Розробка А. Пігу економічної теорії добробуту

Визначаючи критерії максимізації економічного добробуту сус­пільства у термінах оптимальної аллокації ресурсів, А. Пігу використовував поняття граничного чистого продукту. Він стверджував, що вирівнювання граничних чистих продуктів, отриманих в результаті багатоваріантного використання ре­сурсів, уможливлює максимізацію національного дивіденду. Необхідною передумовою досягнення цього стану вчений вважав вільну конкуренцію, здатну забезпечити реалізацію приватних інтересів та необмежене переміщення благ.

• Проаналізував проблеми строгого обліку обсягів та ди­наміки "національного дивіденду". А. Пігу одним із пер­ших звернув увагу на недосконалість показника національ­ного доходу як вимірника економічного добробуту, зазна­чивши, що грошовий вимір матеріального доходу суспіль­ства "призводить до найнеймовірніших парадоксів"[47]. Так, наприклад:

— "якщо людина орендує будинок, який належить певній особі, і обстановку в цьому будинку, то отримані цією людиною послуги включаються в національний дивіденд... якщо ж ця людина отримала будинок з обстановкою у якості подарунку... то такі послуги... не включаються до складу національного дивіденду";

— "якщо фермер, який реалізував продукцію своєї ферми, купує на ринку необхідне для його сім'ї продовольство,
то значна частина придбаних ним товарів ввійде до на­ціонального дивіденду; однак ця продукція уже не ввійде
до складу національного дивіденду, якщо фермер замість того, щоб купувати товари на ринку, залишить у себе частину виробленого м'яса і овочів";

— "філантропічна діяльність організацій, які не отримують за неї оплати, церковних служителів, учителів недільних шкіл, наукова робота безкорисливих експериментаторів... поки що не враховуються у складі національного диві­денду";

— "в національний дивіденд входить номінальна оплата праці, набагато менша ніж її реальна цінність";

— "систематичне задавання шкоди природі... не впливає на величину національного дивіденду";

— "жіноча праця, яка застосовується на фабриці або вдома,
враховується в дивіденді, коли за неї платять, але не вра­ховується, коли дружини і матері працюють безкорисливо у своїх власних сім'ях....Якщо чоловік одружується на своїй економці або кухарці, то національний дивіденд змен­шується"[48].

• Здійснив дослідження проблеми узгодження економічних інтересів окремих індивідів, фірм та суспільства в ціло­му в контексті відносин розподілу. Розмірковуючи над проблемами економічного добробуту, А. Пігу розрізняв доб­робут окремих осіб, соціальних груп та суспільства в ціло­му. У зв'язку з цим вчений виділив:

— суспільний чистий продукт як "сукупний приріст на­ціонального дивіденду";

— приватний чистий продукт, як "приріст благ, які мож­на продати, а також приріст доходів того індивіда, який забезпечує капіталовкладення"[49].

Вихідною у його теоретичній побудові була думка, що вільна конкуренція не забезпечує урівноваження приватного та суспіль­ного чистих продуктів і автоматичного узгодження інтересів суспільства та приватних осіб.

У своїй праці А. Пігу часто посилається на опублікований у 1883 р. трактат "Принципи політичної економії" англійського дослід­ника Генрі Сіджвіка (1838—1900), який стояв у витоків економічної теорії добробуту.

Г. Сіджвік одним з перших звернув увагу на відмінності одних і тих самих понять залежно від мікро- або макроекономічного рівнів аналі­зу. На противагу "класикам" він стверджував, що система "природної свободи" породжує конфлікт між приватними і суспільними інтереса­ми і не забезпечує ефективного вирішення багатьох соціально-еконо­мічних проблем, особливо в області розподілу. Обґрунтовуючи не­обхідність обмеження системи "Іаіззег таіге" на основі державного втру­чання в економічне життя, Г. Сіджвік вважав, що більш рівномірний розподіл суспільних благ підвищує загальний рівень добробуту нації.

Таким чином, на відміну від своїх попередників А. Пігу аналізу­вав не статичну ринкову рівновагу, а відхилення від неї. Пору­шення досконалого ринкового механізму, викликані розбіжно­стями приватних і суспільних інтересів, вчений пов'язував:

Позитивні зовнішні ефекти, за яких "граничний приват­ний чистий продукт менший за відповідний суспільний про­дукту з тієї причини, що побічні послуги отримує деяка тре­тя сторона, якій технічно важко оплатити ці послуги"[50]. На думку дослідника, прикладами позитивних екстерналій мо­жуть бути випадки, коли:

1) "послугами зручно розташованого маяка в основному користуються судна, яких неможливо примусити якимось чи­ном оплачувати ці послуги";

2) "йдеться про інвестування засобів у облаштування приват­них міських парків; хоча публіка до них не допускається, зав­дяки зелені повітря на околицях парків стає чистішим";

3) "інвестування ресурсів у будівництво доріг або приватних шляхів, завдяки якому підвищуються ціни на земельні ділян­ки, розташовані поряд...";

4) "вкладення коштів у лісопосадки,...установку ліхтарів
біля дверей приватних будинків... інвестування ресурсів, які
спрямовуються на очищення викидів із заводських труб...";

5) "вкладення ресурсів у вирішення фундаментальних науко­вих проблем, без яких нерідко неможливі відкриття вели­чезної практичної значимості, а також у впровадження ви­находів і удосконалень промислових процесів"[51].

• Негативні зовнішні ефекти, за яких "...граничний приват­ний чистий продукт перевищує суспільний чистий продукт". На думку вченого, про побічні некомпенсовані збитки для третіх осіб можна говорити за умов, коли, наприклад:

1) "одна людина зайнята тим, що випускає кролів, які спу­стошують рослинність в угіддях, які належать іншій особі";

2) "коли власник ділянки, розташованої у житловому квар­талі, будує там фабрику, руйнуючи тим самим красу пейза­жу, коли він зводить на своїй ділянці будівлю, яка затіняє розташовані поряд будинки або... не залишає людям місця для відпочинку, що шкодить їхньому здоров'ю і зменшує продуктивність їх праці"[52].

• Обґрунтував необхідність доповнення економічної полі­тики "laissez faire" державним регулюванням економіч­ного життя.