та збільшенні бюрократичного апарату, підсилює фрустрацію та сприяє тим самим виникненню неформальних груп. Перевага цьо­го стилю - особиста відповідальність керівника.

Демократичний стиль називають колегіальним, товариським. Його характерна риса - активне спілкування між начальником і йо­го співробітниками, що утворюють групу. Рішення приймаються на загальних зборах.

Цей стиль сприяє поширенню інформації та полегшує прий­няття рішень, однак при авторитарному стилі рішення все ж таки приймаються швидше. Демократичний стиль керування важко ре­алізувати. Він передбачає наявність у керівника таких якостей, як почуття особистої відповідальності, високий рівень компетентнос­ті у професійній діяльності, здатність розуміти інших, толерант­ність, володіння технікою проведення загальних зборів. Керівник і група повинні навчитися спілкуватися між собою, що передбачає поступову підготовку групи. Тому перехід від авторитарного керів­ництва до демократичного може бути ефективним при формуванні групи, а також при розв'язанні питань, що вимагають невідклад­них і глибоких змін.

При демократичному стилі керівництва краще здійснюється са­моконтроль, а структура групи є простішою (менше ієрархічних рівнів). Побічні зв'язки відбуваються частіше і менш конфліктні. Структура групи має вигляд розгалуженої мережі.

Ліберальний стиль керівництва (інші назви - анархічний, ней­тральний, потуральний, формальний) характеризується тим, що функція керівництва цілковито передається членам групи, яка стає "групою без керівника". Натомість лідер існує, але його позиція непомітна. Така група живе дуже динамічно, але витрачає багато сил на свою організацію. Небезпека в тому, що керівництво може неофіційно очолювати негативний лідер.

Проблема лідерства, керівництва тісно пов'язана з проблемою прийняття рішень. Її дослідники стверджують, що найважливіші характеристики стилю керівництва зумовлюються властивостями стилю ухвалення рішення. Таким чином, для дослідника має ін­терес особистісний профіль ухвалення рішення. Існує два напрями його дослідження:

· які тактики пошуку та рішення типові для різних людей;

· яким чином особистісний профіль рішень впливає на стан справ в очолюваному керівником колективі.

За першим напрямом проводив свої дослідження Ю. Кулюткін, який вивчав співвідношення між основними етапами процесу ухвалення рішення - побудовою гіпотез, перевіркою та корекцією. Це співвідношення зумовлює різні підходи пошуку при розв'язанні одних і тих самих інтелектуальних завдань різними людьми. Вче­ний виділив такі різновиди особистісних профілів рішень:

- урівноважений. Людина підходить до проблеми з уже сфор­мульованою вихідною ідеєю, що виникає внаслідок попереднього аналізу умов і вимог задачі. Керівник дуже легко і швидко висуває гіпотези й дуже критично оцінює свої припущення та дії. Урівно­важеність виявляється в тому, що висування і перевірка гіпотез од­наково приваблюють людину. Це найбільш продуктивний тип;

- імпульсивний. Процес побудови гіпотез переважає над дією з їхньої перевірки та уточнення. Така людина часто ігнорує процес оцінювання ідеї. У практичній роботі це може призвести до того, що керівник буде прагнути втілювати в життя недостатньо осмис­лені й обґрунтовані рішення;

- інертний. У цьому випадку керівник здійснює невпевнений і обережний пошук. Після появи вихідної гіпотези в найзагальнішому вигляді її уточнення відбувається вкрай повільно. Оцінки надкритичні. Процес ухвалення рішення розтягнутий у часі;

- ризикований. Нагадує імпульсивний. При виникненні пере­шкоди у процесі осмислення інтелектуальної задачі прояви ім­пульсивного типу керівника штучно зменшуються шляхом певної настанови, і негайно конструюється остаточне рішення. Ця наста­нова відразу ж змінюється новим припущенням. Якщо імпульсивні рішення "перескакують" через етап обґрунтування гіпотези, то ри­зиковані все-таки його не минають, але оцінка відбувається лише після того, як виявлена суперечність. Зрештою, хоча і з запізнен­ням, елементи побудови гіпотез та перевірка врівноважуються;

- обережний. Відрізняється старанністю оцінки гіпотез, кри­тичністю. Така людина перш ніж зробити висновок, виконує без­ліч різноманітних підготовчих дій. Контроль (оцінка та перевірка гіпотези) у процесі ухвалення рішення відбувається двічі: спочат­ку у формі моделювання майбутньої гіпотези, а потім у вигляді її перевірки, корекції. Обережні люди чутливіші до негативних на­слідків своїх дій. їх більше лякають помилки, аніж радують успі­хи. Тому тактична лінія обережних - уникнути помилок. Для ім­пульсивних характерна протилежна тактична лінія: вони орієнту­ються на успіх і менш чутливі до невдач.

Усупереч поширеній думці, дослідження показали, що ризико­вані й імпульсивні рішення властиві більше чоловікам, ніж жін­кам, які частіше виявляють схильність до обережних і уповільне­них рішень.

За другим напрямом вивчення особистісного профілю рішень - виявлення характеру його впливу на стан справ в очолюваному керівником колективі - також проводився ряд експериментальних досліджень та було виявлено непродуктивні та продуктивні осо­бистісні профілі.

5. Групові норми і нормативна поведінка

Важливою характеристикою життя групи є функціонування в ній процесів нормативної поведінки, пов'язаної з реалізацією гру­пових норм.

Норма - стандартизовані правила поведінки, які члени групи приймають як узаконені, а також функції кожного члена групи все­редині цієї системи. Групові норми регулюють діяльність групи в її русі до певної мети. Форми вияву і дії цих норм різноманітні й охоплюють широкий діапазон: від зовнішніх ритуалів до мораль­ного та естетичного вибору.

Групові норми є стандартом поведінки у групі, регулятором вза­ємин, які в ній існують.

Загальна характеристика функціонування норм у малій групі така.

По-перше, норми є продуктом соціальної взаємодії і виникають у процесі життєдіяльності групи, а також вводяться до неї іншою соціальною спільнотою, більшою ніж гру­па (наприклад, організацією).

По-друге, група не встановлює нор­ми для кожної можливої ситуації, вони формуються лише до дій і ситуацій, що мають значущість для групи.

По-третє, самі норми можуть застосовуватися до ситуації загалом, безвідносно до окре­мих членів групи і ролі, яку вони відіграють, а можуть лише регла­ментувати її, тобто виступати рольовими стандартами поведінки.

По-четверте, норми розрізняються за мірою прийняття їх групою: деякі норми схвалюються майже всіма членами групи, натомість інші підтримуються лише меншістю.

По-п'яте, норми відмінні та­кож за мірою і широтою відхилення від них, і відповідним діапазо­ном санкцій, які при цьому застосовуються.

Існування групових норм зумовлене об'єктивною необхідніс­тю організації діяльності груп, їхнього виживання і відтворення. У свою чергу, для індивіда існування системи норм важливе тим, що вона забезпечує йому певну соціальну адаптацію.

Дотримання групових норм забезпечується відповідними санк­ціями.

Соціальні санкції (від лат. sanctio - непорушна, жорстка поста­нова) - це засоби соціального контролю, які виконують функції ін­теграції групи, регуляції поведінки її членів. Розрізняють позитив­ні санкції, тобто заохочення до дій, бажаних для групи, схвалених нею, та негативні - як покарання за небажані дії.

Соціальні санкції мають різні рівні формалізації. У найстабільніших асоціаціях існують високоформальні процедури, як, наприк­лад, церемонія поваги для тих, чия служба вважається такою, що сприяє загальному благу, і покарання для тих, чиї дії оцінюються як шкідливі. Але для більшості людей найдієвішими стають менш формальні санкції, вияви схвалення чи несхвалення. Ті, хто близькі до порушення прийнятих правил, часто раптово зупиняються, по­мітивши осуд із боку інших. Особливо ефективні насмішка, чутка, відмова оточення поважати права порушника. Проте ефективність їх висока за умов існування згоди щодо правильності їхнього засто­сування та авторитету тих, хто уповноважений їх застосовувати.

Таким чином, нормативність поведінки індивіда є важливою ознакою функціонування групи. У нормах фіксується заданість, усталеність умов діяльності індивіда та форм його поведінки у певних ситуаціях. Соціальні норми виконують функції орієнтації поведінки, її оцінки та контролю.

Розвиток групи охоплює становлення системи норм і норматив­ну регуляцію. Головні групові характеристики і процеси (лідер­ство, згуртованість, прийняття групового рішення) завжди перед­бачають певну стандартизацію оцінок, настанов, процедур, які ви­користовують члени групи у спільній діяльності.

Соціальні норми не тільки забезпечують певну уніфікацію пове­дінки членів групи, а й одночасно регулюють відмінності всередині групи. Вони створюють статусно-рольову структуру групи, підтри­муючи таким чином стабільність її існування. Цілі, які ставить пе­ред собою індивід, багато в чому визначаються саме груповими нор­мами. Вплив групи на індивіда виявляється в його бажанні узгоджу­вати свої дії з нормами, прийнятими в групі, і уникати тих дій, які можуть розглядатися як відхід від них. Індивід не може вважатися повноцінним членом групи до тих пір, поки він не прийняв групові норми за стандарти своєї власної поведінки. Якщо він не погоджу­ється із чинними груповими нормами, то може бути членом групи лише номінально.

Норми можуть бути чинником ригідності групи та особистості, обмежувати їхню діяльність у нестандартних ситуаціях, гальмува­ти процеси групового та індивідуального розвитку.

Проблема впливу групи на поведінку індивіда представляється як дослідження таких відносно самостійних питань:

- впливу норм групової більшості;

- нормативного впливу групової меншості.

Поиск по сайту: