 |
АвтоАвтоматизацияАрхитектураАстрономияАудитБиологияБухгалтерияВоенное делоГенетикаГеографияГеологияГосударствоДомДругоеЖурналистика и СМИИзобретательствоИностранные языкиИнформатикаИскусствоИсторияКомпьютерыКулинарияКультураЛексикологияЛитератураЛогикаМаркетингМатематикаМашиностроениеМедицинаМенеджментМеталлы и СваркаМеханикаМузыкаНаселениеОбразованиеОхрана безопасности жизниОхрана ТрудаПедагогикаПолитикаПравоПриборостроениеПрограммированиеПроизводствоПромышленностьПсихологияРадиоРегилияСвязьСоциологияСпортСтандартизацияСтроительствоТехнологииТорговляТуризмФизикаФизиологияФилософияФинансыХимияХозяйствоЦеннообразованиеЧерчениеЭкологияЭконометрикаЭкономикаЭлектроникаЮриспунденкция
Типи політичних систем
Залежно від стану держави визначається тип політичної системи конкретного суспільства. Найчастіше як критерії для розрізнення держав з о рганізації влади вист упають форми правління, види політичного режиму, форми суспільного устрою і способи здійснення правових функцій.
1. За формою правління держави поділяються на монархії і республіки.
Монархії у свою чергу можна розділити на: абсолютні і конституційні; парламентські і дуалістичні (сам монарх очолює уряд).
Республіки - це такі держави, які очолює особа чи колективний орган, що прийшли до влади в результаті виборів.
За способом організації і здійсненню влади розрізняються республіки: парламентські; і президентські.
У республіках з парламентською системою основна влада належить парламенту, а главі держави приділяється другорядна роль.
У президентських республіках президент і парламент паралельно здійснюють кожний свої визначені конституцією владні функції.
2. З погляду існуючого політичного режиму розрізняються
автократичні, тоталітарні і демократичні держави.
Демократія (від грецьк. «влада народу») — політичний режим, за якого єдиним легітимним джерелом влади в державі визнано її народ. При цьому управління державою здійснює народ або безпосередньо (пряма демократія), або опосередковано, через обраних представників (представницька демократія).
Держава — система організації влади, що керує суспільством, людьми, які проживають на певній території (у межах держави). У кожній державі існують: апарат управління (урядовці), система законів (право), служби захисту законного порядку, армія, збір податків.
Державний переворот — повалення або зміна державного ладу; насильницьке захоплення влади, зроблене з порушенням конституції.
Дуалістична монархія (двоїста монархія) — форма державного правління, за якої разом з монархом функціонують парламент і уряд. Глава держави особисто формує уряд, який відповідальний не перед парламентом, а перед монархом. Монарх має право вето на закони, прийняті парламентом.
Абсолютизм (від лат. — необмежений, самодержавство, абсолютна монархія) — форма правління державою, за якої верховна влада (суверенітет тощо) належить одній особі (царю, імператору, королю тощо), якій притаманний найвищий ступінь централізації державної влади.
Авторитаризм (від лат.— влада) — форма необмеженої влади, зосередженої в руках однієї (монарх, диктатор) або кількох осіб, що спирається на військово-каральний апарат із застосуванням репресій, терору.
Тиранія (грец.) — форма політичного режиму у містах-державах Давньої Греції. Під тиранією греки розуміли одноосібне правління, що спирається не на традиції і спадковість влади (як монархія), а на застосування насильства і безпосереднє апелювання до демосу (народу). Тиран захоплював владу силою і був наближений до статусу сучасних диктаторів. Як і у диктатора, влада тирана була необмеженою.
Тоталітаризм — ідеологія та одна з форм авторитарної держави XX ст., характерними ознаками якої є повний контроль держави над усіма сферами життя суспільства, заборона демократичних організацій, формальне існування конституційних прав і свобод, репресії, мілітаризація громадського життя. У СРСР існування тоталітаризму пов'язують з часом правління Й. Сталіна (з 1930-х рр. до 1953 рр.).
В автократичних державах велика частина населення не має ніяких прав і не може робити впливу на ведення державних справ. Державний апарат в автократіях залежить фактично від однієї людини.
Тоталітарний тип держави - продовження авторитарного типу, але з більш твердим контролем за всіма сферами життя суспільства. Для нього характерні найширше використання ідеології у всіх сферах життя суспільства, як правило, однопартійна система, контроль за засобами масової інформації, сильне втручання держави в економіку.
У демократичному типі політичної системи формуються різні галузі влади на основі вільного волевиявлення. За образним висловленням, У. Черчілля «демократія» - річ не дуже приємна, але нічого краще людство не придумало». У демократичному суспільстві людська особистість, захист її прав стоять на першому місці.
3. З погляду форми державного устрою, що визначається
відносинами центральних і регіональних органів влади, держави
поділяються на прості (унітарні) і складні.
Унітарними державами є ті, у яких нецентральні (регіональні) органи влади здійснюють владні функції від імені центрального державного органу. їх рішення центральний орган може скасувати чи призупинити.
Складна держава характеризується таким відношенням між центральними і регіональними органами - влади, що означає децентралізацію, поділ повноважень. Таким чином складна держава, власне кажучи, складається з деякого числа складових його держав.
За способом створення розрізняються два основних типи держав: федерація і конфедерація.
Конфедерацію утворюють держави, що об'єдналися на основі міжнародного договору і мають спільні органи управління, що створили. Кожна з таких держав може вийти з конфедерації.
Федерація - складна держава, яку складають тісно пов'язані між собою державні утворення. Центральний уряд і інші органи управління в повному розумінні слова є джерелом державної влади. Його рішення обов’язкові для всіх членів федерації. Федерації можуть бути договірні і конституційні.
Зрозуміло, в екстремальних умовах роль держави може різко підсилюватися, наприклад, під час воєнних дій, стихійних лих. Але якщо таких умов немає, то це призведе до авторитаризму, істотному обмеженню демократичних прав і свобод.
На перший погляд, авторитарні державні механізми мають більшу ефективність в управлінні. Але такий тип державного управління руйнує механізми саморегулювання в економіці, громадському житті, і суспільство стає застійним, млявим, не здатним до динамічного розвитку. У цьому вся драма радянської системи, що на перших етапах показала свою певну ефективність, а потім зупинилася в розвитку. Але, з іншого боку, навряд чи виправдані спроби насадження західного типу демократичної системи у всіх країнах без винятку. Повинні враховуватися національні і політичні особливості тієї чи іншої країни, культура її народу.
Державна влада
Якщо розглядати політичне життя нашої країни, то можна помітити дивне сполучення: з одного боку, деякі соціальні групи, нагромадивши чесними і нечесними шляхами гроші, власність, рвуться до політичної влади, з іншого боку, інтелігенти, учорашня номенклатура, здобувши владу, прибирають до рук власність.
У радянській системі становище держави було серйозно деформоване. Однопартійна система привела фактично до того, що ця партія сама стала державною і підмінювала державу. За нормальною демократичною логікою партія проводить свої інтереси через державні структури. Висувається приваблива програма, проводяться демократичні вибори, і перемігша політична партія формує владні структури для реалізації своєї програми. Але політична діяльність - це завжди боротьба, у тому числі і зі своїми-опонентами, опозицією. У радянській системі будь-яка можливість організованої опозиції була знищена в 20-30-і рр. XX ст. Але без опозиції політичне життя в демократичному суспільстві просто неможливе. Влада псує, абсолютна влада - псує абсолютно. О. Бальзак помітив: «Спиратися можна лише на те, що чинить опір».
Органи державної влади в радянській системі, власне кажучи, являли собою декоративне оформлення влади державної партії. При тій умові, що керівники партії мали абсолютну владу. Складалася парадоксальна ситуація: там, де приймали рішення, не несли відповідальності за його наслідки, а там, де несли відповідальність, не мали права приймати рішення. Навіть нагородження Почесною грамотою, присвоєння почесного звання від імені державних органів спочатку розглядалися в партійних комітетах. Тріумфальні вибори нічого не вирішували.
Крок за кроком у міру зміцнення командно-адміністративної системи з компетенції держави вилучалися владні функції. У рамках КПРС була створена рівнобіжна структура управління країною, усіма сферами життя. Комуністична партія являла собою стрижень, на якому тримався весь СРСР. Забрали стрижень - і усе розсипалося.
З погляду сучасної науки, накопиченого досвіду, будь-яке суспільство може ефективно розвиватися тільки в тому випадку, якщо воно має такі відносно самостійні структури: цивільне суспільство, державну владу, матеріальне виробництво, Ідеологію, культуру тощо.
В. Ленін говорив, що в основі будь-якої політики лежить економіка. Однак проблема в тому, що в основі радянської економіки лежала найчистішої води ідеологія, політика. Тільки колективне, суспільне, державне мало право на існування. У Китаї батько економічної реформи Ден Сяопін помітив: «Не має значення колір кішки, аби ловила мишей».
У демократичній системі в самій організації влади, владних структурах також потрібна відносна самостійність ЇЇ окремих галузей. Зайва концентрація влади ні до чого гарного не призводить. Суспільна думка і практика довели необхідність виділення в демократичній системі законодавчої, виконавчої і судової влади. Тільки при їх самостійності, незалежності можливе нормальне функціонування цивільного, демократичного суспільства і правової держави. У зворотному випадку процвітає «телефонне» право, суцільно і поруч порушуються права і свобода громадян. У нашій країні тільки починається процес просування до такого суспільства.
В 2004 році була проведена політична реформа: внесено зміни в Конституцію і в країні вбула встановлена парламентсько-президентська форма правління, щоб дати новий імпульс в історії розвитку країни. На жаль, помаранчева влада використала цю форму влади виключно в демагогічних цілях. Фактично ця влада відкинула країну в ранні 90-і роки. Новий президент прийняв країну в стані політичної і економічної анархії, що вимагало створення ефективної влади, дисципліни в системі управління і сильного президента. Тому в 2010 році життя потребувало повернення до президентсько-парламентської форми правління. Звичайно, додаткові повноваження президента – це додаткова особиста відповідальність глави держави.
Зараз дуже багато говорять про згортання демократичних засад в Україні, про політичні переслідування, утиски свободи слова. Візьмемо лише цей аспект. Сьогодні, як і раніше, в ефірі «Велика політика» Євгена Кисельова, працює інтернет-газета «Українська правда», не закрите жодне помаранчеве видання. Але міжнародна організація «Репортери без кордонів» в щорічному індексі свободи слова уже перемістила Україну на 42 позиції: з 89 в 2009 році на 131 місце в 2010 р. В реальності це значило б, що в Україні закрито майже половину опозиційних газет та журналів.
Поиск по сайту: