Відбір документів

Вирішення кожної дослідної задачі вимагає визначення того, яку кількість документів треба вивчити, щоб дані про об'єкт були досто­вірними, тобто виникає питання про побудову виборки. При аналізі документів, які спеціально складені для цілей дослідження, це питан­ня вирішується просто: аналізуються всі без винятку документи. Якщо йдеться про документи, які не залежать від дослідника, то при побу­дові вибірки виникає необхідність відбору джерела інформації і відбо­ру документів.

Відбір джерел інформації. При плануванні аналізу змісту доку­ментів дослідник передусім вирішує, які джерела найкращим спосо­бом можуть представити ті характеристики об'єкта, які вивчаються: інтерес до даної тематики, вивчення передового досвіду роботи тощо.

Відбір документів. Часто уже сам відбір джерел інформації об­межує кількість документів, які необхідно обробити, до певних розмірів. Однак і після цього матеріал може бути досить обширним. Тоді слід провести відбір документів. У цьому випадку під докумен-

- 105 -

том вважається кожне повідомлення, що породжується джерелом інформації.

Необхідність критичного ставлення до документів, із словом "документ" зазвичай пов'язано уявлення про особливу достовірність перевіреність, точність, незаперечність. Однак достовірність доку­ментів, які використовуються у дослідженні завжди необхідно пере­віряти.

Адекватність документів. Адекватність документів визначаєть­ся як ступінь, в якому він відображає певні характеристики об'єкта, що цікавлять дослідника, тобто наскільки він відповідає предмету дослідження.

Достовірність документів. Перша проблема, з якою стикається дослідник при оцінці достовірності документа, це проблема автен­тичності. Гострота її залежить від типу документа. Первинні доку­менти вважаються більш достовірними, ніж вторинні. При аналізі пер­винних документів важливо перевірити, чи справді автор був свідком подій чи описав їх на основі відомостей, які отримав від інших, а також вияснити, чи був зроблений запис одразу після події, чи через певний час. Без сумніву, що записи учасника більш надійні, ніж запи­си, які зроблені за чиїмось розповідями, а записи за свіжими вра­женнями є більш точними, ніж ті, які зроблені через певний час.

Соціологічне спостереження — метод збору наукової інфор­мації, сутність якого полягає в безпосередній реєстрації фактів, явищ, процесів, що відбуваються у соціальній реальності.

Для соціологічного спостереження характерними є систематичність, планомірність, цілеспрямованість. Найважливішою його перевагою перед іншими методами є синхронність з досліджуваним процесом, явищем. Це дає змогу безпосередньо вивчати поведінку людей за конкретних умов у реальному часовому просторі ("саме те", "саме тут", "саме зараз"). За допомогою соціологічного спостереження вивчають діяльність окремих людей, статичні і динамічні процеси, що відбуваються у соціальній групі, спільноті.

Метод спостереження ефективно застосовують у дослідженнях поведінки окремих індивідів, соціальних груп, спільнот у різноманіт­них сферах. Його ефективність прослідковується⁴ у процесі отриман­ня попередньої інформації, необхідної для уточнення напрямів зап­ланованого дослідження; є важливим для отримання іллюстративних даних, які суттєво доповнюють статистичний аналіз даних; за умови, що саме спостереження є найпридатнішим, найефективнішим мето­дом досягнення цілей дослідження.

По суті в соціальній роботі структуроване і неструктурован -спостереження здійснюються постійно соціальним працівником. Струк

_оване спостереження застосовується тоді, коли соціальний пра-:_вНИк має достатньо інформації щодо об'єкта дослідження і може аздалегідь виокремити всі важливі елементи досліджуваної ситуа­ції розробити чіткий план, спеціальні документи для реєстрації фактів, подій, явищ, процесів, надати чіткі інструкції спостерігачам. Неструк-туроване спостереження не передбачає чіткого плану дій, а лише визначення загальних рис ситуації. Найчастіше його застосовують у пошукових та розвідувальних дослідженнях.

Відповідно до місця проведення спостереження виділяють польо­ве та лабораторне спостереження. Польове спостереження зас­тосовують у реальній життєвій ситуації, використовуючи робоче при­міщення, аудиторію, заходи на природі тощо. Лабораторне спосте­реження передбачає, що умови його проведення визначає і створює дослідник. Часто його проводять з використанням допоміжних тех­нічних засобів — фотоапаратів, магнітофонів, відеомагнітофонів, кіно­камер тощо.

За ступенем участі спостерігача в досліджуваній ситуації розріз­няють невключене і включене спостереження. За невключеного спостереження дослідник перебуває поза процесом чи явищем, які вивчає, будучи стосовно них зовнішнім спостерігачем. Наприклад, під час проведення мітингів, зборів, групової роботи, масових за­ходів, екскурсій тощо. За включеного спостереження соціальний пра­цівник є учасником досліджуваного процесу і тоді здійснюється або пасивне спостереження, яке наближене до невключеного, або актив­не, коли дослідник настільки зливається з групою дослідження, що там починають вважати його "своїм" і відповідно до нього ставитися. Спостереження як збір соціальної інформації широко використо­вується в соціальній роботі. Спостереження як метод дослідження використовується в соціології, психології, педагогіці. У кожній із цих галузей наукового знання і практичної діяльності спостереження ви­конує свої завдання відповідно до цілей і специфіки досліджуваних

явищ і процесів.

Спостереження являє собою метод збору первинної соціальної 'інформації про об'єкт, який вивчається, шляхом безпосереднього сприйняття і прямої реєстрації всіх фактів, що стосуються об'єкта і значимих з точки зору цілей дослідження.

Поиск по сайту: