АвтоАвтоматизацияАрхитектураАстрономияАудитБиологияБухгалтерияВоенное делоГенетикаГеографияГеологияГосударствоДомДругоеЖурналистика и СМИИзобретательствоИностранные языкиИнформатикаИскусствоИсторияКомпьютерыКулинарияКультураЛексикологияЛитератураЛогикаМаркетингМатематикаМашиностроениеМедицинаМенеджментМеталлы и СваркаМеханикаМузыкаНаселениеОбразованиеОхрана безопасности жизниОхрана ТрудаПедагогикаПолитикаПравоПриборостроениеПрограммированиеПроизводствоПромышленностьПсихологияРадиоРегилияСвязьСоциологияСпортСтандартизацияСтроительствоТехнологииТорговляТуризмФизикаФизиологияФилософияФинансыХимияХозяйствоЦеннообразованиеЧерчениеЭкологияЭконометрикаЭкономикаЭлектроникаЮриспунденкция

А. Договір купівлі-продажу (emptio-venditio)

Читайте также:
  1. Агентський договір: зміст, виконання та припинення
  2. Беляневич О. А. Господарське договірне право України (теоретичні аспекти). – К.: Юрінком Інтер, 2006. – 592 с.
  3. Визнання дійсним договору купівлі-продажу нежитлових приміщень
  4. Вопрос Договір енергопостачання та його характерні риси.
  5. Вопрос Договір контрактації сільскогосподарської продукції.
  6. Вопрос Договір лізінгу та його характерні риси.
  7. Вопрос Договір оренди державної та комунальної власності.
  8. Вопрос Договір перевезення вантажу та його характерні риси.
  9. Вопрос Договір підряду на капітальне будівництво.
  10. Вопрос Договір поставки та його характерні риси
  11. Вопрос Договір страхування та його характерні риси.

Це така угода, через яку одна особа (продавець, venditor) зобов'язується передати іншій особі (покупцеві, emptor) право власності на річ, а покупець зобов'язується прийняти річ і сплатити продавцеві її вартість.

З визначення виходить, що купівля-продаж є договір консенсусний, відшкодувальний, взаємний (рівномірно двосторонній - оскільки кожна сторона є одночасно і кредитором, і боржником).

По переконаннях римського права (I. Кн.3.xxiii.) "Купівля-продаж вважається досконалою, як тільки відбулася угода про ціну, хоч би ціна не була ще сплачена і завдаток не був дан: завдаток служить тільки доказом того, що купівля-продаж відбулася... 1. Ціна повинна бути визначена: покупка без позначення ціни не може вважатися дійсною". Проте, зрозуміло, що без того, що оцінюється також не може бути угоди; отже, істотними умовами договору купівлі-продажу слід вважати умови про ціну (pretium) і предмет (merx).

Предметом договору може бути будь-яка річ, за виключенням тільки речі, вилученої з обороту; це може бути як тілесна, так і безтілесна річ (сервітут, право вимоги); допускається продаж речі, що не існує у момент укладення договору (наприклад, майбутнього урожаю). Ціна виражається відомою грошовою сумою, яка повинна бути цілком визначена або, принаймні, определима ("...наше імператорська ухвала визначила, що всякий раз, коли продаж відбувся під умовою оцінки третьою особою, то... покупцеві представляється позов з купівлі, продавцеві - з продажу").

Ціна визначалася вільною угодою сторін і держава не встановлювала межі справедливої ціни. Тільки при Діоклетіане (у 285 р.) з'явилося правило про надмірну збитковість (laesio enormis), відповідно до якого допускалося розірвання такого договору, ціна якого була дуже занижена в порівнянні з дійсною вартістю предмету.

Оскільки передача речі за договором купівлі-продажу може не співпадати з моментом укладення самого договору, виникає потреба встановити момент переходу риски випадкової загибелі або псування речі: якщо річ вже сплачена, але ще не передана і випадково загинула, то хто несе тягар збитків? Римське право встановило принцип, відповідно до якого ризик випадкової речі проданої речі лежить на покупцеві (periculum est emptoris). (4)

Лише у подальшому було встановлено правило, що ризик випадкової загибелі або псування переходить у момент переходу права власності на річ. Останній визначається принципом: право власності переходить у момент передачі речі; проте сторони своєю угодою можуть встановити інше правило про перехід права власності на продану річ.

Головні обов'язки контрагентів полягали в тому, що продавець повинен був передати річ і перенести на покупця право власності на неї, а продавець зобов'язувався своєчасно прийняти річ і сплатити її ціну. Невиконання цих обов'язків вабило виникнення відповідальності сторін.

Відповідальність продавця могла виникнути, якщо їм не передавалося дійсне право власності або якщо передана річ виявлялася неналежної якості. У першому випадку мова йде про відповідальності за евікцію речі ( evincere - витребувати, відсудити). Вона наступала тоді, коли після здійснення договору виявлялося, що продавець не був власником речі і справжній власник за допомогою віндікаційного позову відбирає її у покупця. У подібних випадках продавець зобов'язаний був відшкодувати покупцеві подвійну ціну втраченої речі.

Відповідальність продавця за недоліки проданої речі не була відома квиритскому праву. Проте в практиці курульных эдилов склався принцип, що осоружно добрій совісті (bona fidei) умовчання продавця про відомі йому недоліки речі; таке умовчання схоже на обман. У таких випадках покупець набував позову про відшкодування збитків. У подальшому, відповідальність продавця за відомі йому недоліки розповсюдилася і на недоліки невідомі, приховані: продавець відповідав за будь-які недоліки, як відомі, так і невідомі йому; будучи продавцем, він зобов'язаний був знати про всі недоліки. При цьому у покупця з'явилося право або розірвати договір і зажадати повернення йому купувальної ціни, або зажадати відповідного зменшення купувальної ціни.


1 | 2 | 3 | 4 | 5 | 6 | 7 | 8 | 9 | 10 | 11 | 12 | 13 | 14 | 15 | 16 | 17 | 18 |

Поиск по сайту:



Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Студалл.Орг (0.003 сек.)