АвтоАвтоматизацияАрхитектураАстрономияАудитБиологияБухгалтерияВоенное делоГенетикаГеографияГеологияГосударствоДомДругоеЖурналистика и СМИИзобретательствоИностранные языкиИнформатикаИскусствоИсторияКомпьютерыКулинарияКультураЛексикологияЛитератураЛогикаМаркетингМатематикаМашиностроениеМедицинаМенеджментМеталлы и СваркаМеханикаМузыкаНаселениеОбразованиеОхрана безопасности жизниОхрана ТрудаПедагогикаПолитикаПравоПриборостроениеПрограммированиеПроизводствоПромышленностьПсихологияРадиоРегилияСвязьСоциологияСпортСтандартизацияСтроительствоТехнологииТорговляТуризмФизикаФизиологияФилософияФинансыХимияХозяйствоЦеннообразованиеЧерчениеЭкологияЭконометрикаЭкономикаЭлектроникаЮриспунденкция

Кераміка та порцеляна

Читайте также:
  1. Apparel Marketing
  2. Brylyarstvo was and remains quite a rare craft.
  3. II. Методична робота.
  4. The artistic plaiting made of wicker, reed mace and straw. Articles made of beads. Articles made of stone, bones. Ceramics..
  5. Англо-український поурочний словник
  6. В нього посуд ніби жар,
  7. випускай вільною.
  8. Гіпотези етногенезу слов’ян
  9. ГОВОРИ УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ 6 страница
  10. Для того, щоб дати змогу учням висловити свої думки та передати враження від сприймання художніх творів, доцільно використати такі методи 1 страница
  11. Загальні відомості про давніх слов’ян
  12. Залізний вік (1 тис. р. до н.е. – наші дні)

Архітектура

Оригінальна японська архітектура характеризується прагненням к простоті і відкритості, нечисленні будівлі які збереглися до наших часів відрізняються ще й асиметрією. Основним матеріалом для будівель майже до XIX ст.. було дерево, через його дешевизни и доступності. Дерев’яні будівлі, крім того, сейсмостійкі, їх легко розібрати и перенести на інше місце, в них просто забезпечити необхідну в японському кліматі вентиляцію.

Традиційні японскі будинки називаються мінка, в сучасні часи вони збереглись тільки в сільскій місцвості. Мінка – це одно- чи двопверхові будівлі с несучою колоною в центрі будинку і міцним каркасом з деревяних балок.

В японській культурі спостерігається доволі сильний вплив її західного сусіда – Китаю. Саме Китай став джерелом проникнення и розповсюдження в Японії буддизму, ставшого другою по розповсюдженності релігією на Японських островах разом з традиційним японським синтоїзмом.

Окрім нової релігії в Японію проникли і нові тенденції в розвитку архітектури.

Прикладом тому більшість буддійських пагод і храмів, що збереглись до наших днів на території Японії, багато з них мають явну схожість з релігійними спорудами Китаю.

Найдревніше в світі деревяна будівля храмового комплекса Хорю-Гакумон-дзи, (буквально - храм вивчення процвітаючої дхарми) було побудовано в 607 році в місті Нару

Трішки менш древнім, але не менш відомим являється 57-метрова по висоті будівля буддійського Храму Тодай-дзи, побудованого в 745 році в місті Нара.

Головною пам’яткою храму Тодай-дзи являється бронзова статуя Будди висотою 16 метрів і вагою 500 тонн, найбільша статуя Будди в світі.

 

Автентично японським є тип архітектури будиночків для проведення чайної церемонії. Перший «чайний будиночок» був побудований у вигляді глинобитній хатини з солом'яною стріхою і був в деталях схожий на традиційну минка.

Окрема будівля для чайної церемонії почав використовувати монах Дзео Такено в XV столітті нашої ери, коли вона була зведена в ранг релігійного ритуалу.

Релігійний підтекст чайної церемонії став підставою для головної вимоги до архітектурного вирішення чайного будиночка: воно має відображати дух «гармонії, шанобливості, чистоти і спокою», що є основними принципами чайної церемонії. Пізніше обов'язковими атрибутами стали сад і кам'яна доріжка, що веде через сад до будиночка. Вхід в чайний будиночок традиційно вузький і низький (ширина 60 см і висота 66 см), так що гості буквально повинні вповзати в нього, упокорюючи цим свою вдачу; крім цього - самурай не міг увійти в будиночок з довгим мечем, і зобов'язаний був залишити його зовні. Це символізувало, що увійшовши в чайний будиночок, гості залишали за порогом всю агресію і мирську суєту.

Необхідність відбудувати міста після Другої світової війни дала новий поштовх до розвитку японської архітектури. Освоєння нових технологій сталі і бетону, використання західних архітектурних ідей і концепцій та їх симбіоз з традиційною японською архітектурою невпізнанно змінило сучасний вигляд японських міст.

Живопис

Першими японськими пам'ятниками живопису, що дійшли до нашого часу є храмові розписи, що датуються VII-VIII століттям, найбільш древня з них - розпис храму Хорю-Гакумон-джі. На бічних стінках вівтаря на чорному лаку червоними, зеленими і жовтими рослинними фарбами зображений Будда

Розписи буддійських храмів в більшості своїй нагадують китайський стиль епох династії Суи.

До початку XII століття наслідування китайському стилю живопису пішло на спад, і розвинувся унікально японський стиль - ямато-е. Найпершими зображеннями в цьому стилі стали розписи на розсувних перегородках і ширмах. Найчастіше зображувалися картини різних пір року, відомі своєю мальовничістю місця.

Крім стилю ямато-е з'явився новий стиль оформлення літературних, релігійних чи історичних творів - емакімоно. Емакімоно представляли собою довгі (іноді до десяти метрів) сувої, в яких картини чергувалися з текстом. Одним з них є ілюстрована 54-томна новела «Повість про Гендзі», що розповідає про любовні пригоди принца Хікару Гендзі і його муках в літньому віці, як розплату за гріхи молодості. Це твір справило глибокий вплив на творчість поетів і письменників Японії і є обов'язковим для вивчення у школах на уроках японської мови.

Емакімоно також розвинулася в два основних напрямки: онна-е (живопис в жіночій манері) і отоко-е (живопис в чоловічій манері), основним розходженням

яких були зображувані теми. Романи про повсякденне життя або пригоди були виконані в «жіночої» манері, історичні, батальні сувої в «чоловічий».

В XIV столітті з'явився новий стиль живопису - сумі-е, монохромна живопис тушшю. Вона культивувалася в дзенских монастирях в місті Камакура і Кіото, тушшю стали малювати портрети та пейзажі. Основоположником монохромного школи в Японії став дзенській монах Тое Сессю, почерпнувшего цю ідею під час своїх подорожей до Китаю та Кореї. Найвідомішою картиною Тое Сессю є «Пейзажі чотирьох пір року», 15-метровий сувій, що зберігається в місті Хофу, префектура Ямагуті, і що вважається національним надбанням Японії.

Живопис XVI-XVII століть являють собою різкий контраст з монохромов XIV-XV століть. Художники стали писати картини великого розміру в поліхромної стилі, з використанням дорогої золотою та срібною фольги. На розсувних дверях замків і палаців знаті стали зображати монументальні пейзажі

Період Едо (1603-1868 роки) ознаменувався появою художньої школи Рін, яка характеризується використанням класичних тем, але більш декоративною, навіть надмірно марнотратною манерою малювання - яскраво розфарбовані фігури і картини природи зображувалися на золотому фоні.

Аніме та манга

В оповіданні про японську культуру не можна не згадати про які останнім часом стали практично всесвітнім захопленням різновидах японської культури. Маються на увазі манга і аніме.

Манга - традиційні японські комікси, ця назва стала загальною незабаром після Другої світової війни, а вперше так назвав серію своїх малюнків художник Хакусіка Хокусай в 1814 році. Означає воно «дивні картинки в стилі гротеск». Першими ж японськими манга за деякими відомостями вважаються Тёдзюгіга («Веселі картинки з життя тварин»), створені в XII столітті

Темами сучасних манга може бути що завгодно: бізнес, спорт, романтика, пригоди, гумор, наукова фантастика чи жахи. Манга існує не тільки в Японії, але і в інших країнах, наприклад, американські комікси в стилі манга називаються «амеріманга», а в Китаї, Тайвані та Південній Кореї існують свої власні манга. В Японії манга становлять близько чверті всієї друкованої продукції, видаються вони в товстих (до тисячі сторінок) журналах.

Найбільш популярні і відомі манга стають сюжетами для іншої завойовували всесвітню популярність форми японського мистецтва - аніме. Аніме це японська анімація, яка на відміну від, наприклад, вітчизняної розрахована на підлітків і дорослих. Крім сюжетів манга аніме може використовувати твори класичної літератури чи сюжети комп'ютерних ігор.

Каліграфія

Приклад найдавнішої відомої японської каліграфії знаходиться на статуї бодхісатви цілителя в храмовому комплексі Хорюдзі.

Каліграфічні написи найчастіше робилися на традиційній японській папері васи, яка робиться з волокон кори едгевортіі золотистої (паперового дерева) з додаванням волокон бамбука, пеньки, рису і пшениці.

Для цього паперу характерна груба поверхню і нерівномірна гігроскопічність.

Виробництво паперу було достатньо дорогим процесом, і в IX столітті в Японії винайшли переробку макулатури, почавши використовувати відновлену папір. Хоча через недосконалість технології відбілювання ця папір був сіро-синього відтінку, проте вона була настільки ж цінною, як і нова.

Каліграфія Японії має спільні корені, технічні прийоми та матеріали з китайською каліграфією. Аж до VII століття нашої ера при навчанні каліграфії використовувалися оригінальні китайські тексти і ієрогліфи

Унікальний для Японії стиль каліграфії вперше з'явився в VIII столітті, коли стала офіційною японська азбука кана, що виникла в двох графічних формах - катакана і хірагана.

В японській каліграфії існує кілька стилів на-писання ієрогліфів:

• Кайсьо (статут) - всі лінії ієрогліфа пишуться одна за одною, з обов'язковим відривом кисті від паперу. Лінії мають бути чіткими та впевненими, а що вийшли ієрогліфи - квадратними і незграбними.

• Гьосьо (полукурсівний стиль) - варіант більш швидкого написання ієрогліфів, лінії в ньому плавні, закруглені. Цей стиль наближається з написання до стилю азбуки хирагана, що використовується для запису оригінальних японських слів, також нею записуються різні форми дієслів іпрілагательних, частинки і суфікси.

• Сосьо (курсив) - швидкий, стрімкий стиль написання ієрогліфа, лінії до-вільно нечіткі і кисть практично не відривається від паперу. Цей стиль також називають «трав'янистим стилем».

Всі ці стилі об'єднані одним загальним вимогою - написане повинно приносити естетичне зорове насолоду, а каліграф повинен бути майстром своєї справи.

Будь-який професійний художник повинен досконало володіти каліграфічним мистецтвом, адже дуже часто картини підписуються афоризмом або віршованій рядком, що розкривають внутрішній, іноді прихований сенс зображення.

Кераміка та порцеляна

Кераміка - одна з найдавніших форм іс-кусства Японії, що бере свій початок в епохи неоліту. Історія її багата уславленими майстрами, також збереглося чимало робіт невідомих гончарів, що дійшли до наших днів з глибини століть.

Першими керамічними виробами були предмети побуту, оздоблені «шнурковим» орнаментом і які стосуються періоду Дзьомон японської історії (тривав аж до II століття нашої ери). В III столітті з'явилися гончарні піч і коло, за деякими відомостями привнесені в Японію корейськими іммігрантами. В VIII столітті з Китаю була завезена техніка триколірної свинцевої глазировки керамічних виробів, вся вироблена доцього кераміка була глазурована тільки зеленими кольором. Але до XVII століття найбільш популярними були предмети побуту із простої, неглазурованої кераміки, а більшість білої, біло-синьої і селадоновой (блідого сірувато-зеленуватого відтінку) кераміки привозилося з Китаю.

У 1640 року більшість гончарних виробництв Китаю було зруйноване під час

війни, і Японія розвинула свою власну керамічну промисловість, удосконаливши технологію виробництва порцеляни і забезпечивши потреби не тільки європейських і азіатських країн в кераміці, але і забезпечивши високоякісної домашнім начинням елітні клас-си Японії. Приблизно на початку XVII століття японські гончарі стали виробляти також кераміку, покриту молочно-білого та мідно-зеленою глазур'ю. Технологічні і естетичні новації в цей період стали настільки вдалими, що пізніше західні та китайські майстри стали імітувати японську кераміку.

Окремим різновидом японської кераміки є виготовлення посуду для чайної церемонії. Найчастіше це чаші для чаю зроблені в стилі Раку. Формах ці судини тільки вручну, без використання гончарного круга і, тому, кожен з них унікальний. Низька температура випалу створює пористу поверхню виробу, а привнесений-ні навмисно дефекти (сітка тріщин на поверхні, оплавлення країв через занадто високої температури, начебто випадково растёкшаяся глазур) створюють незвичайний декоративний ефект і є відмітною ознакою кераміки Раку. Головна технологічна і художня задача при виготовленні цих виробів - це пошук балансу між вишуканою простотою (естетика ваби-сабі) і явним браком.


1 | 2 |

Поиск по сайту:



Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Студалл.Орг (0.004 сек.)