АвтоАвтоматизацияАрхитектураАстрономияАудитБиологияБухгалтерияВоенное делоГенетикаГеографияГеологияГосударствоДомДругоеЖурналистика и СМИИзобретательствоИностранные языкиИнформатикаИскусствоИсторияКомпьютерыКулинарияКультураЛексикологияЛитератураЛогикаМаркетингМатематикаМашиностроениеМедицинаМенеджментМеталлы и СваркаМеханикаМузыкаНаселениеОбразованиеОхрана безопасности жизниОхрана ТрудаПедагогикаПолитикаПравоПриборостроениеПрограммированиеПроизводствоПромышленностьПсихологияРадиоРегилияСвязьСоциологияСпортСтандартизацияСтроительствоТехнологииТорговляТуризмФизикаФизиологияФилософияФинансыХимияХозяйствоЦеннообразованиеЧерчениеЭкологияЭконометрикаЭкономикаЭлектроникаЮриспунденкция

Затримання підозрюваного і його особистий обшук

Читайте также:
  1. I. Залишок незакінчених проваджень на початок місяця (номер провадження, прізвище підозрюваного, ст. КК)
  2. Адміністративне затримання
  3. Валовий національний дохід і валовий внутрішній дохід до використання. Особистий дохід домашніх господарств.
  4. Допиту підозрюваного
  5. Затримання особи, за вчинення кримінального правопорушення
  6. затримання особи, підозрюваної у вчиненні злочину
  7. Обшуки у податковiй: мiльйони у сейфi
  8. Особливості тактики допиту підозрюваного
  9. Психологія обшуку та тимчасового доступу до речей і документів

Самим відповідальним і насиченим доказовою інформацією слідчою дією на початковому етапі розслідування розглянутих злочинів є затримання підозрюваного. Затримання підозрюваного у вчиненні злочину є найбільш ефективним засобом у справах, пов'язаних з незаконним обігом наркотичних засобів, і знаходить широке застосування у практичній діяльності слідчих підрозділів, так: як у поєднанні з оглядом, особистим обшуком і обшуком в приміщенні дає можливість отримати речові докази злочинної діяльності підозрюваного.

Поняття «затримання» охоплює різні види даного примусового заходу, що відрізняються як за своєю правовою природою, так і за змістом. В залежності від правової природи і характеру цих дій виділяється два види затримання: адміністративне і кримінально-процесуальне [57, c. 39].

Підстави та порядок застосування затримання встановлюються нормами кримінально-процесуального законодавства.

Кримінально-процесуальним затриманням є здійснюване слідчим затримання особи, підозрюваної у вчиненні злочину. Сутність цього затримання полягає в короткочасному (не більше 72-х годин) позбавленні волі особи, запідозреної у злочині, шляхом поміщення її під варту в місця, спеціально обладнані для утримання затриманих [46].

Затримання застосовується з метою з'ясування причетності затриманого до злочину і вирішення питання про застосування до нього запобіжного заходу у вигляді взяття під варту. Оскільки до вирішення питання про застосування як запобіжного заходу взяття під варту затримання замінює його, забезпечує тимчасове досягнення цілей цього запобіжного заходу, то безпосередніми цілями затримання є позбавлення «наркомана» можливості сховатися від слідства та дізнання, перешкодити встановленню істини у справі, продовження займатися злочинною діяльністю.

При з'ясуванні змісту тактичних прийомів затримання мова піде про способи захоплення і доставлення осіб, запідозрених у скоєнні злочинів, пов'язаних з наркотиками.

Правильне визначення підстав, умов і мотивів затримання осіб, які займаються незаконними операціями з наркотиками, має важливе значення з точки зору виконання вимог про найсуворіше дотримання гарантій, що забезпечують захист інтересів держави і кожного громадянина.

Затриманню підозрюваного на місці злочину сприяє використання оперативно-розшукової інформації про місце, час і спосіб виготовлення, зберігання або збуту наркотичних засобів, місце зберігання предметів і пристосувань для їх отримання, а також інших обставин, що мають значення для розслідування [63, c. 130].

Умовою ефективності затримання є його несподіванка як для підозрюваного, так і для інших членів злочинної групи, які в разі надходження до них інформації про затримання одного з співучасників можуть знищити важливі для розслідування докази, а самі сховатися.

Підстави, за наявності яких може бути проведено затримання осіб, підозрюваних у вчиненні злочину, вказані в ст. 106 КПК України [46].

Аналіз кримінальних справ, пов'язаних з наркотиками, показав, що в більшості (85%) випадків особи, які займаються незаконними операціями з наркотиками, затримувалися за ст. 106 КПК України [87, c. 105].

Чинний кримінально-процесуальний закон вимагає, щоб затримання підозрюваних було мотивованим. Це означає, що навіть наявність відповідних підстав і умов не тягне затримання автоматично, оскільки застосування даної міри примусу повинно переслідувати досягнення певних цілей.

Закон не розкриває сутність мотивів затримання, обмежуючись вказівками на те, що вони повинні бути відображені в протоколі затримання. У теорії і на практиці визначення мотивів затримання викликає певні труднощі. Це призводить до того, що, всупереч вимозі закону, мотиви затримання в протоколі досить часто взагалі не вказуються.

Слід підкреслити, що затримання як захід кримінально-процесуального. примусу зачіпає право громадян на недоторканність особи, тому необґрунтоване застосування цього заходу є грубим порушенням законності, що тягне за собою, відповідальність осіб, винних в незаконному затриманні, передбаченому ст. 371 КК України.

Тактичні прийоми захоплення і доставляння запідозрених у незаконному обігу наркотиків залежать від конкретних умов, в яких доводиться діяти працівникам карного розшуку, УБНОН, і перш за все від характеру злочину (перевезення, зберігання, збут тощо), поведінки затриманих, їх кількості, місця затримання і часу, який є для підготовки до його проведення.

За кількістю затриманих осіб, які займаються незаконними операціями з наркотиками, затримання може бути поодиноким (затримується одна людина) і груповим (затримуються кілька людей).

Найбільш складним є групове затримання. При необхідності затримати групу наркоділків слід по можливості вжити заходів до їх розосередження і потім зробити одночасно затримання всіх цих осіб у різних місцях. Такий прийом, що вимагає створення декількох оперативних груп захоплення з працівників карного розшуку, УБНОН, дозволяє уникнути ряду труднощів, пов'язаних із затриманням значної частини осіб, які перебувають в одному місці. При затриманні підозрюваних поодинці або невеликими групами простіше запобігти їх опору [57, c. 42-43].

Крім того, проводячи затримання одночасно в різних місцях, ми позбавляємо можливості співучасників у незаконному обігу наркотиків домовитися між собою, а також знищити решту партію наркотиків і сліди злочину.

Рекомендується, щоб кількість затримуваних в одному місці було не більше двох-трьох чоловік, так як при наявності більшої кількості злочинців важче запобігти їх опору і забезпечити доставляння в міліцію.

Число працівників оперативного апарату, що входять до групи захоплення, має бути в два-три рази більше числа затриманих. Таке співвідношення дозволяє вибрати найбільш доцільний прийом затримання, крім того, чисельна перевага співробітників оперативного апарату є важливим психологічним фактором, який послаблює опір затримуваних.

У всіх випадках затримання співробітники міліції повинні діяти раптово, організовано і рішуче, виявляти розумну ініціативу і обережність.

Оперативна обстановка, яка складається, не завжди дозволяє працівникам карного розшуку та УБНОН підготуватися до затримання осіб, які займаються незаконним обігом наркотичних засобів. Необхідність в проведенні затримання часто виникає раптово, наприклад, при отриманні інформації від громадян або з інших джерел про наркоділка, при їх переслідуванні по «гарячих слідах». У цих випадках немає часу для підготовки до затримання, і тому відповідний спосіб його проведення обирається в дорозі і безпосередньо на місці з урахуванням конкретної обстановки, характеру злочину і кількості затриманих осіб. Від працівників оперативного апарату при цьому потрібна особлива винахідливість, рішучість, витримка, вміння швидко орієнтуватися. У таких випадках перш за все необхідно швидко оцінити обстановку, уважно розібратися в характері події і діяти відповідно до конкретної ситуації. Якщо наркоділки чинять опір, то до них застосовуються заходи фізичного примусу з використанням спеціальних засобів і наручників. Проте завжди треба пам'ятати, що примус, що застосовується до злочинця при його затриманні, не повинен виходити за межі необхідності припинити суспільно небезпечне діяння і доставити його в органи внутрішніх справ. Не слід допускати дій, які можуть викликати загострення у взаєминах оперативної групи з оточуючими. Навпаки, треба прагнути до того, щоб сторонні особи перейнялися повагою до працівників міліції, які діяли у суворій відповідності з законом, і прагнули надати їм сприяння і допомогу. Особливу пильність слід виявляти при проведенні затримання в місцях масового скупчення людей, причому до цього можна вдаватися лише у виняткових випадках, коли злочинець являє серйозну небезпеку і припинити його дії іншим способом не представляється можливим [57, c. 46-48].

При всіх обставинах не слід проводити затримання безпосередньо в натовпі. Доцільно під яким-небудь приводом відвести злочинців у малолюдне місце, де і провести затримання.

Якщо обстановка на місці події складається несприятливо для проведення затримання, тобто наркоділки, за наявними відомостями, озброєні, що може поставити під загрозу життя працівників міліції та оточуючих, переслідування слід відмінити і вжити заходів до з'ясування особистостей злочинців, їх місця проживання і роботи, а також інших даних, володіючи якими можна здійснити затримання в більш зручний час. При цьому злочинця необхідно взяти під спостереження і в підходящий момент провести затримання.

Успіх переслідування значною мірою залежить від знання працівниками міліції місцевості, де проводиться затримання (наявність прохідних дворів і тупиків, можливих місць укриття, транспорту, і т, д.). Ховаючись з місця скоєння злочину, злочинці зазвичай вибирають найбільш короткий шлях, віддаючи перевагу при цьому темним провулкам і прохідним дворам. При першій же можливості вони прагнуть використовувати громадський транспорт, щоб змішатися з пасажирами і швидше виїхати з місця події [86, c. 16].

Зближуючись з переслідуваним з метою його затримання, працівники міліції повинні мати на увазі можливість наявності у злочинця вогнепальної або холодної зброї, вжити в зв'язку з цим заходи обережності і привести в боєздатність свою зброю на випадок необхідності її застосування.

З метою попередження можливого опору затриманих в деяких випадках їм не повідомляються дійсні причини затримання, а використовуються інші приводи - порушення громадського порядку, паспортного режиму, карантину і т. п.

Здійснюючи переслідування осіб, підозрюваних у вчиненні незаконного обігу наркотичних засобів, працівники міліції мають право в будь-який час входити в житлові приміщення, а також в приміщення установ, підприємств та організацій, виключаючи іноземні посольства і консульства. Входячи в приміщення, працівники міліції повинні вживати заходів безпеки, щоб не стати жертвою нападу і не дати злочинцю можливість сховатися. З цією метою частина з них залишається на вулиці і здійснює спостереження за будинком, відрізаючи таким чином шлях до втечі, а інші входять у приміщення [41].

Не повинно застосовуватися насильство, якщо затримуваний не чинить опору і беззаперечно виконує вимоги працівників карного розшуку, УБНОН. Застосовувані при затриманні заходи ні в якому разі не повинні носити характер помсти злочинцю за опір, який він чинить працівникам міліції, а також за скоєний злочин, навіть якщо він викликає сильне обурення оточуючих.

У виняткових випадках як крайній захід працівникам міліції надано право застосовувати зброю.

Досвід боротьби з незаконним обігом наркотичних засобів показує, що настороженість, неспокійний погляд, невпевнена хода видає злочинця, який боїться переслідування і прагне піти непоміченим. Подібна поведінка не повинна вислизати від уваги працівників міліції і дає їм привід для спостереження за особою, яка підозріло себе поводить.

При зустрічі з працівниками міліції багато осіб, що займаються незаконними операціями з наркотиками, нерідко втрачають витримку і кидаються тікати, однак деякі вдаються до хитрощів - прикидаються п'яними, першими звертаються до працівників міліції з проханням дати прикурити або з питаннями відволікаючого характеру.

Тактичні прийоми затримання у всіх випадках повинні виключати можливість знищення підозрюваним наркотичних засобів та інших предметів, які викривають його у злочинній діяльності, а також змову з іншими членами злочинної групи про лінію поведінки при розслідуванні.

Після затримання підозрюваного в скоєнні незаконного обігу наркотиків необхідно провести обшук його і місця події. Обшук є однією з невідкладних слідчих дій, в результаті якої можуть бути отримані речові докази, що викривають наркоділків, та інші дані, на основі яких формуються слідчі версії.

Оскільки обшуком завжди в тій чи іншій мірі порушуються права особи, то дана слідча дія чітко регламентована законом (ст. 177, 183, 184 КПК України) [46].

Наркоділки побоюються затримання і вилучення у них речових доказів при особистому обшуку. Тому при найменшій помилці під час їх затримання вони постараються позбутися від наркотиків і тим самим ускладнити весь процес доказування, а можливо і повністю знецінити отримані докази. Вилучення наркотиків обов'язково проводиться в присутності понятих, так як затримані нерідко заперечують причетність до виявленого.

Слід мати на увазі, що наркотичні засоби рослинного походження, а також відходи виготовлення мають специфічний, важко приховуваний запах. У зв'язку з цим долучення до участі в обшуку кінолога зі спеціально навченим собакою може підвищити його результативність, особливо в разі необхідності обстеження важкодоступних приміщень або великої території [69, c. 72-73].

Виявлення при обшуку предметів (ваг, різних упаковок із слідами опію або: гашишу, невеликі партії наркотиків і, т. д.) дозволяє зробити висновок про те, що дана особа є посередником у збуті наркотиків. В організатора збуту виявлення наркотику є винятком. Тут пошук повинен бути спрямований на виявлення цінностей, документів, що дозволяють судити про його зв'язки.

При обшуку у справах, пов'язаних з наркотиками, використовуються загальні тактичні рекомендації провадження даної слідчої дії: ретельна підготовка, планування, вибір часу і місця, підбір учасників, способів проникнення в приміщення, раптовість, проведення повторного обшуку, процесуальне оформлення його результатів. Однак обшук, метою якого є виявлення наркотиків, може бути ефективним лише в тому випадку, якщо слідчий правильно визначить місця можливого зберігання наркотиків, зв'язки між учасниками злочинної, групи, матиме в своєму розпорядженні дані, отримані оперативним шляхом. Треба мати на увазі, що наркотики нерідко зберігаються у різних осіб і в декількох місцях. Маючи в своєму розпорядженні оперативні дані, слідчий може спланувати проведення одночасних обшуків. Щоб відшукати специфічні тайники, необхідно знати професії та спеціальності підозрюваних, рід їх занять.

В ході обшуку важливо виявити наркотичні речовини та інші речові докази: предмети, що мають сліди наркотиків (упаковку, посуд для перенесення, зберігання, перевезення; клейонку, целофан, хлорвініл, мішечки з подібного матеріалу, порожнисті пояса). Такі предмети, виявлені у розкрадачів, перекупників опію, гашишу, навіть за відсутності слідів наркотиків, можуть служити непрямим доказом. Це ваги, які можуть бути використані для зважування скупленого наркотику; частки наркотиковмісних рослин опійного, олійного та інших сортів маку, конопель та інші, пристосування для виготовлення гашишу (сита, мішечки, преси); м'ясорубки для подрібнення макової соломки та посуд для приготування відвару; пристосування для вживання наркотиків (шприци, соломинки-трубки); інші предмети або сліди свідчать про вживання наркотиків (залишки речовини в трубках для куріння, недопалки, крапельки рідини на стінках шприців, порожні бульбашки чи інша упаковка від лікарських засобів, що містять наркотики); гроші та цінності, нажиті злочинним шляхом, різні документи, підроблені рецепти [82, c. 11]. Тому обшук може бути проведений негайно (без постанови суду на підставі ч. 4 ст. 177 КПК України, але з наступним повідомленням прокурора) у виняткових випадках: коли необхідність в ньому виникла раптово при провадженні інших слідчих дій (огляду, виїмки), коли невідкладність викликається обстановкою щойно скоєного злочину, коли є відомості про можливість знищення наркотиків або інших об'єктів, що цікавлять слідчого.

При проведенні обшуку в осіб, що займаються скупкою і збутом наркотиків, першорядне значення має виявлення документів. Це пояснюється наявністю великої кількості злочинних ланок, їх територіальною роз'єднаністю, що викликає необхідність письмового зв'язку, грошових розрахунків, проведених за допомогою поштових переказів. З цієї причини часто виникає необхідність і у виїмці поштової кореспонденції з поштово-телеграфних установ. В результаті частих поїздок посередників і перекупників середньої ланки залишаються документальні докази у вигляді проїзних квитків.

Виявляти замасковані зв'язки злочинців дозволяють виявлені при обшуку листи, квитанції на відправлення телеграм, грошових переказів, посилок, рекомендованих листів, повідомлення про грошові перекази і посилки, записки, різні записи у блокнотах, зошитах, книжках, квитанції камер зберігання, квитанції про міжміські переговори, рахунки готелів, проїзні авіаційні, водні, залізничні, автобусні квитки.

Виявлене листування повинне аналізуватися з особливою ретельністю, оскільки з практики відомо, що дуже часто воно має прихований сенс. Шифровка відправлених повідомлень в даній категорії справ є одним із способів маскування злочинів. Крім цього, злочинці вживають в листуванні своєрідний жаргон, зрозумілий лише цій групі осіб. Для розшифровки таких записів доцільно використовувати словник жаргону, який вживається наркоманами [71, c. 14].

Участь фахівців, застосування науково-технічних засобів, пошукових приладів, фото- і відеоапаратури, використання спеціально натренованих собак - гарантія ефективності обшуку.

Після застосування науково-технічних засобів і завершення обшуку слідчий зобов'язаний скласти протокол обшуку і відобразити в ньому послідовність всіх зроблених дій, так як цей процесуальний документ є одним з найважливіших джерел доказів. Навіть самий ефективно проведений обшук при погано складеному протоколі може втратити своє значення, дозволити надалі обшукуваній особі оскаржити його результати. Загальні процесуальні вимоги, що стосуються протоколу обшуку, містяться в ст. 85 КПК України.

При складанні протоколу необхідно використовувати абсолютно однозначні формулювання і поняття; не вести записи, що допускають подвійне тлумачення, неприпустимі.

У разі неможливості вичерпно охарактеризувати предмет або речовину, які вилучаються на місці обшуку, він упаковується і опечатується. Пізніше в присутності спеціаліста і понятих, які підписали протокол обшуку, проводиться повторний огляд даного предмета, речовини, про що складається протокол. Забороняється робити будь-які позначки на документах та інших предметах, які вилучаються.


1 | 2 | 3 | 4 | 5 | 6 | 7 | 8 |

Поиск по сайту:



Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Студалл.Орг (0.005 сек.)