Обчислення макроекономічних показників на основі ВВП

На основі ВВП розраховуються багато інших показників системи
національних рахунків. Серед них виділяють: валовий національний дохід(ВНД), валовий національний наявний дохід, особистий дохід, безподатковий дохід.
Валовий національний дохід (ВНД) – це грошова оцінка товарів і
послуг, які стають доступними для країни внаслідок здійснення економічної діяльності. Він визначається як сума ВВП в цінах кінцевого використання(споживання) і сальдо первинних доходів (Xn), отриманих із-за кордону.
Формула валового національного доходу має такий вигляд:
ВНД=ВВП+Xn=C+Iq+G+Xn.
В системі національних рахунків окремо виділяється показник валовий національний наявний дохід (ВННД), який визначається як сума валового національного доходу і сальдо поточних трансфертів, отриманих із-за кодону. Сальдо поточних трансфертів – це різниця між поточними платежами, які перерозподіляються на міждержавному рівні. Найбільшу частину валового національного доходу складає особистий дохід (ОД), який є доходом громадян, отриманим до сплати ними податків державі. Особистий дохід можна порахувати, якщо відрахувати з валового національного доходу три види доходів, які зароблені, але не отримані людьми (внески на соціальне страхування, податок на прибуток фірм,
нерозподілений прибуток фірм), і додати доходи, які отримані громадянами, але не є результатом їх трудової діяльності (соціальна допомога, пенсії та інші трансфертні (переказні) платежі).
Отже, особистий дохід формується за рахунок фонду заробітної плати, доходів підприємців, дивідендів, орендної плати і проценту, що отримують громадяни до сплати ними податків державі.
Особистий дохід складає основу попиту на кінцеві товари і послуги
особистого споживання, якщо попередньо “очистити” його від податків. Особистий дохід після сплати податків стає доходом, яким розпоряджаються громадяни, або безподатковим доходом. За допомогою нього обчислюється величина фактичних доходів сімей і індивідів. Цей дохід використовується не тільки на споживання, а й на заощадження.

61. Операції та інструменти центрального банку.

Пропозиція грошей регулюється центральним банком за допомогою інструментів прямого та непрямого впливу.

До прямих інструментів монетарної політики належать: ліміти кредитування для окремих банків; пряме регулювання процентної ставки; ліміти на обсяг чи вартість кредитів, що надаються окремим галузям. До непрямих інструментів монетарної політики належать: операції на відкритому ринку цінних паперів; зміна облікової процентної ставки; зміна вимог до рівня обов’язкових резервів депозитних інститутів. Прямі інструменти монетарної політики традиційно використовуються в країнах, що розвиваються, а інструменти непрямого регулювання – в розвинутих країнах світу.

Такий інструмент монетарної політики забезпечує вирішення широкого кола завдань:

• захист інтересів кредиторів та вкладників;

• недопущення кризи неплатежів та гарантування стабільності банківської системи;

• боротьба з інфляцією, контроль ціни національної грошової одиниці через обмеження грошової маси;

• підтримка резервів центрального банку;

• стимулювання ділової активності.

Вибір та поєднання грошово-кредитних інструментів залежить від завдань, які поставлені перед Національним банком України на тому чи іншому етапі соціально-економічного розвитку національної економіки.

Зокрема, упродовж тривалого часу в Україні посилено підтримувалася політика, спрямована на підвищення грошових доходів населення, що не врахо- вувала показників зростання продуктивності праці і яка не брала до уваги можливостей товарного за безпечення (насамперед продовольчими та іншими товарами народного споживання).

По-друге, супроводження кризи крахом більшості банків, а не падінням їх доходів внаслідок зниження потреби в інвестиціях при зменшенні можливості технологічного прогресу не тільки на споживання, а й на заощадження.

Поиск по сайту: