Особливості створення та функціонування корпоративних і професійних пенсійних фондів 5 страница

- довідка про наявність та розмір земельної частки (паю). Державна соціальна допомога призначається з місяця звернен­ня, якщо протягом місяця подано всі необхідні документи.

Рішення про призначення державної соціальної допомоги чи про відмову в її наданні приймається органом праці та соціально­го захисту населення протягом десяти календарних днів і наступ­ного після його прийняття дня надсилається уповноваженому представнику малозабезпеченої сім'ї.

Рішення про відмову в наданні державної соціальної допомоги має бути вмотивованим і містити роз'яснення порядку його оскарження.

Розмір державної соціальної допомоги визначається як різниця між прожитковим мінімумом для сім'ї та її середньомісячним сукупним доходом, який обчислюється за встановленими правила-

ми, але цей розмір не може бути більшим ніж 75 відсотків прожит­кового мінімуму для сім'ї. За заявою уповноваженого представни­ка сім'ї розмір призначеної державної соціальної допомоги може перераховуватися за наявності для цього підстав.

Державна соціальна допомога призначається на шість місяців. Одиноким особам, визнаним за результатами медико-соціальної ек­спертизи непрацездатними, які не мають інших джерел до існуван­ня, державна соціальна допомога може бути призначена на строк визнання особи непрацездатною. А одиноким особам, які досягли 65-річного віку і не мають інших джерел до існування, державна соціальна допомога може бути призначена довічно.

У наданні державної соціальної допомоги може бути відмовле­но, а виплата призначеної допомоги може бути припинена у випад­ках, коли:

- працездатні члени малозабезпеченої сім'ї не працюють, не слу­жать, не вчаться за денною формою навчання у вищих навчаль­них закладах I-IV рівнів акредитації та професійно-технічних навчальних закладах протягом трьох місяців, що передують місяцю звернення за призначенням державної соціальної допо­моги (крім осіб, які в установленому порядку визнані без­робітними та за інформацією центрів зайнятості не порушують законодавство про зайнятість щодо сприяння своєму працевла­штуванню; осіб, які доглядають за дітьми до досягнення ними трирічного віку або за дітьми, які потребують консультативної комісії, але не більше ніж до досягнення ними шестирічного віку; осіб, які доглядають за інвалідами І групи або дітьми -інвалідами віком до 16 років, а також за особами, які досягли 80-річного віку);

- з'ясовано, що малозабезпечена сім'я має додаткові джерела для існування, а також хто-небудь із її складу протягом 12 місяців перед зверненням за наданням державної соціальної допомоги здійснив покупку або оплатив послуги на суму, яка на час звер­нення перевищує 10-кратну величину прожиткового мінімуму для сім'ї;

- у власності чи володінні малозабезпеченої сім'ї є земельна ділянка площею понад 0,60 га або друга квартира (будинок) за умови, що загальна площа житла перевищує 21 квадратний метр на одного члена сім'ї та додатково 10,5 квадратного мет­ра на сім'ю, чи більше одного автомобіля, транспортного засо­бу (механізму);

- сім'єю навмисне подано недостовірні відомості чи приховано відомості, що вплинули або могли вплинути на встановлення права на державну соціальну допомогу та на визначення її розміру.

Призначена державна соціальна допомога може бути зменшена до 50 відсотків її розміру у разі невикористання сім'єю можливос­тей знаходження додаткових джерел для існування.

Державна соціальна допомога виплачується раз на місяць за місцем проживання уповноваженого представника сім'ї державни-

ми підприємствами зв'язку чи перераховується на особовий раху­нок уповноваженого представника сім'ї в банківській установі. Не отримана своєчасно з вини сім'ї така допомога може бути отри­мана в наступному місяці, але не пізніше місяця після закінчення строку, на який вона призначена. Затримка виплати державної соціальної допомоги з вини органу, що її призначає чи виплачує, не допускається. При переїзді сім'ї в іншу місцевість виплата при­значеної державної соціальної допомоги за попереднім місцем про­живання припиняється.

Крім допомог, передбачених вищеназваним Законом, малоза­безпеченим сім'ям можуть надаватися і інші види допомог у різно­манітних формах. Наприклад, у формі субсидій за спожиті житло­во-комунальні послуги чи вигляді соціальних послуг.

Так, Положенням про порядок надання населенню субсидій для відшкодування витрат на оплату житлово-комунальних по­слуг, придбання скрапленого газу та твердого палива, затвердже­ним постановою Кабінету Міністрів України від 4 лютого 1995 р. № 89, визначені умови призначення та надання малозабезпеченим сім'ям щомісячної адресної безготівкової субсидії для відшкоду­вання витрат на плату за користування житлом або його утриман­ня та комунальні послуги (водо-, тепло-, газопостачання, во-довідведення, вивезення побутового сміття та рідких нечистот), а також один раз на рік субсидії на придбання скрапленого газу та твердого палива. Відповідно до цього Положення сім'ям з низьким сукупним доходом, які складаються лише з непрацездатних грома­дян, субсидії можуть встановлюватись незалежно від розміру за­гальної площі житла за рішеннями місцевих органів державної ви­конавчої влади за рахунок коштів місцевих бюджетів.

Глава VI. Соціальне обслуговування

1. Стаціонарне соціальне обслуговування

Увесь комплекс соціальних послуг отримують громадяни, які утримуються в стаціонарних установах системи соціального захис­ту населення, - від медичної допомоги до соціально-трудової ре­абілітації. З урахуванням віку, стану здоров'я та деяких інших факторів в системі Міністерства праці та соціальної політики Ук­раїни утворені різноманітні типи установ: будинки-інтернати для громадян похилого віку та інвалідів, геріатричні пансіонати, пансіонати для ветеранів війни і праці, дитячі будинки-інтернати, психоневрологічні інтернати, спеціальні будинки-інтернати для осіб похилого віку та інвалідів. Типові положення про ці установи затверджені наказом Міністерства праці та соціальної політики України К: 549 від 29.12.2001 «Про затвердження типових поло­жень про будинки-інтернати (пансіонати) для громадян похилого віку, інвалідів та дітей». Ці установи утворюються, реорганізову­ються та ліквідовуються за відповідним рішенням обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій, за поданням Міністерства праці та соціального захисту Автономної Республіки Крим, головних управлінь праці та соціального захис­ту населення обласних держадміністрацій, Головного управління соціального захисту населення Київської міської дер­жадміністрації, Управління Севастопольської міської дер­жадміністрації, погодженим з Міністерством праці та соціальної політики України. Приймання до таких установ здійснюється за путівкою відповідно Міністерства праці та соціального захисту Ав­тономної Республіки Крим, головних управлінь праці та соціально­го захисту населення обласних держадміністрацій, Головного уп­равління соціального захисту населення Київської міської держадміністрації, Управління праці та соціального захисту насе­лення Севастопольської міської держадміністрації, в підпорядку­ванні яких перебувають ці установи.

Мешканці будинків інтернатів та пансіонатів забезпечуються відповідно до встановлених норм:

- житлом з усіма комунально-побутовими зручностями, одягом, взуттям, постільною білизною, м'яким і твердим інвентарем та столовим посудом;

- раціональним чотириразовим (діти - п'ятиразовим) харчуван­ням, у тому числі і дієтичним, з урахуванням вікових груп і стану здоров'я осіб, що проживають у будинку-інтернаті в ме жах натуральних норм харчування;

цілодобовим медичним обслуговуванням, консультативною до­помогою, стаціонарним лікуванням на базі закріплених ліку­вально-профілактичних закладів охорони здоров'я та, а для дітей, крім того, щорічним літнім оздоровленням; засобами медичної корекції слуху та зору, зубопротезуванням, протезно-ортопедичними виробами, немоторизованими засоба-

ми пересування (інвалідними колясками), медикаментами та життєво-необхідними ліками відповідно до медичного виснов­ку:

комунально-побутовим обслуговуванням (опалення, освітлення, тепло-, водопостачання, радіофікація тощоі; організацією працетерапії;

оріанізацією культурно-масової та оздировчо-спортивноі роботи з урахуванням стану здоров'я і віку мешканців установи, та­кож умовами, що сприяють адаптації у новому середовищі. А вихованці дитячих будинків-штернатів, крім того, забезпе чуються: *

засобами навчання і виховання у будинку-інтернаті першого та відділеннях другого профілю

- засобами корекції і виховання у відділеннях третього профілю;

- спортивним інвентарем для проведення оздоровчо-споргивноі корекції фізичних вад вихованців;

придбанням сільськогосподарської техніки та інвентарю для

виробничих підрозділів і молодіжних відділень будинку-

інтернату.

Якщо особи, які проживають в інтернатах та пансіонатах, по­требують стаціонарної медичної допомоги, то вони направляються на лікування до відповідних лікувально-профілактичних закладів Міністерства охорони здоров'я України в установленому порядку.

За особами, які проживають в інтернатах та пансіонатах, зберігається право на отримання пенсій і допомог відповідно до чинного законодавства

Будинок-інтернат для громадян похилого віку та інвалідів, геріатричний пансіонат, пансіонат для ветеранів війни та праці є стаціонарною соціально-медичкою установою загального типу для постійного проживання громадян похилого віку, ветеранів війни та праці, інвалідів, які потребують стороннього догляду, побутового і медичного обслуговування. До цих закладів приймаються на дер­жавне утримання особи похилого віку, які досягли пенсійного віку, та інваліди першої і другої групи, старші за 18 років, які за станом здоров'я потребують стороннього догляду, побутового об­слуговування, медичної допомоги, яким згідно з медичним виснов­ком не протипоказане перебування у будинку-інтернаті та які не мають працездатних родичів, зобов'язаних їх утримувати за зако­ном. На позачергове влаштування до будинку-інтернату мають пра­во ветерани війни та особи, які постраждали внаслідок Чорно­бильської катастрофи і віднесені до І, II, III категорій згідно із Законом України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи». Переважне право на влаштування до будинку-інтернату мають ветерани згідно із Законом України «Про основні засади соціального захисту вете­ранів праці та інших громадян похилого віку в Україні», члени сімей загиблих військовослужбовців. Як виняток, до будинку-інтернату можуть прийматися особи похилого віку та інваліди, які мають працездатних дітей або родичів, зобов'язаних відповідно до

чинного законодавства їх утримувати, якщо вони з об'єктивних причин не можуть цього робити. За наявності вільних місць до бу-динку-інтернату можуть прийматися особи, які мають працездат­них дітей або родичів, які відповідно до чинного законодавства зо­бов'язані їх утримувати, за умови стовідсоткового відшкодування будинку-інтернату витрат на їх утримання. Особам, які мають згідно з чинним законодавством України пільги і влаштовуються до будинку-інтернату на платній основі, розмір суми сплати за їх утримання розраховується з урахуванням наявних пільг. Для ба­жаючих громадян та інвалідів за наявності вільних приміщень у будинку-інтернаті можуть утворюватись відокремлені від основ­ного контингенту підопічних платні відділення, які працюють на основі госпрозрахунку. Громадяни похилого віку та інваліди, вете­рани війни і праці за наявності вільних місць у будинку-інтернаті можуть прийматися до будинку-інтернату на тимчасове проживан­ня терміном від 1 до 6 місяців, як на загальних підставах, так і на платній основі.

Путівка до такого будинку-інтернату видається на підставі:

- особистої заяви громадянина похилого віку чи інваліда про йо­го прийняття до будинку-інтернату;

- паспорта (або іншого документа, що засвідчує особу);

- медичної картки про стан здоров'я з висновком про не­обхідність стороннього догляду;

довідки про розмір призначеної пенсії;

- довідки про склад сім'ї за встановленою формою;

- довідки медико-соціальної експертної комісії про групу інвалідності особи, що приймається до будинку-інтернату (за наявності групи інвалідності).

Відрахування підопічного з будинку-інтернату здійснюється згідно з наказом по установі:

- за особистою заявою підопічного і на підставі довідки про на­явність у нього житлової площі або письмової згоди родичів про можливість його утримувати і забезпечувати їх догляд; при встановленні інвалідам першої або другої груп, які не до-сягли оагальновстановленого пенсійного віку, третьої групи інвалідності.

За систематичне грубе порушення Правил внутрішнього розпо­рядку (вживання алкоголю, наркотичних та інших токсичних пре­паратів, бійки, самовільну відсутність у будинку-інтернаті без по­важних причин понад 10 днів тощо) на підставі рішення відповідно колегії Міністерства праці та соціального захисту Автономної Рес­публіки Крим, головних управлінь праці та соціального захисту населення обласних держадміністрацій, Головного управління соціального захисту населення Київської міської держадміністра­ції, Управління праці та соціального захисту населення Севасто­польської міської держадміністрації підопічні переводяться до спеціального будинку-інтернату (відділення).

Дитячий будинок-інтернат є соціально-медичною установою для постійного проживання дітей віком від 4 до 18 років з вадами

фізичного або розумового розвитку, які потребують стороннього до­гляду, побутового і медичного обслуговуваная. Дитячі будинки-інтернати поділяються на:

будинки-інтернати І профілю для дітей, з фізичними вадами і нормальним інтелектом дошкільного та шкільного віку, для яких самостійне пересування є значно утрудненим або не­можливим, які частково себе обслуговують (змішані за статтю); будинки - інтернати, де можуть одночасно функціонувати:

- відділення II профілю - для дітей з глибокою розумовою відсталістю, які можуть самостійно пересуватись і обслугову­ватись (розділені за статтю);

- відділення III профілю - для дітей з глибокою розумовою відсталістю, які можуть самостійно пересуватись і не можуть самостійно обслуговуватись (розділені за статтю);

-■ відділення IV профілю - для дітей різного ступеня розумової відсталості, які мають складні фізичні вади, не можуть са­мостійно пересуватись та самообслуговуватись (змішані за статтю).

До такого иудинку-інтернату приймаються на державне утри­мання діти віком від 4 до 18 років з вадами фізичного або розумо­вого розвитку, які за станом здоров'я потребують стороннього до­гляду, побутового обслуговування, медичної допомоги і яким згідно з медичним висновком не протипоказано перебування в цій установі незалежно від наявності родичів, зобов'язаних за законом їх утримувати. Профіль будинку-інтернату чи профіль відділення будинку-інтернату, до якого підлягає влаштуванню дитина з вада­ми фізичного або розумового розвитку, визначається обласною (міською у містах Києві і Севастополі) психолого-медико-педа-гогічною комісією.

Документи для влаштування дітей до будинку-інтернату оформлюються за місцем їх постійного проживання батьками, опікунами (піклувальниками) чи установами, де діти перебувають на утриманні та лікуванні і подаються відповідно Міністерству праці та соціального захисту Автономної Республіки Крим, голо­вним управлінням праці та соціального захисту населення обласної держадміністрації, Головному управлінню соціального захисту на­селення Київської міської держадміністрації. Управлінню праці та соціального захисту населення Севастопольської міської дер­жадміністрації.

Прийняття до будинку-інтернату здійснюється на підставі путівки, виданої відповідним регіональним органом соціального за­хисту на підставі:

- заяви батьків (опікунів, піклувальників чи установи, де пере­бувала дитина) про прийняття дитини до будинку-інтернату;

- копії рішення суду про стягнення аліментів, позбавлення батьківських прав (за наявності);

копії рішення місцевих органів виконавчої влади або місцевого самоврядування про встановлення опіки і піклування над дітьми, які цього потребують;

,,..

- довідки про склад сім'ї за встановленою формою;

- акта обстеження матеріально-побутових умов проживання батьків (опікунів, піклувальників);

- свідоцтва про народження;

- висновку зональної психолого-медико-педагогічної консуль­тації;

виписки з історії розвитку дитини;

- медичної довідки про стан здоров'я;

довідки про розмір призначеної допомоги або пенсії;

- довідки про освіту для дітей, які навчалися в закладах Міністерства освіти і науки України;

- трьох фотокарток розміром 3 х 4 см.

Якщо над дітьми, які влаштовані до будинку-інтернату, опікунство чи піклування не встановлено, адміністрація будинку-інтернату виконує обов'язки опікуна (піклувальника) та одночасно вживає заходів щодо встановлення опіки (піклування) над дити­ною згідно з чинним законодавством.

Вихованцям, які досягли 16-річного віку, адміністрація будин­ку-інтернату оформляє паспорт і документи про інвалідність.

Дітям-сиротам та дітям, позбавленим батьківського піклуван­ня, які не мають опікунів (піклувальників), при досягненні ними 16-річного віку адміністрація будинку-інтернату оформляє пенсійну справу, сприяє присвоєнню йому ідентифікаційного номе­ра фізичної особи - платника податків та інших обов'язкових пла­тежів і відкриттю особистого рахунку у відділеннях банку.

Вихованцям, які мають батьків або опікунів (піклувальників), пенсійна справа оформляється батьками, опікунами (піклувальни­ками) за їх постійним місцем проживання.

Вихованцям, які проживають у будинку-інтернаті, соціальна грошова допомога та пенсія виплачуються відповідно до чинного законодавства.

Після досягнення 18-річного віку вихованці відраховуються з будинку-інтернату на утримання батьків, опікунів (піклуваль­ників) чи родичів за їх заявою, або на підставі висновку лікарської комісії переводяться до психоневрологічного інтернату, а вихо­ванці, у яких сформувалися відповідні трудові навички, за їх ба­жанням, можуть бути переведені до молодіжного відділення цього самого або іншого дитячого будинку-інтернату.

Психоневрологічний інтернат є стаціонарною соціально-медич­ною установою, призначеною для постійного проживання громадян в психоневрологічними захворюваннями, які потребують стороннього догляду, побутового і медичного обслуговування. Основним завдан ням інтернату є забезпечення належних умов проживання психічно хворих громадян, які потребують стороннього догляду і допомоги.

До інтернату приймаються на державне утримання психічно хворі особи, які досягли пенсійного віку, та інваліди першої і дру­гої груп з психоневрологічними захворюваннями, старші 18 років, які за станом здоров'я потребують стороннього догляду, побутово­го обслуговування, медичної допомоги та яким не протипоказане

перебування в інтернаті відповідно до медичних показань та про­типоказань до прийому в інтернатні установи, незалежно від наяв­ності батьків або родичів, зобов'язаних їх утримувати за законом. Психічно хворі особи, які мають особливі заслуги перед Ук­раїною, інваліди і учасники Великої Вітчизняної війни, а також члени сімей загиблих військовослужбовців та померлих інвалідів і учасників Великої Вітчизняної війни, особи, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи і віднесені до Г, II, III кате­горій згідно із Законом України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастро­фи», приймаються до інтернату в першочерговому порядку.

Приймання до інтернату здійснюється за путівкою, виданою на підставі:

заяви особи, яка виявила бажання проживати в інтернаті, або її опікуна (піклувальника) про приймання до інтернатної уста­нови; паспорта або іншого документа, що засвідчує особу;

- медичної карти;

довідки про розмір призначеної пенсії;

- довідки про склад сім'ї за встановленою формою;

висновку лікарської комісії за участю лікаря-психіатра про можливість перебування у психоневрологічному інтернаті; копії судового рішення про недієздатність чи часткову дієздатність осіб, що влаштовуються до інтернату (для недієздатних осіб);

- довідки медико-соціальної експертної комісії про групу інвалідності (за наявністю).

Адміністрація інтернату виконує обов'язки піклувальника що­до підопічних, яким органами опіки чи піклування опікуни (піклу­вальники) не призначені, і одночасно вживає заходів щодо встанов­лення опіки чи піклування над тими підопічними, які того потребують.

Переведення підопічних до інтернатної установи іншого типу може бути здійснено на підставі висновку лікарської комісії, кло­потання адміністрації психоневрологічного інтернату, особистої за­яви підопічного про переведення і путівки відповідного регіональ­ного органу соціального захисту. Тимчасове вибуття підопічних з інтернату за особистою заявою або заявою опікунів (піклуваль­ників) дозволяється за погодженням з адміністрацією на термін не більше двох місяців календарного року з урахуванням висновку лікаря про можливість виїзду та за наявності письмового зо­бов'язання родичів або інших осіб, які згодні їх прийняти і забез­печити догляд. Витрати, пов'язані з поїздкою до родичів або до інших осіб, інтернатом не компенсуються.

Відрахування підопічного з інтернату здійснюється з дозволу відповідного регіонального органу соціального захисту населення, який видав путівку, та:

за письмовою згодою дітей, родичів, опікунів чи піклуваль­ників про можливість утримувати підопічного і забезпечувати

за ним догляд та за довідкою про наявність у них житлової площі;

- за наявності висновку лікарської комісії за участю лікаря-психіатра про можливість відрахування підопічного з інтернату;

- при встановленні інвалідам першої або другої груп, які не до-сягли загальновстановленого пенсійного віку, третьої групи інвалідності.

Спеціальний будинок-інтернат для осіб похилого віку та інвалідів є медико-соціальним закладом, призначеним для постійного проживання інвалідів І та II і груп громадян похилого віку (чоловіків віком понад 60 років, жінок - понад 55 років) із чис­ла звільнених з місць позбавлення волі особливо небезпечних реци­дивістів та інших осіб, за якими відповідно до чинного законодав­ства встановлено адміністративний нагляд, а також тих осіб, які направляються з приймальників-розподільників із числа вказаних інвалідів і престарілих, раніше судимих або неодноразово притягу­ваних до адміністративної відповідальності за порушення громадсь­кого порядку, якщо зазначені особи потребують догляду, побутово­го і медичного обслуговування, систематичного та цілеспрямованого виховного впливу державних і громадських організацій. Положен­ня про спеціальний будинок-інтернат затверджене постановою Ради Міністрів УРСР від 2 березня 1990 р. № 49.

Спеціальний будинок-інтернат розміщується у спеціально побу­дованих або пристосованих будинках з необхідними приміщення­ми, які повинні відповідати санітарно-гігієнічним, протипожеж­ним вимогам і вимогам техніки безпеки, мати всі види комунального благоустрою для проживання осіб похилого віку та інвалідів.

У спеціальному будинку-інтернаті для здійснення лікувально-трудової терапії створюється лікувально-виробничі (трудові) май­стерні, а у спеціальному будинку-інтернаті, що знаходиться в сільській місцевості, крім того, підсобне сільське господарство. Цілодобову охорону громадського порядку в спеціальному будин­ку-інтернаті забезпечують органи внутрішніх справ.

Направлення осіб похилого віку та інвалідів до спеціального будинку-інтернату провадиться за їх бажанням на підставі виснов­ку медичної частини виправно-трудової установи про те, що вони потребують стороннього догляду і не мають протипоказань для проживання в будинку-інтернаті і при відсутності у них працездат­них родичів, зобов'язаних їх утримувати.

У спеціальний будинок-інтернат можуть також направлятися і особи, які проживають у будинках-інтернатах загального типу і до­пускають порушення громадського порядку, а також систематично та грубо порушують правила проживання, і до яких не одноразово застосовувалися заходи адміністративного і громадського впливу.

Особи, які проживають у спеціальному будинку-інтернаті, мо­жуть прийматися на тимчасові роботи в цьому закладі відповідно до чинного законодавства на посади молодшого медичного персона­лу і робітників на умовах неповного робочого дня з оплатою про-

порціонально відпрацьованому часові, якщо праця їм не протипо­казана за станом здоров'я.

Тимчасове вибуття осіб похилого віку та інвалідів із спеціально­го будинку-інтернату в особистих справах дозволяється директором цього закладу на строк не більше одного місяця, а для осіб, які пе­ребувають під адміністративним наглядом, - за погодженням з орга­нами внутрішніх справ з урахуванням висновку лікаря про мож­ливість виїзду. Витрати, пов'язані з поїздкою, не відшкодовуються.

Відвідування осіб, що мешкають в будинку-інтернаті, родича­ми чи знайомими дозволяється в порядку, встановленому директо­ром цього будинку-інтернату.

Виписка особи похилого віку або інваліда із спеціального бу­динку-інтернату провадиться за його заявою з дозволу відповідно Міністерства праці та соціального захисту Автономної Республіки Крим, головних управлінь праці та соціального захисту населення обласних держадміністрацій, Головного управління соціального за­хисту населення Київської міської держадміністрації, Управління праці та соціального захисту населення Севастопольської міської держадміністрації за наявності житлової площі, засобів до існуван­ня та можливості обслуговувати себе або за наявності письмової згоди родичів, які мають змогу його утримувати і здійснювати не­обхідний догляд за ним, а також у разі встановлення третьої гру­пи інвалідності інваліду І або II групи.

За клопотанням адміністрації спеціального будинку-інтернату особи похилого віку та інваліди рішенням відповідного вищевказа­ного регіонального органу праці і соціального захисту можуть бу­ти переведені в інші будинки-інтернати системи соціального забез­печення.

2. Сприяння у працевлаштуванні інвалідів

Працевлаштування інвалідів є органічною складовою частиною єдиної державної системи працевлаштування. Право на працю кожного закріплене в ст. 43 Конституції України, відповідно до якої держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та ро­ду діяльності, реалізовує програми професійно-технічного навчан­ня, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб. Працевлаштування інвалідів здійснюється державною службою зайнятості, органами Міністерства праці та соціальної політики, місцевими органами державної влади, громадськими ор­ганізаціями інвалідів з урахуванням побажань, стану здоров'я інвалідів, їхніх здібностей і професійних навичок відповідно до висновків МСЕК.

Місцеві органи соціального захисту населення: виявляють інвалідів, які бажають працювати і спроможні реалізувати свої здібності та можливості на підставі індивідуальних програм ре­абілітації; щомісячно надсилають державній службі зайнятості списки інвалідів, які виявили бажання працювати, із зазначенням професій, спеціальностей; подають державній службі зайнятості

заявки на професійне навчання інвалідів; ведуть інформаційний банк даних про інвалідів, які працюють і бажають працювати. В свою чергу на державну служба зайнятості покладено обов'язок:

- ведення обліку інвалідів, які звернулися за допомогою у пра­цевлаштуванні;

- ведення обліку робочих місць підприємств, на які можуть бути працевлаштовані інваліди;

- сприяння працевлаштуванню інвалідів, які звернулися з таким проханням, з урахуванням рекомендацій МСЕК;

- надання консультацій інвалідам з питань працевлаштування, умов і оплати праці, професійної підготовки, підвищення кваліфікації та перепідготовки, можливостей навчання; направлення на професійне навчання непрацюючих інвалідів першої, другої та третьої груп за рахунок коштів Фонду соціального захисту інвалідів;

- щоквартального подання місцевим органам соціального захис­ту населення інформацію про працевлаштування інвалідів згідно з формою державної статистичної звітності та первинно­го обліку, затвердженою Мінстатом.

Відділення Фонду соціального захисту інвалідів розглядають пропозиції підприємств щодо створення додаткових (понад уста­новлений норматив) робочих місць, призначених для працевлашту­вання інвалідів, та здійснюють контроль за створенням підприємствами робочих місць, призначених для працевлаштуван­ня інвалідів.

Підприємства у межах доведеного нормативу створюють за власні кошти робочі місця для працевлаіптування інвалідів, визна­чають види виробництв, цехи та дільниці, де доцільно використо­вувати працю інвалідів та створюють для інвалідів умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації.

Положенням про робоче місце інваліда і про порядок працевла­штування інвалідів, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 3 травня 1995 р. № 314 визначено, що робоче місце інваліда - це окреме робоче місце або ділянка виробничої площі на підприємстві (об'єднанні), в установі та організації незалежно від форм власності та господарювання, де створено необхідні умови для праці інваліда. Робоче місце інваліда може бути як звичайним, так і спеціалізованим. Звичайним вважається робоче місце, якщо за умовами праці та з урахуванням фізичних можливостей інваліда воно може бути використано для його працевлаштування, а спеціалізованим, коли воно обладнане спеціальним технічним ос­нащенням, пристосуваннями і пристроями для праці інваліда за­лежно від анатомічних дефектів чи нозологічних форм захворю­вання та з урахуванням рекомендації медико-соціальної експертної комісії (МСЕК), професійних навичок і знань інваліда. Це робоче місце може бути створено як на виробництві, так і вдома. Робоче місце інваліда вважається створеним, якщо воно відповідає вста­новленим вимогам робочого місця для інвалідів відповідної нозо­логії, атестоване спеціальною комісією підприємства за участю

Поиск по сайту: