Недобросовісна конкуренція: поняття і види

У ст.32 ГК України та в ст.1 ЗУ “Про захист від недобросовісної конкуренції ” поняття “ недобросовісна конкуренція” визначене як будь-які дії в конкуренції, що суперечать правилам, торговим та іншим чесним звичаям у підприємницькій діяльності.
У літературі надане наукове визначення недобросовісної конкуренції як порушення правил поведінки, які склалися, широко застосовуються в підприємництві і визнаються підприємцями як обов'язкові ділові норми, що завдає шкоди відносинам добросовісної конкуренції і свободи підприємницької діяльності Правове визначення поняття недобросовісної конкуренції як будь-яких дій у конкуренції, що суперечать правилам, торговим та іншим чесним звичаям у підприємницькій діяльності, є найважливішою нормою ЗУ “Про захист від недобросовісної конкуренції Аналізуючи законодавче визначення недобросовісної конкуренції, необхідно відзначити, що відповідно до чинного з-ва певні дії можуть бути визнані недобросовісною конкуренцією лише в тому разі, якщо вони посягають на правовідносини в сфері підприємницької діяльності. Складність у визначенні недобросовісності дій суб'єкта господарювання, виходячи із законодавчого визначення недобросовісної конкуренції, полягає у використанні в якості оцінного критерію такої поведінки правил, торгових та інших чесних звичаїв у підприємницькій діяльності. Чинне з-тво не містить нормативного визначення понять “правила”, “торгові та інші чесні звичаї”. Тому визначення протиправності поведінки суб'єкта господарювання як протиріччя зазначеним правилам і звичаям є прерогативою органів, уповноважених застосовувати законодавство про захист від недобросовісної конкуренції.

Недобросовісною конкуренцією є, зокрема, дії, визначені главами 2-4 Закону. У Законі зазначено три види правопорушень: 1) неправомірне використання ділової репутації суб'єкта господарювання;

2) створення перешкод суб'єктам господарювання у процесі конкуренції та досягнення неправомірних переваг у конкуренції;
3) неправомірне збирання, розголошення та використання комерційної таємниці.

8.Державний контроль за концентрацією суб'єктів господарювання

З метою запобігання монополізації товарних ринків, зловживанню монопольним (домінуючим) становищем, обмеженню конкуренції органи Антимонопольного комітету України здійснюють державний контроль за концентрацією суб'єктів господарювання.
Відповідно до ч. 2 ст. 22 ЗУ "Про захист економічної конкуренції " концентрацією визнається:

1) злиття суб'єктів господарювання або приєднання одного суб'єкта господарювання до іншого;

2) набуття безпосередньо або через інших осіб контролю одним або кількома суб'єктами господарювання над одним або кількома суб'єктами господарювання чи частинами суб'єктів господарювання, зокрема, шляхом:

а ) безпосереднього або опосередкованого придбання, набуття у власність іншим способом активів у вигляді цілісного майнового комплексу або структурного підрозділу суб'єкта господарювання;

б) призначення або обрання на посаду керівника, заступника керівника спостережної ради, правління, іншого наглядового чи виконавчого органу суб'єкта господарювання особи, яка вже обіймає одну чи кілька з перелічених посад в інших суб'єктах господарювання;

в) створення, суб'єкта господарювання двома і більше суб'єктами господарювання, який тривалий період самостійно здійснюватиме господарську діяльність;

3) безпосереднє або опосередковане придбання, набуття у власність іншим способом чи одержання в управління часток (акцій, паїв), що забезпечує досягнення чи перевищення 25 або 50 відсотків голосів у вищому органі управління відповідного суб'єкта господарювання.
Концентрація, яка потребує дозволу, забороняється до надання дозволу на її здійснення. До надання такого дозволу учасники концентрації зобов'язані утримуватися від дій, які можуть призвести до обмеження конкуренції та неможливості відновлення початкового стану.
Відповідно до ст. 26 ЗУ " Про захист економічної конкуренції " учасники узгоджених дій, учасники концентрації, органи влади, органи місцевого самоврядування, органи адміністративно-господарського управління та контролю у порядку, встановленому Антимонопольним комітетом України, звертаються: із заявою про надання дозволу на узгоджені дії - до Антимонопольного комітету України чи його територіальних відділень; із заявою про надання дозволу на концентрацію - до Антимонопольного комітету України.
За подання заяв про надання дозволу на узгоджені дії або концентрацію справляється плата в розмірах, передбачених ч. 2 ст. 34 Закону України "Про захист економічної конкуренції ". Заява вважається прийнятою до розгляду після 15 днів з дня її надходження, якщо протягом цього часу державний уповноважений Антимонопольного комітету України, голова його територіального відділення не повернули заявнику заяву із повідомленням, що вона та інші документи не відповідають встановленим Антимонопольним комітетом України вимогам і це перешкоджає її розглядові.

Органи АКУ розглядають заяву про надання дозволу на узгоджені дії протягом 3 місяців, а заяву про надання дозволу на концентрацію - протягом 30 днів з дня прийняття її до розгляду відповідним органом АКУ. Якщо протягом строку розгляду заяви органи Антимонопольного комітету України не розпочали розгляду справи про узгоджені дії чи концентрацію, рішення про надання дозволу на узгоджені дії чи концентрацію вважається прийнятим.

9.Об'єктивна необхідність державного регулювання господарської діяльност і

КУ у ст. 41 і 42 визначає права кожного громадянина володіти, користуватися і розпоряджатися своєю вла­сністю, здійснювати підприємницьку діяльність, не заборонену за­коном. Держава забезпечує захист цих прав, прав конкуренції в підприємницькій діяльності. Але нею не допускається зловживання монопольним становищем на ринку, неправомірне обмеження кон­куренції й недобросовісна конкуренція. Держава здійснює конт­роль за якістю продукції, робіт і послуг, тим, щоб використання громадянами власності не зашкоджувало правам і свободам інших громадян, Інтересам суспільства. Державна регламентація госпо­дарської діяльності в умовах, переходу до ринкової економіки ви­ходить з принципів, з одного боку, невтручання державних органів безпосередньо в діяльність суб'єктів господарювання, крім випад­ків, передбачених законодавством, а з іншого - з того, що держава не може стояти осторонь організації, упорядкування господарської діяльності і контролю за нею. '

Зміна ролі держави в економіці в умовах високого рівня кон­центрації та монополії виробництва зумовлена і тим, що ринковий механізм не може забезпечити розв'язання таких соціальних про­блем, як бідність, житло та охорона здоров'я. Практика ринкової економіки навіть найбагатших країн світу свідчить, що однією з найважливіших проблем суспільства з ринковою економікою є проблема бідності. Значна частина населення навіть найбагатших країн потерпає від бідності, І не тому, що бідні - це люди, які не можуть працювати. Ринкова економіка функціонує таким чином, що породжує і поглиблює диференціацію доходів Й суб'єктів. Тому навіть серед тих, хто займається економічною діяльністю, утворю­ються прошарки людей, доходи яких не дають змоги задовольнити їх найсуттєвіші життєві потреби. Крім того, є люди, які через неза­лежні від них об'єктивні причини не здатні до економічної діяль­ності, а, отже, і отримання доходів від неї.

10.Поняття і зміст договору на трансфер технологій.

Договір про трансфер технології - договір, укладений у письмовій формі між особами, яким належать та/або яким повністю чи частково передаються майнові права на технологію або її складові.

Істотними умовами укладення договорів про трансфер технологій є:

1) перелік складових технологій, що передаються (з визначенням їх функціональних властивостей та гарантованих показників);

2) ціна технологій чи розмір плати за їх використання;

3) строки, місце та спосіб передачі технологій та/або їх складових;

4) умови передачі технічних знань, необхідних для монтажу, експлуатації та забезпечення функціонування обладнання, придбання чи оренди, монтажу і використання машин, обладнання, комплектувальних частин та матеріалів;

5) розмір, порядок та умови виплати винагороди за використання технологій;

6) відповідальність сторін за порушення умов договору;

7) порядок вирішення спірних питань стосовно виконання умов договору.

