Міжнародна торгівля. Зовнішньоторговельна політика держави. Торговельний баланс країни

Найрозвинутішою формою міжнародних економічних відносин є міжнародна торгівля.

Теорії міжнародної торгівлі, що ведуть початок від англійської класичної політекономії, пройшли у своєму розвитку ряд етапів разом з розвитком світової економічної думки. Однак їхніми центральними питаннями були і залишаються наступні: Що лежить в основі розвитку міжнародного поділу праці? Яка міжнародна спеціалізація є найбільш ефективною для окремих країн і регіонів і приносить їм найбільші вигоди? Якими критеріями повинні керуватися фірми, включаючись в міжнародний обмін? Усі ці питання актуальні для України на нинішньому етапі її розвитку.

Отже, міжнародна торгівля – це інтернаціональна форма організації товарно-грошових відносин, що припускає обмін товарами і послугами між суб'єктами світового ринку.

Стосовно до однієї країни звичайно використовується термін “зовнішня торгівля держави”, щодо торгівлі двох країн між собою – “міждержавна, взаємна, двостороння”, а стосовно до торгівлі всіх країн – “міжнародна або світова торгівля”.

Міжнародна торгівля базується на теоріях:

1) Теорія абсолютних переваг стверджує, що та країна має абсолютні переваги, якщо вона має здатність виробляти найбільшу кількість продукції з фіксованого обсягу ресурсів.

2) Теорія порівняльних переваг – країна має порівняльні переваги, якщо вона виробляє продукцію з найменшою альтернативною вартістю порівняно з іншими країнами.

3) Теорія відносних переваг – країна має експортувати ті товари, виробництво яких потребує витрат надлишкових ресурсів, що дасть можливість експортувати надлишкові фактори виробництва, а імпортувати дефіцитні ресурси.

4) Теорія конкурентних переваг – концепція ромба, тобто 4 чинників, що дають можливість конкурувати: кількість і якість факторів виробництва, умови внутрішнього попиту на власну продукцію, наявність високорозвинутих суміжних галузей, стратегія, структура фірм та рівень конкуренції на світовому ринку.

Ці теорії міжнародної торгівлі дають можливість формувати зовнішню стратегію розвитку країни.

За напрямом торгівлі зовнішньоекономічні операції можуть бути поділені на:

- експорт – вивіз товару за кордон;

- імпорт – ввезення іноземного товару з-за кордону;

- реекспорт – вивіз за кордон раніше ввезеного товару, що не піддався в реекспортуючій країні якій-небудь переробці;

- реімпорт – ввезення з-за кордону раніше вивезеного товару, що не піддався там переробці.

Експортування та імпортування товарів, звичайно, є першою зовнішньоекономічною операцією, із якою стикається фірма, що стала учасником міжнародного бізнесу. Але експортно-імпортні операції не припиняються і тоді, коли фірма переходить до інших зовнішньоторговельних операцій. Пріоритетним у зовнішній торгівлі вважається орієнтир на розвиток експорту, оскільки купівлю товарів по імпорту можна здійснювати за наявності або іноземної валюти, або конкурентоспроможного товару.

Для зовнішньої торгівлі важливе значення має конкурентоспроможністьтоварів, які продаються на світовому ринку. Конкурентоспроможність товару ґрунтується на порівнянні сукупних характеристик товару з товарами-конкурентами за ступенем задоволення конкретних потреб і за ціною.

Формування світових цін – це особливий механізм, що суттєво відрізняється від формування внутрішніх цін. Ціна визначається найбільшими продавцями і покупцями певних видів продукції і формується в ході здійснення великих і регулярних операцій з товаром у вільноконвертованій валюті на світовому ринку.

На рівень світових цін також впливають валюта, в якій здійснюються розрахунки, характер поставок, умови розрахунку та багато економічних і неекономічних факторів. Експортери та імпортери для орієнтації у світових цінах використовують довідкові ціни (офіційні ціни постачальника), біржові, аукціонні, ціни торгів.

Головні тенденції міжнародної торгівлі:

1. Відбуваються зміни у географічній структурі світової торгівлі (продовжує зростати значення країн-членів Європейського Союзу).

2. Значно зросла частка Японії та Китаю у світовому експорті.

3. Збільшилась частка країн, що розвиваються.

4. Зростає значення індустріальних країн Азії.

5. Країни перехідної економіки досі мають незначну частку у світовій торгівлі.

6. Знижується частка торгівлі сировиною і підвищується торгівля готовою продукцією.

7. Зростає торгівля науково-технічною продукцією.

Міжнародна торгівля являє собою сукупність зовнішньої торгівлі всіх країн світу.

Зовнішня торгівля – це торгівля будь-якої країни з іншими країнами, що складається з оплачуваних ввозу (імпорту) і вивозу (експорту) товарів і послуг.

Обсяг усієї міжнародної торгівлі (світовий товарообіг) підраховується шляхом підсумовування тільки обсягів експорту всіх держав, що виражаються звичайно в доларах США, або євро. Така методика дозволяє уникнути перекручування показників міжнародної торгівлі, пов'язаних з подвійним рахунком, а також включенням платежів у систему CIF.

У залежності від масштабів втручання держави в міжнародну торгівлю розрізняють протекціоністську зовнішньоторговельну політику і політику вільної торгівлі.

Свобода торгівлі (free trade)- політика мінімального державного втручання в зовнішню торгівлю, що розвивається на основі вільних ринкових сил попиту та пропозиції.

Протекціонізм – державна політика захисту внутрішнього ринку від іноземної конкуренції шляхом використання тарифних і нетарифних інструментів торгівельної політики.

Формами протекціонізму є: селективний (спрямований проти окремих країн або товарів); галузевий (з метою захисту окремих галузей); колективний (проводиться об'єднаннями країн проти імпорту країн-не членів союзу); прихований (проводиться неявними методами внутрішньої економічної політики).

Для захисту внутрішнього ринку і національних виробників уряди застосовують:

1. Митний збір – державний податок за провезення через кордон країни товарів і матеріальних цінностей.

2. Імпортні квоти – кількісні обмеження на певні імпортні товари.

3. Ліцензування або нетарифні бар’єри.

4. Добровільні експортні обмеження.

5. «Торговельна війна» – прийняття урядами країн жорстких заходів для обмеження доступу на їхні внутрішні ринки

6. Субсидування експорту державою – пільги для вітчизняних виробників.

7. Проведення демпінгу –експортери встановлюють більш низькі ціни для завоювання світових ринків тощо.

Таблиця 1. Класифікація інструментів торговельної політики

Політика протекціонізму і політика вільної торгівлі мають свої позитивні сторони:

Таблиця 2. Переваги політики вільної торгівлі та протекціонізму

Країна, що бере участь у міжнародній торгівлі, отримує надходження (кошти) за товари, які вивозяться (експорт), і розраховується з іншими країнами за товари, які ввозяться (імпорт). Зовнішньоторговельні розрахунки країни утворюють її торговельний баланс (табл. 3).

Таблиця 3. Схема торговельного балансу

Торговельний баланс – це співвідношення коштів, отриманих протягом року за експорт, і коштів, сплачених за імпорт товарів та послуг. Структурно він складається із двох частин – з надходжень (експорту) і платежів (імпорту), їхнє зіставлення утворює експортно-імпортне сальдо.

Якщо країна експортує товарів більше, ніж імпортує, то вона має активне (або позитивне) сальдо торговельного балансу. Якщо країна ввозить іноземних товарів більше, ніж вивозить своїх, то її торговельний баланс буде дефіцитним. Дефіцит, або позитивне сальдо торговельного балансу, відображає конкурентоспроможність даної країни на міжнародних ринках, слабкість або силу її економіки.

Зовнішньоторговельний дефіцит – небажане явище, оскільки виявляє недостатню конкурентоспроможність товарів країни на світовому ринку, але для споживачів торговельний дефіцит не є несприятливим явищем, адже в країні з’являється більше імпортних товарів, часто кращої якості і дешевших.

Поиск по сайту: