Громадянські права і свободи людини і громадянина в Україні

Пріоритетним елементом системи основних прав і свобод лю­дини і громадянина є громадянські права і свободи, які іноді нази-нають особистими, в силу того, що вони є індивідуальними, при­родними, виникають з часу народження людини, незалежно від її і ромадянства і не можуть бути ніким скасовані чи припинені.

Первинним невід'ємним правом людини є її право на життя, що виникає з моменту її народження (ст. 27)'. Право на життя не може бути скасовано чи обмежено будь-ким. На вимогу Ради Євро­пи Україна відмовилася від смертної кари як вищої міри покаран­ня. Кримінальний кодекс України 2001 р. скасував смертну кару.

Життя людини визнається найвищою соціальною цінністю, і держава бере на себе обов'язок захищати це право. Окрім того, кожна людина має право захищати своє життя і здоров'я та жит­тя і здоров'я інших людей від протиправних посягань.

Істотним громадянським правом є право кожного на повагу до його гідності (ст. 28). Гідність людини є її невід'ємним внут­рішнім ставленням до себе як до унікальної, цілісної особистості, повноцінного члена суспільства. Ніхто не може бути підданий катуванню, жорстокому, нелюдському або такому, що принижує його гідність, поводженню чи покаранню.

Конституція також гарантувала, що жодна людина без її вільної згоди не може бути піддана медичним, науковим та іншим дослідам. Участь у таких дослідах може ґрунтуватися виключно на добровільних основах і за умови наукового характеру таких досліджень.

Наступним громадянським правом, що закріплює Конститу­ція України, є право кожної людини на свободу та особисту недо­торканість (ст. 29). Це право передбачає, що ніхто не може бути заарештований або триматися під вартою інакше, як за вмотиво­ваним рішенням суду і тільки на підставах та в порядку, встанов­лених законами. Тобто кожна особа з моменту її затримання чи арешту має право на правовий захист та оскарження в суді свого затримання або арешту, про які мають бути негайно повідомлені родичі затриманого чи заарештованого.

Утім, Конституція передбачає, що у разі нагальної необхід­ності запобігти злочинові чи перепинити його уповноважені на те законом органи можуть застосувати тримання особи під вар­тою як тимчасовий запобіжний захід, обґрунтованість якого про­тягом сімдесяти двох годин має бути перевірена судом. У разі від­сутності вмотивованого рішення суду протягом сімдесяти двох годин затримана особа негайно звільняється. Як правило, такі за­тримання особи здійснюються в разі запобігання особливо тяж­ким і тяжким злочинам.

Право на недоторканість житла (ст. ЗО) є правом кожного на гарантовану державою охорону його житла від незаконного вторгнення, проникнення та інших посягань з боку будь-яких суб'єктів конституційно-правових відносин. Зокрема, ст. ЗО Кон­ституції України захищає право власників, законних орендарів або наймачів житла чи іншого володіння від проникнення до житла чи іншого володіння, проведення в них огляду чи обшуку інакше як за вмотивованим рішенням суду.

У невідкладних випадках, пов'язаних із врятуванням життя людей та майна чи з безпосереднім переслідуванням осіб, які пі­дозрюються у вчиненні злочину, можливий інший, встановлений законом, порядок проникнення до житла чи до іншого володіння особи, проведення в них огляду і обшуку. Зокрема, такий поря­док установлюється Законом України «Про оперативно-розшу-кову діяльність» від 18 лютого 1992 р. та іншими законами Укра­їни у сфері правоохоронної діяльності.

('порідненим до права на недоторканість житла є право на таєм­ницю листування, телефонних розмов, телеграфної та іншої корес­понденції, встановлене ст. 31 Конституції ‘ України. Це право гаран­тується нормами адміністративного та кримінального права України, які встановлюють юридичну відповідальність за порушен­им права на таємницю листування, телефонних розмов, телеграфної та іншої кореспонденції. Винятки можуть бути встановлені лише на підставі рішень суду, у порядку, встановленому законом, із метою за-иоГшання злочинові чи з'ясувати істину під час розслідування кримі­нальної справи, якщо іншим способом одержати шформацію не­можливо. Такі випадки регулюються положеннями Закону України •<І Іро оперативно-розшукову діяльність» від 18 лютого 1992 р. та За­кину України «Про Службу безпеки України» від 25 березня 1992 р.

Наступним видом громадянських прав людини є її права у сфері сімейного й особистого життя, які значною мірою зале­жать від морально-етичних норм, властивих тому чи іншому сус­пільству. Ст. 32 Основного Закону декларує, що ніхто не може пізнавати втручання в його особисте і сімейне життя, крім випад-кін, передбачених Конституцією України. Зокрема, не допуска-і ться збирання, зберігання, використання та поширення конфі­денційної інформації про особу без її згоди, крім випадків, ничначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини. До такої конфіденцій-іиї інформації відноситься інформація про усиновлення, грошові мклади, заповіти, стан здоров'я, особисті стосунки людини тощо.

У разі поширення недостовірної шформації про особу та члени? її сім'ї держава гарантує судовий захист права спростовувати таку інформацію, вилучення її та відшкодування моральної і матеріаль­ної шкоди, завданої збиранням, зберіїанням і поширення недосто-нірної інформації. Як правило, йдеться про інформацію, що нано­сить шкоду особистій і діловій репутації людини та члешв її сім'ї.

До того ж, Конституцією закріплюється право громадян на ознайомлення в органах державної влади, органах місцевого са­моврядування, установах і організаціях з відомостями про себе, які не є державною та іншою захищеною законом таємницею.

Іншим громадянським правом людини і громадянина є право іні вільне пересування, вільне проживання та вільне залишення території України (ст. 33). Це право деякі вчені відносять до по-нітичних прав, що не зовсім відповідає дійсності, оскільки остан­ні не відноситься до політичної сфери суспільних відносин і не іиншває на їх стан і якість. Крім того, це право поширюється на всіх осіб, що законно перебувають на території України без огля­ду на їх громадянство чи вік.

Право на вільне пересування, вільне проживання та вільне залишення території України є новим для вітчизняної конститу­ційної теорії та практики, оскільки за радянської доби воно не лише не закріплювалося, а й заборонялося. Одним із позитивних здобутків його закріплення в Конституції України 1996 р. стала ліквідація архаїчного інституту прописки.

Належить до громадянських прав і право на свободу думки і слова (ст. 34) та право на свободу світогляду і віросповідання (ст. 35). Хоча існує думка, що право на свободу думки і слова слід відносити до культурних прав людини і громадянина, оскільки воно визначає міру можливої поведінки саме в культурній (ду­ховній) сфері суспільних відносин. Це право гарантує кожному право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб, за винятком ін­формації, обіг якої обмежується чинним законодавством.

Право на свободу думки і слова передбачає, що кожен має право сповідувати будь-яку релігію або не сповідувати ніякої (бу­ти атеїстом), безперешкодно відправляти одноособово чи колек­тивно релігійні культи і ритуальні обряди, вести релігійну діяль­ність, за винятком обмежень, встановлених законом в інтересах громадського порядку, здоров'я і моральності населення або за­хисту прав і свобод інших людей.

При цьому, необхідно враховувати, що Україна декларує се­бе світською державою, в якій церква відділена від держави, а школа — від церкви. Тож належність особи до певної релігійної організації не звільняє таку особу від виконання її конституцій­них обов'язків. Винятком є члени релігійних організацій, які в си­лу релігійних переконань (релігійна заборона брати в руки зброю), здійснюють свій військовий обов'язок шляхом прохо­дження альтернативної військової служби.

Поиск по сайту: