Політичне лідерство

Політичне лідерство - одна із найширших і «всеохо-плюючих» форм лідерства. її особливість нерозривний зв'язок з феноменом влади.

Поряд з формальним існує і неформальне політичне лідерство. Останнє означає, що лідер, не займаючи високих державних чи партій­них посад, значно впливає на політичні події. У будь-якому випадку влада - основна складова політичного лідерства - виявляється у руках одного чи декількох осіб, що знаходяться на вершині ієрархічної струк­тури, примушуючи до покори всіх інших. Очевидно, що політичні лідери відіграють визначальну роль у житті будь-якого суспільства. Саме тому даний феномен заслуговує ретельного вивчення. Важливо знати, якими психологічними якостями володіють лідери і які поведінкові механізми допомагають їм перетворити мету в політичні кроки. Вивчення даних питань дозволить у перспективі створити в суспільстві такі умови, щоб реалізація політичної влади лідерами відповідала очікуванням народу, була передбачуваною, удосконалювалася з покоління в покоління.

Якими ж психологічними якостями володіють політичні лідери і що відрізняє їх від інших громадян?

Скоріше за все, загальною у них є пасіонарність. Пасіонаріями ро­сійський історик і етнолог Л. Гумільов (1912 - 1992) називає людей, що володіють надлишком біохімічної енергії. У них прагнення змінити навколишній світ перевищує інстинкт самозбереження. Хоча пасіона-рії складають дуже невеликий відсоток етносу, вони виділяються у всіх сферах суспільства.

На жаль, напрямок діяльності багатьма пасіонаріями вибирається неправильно, і вони, не реалізувавши себе, безславно зникають. Ті ж, чий напрямок енергії відповідає актуальним потребам суспільства і знаходить у ньому відгук, стають політичними лідерами. Кожен лідер - своєрідний як феномен політики. Але при усій розмаїтості політичних лідерів у всіх них можна знайти важливі загальні властивості.

По-перше, підвищена ініціативність. При цьому наукове обґрунту­вання рішень, як правило, у них відсутнє. Далеко не всі політичні лідери були розумними й творчими людьми, деякі виявилися авантюристами.

По-друге, готовність нести відповідальність за свою організацію, політичну сипу і суспільство в цілому. У цьому, як і в першому випадку, усе пояснюється пасіонарністю.

Цо-третє, володіння певною політичною інтуїцією. Це дуже важ­лива властивість, вона часто допомагає приймати рішення у складних ситуаціях, коли наука виявляється безсилою.

По-четверте, здатність переконувати і навіть захоплювати людей. Вважається, що це теж наслідок пасіонарності.

Звичайно, ці властивості у лідерів присутні у різних співвідношен­нях. Крім того, властивості лідера підсилюються чи послаблюються у залежності від того, яке його безпосереднє оточення, на яку організа­цію він спирається, чи має (і в якій мірі) владу, особливо - державну.

Є лідери, що перевершують реальні можливості свого оточення і сприяють його зростання. Разом з тим в історії є і зворотні приклади. Усе це виявляється у ході політичної боротьби.

Перший ступінь селекції політичного лідера - аналіз ефективності його діяльності в рамках політичної організації. У випадку успіху вона стає його опорою, трибуною чи трампліном.

Другий ступінь селекції - перевірка на відповідність ідеологічної спрямованості і програми лідера вимогам і очікуванням суспільства в конкретній ситуації. Успіх може бути досягнуто тільки за здатності лі­дера переконати і залучити на свою сторону достатню масу людей.

Кожен тип політичної системи має свої вимоги до лідерів і свої мето­ди їх селекції.

Особливу специфіку має селекція політичних лідерів в умовах кри­зи, зламу політичної системи, революції. Тут вирішальну роль грає полі­тична маса. Досить згадати висування Леха Валенси у Польщі.

Поява багатьох лідерів в історії була передбачуваною. Приголом­шливо швидко висувалися лідери переворотів - від В. І. Леніна й Адольфа Гітлера до Шарля де Голя, Леха Валенси і Михайла Горбачова. Посту­пово складалося лідерство реформаторів, наприклад, Уінстона Черчіл-ля, Франсуа Міттерана, Гельмута Коля. «Своєрідним» був кривавий шлях до лідерства Йосипа Сталіна.

Не всі керівники, що займають вищі посади, здатні стати політични­ми лідерами. Як не прагнула КПРС зробити Л. І. Брежнєва лідером, про його авторитет в народі говорили: «Культ без особистості». Зворотний приклад: всі спроби керівників КПРС «не пустити в політику» Б. М. Єльцина після виникнення з ним розбіжностей були даремними - події і політична маса висунули його в лідери.

Людина одночасно є й об'єктом, і суб'єктом політики. По суті, полі­тика для того і існує, щоб усувати перешкоди на шляху людей до свобо­ди і задоволення зростаючих потреб. Розуміння того, що рівень життя, реалізація творчого потенціалу багато в чому залежать від політики, спонукає людей усвідомлено робити свій політичний вибір, займати ак­тивну громадянську позицію. Тип лідера і колективна поведінка людей, що складають політичну масу, багато в чому визначають ефективність і дієвість політики, характер і масштаби розвитку суспільства.

Поиск по сайту: