АвтоАвтоматизацияАрхитектураАстрономияАудитБиологияБухгалтерияВоенное делоГенетикаГеографияГеологияГосударствоДомДругоеЖурналистика и СМИИзобретательствоИностранные языкиИнформатикаИскусствоИсторияКомпьютерыКулинарияКультураЛексикологияЛитератураЛогикаМаркетингМатематикаМашиностроениеМедицинаМенеджментМеталлы и СваркаМеханикаМузыкаНаселениеОбразованиеОхрана безопасности жизниОхрана ТрудаПедагогикаПолитикаПравоПриборостроениеПрограммированиеПроизводствоПромышленностьПсихологияРадиоРегилияСвязьСоциологияСпортСтандартизацияСтроительствоТехнологииТорговляТуризмФизикаФизиологияФилософияФинансыХимияХозяйствоЦеннообразованиеЧерчениеЭкологияЭконометрикаЭкономикаЭлектроникаЮриспунденкция

Поняття особистості та соціалізації особистості

Читайте также:
  1. Адміністративна відповідальність: поняття, мета, функції, принципи та ознаки.
  2. Адміністративно-правова наука: поняття, предмет, зміст та система.
  3. Адміністративно-правовий статус громадян: поняття, ознаки, елементи та види.
  4. Адміністративно-правові норми: поняття, ознаки, види та особливості структури.
  5. Акціонерне товариство: поняття і види.
  6. Апарат держави: поняття та структура
  7. Артефакт: поняття і сутність. Коллекція документів як артефакт.
  8. Асоціальні прояви особистості
  9. Взаємини особистості і колективу в педагогічних системах А. Макаренка і В. Сухомлинського.
  10. Вибори як основне поняття соціології виборчого процесу
  11. Визначення поняття «філософія».Предмет філософії, методи та її значення.
  12. Визначення, поняття та принципи побудови структури управління.

Сучасне трактування поняття особистості є неоднозначним і багатоаспектним, як природа творчої людської індивідуальності. Його розуміння та інтерпретація змінюються залежно від того, хто, за яких умов і з якою метою вивчає цей феномен. Наведемо декілька визначень цього поняття: особистість - це динамічна організація фізичних, інтелектуальних, моральних і соціальних якостей індивіда (Дж. Древер); це інтегрована організація пізнавальних, афективних і фізичних характеристик, яка виявляється в її нетотожності іншим (Г. Айзенк); це сукупність рис, які характеризують індивіда, включаючи характер, темперамент, здібності Р. Мейлі.

Такий надскладний об'єкт дослідження, як людина є способом індивідуального буття, якої є особистість, може успішно вивчатися лише за умови об'єднання багатьох наук - філософії, соціології, педагогіки та ін.

У соціальному контексті особистість, на нашу думку, доцільно розглядати як суверенну реальність, яка розкривається в двох магістральних напрямках - персоніфікації та соціалізації.

Як відомо, американський психолог Г. Парсонс запропонував термін "соціалізація" для визначення того процесу, який проходить людина протягом всього життя, набуття знань про суспільство і самого собе розвитку соціальних навичок та вмінь, інтерналізації всієї його культури. В зв'язку з цим процес, який об'єктивно відбувається, обумовлений потребою людини у своєму відтворенні та постійному вдосконаленні. Людина, народжується не готовою до життя в суспільстві, а повинна, якщо хоче реалізувати себе як індивід, пройти процес олюднення, складовими частинами якого є засвоєння соціального досвіду, традицій, набуття та в необхідних умовах оновлення (компенсація) соціальної ролі та соціального статусу.

Сучасній науці відомі різноманітні моделі соціалізації. До головних належать: психоаналітична теорія Зігмунда Фрейда; теорія "рольового тренінгу" Т. Парсонса, "соціального навчання" Г. Долларда; П. Скіннера та ін.; "міжособистісного спілкування" Ч.Х. Куллі, Дж.Г. Міда та ін.; "когнітивна" теорія Е. Еріксона та ін. Усі ці моделі уміщують виховання як один із механізмів соціалізації.

Вадою ж вказаних теорій є те, що вони прагнуть пояснити соціалізацію людської особистості за допомогою одногу фактору (біологічного, еволюційного, соціального, тощо), тобто тяжіють до певної однобічності.

"Людина та її історія - зазначав видатний соціолог П.Сорокін, - виявляються надто складними явищами, найскладнішими у світі. Пояснити їх за допомогою якогось одного принципу - справа безнадійна. Звідси - хибність і безнадійність усяких моністичних теорій, що роблять спроби пояснити історію та діяльність людей за допомогою одного фактора"(10.181).

У вітчизняній соціології існує біосоціальна концепція людини, яка розглядає процес соціалізації з врахуванням біологічних та соціальних законів. У ній соціальна та біологічна сторони перебувають у стані діалектичної єдності. "Унікальність природи людини, - писала Г.В.Корсаєвська, - виражається в тому, що процес розвитку підпорядковується і законам суспільним, і законам живої природи, хоча й опосередкованим впливом суспільства."

Негативним явищем у вітчизняній соціології став соціологізаторський підхід до розуміння природи людини, що став результатом тоталітарної системи організації суспільства. Людина, за цією теорією, розглядається як елемент суспільного механізму, причому ігнорується індивідуальний рівень буття особистості.

Огляд основних теорій соціалізації особистості

Соціологічний підхід до дослідження особистості спирається як на відправну точку не на індивідуальні особливості людини, а на її соціальне оточення – соціальну систему, в яку вона входить, і соціальні ролі, які вона виконує в цій системі.

У межах загального соціологічного підходу об’єднано ряд концептуальних підходів до розуміння особистості як специфічного утворення, що виводиться з тих чи інших соціальних факторів, які відокремлюються як головні.

Основними соціологічними концепціями особистості згідно з класифікацією Д. В. Ольшанського” є такі:

1.Теорія “дзеркального я”. У ній особистість розглядається як функція, похідна від повністю соціально зумовленого “я” людини. Самосвідомість особистості формується в результаті соціальної взаємодії дивитися на себе очима інших людей. Зі стійких уявлень про людину і інших людей. формується та об’єктивна якість, яка і є особистістю.

2.Рольова теорія. Її прихильники також розглядають особистість як функцію, але вже тих соціальних ролей, сукупність яких індивід виконує в суспільстві. Включаючись у процесі соціалізації в ті чи інші соціальні групи, індивід засвоює очікування рольової поведінки, вивчає способи їх виконання і тим самим стає особистістю. Різнобічність особистості визначається багатством “соціального репертуару” – багатоманітністю соціальних груп, в яких протікало соціальне життя індивіда в процесі соціалізації.

3.Необіхеворізму (від англ. behavior – поведінка) теорія особистості. Підтримуючи ідею попередніх концепцій про те, що особистість є результат навчання людини правилам життя і поведінки, прихильники даної концепції найбільш послідовно дотримуються її в своїх поглядах. Особистість розглядається як проста сукупність соціально придатних відповідей на сукупність стимулів.

4.Теорія соціальної установки. Згідно з цією теорією особистість є результат тих несвідомих установок, які суспільство формує самим фактом повсякденного постійного впливу на індивіда. У процесі нагромадження установок, які суспільство формує самим фактом повсякденного постійного впливу на індивіда. У процесі нагромадження установок у людини формується звичка до них. Іншими словами, у неї формується установка бути особистістю.

5.Концепція сукупності соціогенних потреб і орієнтацій, що формуються суспільством. Згідно з цією концепцією особистість є змінюваними з розвитком суспільства рівнями сукупностей соціальних потреб і орієнтацій. У цих рівнях можуть відбуватися як суспільні (у цілому), так і групові потреби та орієнтації, що забезпечують варіабельність особистості.

До наведеної класифікації теорій особистості слід додати також теорію референтної групи.

Автором терміну “референтна група” вважають американського соціолога Г. Хаймена, який під цим терміном розумів соціальну групу, на яку індивід орієнтує свою поведінку (від сім’ї до класу, нації). За тією роллю, яку референтна група відіграє у формуванні характеристик особистості та її соціальної поведінки, розрізняють два типи таких груп.

Перша – “компаративна” – це стандарт, за допомогою якого індивід оцінює себе й інших.

Друга група – “нормативна” – це реальний або уявлюваний колектив (група), з яким індивід співвідносить свою поведінку і майбутнє.

До розглянутих теорій слід додати марксистську теорію особистості. Основними її принципами є такі:

1.Визнання залежності особистості від об’єктивних суспільно-економічних, соціально-культурних і предметно-діяльнісних особливостей її соціалізації.

2.Виділення як головної характеристики особистості її місця в соціальній типології зумовлюється способом життя.

3.Уявлення про особистість як носій соціальних рис. Сутність особистості складає сукупність усіх суспільних відносин.

Ця теорія не заперечує, що на формування особистості впливають біологічні та психологічні фактори. Проте індивід є продуктом суспільства, спільної діяльності людей. При народженні на світ людина не має свідомості, уроджених ідей. Вони виникають як відображення людиною історично усталених суспільних відносин, стану матеріальної та духовної культури, певного типу суспільних відносин. Звідси риси особистості зумовлюються історичним типом суспільства (феодальне, капіталістичне, соціалістичне), її належністю до певного суспільного класу (робітники, селяни, інтелігенція), специфікою умов і змісту праці. Соціальна структура суспільства відбивається у відповідній типології особистості. Головними ознаками типології є природа суспільно-економічної формації, особливості культури суспільства.

Завершимо огляд соціологічних теорій особистості розглядом диспозиційної теорії особистості, розробленої В. Ядовим. Головною характеристикою особистості тут визнається її диспозиція, тобто схильність особистості до певного сприймання умов діяльності та певної поведінки в даних умовах. Диспозиції особистості утворюють своєрідну ієрархічно організовану систему.

Вершину ієрархії (найвищі диспозиції) утворюють загальна спрямованість інтересів і система ціннісних орієнтацій як продукт впливу загальних соціальних умов. Середній рівень (середні диспозиції) складає система узагальнених соціальних установок на багатоманітні соціальні об’єкти й ситуації. Найнижчий рівень (найнижчі диспозиції) утворюють ситуативні соціальні установки як готовність до оцінювання та дії в конкретних умовах діяльності на мікросоціальному рівні.

Рівні диспозиції, взаємодіючи, характеризують соціальну поведінку особистості залежно від підсумкового стану її готовності до певного способу дій. При цьому найвищі диспозиції як найстійкіші, що відповідають більш високій стабільності загальних соціальних умов діяльності особистості (вони відбивають стійкі ознаки способу життя великих соціальних спільнот), активно впливають на диспозиції (ситуативні соціальні установки) на відміну від найвищих і середніх (узагальнених соціальних установок) є відносно самостійними. Це забезпечує гнучкість адаптації особистості до змінюваних умов діяльності при збереженні стійкої цілісності її найвищих генеральних диспозицій. Отже, останні регулюють загальну спрямованість соціальної поведінки особистості, а диспозиції інших рівнів – поведінку в тій чи іншій конкретній сфері діяльності, спрямованість вчинків відповідно до певних соціальних об’єктів і ситуацій. Зазначимо, що роль головної диспозиції бере на себе та (або ті) з них, що найбільше відповідає даним умовам, цілям діяльності та потребі, що актуалізується.

Для дослідження проблем особистості соціологія використовує ряд соціологічних категорій, наприклад, структура особистості, соціальна активність, адаптація, соціалізація, норми, інтереси, мотиви, проблеми, ціннісні орієнтації, установки, поведінка, діяльність, типи особистості. Однією з найважливіших серед них є структура особистості, тобто сукупність найважливіших елементів особистості, взаємодії між якими реалізують її сутність.

У сучасній соціології намітилося кілька підходів до дослідження структури особистості.

Один з них можна визначити як “культурологічний” (або культурно-діяльнісний). Найважливішими компонентами структури особистості згідно з таким підходом є пам’ять, культура і діяльність.

Пам’ять розуміється як система знань, що їх особистість засвоїла, інтегрувала в процесі життєвого шляху. Пережита реальна дійсність відбита в пам’яті у вигляді як наукових, так і щоденних знань. Ті й інші оформлені залежно від характеру цілей, який добивається особистість.

Культура особистості розглядається як сукупність соціальних норм і цінностей, практичної діяльності.

Діяльність розуміється як взаємодія людини з навколишньою природою з метою реалізації своїх потреб та інтересів.

Наступний підхід позначається як нормативний. Його сутність полягає у виділенні сукупності найважливіших рис ідеальної особистості, до досяг-нення яких слід прагнути. Такими нормативними елементами структури осо-бистості є світогляд, духовне багатство, моральність. Такі нормативні стру-ктури мали “особистості комуністичного типу”, “всебічно розвинені особис-тості” та ін. Проте такі підходи малопридатні для реальної виховної роботи.

І, нарешті, функціональний підхід, сутність якого полягає у виділенні тих якостей структурних елементів особистості, якими вона наділена як реальних суб’єкт життєдіяльності. Такими елементами, завдяки яким особистість функціонує в оточуючому світі, є соціальний статус, соціальна роль і спрямованість особистості.

Під соціальним статусом особистості в соціології розуміють її співвідносне положення в суспільній структурі.

Вживання поняття “соціальний статус” у соціологічному розумінні пов’язують з англійським істориком Г. Д. С. Мейном, а розвиток соціологічних теорій соціального статусу – з іменами Р. Лінтона, Ф. Мерілла.

У західній соціології соціальний статус визначає положення особистості в суспільстві згідно з віком, статтю, походженням, добробутом, професією, освітою, сімейним станом.

Усі соціологічні теорії соціального статусу визнають виконання індивідом, що займає статус, певної соціальної ролі. Під соціальною роллю в соціології, як правило, розуміють нормативний взірець поведінки індивіда згідно з соціальною позицією, яку він займає, і виконання ним відповідних функцій. Із соціальною роллю звичайно пов’язують певні права та обов’язки індивіда. Зазначимо, що ступінь реалізації ролей залежить не лише від їх змісту. а й від можливостей і якостей самого індивіда. У разі невідповідності між роллю і набором якостей особистості може виникнути соціальний конфлікт. Причиною цього конфлікту може бути також невідповідність рольових вимог одночасно виконуваних індивідом ролей.

Спрямованість особистості на відміну від двох попередніх структурних елементів є суб’єктивною характеристикою особистості, що розкриває її ставлення як до оточуючої дійсності, так і до самої особистості.


1 | 2 | 3 | 4 | 5 | 6 | 7 | 8 | 9 | 10 | 11 | 12 | 13 | 14 |

Поиск по сайту:



Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Студалл.Орг (0.005 сек.)