Договори про трансфер технологій повинні включати також умови щодо:

1) ліцензії та її умови на використання технологій та їх складових;

2) територіальних обмежень;

3) обмежень галузі застосування технологій та їх складових;

4) порядку надання субліцензій на складові технології третім особам, крім випадків передачі прав на використання знаків для товарів і послуг, комерційних (фірмових) найменувань, з визначенням обмежень права на використання технології та її складових;

5) передачі прав на ноу-хау, техніко-економічні обґрунтування, плани, інструкції, специфікації, креслення та інші інформаційні матеріали про технології та їх складові;

6) проведення робіт з удосконалення технологій та їх складових і порядок надання сторонами інформації про ці вдосконалення;

7) надання консультацій та послуг з проектування, асистування та навчання кадрів;

8) страхування технологій та їх складових;

9) порядку компенсації витрат, пов'язаних з трансфером технологій;

10) обмежень, що стосуються діяльності сторін у разі закінчення строку дії договору, його розірвання або виникнення форс-мажорних обставин.

Разом з договором про трансфер технологій можуть укладатися договори про:

1) гарантії осіб, які передають технології та їх складові, стосовно можливості досягнення економічних показників і виробництва продукції із застосуванням цих технологій та складових;

2) гарантії осіб, які передають технології та їх складові, стосовно конфіденційності та нерозголошення інформації третім особам;

3) проведення комплексу інженерних, екологічних або інших робіт, необхідних для застосування технологій та їх складових;

4) обслуговування обладнанн я.

11.Державне регулювання і контроль за діяльністю суб'єктів природніх монополій.

Державний контроль за додержанням з-ства про захист економічної конкуренції в сферах природних монополій здійснюється Антимонопольним комітетом України відповідно до його компетенції. Передбачений Законом “Про природні монополії” від 20.04.2000 р. також громадський контроль за діяльністю суб'єктів природних монополій, що здійснюється об'єднаннями споживачів (ФО і ЮО, що придбавають товар, який виробляється (реалізується) суб'єктами природної монополії) у порядку, встановленому законодавством.
Крім АКУ, до органів, які мають право здійснювати контроль за діяльністю суб'єктів природних монополій, віднесені також національні комісії регулювання природних монополій, які утворяться й функціонують відповідно до ЗУ “Про природні монополії” від 20.04.2000 р.; органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування. Якщо діяльність суб'єктів природних монополій, яка підлягає регулюванню згідно з законодавством, спрямована на задоволення потреб окремого регіону, то функції регулювання діяльності суб'єктів природних монополій можуть бути делеговані в установленому порядку Раді міністрів АРК, обласним, Київській та Севастопольській міським державним адміністраціям з наданням їм відповідних повноважень. Регулювання д-сті суб'єктів природних монополій повинно здійснюватися на основі наступних принципів: 1) гласності та відкритості процедур регулювання; 2) адресності регулювання, його спрямованості на конкретний суб'єкт природної монополії; 3) самоокупності суб'єктів природних монополій; 4) стимулювання підвищення якості товарів і задоволення попиту на них. Предметом регулювання діяльності суб'єктів природних монополій є 1)ціни ( тарифи) на товари,; 2)доступ споживачів до товарів, що виробляються (реалізуються) суб'єктами природних монополій..

Одним з первісних проявів державного контролю за діяльністю суб'єктів природних монополій є введення системи ліцензування їх діяльності як у сферах природних монополій, так і на суміжних ринках. Під суміжним ринком розуміється товарний ринок, що не перебуває у стані природної монополії, для суб'єктів якого реалізація вироблених товарів (послуг) або використання товарів інших суб'єктів господарювання неможливе без безпосереднього використання товарів, що виробляються (реалізуються) суб'єктами природних монополій. Діяльність суб'єктів господарювання, що працюють в умовах природної монополії, повинна піддаватися обмежувальному і регулюючому впливу з боку держави.

Поиск по сайту: