Види конституційно-правової відповідальності

Конституційно-правова відповідальність, у широкому зна­ченні, представлена власне конституційною, адміністративною та кримінальною відповідальністю за порушення норм конститу­ційного права.

Пріоритетним видом юридичної відповідальності у конститу­ційному праві України є конституційно-правова відповідальність. На сьогодні остання сформувалася в якості інституту конститу­ційного права та елементу системи гарантій конституційного права України.

На думку Л. Р. Наливайко, конституційно-правова відпові­дальність — це вид соціальної та юридичної відповідальності, який існує у сфері конституційно-правових відносин, передбаче­ний нормами конституційного права, характеризується специ­фічним колом суб'єктів, механізмом реалізації та санкціями й полягає у примусовому перетерплюванні засобів впливу за про­типравне діяння (ретроспективний аспект) та у відповідальному стані зобов'язаного суб'єкта (позитивний аспект), виступає най­важливішою гарантією реалізації і захисту Конституції¹. Відомі й інші визначення конституційно-правової відповідальності.

¹ Наливайко Л.Р. Конституційно-правова відповідальність: питання теорії та практики: Автореф. дис... к.ю.н. — К., 2000. — С. 7.

Узагальнюючи існуючі визначення, конституційно-право­ву відповідальність можна розуміти як самостійний вид юри­дичної відповідальності, визначений нормами конституційного права, що передбачає заохочення державою позитивного діяння суб'єкта конституційно-правових відносин, наслідки якого пе­ревищують вимоги конституційно-правових приписів (позитивний аспект) або негативну реакцією держави на конститу­ційний делікт (правопорушення).

Конституційно-правовій відповідальності властиві загальні та особливі ознаки, що визначають особливості її правової при­роди. До загальних ознак можна віднести такі: конституційно-прпнова відповідальність є видом соціальної відповідальності; во­на має позитивне (проспективне) і негативне (ретроспективне) значення; вона є наслідком конституційного делікту; це інститут мідповідної галузі права тощо.

До особливих ознак конституційно-правової відповідальнос­ті слід зарахувати такі.

1. Вона має констатуюючий (системоутворюючий) характер, тобто визначає загальні принципи для інших видів юридич­ної відповідальності.

2. Така відповідальність в силу особливостей предмета консти­туційно-правового регулювання має чітко виявлений полі­тичний характер, оскільки настає за порушення суспільних відносин, пов'язаних зі здійсненням влади в державі.

3. Конституційно-правова відповідальність передбачає консти­туційні санкції як міру юридичної відповідальності, що вима­гають такі особливі міри і форми юридичної відповідальнос­ті, як дострокове припинення повноважень органу держави, органу або посадової особи місцевого самоврядування; від­мова у реєстрації політичної партії, громадської організації; скасування чи призупинення дії конституційного норматив­но-правового акта тощо.

4. Специфічність підстав конституційно-правової відповідаль­ності: підставою ретроспективної відповідальності є юридич­ний факт конституційного делікту, а проспективної — юри­дичний факт набуття статусу суб'єкта конституційно-правової відповідальності.

5. Особливе коло суб'єктів конституційно-правової відпові­дальності, що є вужчим за коло суб'єктів конституційного права. Суб'єктами конституційно-правової відповідальності можуть бути виключно орган публічної влади або його поса­дова особа (об'єднання громадян, державні органи й органи місцевого самоврядування). Людина та громадянин не наді­лені конституційною деліктоздатністю. Навіть порушення людиною конституційних обов'язків є підставою адміністра­тивної, кримінальної чи цивільної відповідальності в консти­туційному праві, але не конституційно-правової.

6. Конституційно-правова відповідальність є функціональним інститутом конституційного права, що об'єднує сукупність конституційно-правових норм, які регулюють суспільні від­носини у сфері проспективної та ретроспективної юридичної відповідальності деліктоздатних суб'єктів за порушення норм конституційного права України.

7. Конституційно-правова відповідальність є важливим меха­нізмом правового захисту і охорони Конституції України та чинного конституційного законодавства.

8. Конституційно-правова відповідальність є гарантією всіх основних інститутів конституційного права, що виступають об'єктами конституційно-правової відповідальності (інсти­тут основ конституційного ладу, інститут громадянства, інс­титут прав, свобод і обовязків людини і громадянина, інсти­тут форм безпосереднього народовладдя, інститут парламентаризму, інститут президентства, інститут виконав­чої влади, інститут судової влади, інститут конституційної юстиції, інститут контрольно-наглядової влади, інститут те­риторіального устрою, інститут місцевого самоврядування).

9. Джерелами конституційно-правової відповідальності є не ли­ше норми Конституції України, але й всі інші конституційно-правові норми, об'єктивовані в системі чинного конституцій­ного законодавства.

10.Для конституційно-правової відповідальності властиві особливі процесуальні форми реалізації. В окремих випадках процедура відповідальності регулюється комплексом конституційних та інших галузевих норм чинного законодавства. Зокрема, для інституту президентства властиві нормативно-правові приписи, що регламентують конституційно-правову відповідальність Президента України за вчинення ним державної зради або іншого злочину (ст. 111 Конституції України). Ст. 111 визначає підстави конституційно-правової відповідальності Президента України, процедуру його усунення в порядку іїушічменту та конститущйно-правову санкцію — усунення Президента України з посту.

Важливим питанням конституцшно-правової відповідальнос­ті є коло суб'єктів, перед якими учасники конституційно-право­вих відносин несуть юридичну відповідальність. До таких суб'єк­тів слід відносити народ України, людину, органи державної влади та органи місцевого самоврядування.

Пріоритетною інстанцією, перед якою суб'єкти конституцій­но-правової вздповідальності несуть юридичну відповідальність, є український народ. Частина 3 ст. 5 Основного Закону декларує, що право визначати і змінювати конституційний лад України на­лежить виключно народові і не може бути узурповане державою, її органами і посадовими особами. Тобто український народ є пріо­ритетним суб'єктом конституційно-правових відносин. Виходячи з цього конституційного припису, всі суб'єкти конституційної від­повідальності несуть юридичну відповідальність за порушення норм конституційного права саме перед українським народом.

Важливою інстанцією конституційної відповідальності в Україні є людина (громадянин України, іноземець, особа без громадянства). Ч. 2 ст. З Конституції України визначає, що держа­ва відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком дер­жави. Порушення прав і свобод людини — підстава для конститу­ційної відповідальності держави та її органів і посадових осіб перед людиною. Конституція України в ч. З ст. 9 зазначає, що звернення до суду для захисту конститущйних прав і свобод людини і грома­дянина безпосередньо на підставі Основного Закону гарантується. Істотною інстанцією, щодо якої суб'єкти конституційно-пра­вових відносин несуть юридичну відповідальність, є українська держава, органи державної влади, органи місцевого самовряду­вання, їх службові та посадові особи.

Особливістю конституційно-правової відповідальності є роз­ширене коло суб'єктів, уповноважених розглядати справи про конституційні правопорушення (делікти). Ними, зокрема, є: Вер­ховна Рада України, Президент України, Кабінет Міністрів України, органи правосуддя, органи місцевого самоврядування. Повноваження цих органів у справах про конституційні правопо­рушення визначаються чинним конституційним законодавством України.

Санкції конституційно-правової відповідальності, тобто її форми і міри відрізняються особливою різноманітністю. Угім, їх об'єднуючою ознакою залишається політичний характер санк­цій і наступні негативні політичні наслідки для суб'єктш, що здій­снили конституцшний делікт.

Основними видами конститущйно-правових санкцій є: • визнання недійсними виборів народних депутатів України, Президента України, депутатів Верховної Ради Автономної Республіки Крим (ст. 43 Закону України «Про вибори народ­них депутатів України»; ст. 42 Закону України «Про вибори депутатів Верховної Ради Автономної Республіки Крим»; ст. 47 Закону України «Про вибори депутатів місцевих рад та сільських, селищних, міських голів») і референдуму;

• відмова у реєстрації політичної партії (ст. 11 Закону України «Про політичні партії в Україні»); втрата депутатського ман­дату (ст.ст. 79, 81 Конституції);

• дострокове припинення повноважень Верховної Ради Украї­ни (ст. 90, п. 8 ст. 106 Конституції);

• усунення з поста Президента України в порядку імпічменту (п. 10 ст. 85, ст. 111 Конституції);

• прийняття Верховною Радою України резолюції недовіри Кабінету Міністрів України, що має наслідком відставку Уряду (ст. 115 Конституції України);

• рішення Конституційного Суду України про неконституцій­ність законів та інших правових актів Верховної Ради України, актів Президента України, актів Кабінету Міністрів України, правових актів Верховної Ради Автономної Республіки Крим, що має наслідком їх скасування (ст. 150 Конституції України);

• скасування Президентом України рішень голів місцевих дер­жавних адміністрацій, що суперечать Конституції України та законам України (ст. 118 Конституції України);

• висловлення обласною чи районною радою недовіри голові відповідної місцевої державної адміністрації (ст. 118 Консти­туції України);

• звільнення Верховною Радою Автономної Республіки Крим за погодженням із Президентом України з посади Голови Ра­ди Міністри? Автономної Республіки Крим (ст. 136 Конститу­ції України);

• зупинення органами суду рішень органів місцевого самоврядування з мотивів їх невідповідності Конституції чи законам України (ст. 144 Конституції України) та інші.

Конституційні санкції можуть поділятися на основні та додаткові. Наприклад, ст. 111 Конституції ‘ передбачає такі санкції у вигляді усунення Президента України з поста Верховною Радою України у порядку імпічменту (основна санкція), а ст. 105 чинного Основного Закону визначає додаткову санкцію — позбавлення звання Президента України в разі усунення його з поста в порядку імпічменту.

Наступним видом конституційно-правової відповідальності у широкому значенні є адміністративна відповідальність за пору­шення норм конституційного права.

Далеко не всі адміністративні правопорушення, передбачені чинним адміністративним законодавством України, пов'язані з порушенням норм конституційного права. Підставою для адмі­ністративної юридичної відповідальності в конституційному пра­ні є ті адміністративні правопорушення, що посягають на об'єк­ти, які безпосередньо охороняються чинним конституційним законодавством України.

У першу чергу, до адміністративних правопорушень, які по­сягають на об'єкти, що захищаються конституційним правом України, відносяться правопорушення в сфері прав і свобод лю­дини і громадянина. Глава 15 «Адміністративні правопорушення, що посягають на встановлений порядок управління» Кодексу України про адміністративні правопорушення (КУАП) передба­чає юридичну відповідальність за:

• порушення порядку організації і проведення зборів, мітингів, вуличних походів і демонстрацій (ст. 185-1);

• створення умов для організації і проведення з порушенням установленого порядку зборів, мітингів, вуличних походів або демонстрацій (ст. 185-2);

• порушення законодавства України про вибори Президента України і народних депутатів (ст. 186-2);

• порушення законодавства про референдум (ст. 186-4);

• порушення законодавства про об'єднання громадян (ст. 186-5).

Обов'язковою умовою зазначених адміністративних правопорушень є порушення норм чинного конституційного законодавства про політичні права громадян України.

Зокрема, підставою для адміністративної відповідальності за ст. 186-2 КУАП є порушення положень Конституції України про вибори Президента України, народних депутатів України, орга­нів місцевого самоврядування та відповідних законів України.

Так, ст. 186-2 передбачає, що публічні заклики або агітація за бойкотування виборів Президента України або народних депута­тів, опублікування або поширення іншим способом неправдивих відомостей про кандидата в Президенти України або депутата, а так само агітація «за» або «проти» кандидата в день виборів тяг­нуть за собою накладення штрафу від трьох до шести неоподат­кованих мінімумів доходів громадян.

До адміністративних правопорушень, що посягають на об'єк­ти, які захищаються конституційним правом України, відносяться і порушення положень Конституції України про право власності українського народу на землю, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси її континентального шельфу. Згідно з ч. 1 ст. 13 Основного Закону, від імені українського народу це право власності здійснюється органами державної влади та органами міс­цевого самоврядування в межах, визначених Конституцією.

Кодекс України про адміністративні правопорушення перед­бачає юридичну відповідальність за порушення права державної власності на надра (ст. 47), води (ст. 48), ліси (ст. 49), тваринний світ (ст. 50). Зазначені положення застаріли і не відповідають чинній Конституції, оскільки Основний Закон не передбачає «державної власності» на надра, води, ліси, тваринний світ.

Наступною групою адміністративних правопорушень, що посягають на об'єкти, які захищаються конституційним правом України, є природа та культурна спадщина. Глава 7 КУАП «Адміністративні правопорушення в галузі охорони природи, ви­користання природних ресурсів, охорони пам'яток історії та культури» передбачає юридичну відповідальність за порушен­ня вищецитованого конституційного обов'язку. Зокрема, ст. 92 КУАП регламентує, що порушення правил охорони і викорис­тання пам'яток історії та культури тягне за собою попередження або накладення штрафу на громадян — від трьох до семи неопо­даткованих мінімумів доходів громадян, і попередження або на­кладення штрафу на посадових осіб — від п'яти до восьми неопо­датковуваних мінімумів доходів громадян.

Адміністративна відповідальність за посягання на об'єкти, що захищаються конституційним правом України, також регулюється законами України. Зокрема, Закон України «Про надзвичайний стан» від 26 червня 1992 р. в ст. ЗО визначає, що порушення особою вимог режиму надзвичайного стану, за винятком правил комен­дантської години, тягне за собою адміністративне стягнення у ви­гляді штрафу до п'яти неоподаткованих мінімумів доходів грома­дян або адміністративний арешт на строк до п'ятнадцяти діб, якщо ці порушення не тягнуть за собою кримінальної відповідальності.

Певну фрагментарність адміністративно-правової відпові­дальності за порушення норм конституційного права вдалося частково подолати з прийняттям Верховною Радою України 6 липня 2005 р. Кодексу адміністративного судочинства України, що набрав чинності 1 вересня 2005 р. Цей Кодекс не тільки де­тально врегулював основні положення адміністративного проце­су, сприяв формуванню системи адміністративних судів України, а й вдосконалив механізм адміністративної юридичної відпові­дальності за порушення норм конституційного права України.

Зокрема, глава 6 «Особливості провадження в окремих кате­горіях адміністративних справ» визначила:

• особливості провадження у справах щодо оскарження рі­шень, дій або бездіяльності виборчих комісій, комісій з рефе­рендуму, членів цих комісій (ст. 172);

• особливості провадження у справах щодо оскарження рі­шень, дій або бездіяльності органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, засобів масової інформації, під­приємств, установ, організацій, їхніх посадових і службових осіб, творчих працівників засобів масової інформації, які по­рушують законодавство про вибори та референдум (ст. 174);

• особливості провадження у справах щодо оскарження дій або бездіяльності кандидатів, їхніх довірених осіб, партії (блоку), місцевої організації партії (блоку місцевих організацій партш), їхніх посадових осіб та уповноважених осіб, ініїцативних груп референдуму, інших суб'єктів ініціювання референдуму, офі­ційних спостерігачів від суб'єктів виборчого процесу (ст. 175);

• особливості провадження у справах щодо скасування реєст­рації на пост Президента України (ст. 176);

• особливості судових рішень за наслідками розгляду справ, пов'язаних з виборчим процесом чи процесом референдуму, та їх оскарження (ст. 177);

• особливості здійснення представництва у справах, пов'язаних із виборчим процесом чи процесом референдуму (ст. 178);

• особливості обчислення строків у справах, пов'язаних з ви­борчим процесом чи процесом референдуму, та наслідки їх порушення (ст. 179);

• особливості провадження у справах про дострокове припи­нення повноважень народного депутата України в разі неви­конання ним вимог щодо несумісності (ст. 180);

• особливості провадження у справах за адміністративними по­зовами суб'єктів владних повноважень про обмеження щодо реалізації права на мирні збори (ст. 182);

• особливості провадження у справах за адміністративними по­зовами про усунення обмежень у реалізації права на мирні зі­брання (ст. 183).

Тобто глава 6 КАСУ безпосередньо визначає особливості адміністративного провадження у справах, пов'язаних з реаліза­цією конституційних політичних прав громадян на вибори, рефе­рендуми та мирні збори.

Окремі, найбільш суспільно небезпечні види конституційно-правових деліктів, тягнуть за собою настання кримінально-пра­вової відповідальності. Кримінальний кодекс України від 5 квітня 2001 р., що набрав чинності 1 вересня 2001 р., в ч. 1 ст. 2 визна­чає, що підставою кримінальної відповідальності є вчинення осо­бою суспільно небезпечного діяння, яке містить склад злочину, передбаченого Кримінальним кодексом України (ККУ). Об'єк­тами значної кількості злочинів, передбачених ККУ, є суспільні та державні цінності (блага), що визначаються і гарантуються Конституцією України.

Кримінальний кодекс України в Особливій частині виділяє декілька груп злочинів, спрямованих на об'єкти конституційного права, які умовно можна розділити на злочини проти суспільст­ва; злочини проти держави і місцевого самоврядування; злочини проти конституційних прав і свобод людини і громадянина. Утім, ККУ не розмежовує ці групи злочинів в окремих розділах. Ко­жен із розділів ККУ може містити склади злочинів, що посяга­ють на ряд основних об'єктів конституційного права.

Зокрема, злочини проти суспільства, держави та місцевого са­моврядування об'єднані в трьох самостійних розділах ККУ. Так, розділ І ККУ «Злочини проти основ національної безпеки Украї­ни» передбачає кримінальну відповідальність за: дії, спрямовані на насильницьку зміну чи повалення конституційного ладу або на за­хоплення державної влади (ст. 109); посягання на територіальну ці­лісність і недоторканість України (ст. 110); державну зраду (ст. 111); посягання на життя державного чи громадського діяча (ст. 112); диверсію (ст. 113); шпигунство (ст. 144). Розділ XIV ККУ «Злочини у сфері охорони державної таємниці, недоторканості державних кордонів, забезпечення призову та мобілізації» — за розголошення державної таємниці (ст. 328); незаконне переправ­лення осіб через державний кордон України (ст. 332) та ін. Роз­діл XV ККУ «Злочини проти авторитету органів державної влади, органів місцевого самоврядування та об'єднань громадян» — за на­ругу над державними символами (ст. 339); втручання у діяльність державного діяча (ст. 344); погрозу або насильство щодо державно­го чи громадського діяча (ст. 346); захоплення представника влади або працівника правоохоронного органу як заручника (ст. 349); са­моправство (ст. 356) та ін. Розділ XVIII «Злочини проти правосуд­дя» — за втручання в діяльність судових органів (ст. 376); погрозу або насильство щодо судді, народного засідателя чи присяжного (ст. 377); посягання на життя судді, народного засідателя чи при­сяжного у зв'язку з їх діяльністю, пов'язаною із здійсненням право­суддя (ст. 379); невиконання судового рішення (ст. 382) та ін.). Роз­ділі XX «Злочини проти миру, безпеки людства та міжнародного правопорядку» — за пропаганду війни (ст. 436); застосування зброї митного знищення (ст. 439); геноцид (ст. 442) та ін. також визнача­ють підстави кримінальної відповідальності за злочини проти сус-Ііілі.гпш, держави та місцевого самоврядування.

Злочини проти прав і свобод людини та громадянина, визначе­ні у Конституції України, містяться у розділах II «Злочини проти життя та здоров'я», III «Злочини проти волі, честі та гідності осо-Ои», IV «Злочини проти статевої свободи та статевої недоторка­ності особи», V «Злочини проти виборчих, трудових та інших осо­бистих прав і свобод людини і громадянина», VI «Злочини проти нласності», VIII «Злочини проти довкілля», XII «Злочини проти громадського порядку та моральності», XV «Злочини проти авто­ритету органів державної влади, органів місцевого самоврядуван-ии та об'єднань громадян», XVI «Злочини у сфері використання слсктронно-обчислювальних машин (комп'ютерів), систем ти комп'ютерних мереж і мереж електрозв'язку», XVIII «Злочини проти правосуддя» ККУ. Групи прав і свобод людини і громадяни­на, що захищають від злочину відповідні розділу ККУ, не збіга­ються з прийнятою в конституційному праві класифікацією цих прав і свобод на громадянські, політичні, економічні, соціальні, культурні (духовні), екологічні. Хоча, в цілому, усі основні консти­туційні права і свободи людини і громадянина захищені криміналь­ним законодавством України від протиправних посягань.

Зокрема, така важлива група прав громадян, як політичні пра­на захищаються відповідними статтями в різних розділах ККУ. Гак, Розділ V «Злочини проти виборчих, трудових та інших осо­бистих прав і свобод людини і громадянина» ККУ передбачає кри­мінальну відповідальність за перешкоджання здійсненню виборчо­го права (ст. 157); неправомірне використання виборчих оюлетенів, підлог виборчих документів або неправильний підраху­нок голосів чи неправильне оголошення результатів виборів (ст. 158); порушення таємниці голосування (ст. 159); порушення за­конодавства про референдум (ст. 160), а Розділ XII «Злочини про­ти громадського порядку та моральності» ККУ передбачає кримі­нальну відповідальність за незаконне перешкоджання організації або проведенню зборів, мітингів, походів і демонстрацій (ст. 340).

Конституційно-правова відповідальність у широкому розу­мінні гіпотетично може передбачати й інші види юридичної від­повідальності. Наприклад, дисциплінарну та цивільну, але засто­сування цих видів юридичної відповідальності в конституційному праві потребує належного теоретичного обґрунтування.

Поиск по сайту: