Система адміністративно-територіального устрою України

Внутрішню структуру, побудову територіального устрою України визначає система адміністративно-територіального устрою нашої держави, на основі якої створюються і функціону­ють органи державної виконавчої влади та органи місцевого са­моврядування.

Адміністративно-територіальний устрій кожної держави зу­мовлений рядом об'єктивних і суб'єктивних чинників — історич­них, географічних, національних, економічних, культурних, мов­них та ін. В одних країнах світу існують складні системи адміністративно-територіального устрою (Велика Британія, Іта­лія, Франція та ін.), тоді як в інших, більш дрібних країнах (Бах­рейн, Ватикан та ін.) такі системи взагалі відсутні. Хоча навіть в дрібних країнах можуть діяти національні системи адміністра­тивно-територіального устрою. Наприклад, у Князівстві Андор­ри з територією в 453 юз. км. існує адміністративно-територіаль­на система у складі 7 громад.

Адміністративно-територіальний устрій України сформував­ся історично. За часів входження України до складу Австро-Угор­щини, Польщі, Румунії та Російської імперії українські землі були інтегровані до адміністративно-територіальних систем цих дер­жав. Зокрема, українські землі, що ввійшли до Австро-Угорщи­ни, разом із польськими, угорськими та румунськими територіями були інтегровані до складу таких адміністративно-територіальних одиниць, як Буковина, Галичина та Карпатська Україна.

За радянської доби система адміністративно-територіального устрою України створювалася волюнтаристськими методами, без врахування історичних, національних, культурних, мовних та ін­ших традицій. У1932 р. на території радянської України були ство­рено шість областей, у 1937-1939 рр. їх стало п'ятнадцять, а після приєднання в 1939-1940 рр. до. складу СРСР західних областей України та Буковини в Українській СРСР стало нараховуватися двадцять три області. На час розпаду колишнього СРСР адмініст­ративно-територіальна система України складалася з двадцяти чо­тирьох областей і двох міст республіканського підпорядкування.

Після проголошення незалежності України, в 1991-1992 рр., коли Верховна Рада України поновила в 1992 р. територіальну автономію Криму, була сформована нинішня система адміністра­тивно-територіального устрою України, що отримала своє за­кріплення в Розділі IX Конституції України — «Територіальний устрій України».

Відповідно до ст. 133 Конституції України, систему адмініст­ративно-територіального устрою України складають: Автоном­на Республіка Крим, області, райони, міста, райони в містах, се­лища і села.

Отже, система адміністративного устрою України — це сукупність адміністративно-територіальних одиниць (Автономна Республіка Крим, області, райони, міста, райони в міс­тах, селища і села), що складають основу територіального устрою України.

Адміністративно-територіальний устрій — це свого роду внутрішній «каркас» державного устрою, що складається з адмі­ністративно-територіальних одиниць трьох рівнів:

1) Автономна Республіка Крим, області та міста зі спеціальним правовим статусом — м. Київ і м. Севастополь;

2) райони, міста республіканського (Автономної Республіки Крим) та обласного значення;

3) міста районного значення, селища, села.

Ст. 133 Конституції України визначає виключний склад адмі­ністративно-територіальних одиниць першого рівня системи ад­міністративно-територіального устрою України: Автономна Рес­публіка Крим, Вінницька, Волинська, Дніпропетровська, Донецька, Житомирська, Закарпатська, Івано-Франківська, Ки­ївська, Кіровоградська, Луганська, Львівська, Миколаївська, Одеська, Полтавська, Рівненська, Сумська, Тернопільська, Хар­ківська, Херсонська, Хмельницька, Черкаська, Чернівецька, Чернігівська області, міста Київ та Севастополь.

Автономна Республіка Крим — це адміністративно-тери­торіальна одиниця України зі спеціальним правовим статусом, невід'ємна складова частина України, що вирішує в межах Конституції та законів України питання, віднесені до її відання. Правовий статус Автономної Республіки Крим визначається Конституцією України, Конституцією Автономної Республіки Крим, законами України та іншими нормативно-правовими актами.

Область — це адміністративно-територіальна одиниця, що сформувалася у межах території України під впливом історич­них, географічних, економічних та інших чинників і характери­зується певною самостійністю при вирішенні соціальних, еконо­мічних і культурних питань, а також при здійсненні регіональної політики. За Конституцією в Україні існує 24 області. Зміна сис­теми областей України можлива лише за умови внесення відпо­відних змін до Конституції України.

Важливим елементом верхньої ланки адміністративно-пра­вової системи України є також міста зі спеціальним правовим статусом — місто Киш і місто Севастополь.

Спеціальний правовий статус м. Києва обумовлюється тим, що це місто є столицею держави (ст. 20 Конституції України), політичним і адміністративним центром держави. У м. Києві роз­ташовані резиденції Президента України, Верховної Ради Украї­ни, Кабінету Міністрів України, Верховного Суду України, цент­ральних органів державної виконавчої влади, а також дипломатичні представництва іноземних держав та міжнародних організацій в Україні.

Київ також є духовним, культурним, історичним, науково-освітнім центром України. Саме Київ є історичним спадкоємцем духовного і культурного центру східнослов'янської цивілізації — Київської Русі; в Києві знаходяться найдавніші духовні центри православ'я — Печерська лавра і Собор Софії Київської; центри науки і освіти — Національна академія наук України, науково-дослідні інститути НАН України, Київський національний уні­верситет імені Тараса Шевченка, Києво-Могилянська академія, Київський політехнічний інститут та інші заклади освіти; центри культури і мистецтва — національні театри, музеї, бібліотеки, виставкові центри, консерваторія.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про столицю Украї­ни — місто-герой Київ» від 15 січня 1999 р., столичний статус покладає на органи місцевого самоврядування та органи вико­навчої влади додаткові обов'язки та гарантує цим органам надан­ня з боку держави додаткових прав.

Спеціальний правовий статус міста Севастополя зумовлю­ється тим, що в ньому розташований Військово-Морський флот України. Цей чинник позначився на особливому порядку здійс­нення державної виконавчої влади та місцевого самоврядування у м. Севастополі. Згідно з ч. З ст. 133 Конституції України, спеці­альний статус м. Севастополя має бути врегульований законом України, але до сьогодні цей закон не прийнято.

Адміністративно-територіальними одиницями також є райо­ни, міста, райони у містах, селища і села.

Райони як адміністративно-територіальна одиниця Украї­ни — частина території області. Район є середнім рівнем системи адміністративно-територіального устрою України, територіаль­но-просторовою межею функціонування територіальних громад. Вони створюються з метою інтеграції економіки, промисловості, транспорту і зв'язку, торгівлі, соціально-культурних закладів те­риторіальних громад сіл, селищ і міст в єдину інтегровану соці­ально-економічну і культурну систему.

Місто — це великий населений пункт (від 10 тис. чоловік на­селення), що має власне комунальне господарство, житловий фонд і мережу соціально-культурних закладів; адміністративний, промисловий, торгівельний і культурний центр.

За підпорядкованістю міста поділяються на міста районного, обласного та республіканського (Автономної Республіки Крим) підпорядкування та міста із спеціальним правовим статусом.

У складі міст республіканського та обласного підпорядку­вання також можуть створюватися райони у містах. Вони ство­рюються з метою оптимального вирішення загальноміською те­риторіальною громадою питань місцевого значення та більш ефективного управління містом.

Селище — це, як правило, населений пункт, розташований при промислових підприємствах, будовах, залізничних вузлах, гідротехнічних спорудах, підприємствах із переробки сільсько­господарської продукції тощо, що має власну комунальну і соці­альну інфраструктуру.

Найдрібнішою адміністративно-територіальною одиницею України є село. Села — населені пункти з сталим складом жите­лів, зайнятих здебільшого сільським господарством, рідше — на­родними промислами або санаторно-курортною справою, в яких місцеве самоврядування здійснюється сільською радою і сільсь­ким головою.

Території міст, селищ, сіл можуть поділятися на окремі мік­рорайони та інші мікроструктури, які не виступають адміністра­тивно-територіальними одиницями України: вулиці, квартали, житлові масиви тощо.

Не вважаються адміністративно-територіальними одиниця­ми хутори, двори та інші невеликі поселення, що мають тимчасо­вий характер, а також поселення службового призначення в сис­темі певної галузі народного господарства.

Порядок визначення і змін меж адміністративно-територі­альних одиниць визначається законодавством України.

Найменування і перейменування населених пунктів та інших адміністративно-територіальних одиниць здійснюється з урахуван­ням 'їх історичних, географічних, культурних, національних, побу­тових та інших місцевих особливостей. Після проголошення неза­лежності України стійкою стала тенденція щодо повернення адміністративно-територіальним одиницям їх традиційних історич­них назв. Присвоєння найменувань адміністративно-територіаль­ним одиницям з метою увічнення пам'яті особливо видатних дер­жавних, громадсько-політичних діячів, захисників вітчизни, діячів науки і культури може проводитись тільки посмертно і лише у виняткових випадках з урахуванням думки громадян, які проживають на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці.^{3 4} Рішення про найменування і перейменування адміністратив­но-територіальних одиниць здійснюється Верховною Радою України з врахуванням думки територіальних громад.

Конституційне право України / За ред. В. Я. Тація, В. Ф. Погорілка, Ю. М. Тодики. - К., 1999. - С. 341

Поиск по сайту: