Соціальна терапія

Соціальна терапія — цілеспрямований процес практичного впли-¹ відповідних державних структур, громадських організацій і об'єд-інь, у тому числі і релігійних, на конкретні форми прояву соціальних дносин чи соціальних дій. Соціальна терапія здійснюється на фоні ігального складного становища особистості чи соціальної групи, соці-пьного неблагополуччя, коли соціальна проблема розглядається з точки зру соціальної хвороби, яка потребує виліковування.

Соціальна терапія як технологія соціальної роботи застосовує рийоми, техніки впливу на особистість та її оточення, виходячи із пецифіки соціальної ситуації, змісту, завдань соціальної терапії, рівня оціальної структури суспільства, на якій вона проводиться.

Психотерапія

З великої кількості методів психотерапії в практиці соціальної ро-юти широко застосовуються: суггестивна психотерапія, групова, пове-Йнкова, сімейна, ігрова, оаціональна психотерапія, самонавіювання.

Найбільш дієві методи соціальної терапії: трудова, терапія само-іиховання, методи поведінкової терапії у групі, дискусійна терапія, юціотерапія, музикотерапія, ритмотерапія, арттерапія, кольоротера-іія, психогімнастика, натурпсихотерапія, логотерапія, бібліотерапія,

маготерапія.

Трудова терапія заснована на тонізуючому і активізуючому впливі

праці на психофізичну сферу людини.

Терапія самовиховання — активний процес формування люди­ною себе як особистості відповідно до поставленої мети на основі соціально обумовлених уявлень про ідеал власного "я". Метод само­виховання є найбільш успішним, якщо застосовувати його на базі аутогенного тренування. У технологічному аспекті цей метод включає такі прийоми: 1) самовивчення, самооцінка; 2) переоцінка власної особистості; 3) самоаналіз, переоцінка минулого, виявлення індивіду­альних психологічних бар'єрів; 4) створення бажаного образу "я"; 5) формулювання індивідуальних формул намірів; б) використання

-222-

прийомів самопереконання, самозаохочення і самонавіювання; 7) сю­жетна сенсорна репродукція поводження "Я-образу" в різних ситуа­ціях діяльності і спілкування; 8) "накладання" стереотипів "Я-образу" на реальну поведінку в процесі повсякденного життя і діяльності.

Методи поведінкової Tt-рапії в групі спрямовані на формування соціальних умінь і навичок. Методичні прийоми поведінкової терапії визначаються метою соціального впливу на клієнта, створенням тако­го соціального фону, в якому особистість набуває впевненості в собі, власних можливостях, формується її життєва компетентність, ство­рюються умови для набуття самостійності і незалежності.

Розрізняють такі види тренінгових занять: тренінг подолання бояз­кості, тренінг активності, виявлення власної думки, подолання підви­щеної чутливості до критики і оцінок оточення, проведення дискусії на певну тему у групі, розвиток навичок конструктивного спору. Ви­користовують різні поведінкові тренінги, в основі яких знаходяться різнобічні вправи, наприклад, створення ситуацій підвищених труд­нощів чи різні методики оцінки реакцій клієнта групою тощо.

Дискусійна терапія — обговорення в групі соціальної проблеми чи життєвої ситуації клієнта з метою позитивного впливу на нього, використовуючи групову динаміку. Основні змістовні моменти групо­вої дискусії: розкриття проблем, які пов'язані із самостійністю, відпо­відальністю й активністю; формування адекватного ставлення до проб­леми, яку необхідно вирішити, активної мотивації до участі у роботі групи, норм і традицій групи; аналіз групової динаміки з виходом на проблематику окремої людини.

Соціотерапія — вплив на соціальне оточення клієнта за допомо­гою державних і громадських організацій.

Музикотерапія — один із давніх методів впливу на психіку осо­бистості, який може використовуватися і в медичних цілях. Групові, індивідуальні музикотерапевтичні заняття включають в себе, із вра­хуванням актуальної ситуації в групі, музичну тему, яка викликає у слухачів переживання, які пов'язані з їхнім минулим, сьогоденням і майбутнім. Відмічено, що цей метод є найбільш ефективним, якщо музичний твір виконує сам терапевт, тому що це сприяє виникненню обставин спонтанного взаємовпливу, більшої аутентичності, довірли­вості. Складання музичної програми вимагає певної режисури, знан­ня потреб, рівня культури клієнтів, які беруть участь у даному тера­певтичному впливі.

Ритмотерапія тісно пов'язана з музикотерапією та іншими засо­бами мистецтва, ритмом природи, певними біоритмами життя, які властиві людині. Красива ритмічна музика сприяє гармонійному емо­ційному розвитку людини у праці, побуті тощо. У цілому ритмотера-

-223-

ія дозволяє клієнтам виконувати різні соціальні ролі і задовольняти ютреби в емоційних зв'язках, розвиває естетичні потреби і збагачує ювими засобами емоційного вираження.

Арттерапія — лікування мистецтвом. Виділяють кілька варіантів

;ього методу:

• використання вже існуючих творів мистецтва через їх аналіз та

інтерпретацію клієнтами;

• спонукання клієнтів до самостійної творчості;

• використання творів мистецтва і самостійна творчість клієнтів;

• творчість самого спеціаліста — ліплення, малювання тощо, яка спрямована на взаємовплив із клієнтом.

Кольоротерапія. Психологи давно звернули увагу на вплив кольору на продуктивність праці: наприклад, продуктивність праці (фізичної) при червоному кольорі на короткий термін підвищується, при синьо­му — знижується. Такий вплив спостерігається і при розумовій праці. Вплив кольору на людину постійно враховується професійними ди­зайнерами. У плані діагностики суттєве значення має ставлення до тих чи інших кольорів самих клієнтів, інформацію про які отримують не тільки шляхом тестування чи опитування, але і спостереження (колір одягу, краватки тощо). В окремих випадках "соціалізовані" (знакові) кольори справляють такий самий вплив, як і слова (наприклад, порт­рет близької людини, колір прапора тощо). Іноді слід звернути увагу клієнта на доцільність спеціального вибору кольору одягу (сорочка, плаття, костюм, краватка тощо) залежно від необхідності моделюва­ти той чи інший настрій. При всіх суперечках відносно впливу конк­ретного кольору на емоційний стан людини є певні загальні законо­мірності: довгохвильова частина видимого спектра (найбільші хвилі у червоного кольору, потім у жовтогарячого, жовтого і т.д.) діє збуд­ливо (мобілізує, стимулює), а короткохвильова (починаючи з блакит­ного кольору) заспокоює чи пригнічує. Ці відомості також доцільно повідомляти клієнту і рекомендувати йому вчитися самостійно підби­рати необхідний колір як з метою стимуляції, так і корекції свого

стану.

Психогімнастика — одна із форм психотерапії, при якій взає­мовплив на клієнта заснований на руховій експреси, міміці, пантомімі. Вправи спрямовані на досягнення двох цілей: зменшення напруги і вкорочення емоційної дистанції учасників групи, а також вироблення вміння висловлювати почуття, побажання, — свої та іншої людини. Наприклад, вправи зі зняття напруги складаються із простих рухів: я йду по воді, по гарячому піску, поспішаю на роботу, повертаюсь з роботи тощо. Поєднання міміки, жесту, рухів і дотику створює більш повну можливість виявлення і передачі своїх почуттів і намірів без

-224-

слів. Для клієнта це є необхідним переживанням і пізнанням того, що своїм тілом можна висловити думку більш переконливо, ніж словом.

Натурпсихотерапія — метод лікування природою (ландшафтоте-рапія). Значення цього методу зростає внаслідок урбанізації соціаль­ного середовища, погіршення екології, росту відчуженості людини від природи.

Логотерапія — розмовна психотерапія. Спеціаліст розмовляє з клієнтом, намагаючись вербалізувати для нього його емоційний стан, щоб за допомогою цього клієнт сам розв'язав складну ситуацію. В особистості клієнта повинна відбутися перебудова, яку він самостійно знаходить як конструктивні зміни у самому собі. Це приносить задо­волення, підвищує ступінь самоповаги, сприяє становленню зрілої особистості.

Бібліотерапія. У процесі читання книжок клієнт веде записи, аналіз яких допомагає об'єктивно оцінити власний стан. Список книжок пси­хотерапевт підбирає відповідно до проблеми клієнта.

Імаготерапія — використання у цілях терапії гри образами в умо­вах творення особистістю образу самого себе. Прийоми імаготерапії: аналіз літературного твору у завчасно заданій ситуації, переказ і драматизація народної казки, театралізація оповідання, відтворення класичної і сучасної драматургії, виконання ролі у спектаклі.

ігротерапія — використання ігрових вправ (рольових ігор, ситуа­ційних ігор, статичних, рухливих та ін.) з метою створення благопо­лучних умов для особистісного росту, зміни ставлення до свого "Я", підвищення рівня самосприйняття тощо. У грі виявляються різні форми подолання травмуючих переживань.

Нейролінгвістичне програмування (НЛП) — унікальна техноло­гія впливу на людей і своєрідний погляд на комунікацію і розвиток людини, які відображені у працях Д. Гріндера, Ф. Бендлера, В. Саті-ра, М. Еріксона. Предметом НЛП є "мови", які використовуються для взаємодії як відображення внутрішніх програм, що задані на рівні нейронних зв'язків, аналізу різних способів отримання інфор­мації про світ і реагування на них окремих людей. Техніки НЛП широ­ко використовуються при психологічному консультуванні і психоте­рапії особистості, яка відчуває різні утруднення: утруднення у спілку­ванні, апатію, невпевненість, стреси, фобії, шкідливі звички тощо. НЛП — це витончений інструмент, який дозволяє швидко отримати інформацію про бажаний і похідний стан клієнта і відповідно до цьо­го гнучко підібрати найбільш дієву техніку для досягнення необхід­ного результату. НЛП тому так популярні, що засновані на числен­них, досить конкретних техніках і технологіях, що часто пов'язані із активізацією таких методик: "якірування", "змах", "віддзеркалюван-

-225 -

пінія життя", "кришталеві шари", "коло досконалості", "інший остання крапля" тощо. Цінним є те, що кожна з цих процедур юї конкретні цілі і досить докладно описана в літературі. Щоб и найбільш ефективну стратегію для надання допомоги конк-і особистості у вирішенні її проблеми, необхідно передусім вста-и її репрезентативну систему (провідну модальність і субмо-іість), рапорт з партнером, потім виявити причини його неспо-Гіри цьому можна використовувати наступну схему: визначити >ви (зовнішній ключ), які показують, що клієнт переживає неба-й стан, тобто провести калібровку; закріпити цей стан "яко-; попросити клієнта мисленнєво повернутися до минулого, коли ереживав ті ж самі почуття; із розповіді клієнта вичленити де­які мають відношення до його стану; повернути клієнта у сього-я, потурбуватися про його комфортність і безпеку. Створивши тивний емоційний стан, слід вибрати техніку для його закріплен-и для переформування минулого негативного досвіду (рефрей-■). Хоча оволодіти техніками і технологіями НЛП може кожна єва, зацікавлена і уважна людина, його використання потребує ііфікованої підготовки і великого почуття відповідальності.

Питання і завдання до семінарського заняття:

/. Обговоріть наукові підходи до визначення понять "соціальна юкція" і "соціальна терапія".

2. Чим відрізняється соціальна корекція від психологічної і пе-

гогічної корекції? Порівняйте.

3. Чи є виправданим, на вашу думку, застосування медичного
ірміну "терапія" стосовно соціальної роботи? Поясніть свою

їчку зору.

4. Визначте особливості соціальної корекції і терапії в роботі

оізними клієнтами.

5. Чому для застосування соціальної корекції і терапії необхі-

ю спеціальна підготовка?

Завдання для практичного заняття.

Складіть алгоритм соціальної роботи із клієнтом, який звернувся соціальну службу з приводу складного соціального становища.

jjP Рекомендована література:

1. Социальная работа /под общей редакцией проф. В.И. Курбатова. — Ростов н\Дону: "Феникс", 2000. — 576 с.

2. Моделювання та впровадження програм щодо формування здорового способу життя. — К.: Наук. віт. /під заг. ред. /. Звєрєвої і Г. Лактіонової. —56 с.

3. Психодрама. Г. Лейтц. Классическая психодрама Я.Л. Морено. — М.: Про­гресе, 1994. — С. 195-215.

4. Корнелиус X., Фейр Ш. Вьіиграть может каждьій. Как разрешать конф-ликтьі. — М.: Стрингер, 1992. — С.18-32.

6. Профілактика і терапія засобами мистецтва /під заг. ред. О.І. Пилипен-ка. — К., 1996. — 56 с.

3.7. Соціальна адаптація і реабілітація

оціальна адаптація — пристосування індивіда до умов соці­ального середовища, формування адекватної системи відно­син із соціальними об'єктами, рольова пластичність поведінки, інтег­рація особистості у соціальні групи, діяльність щодо освоєння ста­більних соціальних умов, прийняття норм і цінностей нового соціаль­ного середовища, форм соціальної взаємодії. Адаптація може здійснюватись у формі акомодації (повного підпорядкування вимо­гам середовища без їх критичного аналізу), конформізму (вимуше­ного підпорядкування вимогам середовища) і асиміляції (свідомого й добровільного прийняття норм та цінностей середовища на основі особистісної солідарності з ними). Адаптація пов'язана з прийняттям індивідом різних соціальних ролей, адекватним відображенням себе і своїх соціальних зв'язків. Вона відіграє вирішальну роль в соціалі­зації особистості. Порушенням адаптації вважають асоціальну пове­дінку, маргінальність, алкоголізм, наркоманію.

Соціальна адаптація — це взаємозумовлений процес пристосу­вання індивіда до соціального середовища і пристосування суспіль­ства до потреб особистості через їх задоволення. Відповідність між рівнем соціальних потреб і рівнем їх задоволення визначає рівень

соціальної адаптації.

Виділяють такі компоненти соціальної адаптації: соціально-побу­това, економічна, комунікативна, регулятивна і самореалізація.

Соціально-побутова адаптація — пристосування індивіда до но­вих умов життя, побуту, що передбачає поліпшення його становища, психологічного самопочуття, узгодженість із намірами, інтересами, уподобаннями. Особливо це стосується осіб, які проходять реабілі­тацію у спеціалізованих закладах, відірвані від сім'ї і звичайного спо­собу проживання.

Економічна адаптація здійснюється зазвичай в нових соціально-економічних умовах життя і стосується всіх цільових груп населення. У такому випадку держава на законодавчому рівні регулює її меха­нізми на різних рівнях соціального захисту населення через надання пільг, субсидій, допомог тощо. У більш вузькому розумінні слова соціальна адаптація здійснюється в умовах безробіття шляхом пра­цевлаштування, перекваліфікації чи підвищення кваліфікації, а також надання допомог по безробіттю, соціально-психологічної підтримки і допомоги. Економічна адаптація залежить від задоволення фізіоло­гічних потреб людей (якісне харчування, одяг тощо).

Комунікативна адаптація зумовлює пристосування індивіда до но­вих взаємозв'язків і взаємостосунків, розвиток соціальних навичок і

-228-

умінь, соціальної компетенції. Особливо це стосується позитивної адап­тації осіб з адиктивною поведінкою, клієнтів, які зазнали посттравма­тичного стресу, пережили екзистенційні проблеми тощо. Комуніка­тивна адаптація виявляється ефективною тільки в умовах включення індивіда в нормальне соціальне середовище із збереженням власної індивідуальності й унікальності. Люди, які зазнали інвалідності, по­требують прийняття свого стану і формування активної життєвої по­зиції, орієнтації на власні збережені можливості і потенціал. Соціаль­на адаптація необхідна при введенні людини в різні сфери суспільних взаємовідносин, розширення чисельності контактів, формування ди­ференційованої поведінки відповідно до її потреб і особливостей психічного стану.

Регулятивна адаптація пов'язана із життєвими циклами людини, переходом від одного віку до іншого, перебігом різних життєвих подій і змін, що вимагають формування нових якостей характеру, рис особистості і вимог до суспільства, яке має забезпечувати гідне існування громадян. Особливо важливою соціальна адаптація вияв­ляється для статево-рольових взаємовідносин і взаємостосунків на різних вікових стадіях життя людини. Регулятивна адаптація пов'яза­на із задоволенням потреб у безпеці і повазі.

Самореалізація — рівень задоволення духовних потреб особис­тості, реалізації творчого потенціалу. Соціальна адаптація до нової життєвої ситуації чи умов життя здійснюється через активізацію силь­них сторін особистості, самореалізацію в трудовій діяльності чи твор­чості, розширення кругозору і світогляду, подолання екзистенціаль­них проблем.

Відповідно до умов, які її викликають, розрізняють такі види соці­альної адаптації клієнтів соціальних служб: соціальна адаптація до статусу "клієнт соціальної служби"; соціальна адаптація до реабілі­таційного соціального фону, який створює соціальна служба; соці­альна адаптація до нових соціальних взаємозв'язків і взаємосто­сунків; допомога в соціальній адаптації до нових умов праці, прожи­вання, відпочинку тощо.

Соціальна реабілітація — комплекс заходів, спрямованих на відновлення людини в правах, соціальному статусі, здоров'ї, дієздат­ності. Цей процес націлений не тільки на відновлення здатності люди­ни до життєдіяльності в соціальному середовищі, але і самого соці­ального середовища, що зазнало негативних змін внаслідок соціаль­них причин»

Принципи соціальної реабілітації: етапність, диференційованість, комплексність, наступність, послідовність, безперервність у прове-

-229-

нні реабілітаційних заходів, безкоштовність для найбільш нужден-іх (інвалідів, пенсіонерів, біженців і ін.).

У рамках соціально-реабілітаційної діяльності виділяють різні види:;дико-соціальний, професійно-трудовий, соціально-психологічний, щіально-рольовий, соціальпо-побутовий, соціально-правовий.

У практичній соціальній роботі реабілітаційна допомога надається зним категоріям населення. Залежно від цього визначаються і най-іжливіші напрямки реабілітаційної діяльності. До таких напрямків дносять: соціальну реабілітацію інвалідів і дітей з обмеженими фізич-ими можливостями; людей похилого віку; військовослужбовців, які рали участь у війнах і військових конфліктах; реабілітацію осіб, що ідбули покарання в місцях позбавлення волі та ін.

Соціальна реабілітація націлена на сприяння позитивним змінам житті індивіда чи соціальної групи. Як технологія соціальної робо-и соціальна реабілітація проводиться завдяки законодавству і сфор-юваним підходам в практиці роботи соціальних служб: реалізація ірограм і проектів, діяльність реабілітаційних центрів, реабілітація \к система підтримки найбільш соціально уразливих верств насе-

іення.

Соціальна реабілітація інвалідів — це система відновлення соці­альних взаємозв'язків, соціального статусу, працездатності через комплекс соціально-медичних, соціально-психологічних і соціально-правових заходів.

Соціальна реабілітація інвалідів проводиться органами охорони здо­ров'я, реабілітаційними центрами, соціальними службами для молоді та іншими організаціями і установами, до компетенції яких входять зав­дання із соціальної реабілітації інвалідів різних груп інвалідності і віко­вих категорій. Соціальна реабілітація тісно пов'язана із соціальним за­безпеченням і страхуванням. Зміст реабілітаційних заходів визначаєть­ся специфікою організації та установи, яка його проводить.

Наведемо приклад соціальної реабілітації інвалідів у центрах со­ціальних служб для молоді.

Соціальна реабілітація дітей-інвалідів та молодих інвалідів Реконструкція соціально-культурного оточення дітей і молоді означає організацію комунікації і дозвілля з ровесниками за місцем проживання. Організація спілкування з ровесниками-неінвалідами формує коло міжособистісних відносин і задовольняє одну з важли­вих соціальних потреб — потребу у спілкуванні. Одна з поширених форм роботи — клуби спілкування, які відіграють важливу роль у подоланні фізичної і духовної самотності. Ці клуби компенсують однобічність функціональних зв'язків, сприяють розширенню кола

-230-

спілкування, що, в свою чергу, покращує внутрішній стан людини, знімає почуття тривоги, занедбаності.

Активізація соціально-культурних і соціально-педагогічних функцій конкретної особистості у задоволенні основних соціальних потреб має на меті подолання почуття самотності, емоційної відчуженості і значною мірою досягається стимулюванням соціальної активності особистості. Спочатку вивчаються проблеми дітей і молоді, а потім створюються умови для подальшого розвитку їхньої ініціативи, зокрема, створюються центри соціальної активності, громадські організації та дитячі асоціації. Вихід особистості за вузькогрупові рамки, залучення її до системи безпосередніх стосунків з широким колом інших людей сприяє збагаченню індивідуального життя особистості.

Самоактуалізація і соціалізація неможливі без розвитку креативності особистості, виявлення і розвитку творчого потенціалу. Йдеться як про творчий підхід до життя, так і про компенсаторний вплив мис­тецтва на особистість. Тому у практиці соціальної роботи використо­вуються такі методи роботи, як арттерапія, конкурси і фестивалі художньої творчості дітей і молоді.

Реабілітаційні функції виконує також взаємодія особистості з природою. Догляд за тваринами і рослинами знімає стрес, нормалізує роботу нервової системи, психічний стан. Спілкування з тваринами суттєво збагачує життя, може бути додатковим джерелом взаємодії людини з навколишнім світом. Тому у роботі з дітьми-інвалідами можна використовувати таку форму соціальної реабілітації, як екологізація педагогічного середовища (конструювання і виготовлення екологічних куточків у ССМ, навчально-виховних закладах і за місцем проживання; іпотерапія; соціальна реабілітація сліпих за допомогою собак-поводирів; екологічні гуртки; обладнання гнізд; екскурсії у ліс, на річку, наметові табори тощо).

Один із шляхів соціальної реабілітації інвалідів — їхня профорієнтація і працевлаштування. Тому навчально-виховні зак­лади для дітей-інвалідів мають бути відкритими і доступними для соціальних працівників. З цією метою в інтернатах проводяться дні соціальної служби, під час яких соціальні педагоги і психологи нада­ють дівчаткам і хлопчикам інформаційно-консультативні послуги з проблем профорієнтації й працевлаштування. Діти знайомляться із своїми правами, що встановлені Конвенцією ООН про права дитини, і пільгами, які надаються державою для їхнього соціального захисту.

Профорієнтація'передбачає попереднє дослідження функціональ­них можливостей молодої людини, її освітнього, професійного і соціального рівня. Завдання профорієнтації — встановити найпридатніші

-231 –

для інвалідів види роботи, надати їм можливість обрати заня~ відповідно до їх навичок, здібностей і вмінь. Обов'язково слід вра вувати особисті бажання кожного й виходити з найретельнішог оцінювання професійних здібностей. Так, соціальна реабілітація дії з обмеженнями у пересуванні здійснюється шляхом організації плідн праці, творчих занять. З цією метою для дітей-інвалідів проводять заняття з плетіння мережива, влаштовуються курси з плетіння герда виготовлення іграшок, штучних квітів, виробів з бісера. Творчі зан тя справляють психолого-педагогічний вплив на особистість, сгг ють згуртуванню інвалідів, об'єднанню їх у неформальні групи. Т форми роботи створюють умови для відновлення почуття гідне самоповаги, соціальної придатності і самоствердження особисте

Соціально-психологічна реабілітація сприяє формуванню та особистості, яка знаходить опору у власному "Я". Це є важли передумовою самоактуалізації людини та її духовного оздоровле З іншого боку, соціально-психологічна реабілітація сприяє соціаліз особистості, засвоєнню культурного і духовного досвіду, набуте людством. Кожна людина, крім задоволення потреб свого буття природного розвитку своїх можливостей, спрямована на зовнішиЯ вищий зразок, ідеал, який присутній у соціальному, духовному і мЯ ральному вихованні. Отже, соціально-психологічна реабілітація —"<■ складний процес реалізації своїх здібностей, безперервний процЯ вибору, знаходження себе і навчання нових способів комунікацЦ Водночас — це процес соціалізації особистості, розвитку грома кої відповідальності й активності.

Основними формами реабілітаційної соціальної роботи з діть і молоддю з обмеженими психофізичними можливостями є групс та індивідуальна.

Основними завданнями групової роботи є:

• допомога членам групи створити систему взаємодопомоги;

• урахування у процесі роботи характеру і змісту групове процесів, використання їх для досягнення цілей групи, допо* га в цьому кожному члену групи;

• посилення здатності членів групи діяти незалежно;

• допомога кожній особистості усвідомити свою спільність з інший в момент припинення діяльності групи.

У своєму розвитку група проходить декілька стадій. На першої етапі ("орієнтування — включення") члени групи знайомляться, верджується склад групи і приймаються групові цілі. Другий еі пов'язується із незадоволеністю і суперництвом. Третя стадія — ет продуктивної спільної роботи, інтеграція. Четверта стадія — прип нення роботи групи, її ліквідація.

-232-

Виділяються два основні типи груп:

• групи, які створюються спеціально для роботи з їх членами для вирішення внутрішньогрупових проблем (внутрішньо спрямовані); вони в свою чергу розділяються на два типи: 1) групи, що спрямовані на соціалізацію особистості, 2) групи, мета яких — виправлення відхилень, які виникають під час попереднього розвитку (групи ресоціалізації);

• групи, які створюються для досягнення будь-яких зовнішніх щодо групи цілей. Кожен з цих типів, у свою чергу, диференціюється залежно від завдань і мети діяльності.

Групова робота проводиться для дітей підліткового віку, їхніх батьків, братів і сестер. Діяльність груп спрямована на вирішення таких завдань:

• полегшення самотності та ізоляції дітей;

• емоційна підтримка;

• забезпечення необхідною інформацією;

• реалізація рольових моделей поведінки;

• формування порівняльної бази.

За структурою виділяються такі групи:

• соціальний педагог — брати і сестри дітей-інвалідів;

• батьки — батьки;

• діти — діти (діти з обмеженими фізичними можливостями підлітково-юнацького віку) Із збереженим інтелектом.

Залежно від змісту групової роботи розділяють групи з навчаль­ним компонентом, терапевтичним компонентом та інтегровані. Голов­не завдання груп з навчальним компонентом — надати батькам інформацію про певні аттитюди, що існують в суспільстві, особливості поведінки дітей-інвалідів. Терапевтична модель зумовлює обговорен­ня медичних аспектів інвалідності в групі, роботу якої спрямовують різні спеціалісти (терапевт, психолог, реабілітолог, юрист). Інтегрована модель побудована на припущенні, що батьки дітей-інвалідів потре­бують необхідних знань та емоційної підтримки у вихованні дітей.

Найбільш поширеною формою роботи, що прямо чи опосередко­вано сприяє адаптації дітей-інвалідів, є групи взаємодопомоги батьків. Ці групи базуються на навчальному компоненті і тому припущенні, Що батьки часто можуть бути більш обізнаними з проблемами інвалідності дитини, ніж професіонали.

Процес взаємодопомоги. До групи взаємодопомоги приходять батьки, яким необхідно позбутися соціальної ізоляції, фрустрації, емоційного виснаження, поділитись своїм горем, знайти надію у покращенні свого становища. Тому для участі у роботі груп взаємо­допомоги відбираються батьки-волонтери, які мають необхідні якості

-233-

і риси: позитивні цінності і прийняття дітей-інвалідів; інтерес до спілкування з іншими батьками; готовність взяти участь у всіх на­вчальних сесіях; обізнаність в реакції батьків на інвалідність дитини;! готовність допомогти батькам, чия дитина має іншу ваду, ніж їхня.! Лідер групи повинен мати попередній досвід комунікації в такій групі,! бути емпатійним і обізнаним з природою і специфікою дитячої інвалідності, мати хороші знання про сервіс та ресурси. З цією меток для лідерів проводяться дводенні тренінги з формування чутливос до потреб інших, забезпечення базовою системою комунікації та специфічною інформацією щодо різнобічних станів і ресурсів обслу- говування, що є в наявності.

У рамках групової роботи як окремий метод розглядається метод арттерапії, який виконує реабілітаційну функцію у межах корот- котривалого спілкування, зокрема в умовах дитячого оздоровчого табору. Слід зазначити, що мистецтво і художня творчість мають велике значення у житті дитини з обмеженнями у руховій сфері. Творча діяльність стимулює бажання дитини-інваліда спілкуватися, розширю- вати міжособистісні стосунки. Це один із способів пом'якшити своє почуття відокремленості від інших і запевнити себе в приналежності до життя не тільки своєї соціальної групи, а й суспільства в цілому.

Важливою формою соціально-педагогічної роботи з дітьми- інвалідами є індивідуальна робота:

• аналіз індивідуальних біологічних функцій і функціональних можливостей (біологічний і соціальний вік, рівень функціональне обмеження, біологічні ритми, психофізичні можливості);

• виявлення специфіки соціокультурного розвитку (вплив різи рівневих соціальних факторів, соціальні потреби, ролі, статус, соціальні очікування, культурні і субкультурні цінності, норми);

• усвідомлення психологічних характеристик (сприйняття, пам'ять здатність до вирішення проблем, характер самооцінки, рівень залежності, адекватність реакцій);

• дослідження особливостей психосоціальної адаптації, процесу взаємного впливу індивіда і його оточення; залучення дитини до соціально-педагогічного процесу (соціалізації).

Безпосередня практика соціально-педагогічної допомоги дітям - інвалідам включає конкретні методики, прийоми, засоби і техніки, які застосовуються соціальним педагогом відповідно до її мети, завдань і рівнів.

Вибір методів соціально-педагогічної допомоги залежить від ряду взаємопов'язаних і взаємообумовлених соціально-психологічних, фізіологічних та соціокультурних факторів: категорія функціо- нального обмеження і обмеження життєдіяльності дитини; вік дитини;

зовнішній вигляд її (наявність дефекту зовнішності); психофізичн можливості дитини; реакція батьків на інвалідність дитини, динамікг інвалідності; реакція найближчого оточення (родичів, друзів, колег по роботі, сусідів) на інвалідність дитини; вік батьків, Гхня емоційне зрілість; віросповідання батьків; соціокультурний і соціоекономічний статус сім'ї; наявність в сімТ інших дітей (інвалідів чи не інвалідів); місце проживання та інфраструктура (місто, сільська місцевість, ба­гатоповерховий будинок тощо); наявність соціальної служби для на­дання соціальних послуг.

більшість дітей-інвалідів в Україні навчається і виховується у шко-лах-інтернатах, тобто перебуває в особливо складних і надзвичайних умовах. Ці діти штучно відірвані від сім'ї, що породжує проблеми у міжособистісних стосунках між батьками і дітьми, тому батькам необхідна допомога у спілкуванні з дитиною. Під час канікул таким сім'ям надається допомога у догляді і нагляді за дитиною, організовується спілкування з ровесниками за місцем проживання. Дитина має якомога частіше перебувати в сім'ї, в оточенні батьків, родичів, друзів.

Соціальна допомога дітям-інвалідам, які навчаються і виховуються в інтернатному закладі, забезпечується завдяки тісній співдружності шкіл-інтернатів і соціальних служб для молоді. Завдання соціальних служб для молоді полягають у сприянні політиці "відкритих дверей" цих закладів, допомозі дитині безболісно перейти у доросле життя, попередити виникнення екстремальних ситуацій чи полегшити їх на­данням соціально-педагогічної та правової допомоги. Таким чином активізуються зусилля суспільства для задоволення особливих по­треб дітей-інвалідів (перебування в сім'ї, правовий захист).

З цією метою робота здійснюється у таких напрямках: реалізація рекреаційних проектів з тимчасового перебування дітей у сім'ї, спільних з школами-інтернатами програм з правової освіти дітей і підготовки їх до сімейного життя; проведення заходів, спрямованих на розвиток співпраці шкіл-інтернатів і загальноосвітніх шкіл; ство­рення дитячих асоціацій; залучення спонсорських коштів для додат­кової фінансової підтримки дітей.

Ефективними формами роботи є: клуби сімейного виховання; кризові центри; соціально-психологічні служби SOS; групи взаємо­допомоги; спеціалізовані лінії на Телефоні Довіри.

Сутність, зміст, напрямки соціальної реабілітації залежать від спе­цифіки закладу, в якому проводиться, а також його функцій, меж компетенції, повноважень.

-235-

Питання і завдання до семінарського заняття:

7. Охарактеризуйте основні умови позитивно ї адаптації різт верств населення в перехідний період розвитку економіки.

2. Порівняйте наукові підходи (соціологічний, психологічний, педагогічний, філософський) до визначення поняття "соціальні адаптація".

3. Які компоненти соціальної адаптації є слушними стосоЬ соціально уразливих груп населення?

4. Яка основна мета, завдання і напрямки соціальної реабГ тації?

5. Чим відрізняється реабілітація від абілітації? ПорівняйтеШ

6. Визначте сутність понять "реабілітація", "соціальна реоШ літація", ''соціально-педагогічна реабілітація", "медико-соціальна реабілітація", "соціально-психологічна реабілітація".

7. Порівняйте напрями і завдання реабілітаційної роботи з п, стовпиками різних соціально уразливих груп населення.

Завдання для практичного заняття.

Складіть програму соціальної адаптації дитини, яка залиїм без піклування батьків, до прийомної сім'ї.

Рекомендована література:

1. Социальная работа /под обідей редакцией проф. В. И. Курбатова.) Ростов н\Дону. "Феникс", 2000. — 576 с.

2. Технологія социальной работьі.: Учеб. пособие для студ. Под ред И.Г.. нь/шево. — М.: Гуманит. изд. Центр ВЛАДОС, 2000. — 240 с.

3. Фирсов М.В., Шапиро Б.Ю. Психология социальной работьг. Содер;: и методьі психосоциальной практики: Учеб. пособие для студ. вьісш. учеб.' дений. — М.: Изд. центр "Академия", 2002. — С. 83-123.

4 Фирсов М.В., Студенова Е.Г. Теория социальной работьг. Учеб. для студ. вьісш. учеб.заведений. — М.: Гуманит. изд. центр ВЛАДОС, 2С С. 402-425.

-236-

Поиск по сайту: