Реалізація (фактичне застосування) суб'єктивних справ і юридичних обов'язків. 3 страница

• контроль за діяльністю яких з боку держави гарантує захист громадян від наслідків впливу неконтрольованого виготовлення, використання або реа­лізації небезпечної продукції, послуг або небезпечних виробництв (підпри­ємства з виготовлення усіх видів зброї, яка є на озброєнні Збройних сил України, Служби безпеки України; підприємства з випуску наркотичних, біологічних, бактеріологічних, психотропних, сильнодіючих хімічних та отруйних засобів (крім аптек), підприємства, що забезпечують діяльність у сфері обігу зброї та радіоактивних речовин, та ін.).

Правове становище підприємств державної форми власності регулюється Господарським кодексом України (статті 73-77 - щодо державних комерційних і казенних підприємств, статті 167-172 - щодо корпоративних прав держави, яких вона набуває при створенні державних/національних акціонерних товариств і державних холдингових компаній, а також участі в так званих змішаних товари­ствах - за участю суб'єктів різних форм власності).

Підприємства державної форми власності можуть бути як унітарного, так і корпоративного типу. До перших (унітарного типу) належать державне комерцій­не підприємство і казенне підприємство, до других (корпоративного типу) - дер­жавне (національне) акціонерне товариство (корпоратизоване підприємство).

Державне унітарне підприємство - це таке підприємство унітарного типу, яке діє на базі відокремленої частини державної власності без поділу її на частки, створюється в розпорядчому порядку компетентним органом держави і входить до сфери управління зазначеного органу. Ознаки державного унітарного підпри­ємства закріплені в ст. 73 Господарського кодексу України.

Державному унітарному підприємству, крім загальних ознак (характерних для всіх підприємств), притаманні специфічні риси, більшість з яких зафіксована в ст. 73 Господарського кодексу України:

• господарська організація унітарного типу;

• підприємство-невласник, що зумовлює необхідність виконання вказівок власника (відповідно до його компетенції) і погодження з ним основних питань діяльності;

• функціонування на базі державного майна, яке закріплюється за держав­ним унітарним підприємством на праві господарського відання чи оператив­ного управління;

• функції власника майна (органу, уповноваженого управляти державним майном) щодо державного унітарного підприємства виконує галузеве мі­ністерство (відомство), до сфери діяльності якого входить підприємство, або державне господарське об'єднання, до складу якого включено підпри­ємство;

• управління державним унітарним підприємством здійснюється одноособо­вим керівником, який призначається на посаду шляхом укладення з ним контракту органом, уповноваженим управляти державним майном;

• обов'язкове включення до найменування державного унітарного підприєм­ства слів «державне підприємство»;

• відсутність у державного унітарного підприємства обов'язку відповідаль­ності за зобов'язаннями власника (держави) і органу влади, до сфери управ­ління якого воно входить.

Державні унітарні підприємства залежно від комплексу ознак (виду госпо­дарської діяльності - комерційна чи некомерційна, правового титулу майна - право господарського відання чи право оперативного управління, можливості чи неможливості бути суб'єктом банкрутства, порядку створення та ін.) поділяються на державні комерційні підприємства і казенні підприємства (ч. 8 ст. 73 Господар­ського кодексу України).

Основні ознаки державного комерційного підприємства містяться в статтях 74-75 Господарського кодексу України:

• наявність статусу суб'єкта підприємницької діяльності, що діє на основі статуту на принципах підприємництва, зазначених у статті 44 Господар­ського кодексу;

• основний правовий титул майна - право господарського відання, відповідно до якого державне комерційне підприємство володіє, користується і розпо­ряджається майном, закріпленим за ним уповноваженим органом з обме­женням правомочності щодо розпорядження майном, зокрема: заборонено передавати на безоплатній основі майно будь-якій особі;

• обов'язковість формування засновником, функції якого виконує уповнова­жений орган держави (галузеве міністерство/відомство чи державне госпо­дарське об'єднання), статутного фонду з дотриманням вимог закону щодо його мінімального розміру до реєстрації цього підприємства як суб'єкта господарювання;

• обов'язковість формування з дотриманням встановлених законом норма­тивів і порядку спеціальних (цільових) фондів: амортизаційного, резервно­го, фонду розвитку виробництва, фонду споживання (оплати праці), інших фондів, передбачених статутом підприємства;

• необхідність підтримання майново-фінансового стану (розміру активів) державного комерційного підприємства не нижче встановленого мінімаль­ного розміру статутного фонду, який досі законом не передбачений;

• наявність обов'язку приймати та виконувати доведені до підприємства в установленому законодавством порядку державні замовлення та державні завдання, а також враховувати їх при формуванні виробничої програми, ви­значенні перспектив економічного та соціального розвитку підприємства й виборі контрагентів;

• затвердження фінансового плану підприємства до 1 вересня року, що пе­редує плановому, компетентним органом держави, а саме: а) щодо підпри­ємств, що є суб'єктами природних монополій, і підприємств, плановий роз­рахунковий обсяг чистого прибутку яких перевищує 50 млн. грн., - Кабіне­том Міністрів України; б) щодо інших підприємств - органами, до сфери управління яких вони входять;

• обов'язок самостійної відповідальності за наслідки своєї діяльності усім на­лежним на праві господарського відання майном (у тому числі у разі визна­ння банкрутом);

• відсутність у держави та уповноваженого органу обов'язку субсидіарної від­повідальності за зобов'язаннями державного комерційного підприємства, крім передбачених законом випадків (зокрема, ч. 6 ст. 74 Господарського кодексу передбачається, що збитки, завдані державному комерційному під­приємству внаслідок виконання рішень органів державної влади чи органів місцевого самоврядування, які було визнано судом неконституційними або недійсними, підлягають відшкодуванню зазначеними органами добровіль­но або за рішенням суду);

• можливість перетворення у передбачених законом випадках і порядку в корпоратизоване підприємство (державне/національне акціонерне товари­ство) чи казенне підприємство.

Різновидом підприємств державної форми власності є казенні підприємства, які були легалізовані Законом України від 04.02.1998 р. «Про внесення змін до Закону України «Про підприємства в Україні». Особливості правового станови­ща казенних підприємств визначаються статтями 76-77 Господарського Кодексу України, а також низкою постанов Кабінету Міністрів України, зокрема: від 16.06.1998 р. № 914 «Про Типовий статут казенного підприємства»; від 30.06.1998 р. № 987 «Про перетворення державних підприємств у казен­ні» та ін.

Казенне підприємство - це державне некомерційне унітарне підприємство, яке діє на базі відокремленої частини державної власності, що не підлягає прива­тизації, створюється за рішенням Кабінету Міністрів України і входить до сфери управління органу, уповноваженого управляти відповідним державним майном.

Основними рисами казенного підприємства є такі:

• господарська організація унітарного типу;

• здійснення некомерційної господарської діяльності (як основної в поєднан­ня з комерційною чи без такого поєднання);

функції власника майна (органу, уповноваженого управляти державним майном) щодо казенного підприємства виконує галузеве міністерство (ві­домство);

• діє на підставі статуту, що розробляється відповідно до затвердженого Кабіне­том Міністрів України Типового статуту казенного підприємства, і має вклю­чати, крім загальних положень, положення про обов'язкову звітність казенно­го підприємства за встановленою Кабінетом Міністрів формою та відповідаль­ність керівника підприємства за результати його господарської діяльності;

• належить до підприємств-невласників; функціонує на базі державного майна, що закріплюється за казенним підприємством на праві оперативно­го управління.

21. Поняття, види та історія виникнення господарських товариств.

Господарські товариства - це господарські організації, які створюються фі­зичними та/або юридичними особами на договірних засадах шляхом об'єднання майна та підприємницької діяльності з метою отримання прибутку (як загальне правило).

Правове становище господарських товариств регулюється Господарським ко­дексом України (статті 79-92), Цивільним кодексом України (статті 113-162), За­коном України від 19.09.1991 р. «Про господарські товариства».

Характерні риси (статті 79-92 ГК України; статті 113-118 ЦК України; статті 1-23 Закону «Про господарські товариства»):

• господарські організації корпоративного типу (як правило, наявність двох і більше засновників - фізичних та/або юридичних осіб, а також подільність майна на частки та корпоративна форма управління справами);

• універсальність цієї організаційно-правової форми: можливість її застосу­вання для підприємств, інших господарських організацій низової ланки економіки, що мають на меті отримання прибутку (банків, страхових ком­паній, корпоративних інвестиційних фондів), неприбуткових господар­ських організацій (фондові біржі тощо), господарських об'єднань у формі холдингових груп, кожна з яких складається з холдингової компанії та її корпоративних/дочірніх підприємств;

• наявність статусу юридичної особи;

• основний правовий титул майна товариства - право власності, основними джерелами формування якого є: вклади засновників та учасників товари­ства; вироблена продукція; отримані доходи; майно, набуте на підставі до­говорів та інших правочинів, не заборонених законом;

• корпоративний характер управління - учасниками товариства (в персо­нальних товариствах) або за допомогою органів управління (об'єднання капіталів);

• подільність майна товариства на частки, розмір яких визначається уста­новчим документом товариства;

• можливість для засновників (залежно від їхніх інтересів щодо порядку управління товариством, можливості залучення коштів інших осіб до фор­мування майна товариства, ступеня закритості товариства, виду діяльності та ін.) вибору форми товариства з 5, що передбачені законом: акціонерне товариство, товариство з обмеженою відповідальністю, товариство з додат­ковою відповідальністю, повне товариство, командитне товариство; наявність в учасників ГТ корпоративних прав: право участі в розподілі при­бутку товариства, право участі в його управлінні, право участі в розподілі майна товариства у разі його ліквідації (це типовий склад корпоративних прав, а фактичний - залежить від форми товариства, правового статусу його учасників, сфери діяльності товариства, положень його установчого документа).

Залежно від особливостей створення, правового статусу засновників та учас­ників, порядку управління, організаційної структури та інших ознак господарські товариства можуть мати такі форми (хоча законодавець їх визначає як види): по­вне товариство (ПТ), командитне товариство (КТ), акціонерне товариство (АТ), товариство з обмеженою відповідальністю (ТОВ), товариство з додатковою від­повідальністю (ТДВ).

Історична першість належить персональним (повному та командитному) това­риствам, які домінували у сфері господарювання протягом багатьох століть. Поява більш пристосованих до умов економічної конкуренції об'єднань капіталів у особі акціонерних товариств поклала край домінуванню персональних товариств.

На рубежі ХVІ-ХVІІ століть з ініціативи підприємців майже одночасно в Голландії та Англії виникли перші акціонерні товариства з однаковою назвою - Ост-Індські компанії.

Другий представник об'єднань капіталів - товариство з обмеженою відпові­дальністю - своєю появою завдячує німецьким юристам, які за дорученням пар­ламенту наприкінці XIX століття розробили три законопроекти про нову форму товариства, яке б мало привабливі для малого бізнесу риси акціонерного това­риства (насамперед відсутність у акціонерів субсидіарної відповідальності за зобов'язаннями товариства) і повного товариства (забезпечення закритості това­риства). Один з цих законопроектів був прийнятий німецьким парламентом і досі е чинним. Закон Німеччини від 20 квітня 1892 р. «Про товариства з обмеженою відповідальністю» завдяки ґрунтовності та оптимальності регулювання відносин, що виникають при створенні, функціонуванні та припиненні таких товариств, є взірцем для законодавців інших країн.

Товариство з додатковою відповідальністю фактично є модифікацією товариства з обмеженою відповідальністю і відрізняється від останнього лише наявністю у його учасників додаткової обмеженої відповідальності за зобов'язаннями товариства

За сукупністю ознак (порядком створення; розміром, порядком формування та складом майнової бази; порядком управління справами; особливістю правово­го статусу учасників товариства та ін.) розрізняють такі форми (види) господар­ських товариств: повне товариство; командитне товариство; акціонерне товариство; товариство з обмеженою відповідальністю; товариство з додатковою відповідальністю.

22. Правовий статус, види та порядок створення акціонерного товариства.

Акціонерне товариство (АТ) - це таке господарське товариство, статут­ний фонд якого поділений на визначену кількість часток рівної номінальної вартос­ті, виражених в акціях, і яке несе відповідальність за своїми зобов'язаннями усім власним майном; акціонери несуть ризик збитків, пов'язаних із діяльністю товари­ства, у межах вартості належних їм акцій.

Характерні риси:

По-перше, статутний фонд акціонерного товариства (далі - AT) має акціонерну природу, формується шляхом емісії та продажу акцій фізичним та/або юридичним особам. Мінімальний розмір його статутного фонду встановлено у розмірі, не менше суми, еквівалентної 1250 мінімальним заробітним платам, виходячи зі ставки мінімальної заробітної плати, діючої на момент створення товариства.

По-друге, АТ має публічний статус емітента цінних паперів (акцій, облігацій). Інші товариства не мають статусу емітента акцій. Воно є юридичною особою, яка від свого імені випускає акції і зобов'язується своєчасно виконувати обов'язки, що випливають з умов їх випуску. Шляхом випуску і продажу акцій акціонерні товариства і формують свої статутні фонди, і збільшують їх, якщо це необхідно. Акції відкритих акціонерних товариств допускаються до вільного продажу на умовах, визначених Законом України «Про цінні папери і фондовий ринок», іншими актами про фондовий ринок.

По-третє, фізичні та юридичні особи, які придбали акції акціонерних товариств, фіксуються у реєстрі власників іменних цінних паперів і набувають статусу акціонерів. Права та обов'язки акціонерів визначені статтями 10 і 11 Закону ст. 4, 5, 8 і 9 Закону України «Про цінні папери і фондовий ринок».

По-четверте, особливою ознакою АТ є обмеження відповідальності акціонерів. Акціонери відповідають (точніше - несуть ризик відповідальності) за зобов'язаннями товариства тільки в межах належних їм акцій. За ознакою відповідальності акціонерів акціонерне товариство належить до товариств з обмеженою відповідальністю.

Спеціальне регулювання АТ: ГК України (ч. 2 ст. 80, ст. 81), ЦК України (ст. 152-162), Закон від 17.09.2008 «Про акціонерні товариства», Закон від 23.02.2006 р. «Про цінні папери та фондовий ринок», Закон від 30.10.1996 р. «Про державне регулювання ринку цінних паперів в Україні», Закон від 10.12.1997 р. «Про Національну депозитарну систему та особливості електронного обігу цінних паперів в Україні», Закон України від 15.03.2006 р. «Про холдингові компанії».

Порядок створення АТ визначається ст. 9 ЗУ «Про акціонерні товариства».

Для створення акціонерного товариства засновники повинні провести закрите (приватне) розміщення його акцій, установчі збори та здійснити державну реєстрацію акціонерного товариства.

Засновницький договір не є установчим документом товариства і діє до дати реєстрації Державною комісією з цінних паперів та фондового ринку звіту про результати закритого (приватного) розміщення акцій.

Засновницький договір укладається в письмовій формі. Якщо товариство створюється за участю фізичних осіб, їх підписи на засновницькому договорі підлягають нотаріальному засвідченню.

У разі заснування товариства однією особою засновницький договір не укладається.

У разі заснування акціонерного товариства його акції підлягають розміщенню виключно серед його засновників шляхом приватного розміщення. Публічне розміщення акцій товариства може здійснюватися після отримання свідоцтва про реєстрацію першого випуску акцій.

Особливості створення акціонерного товариства шляхом злиття, поділу, виділу чи перетворення підприємницького (підприємницьких) товариств, державного (державних) та комунального (комунальних) підприємств у акціонерне товариство визначаються Державною комісією з цінних паперів та фондового ринку, а за участю державних та (чи) комунальних підприємств — Державною комісією з цінних паперів та фондового ринку за погодженням з Фондом державного майна України.

Створення акціонерного товариства здійснюється за такими етапами:

1) прийняття зборами засновників рішення про створення акціонерного товариства та про закрите (приватне) розміщення акцій;

2) подання заяви та всіх необхідних документів на реєстрацію випуску акцій до Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку;

3) реєстрація Державною комісією з цінних паперів та фондового ринку випуску акцій та видача тимчасового свідоцтва про реєстрацію випуску акцій;

4) присвоєння акціям міжнародного ідентифікаційного номера цінних паперів;

5) укладення з депозитарієм цінних паперів договору про обслуговування емісії акцій або з реєстратором іменних цінних паперів договору про ведення реєстру власників іменних цінних паперів;

6) закрите (приватне) розміщення акцій серед засновників товариства;

7) оплата засновниками повної номінальної вартості акцій;

8) затвердження установчими зборами товариства результатів закритого (приватного) розміщення акцій серед засновників товариства, затвердження статуту товариства, а також прийняття інших рішень, передбачених законом;

9) реєстрація товариства та його статуту в органах державної реєстрації;

10) подання Державній комісії з цінних паперів та фондового ринку звіту про результати закритого (приватного) розміщення акцій;

11) реєстрація Державною комісією з цінних паперів та фондового ринку звіту про результати закритого (приватного) розміщення акцій;

12) отримання свідоцтва про державну реєстрацію випуску акцій;

13) видача засновникам товариства документів, що підтверджують право власності на акції.

23. Правовий статус товариств з обмеженою та додатковою відповідальністю.

Товариство з обмеженою відповідальністю - це таке господарське това­риство, статутний фонд якого поділений на частки визначених установчими документами розмірів, і яке несе відповідальність за своїми зобов'язаннями усім своїм майном; учасники, які повністю сплатили свої внески, несуть ризик збитків, пов'язаних із діяльністю товариства, у межах вартості своїх внесків.

Основні риси:

• різновид господарського товариства - об'єднання капіталів;

• спеціальне регулювання: ГК України (ч. 3 ст. 80), ЦК України (статті 140-150), Закон «Про господарські товариства» (статті 50-64);

• наявність статусу юридичної особи;

• установчий документ - статут;

• вимоги до майнової бази: а) складу - статутний фонд (капітал) і резерв­ний фонд (щонайменше 25% від статутного фонду) - ст. 87 ГК України, ст. 14 Закону «Про господарські товариства»; б) поділ статутного фонду на частки, розмір яких визначається установчими документами і може бути будь-яким (рівним або різним); в) на момент державної реєстрації товариства статутний фонд (СФ) має бути сформований щонайменше на 50%; частина СФ, що залишається несплаченою, підлягає сплаті протягом першого року діяльності TOB (ч. 3 ст. 144 ЦК України); г) законодавча вимога підтримувати чисті активи TOB на рів­ні не менше ніж розмір статутного фонду/капіталу (ч. 4 ст. 144 ЦК);

• відповідальність товариства за власними зобов'язаннями усім своїм май­ном;

• відсутність в учасників товариства субсидіарної майнової відповідальності за борги товариства, якщо вони повністю сплатили свої частки;

• наявність в учасників, які не повністю сплатили свої вклади, додаткової відповідальності за борги товариства у межах вартості несплаченої частини вкладу, у випадках, передбачених статутом товариства;

• органи управління та контролю TOB: 1) обов'язкові: а) вищий орган - збо­ри учасників; б) виконавчий орган - дирекція або одноособовий директор; 2) контрольний орган: ревізійна комісія чи ревізор - необов'язковий орган, якщо закон не вимагає іншого (наприклад, щодо комерційного банку, що має форму TOB - як і будь-яку іншу, передбачену законом, органи контр­олю та внутрішнього аудиту повинні формуватися відповідно до статей 41 і 45 Закону «Про банки і банківську діяльність);

• збори учасників товариства: а) виключна компетенція (ч. 4 ст. 145 ЦК): 1) визначення основних напрямів діяльності товариства, затвердження його планів і звітів про їх виконання; 2) внесення змін до статуту товариства, зміна розміру його статутного капіталу; 3) створення та відкликання вико­навчого органу товариства; 4) визначення форм контролю за діяльністю то­вариства, створення та визначення повноважень відповідних контрольних органів; 5) затвердження річних звітів і бухгалтерських балансів, розподіл прибутку та збитків товариства; 6) вирішення питання про придбання то­вариством частки учасника; 7) виключення учасника з товариства; 8) при­йняття рішення про припинення товариства, призначення ліквідаційної комісії (комісії щодо припинення товариства в процесі реорганізації), за­твердження ліквідаційного балансу (передавального акту чи розподільчого балансу); б) збори учасників вважаються повноважними за умови присут­ності на них учасників, сукупна частка яких у статутному фонді (капіталі)

TOB перевищує 60% рішення приймаються зазвичай простою більшістю голосів присутніх на зборах учасників крім питань: (а) визначення осно­вних напрямів діяльності товариства і затвердження його планів та звітів про їх виконання; (б) внесення змін до статуту товариства; (в) виключення учасника з товариства, які приймаються за умови, якщо за них проголосу­вали учасники TOB, які в сукупності володіють понад 50% голосів; г) пері­одичність скликання чергових загальних зборів - не рідше двох разів на рік, якщо інше не передбачено статутом TOB; позачергових - у випадках, перед­бачених законом та статутом TOB; д ) право скликання позачергових зборів мають: виконавчий орган; учасники товариства, що володіють у сукупності понад 20% голосів (мають право вимагати скликання позачергових зборів учасників у будь-який час і з будь-якого приводу, що стосується діяльності товариства; якщо протягом 25 днів виконавчий орган товариства не вико­нав зазначеної вимоги, вони вправі самі скликати збори учасників);

• виконавчий орган TOB: а) формується загальними зборами з учасників това­риства та/або найманих працівників; б) може бути колегіальним (дирекція на чолі з генеральним директором) або одноособовим (директор); в) ком­петенція - вирішення усіх питань діяльності товариства, крім віднесених до компетенції загальних зборів; представництво товариства у відносинах з третіми особами (в особі одноособового директора чи генерального дирек­тора, який очолює колегіальний орган - дирекцію; ці особи вправі діяти без довіреності);

• контроль за діяльністю виконавчого органу: а) органи контролю в TOB є необов'язковими і формуються у разі, якщо вони передбачені законом або статутом товариства; б) у разі відсутності органів контролю в товаристві їх функції (в тому числі проведення разових чи періодичних перевірок за фінансовою діяльністю TOB) за рішенням зборів учасників або відповід­но до статуту TOB можуть на договірних засадах покладатися на аудитора (аудиторську організацію);

• обов'язковість для учасників майнової участі в товаристві: сплатити осно­вний і додаткові (якщо останні передбачені статутом TOB або рішенням зборів учасників) внески;

• незначні вимоги щодо персональної участі в діяльності товариства його учасників, завдяки закріпленим у законі принципам: 1) діяльності зборів товариства (а саме: визначення кількості голосів, що належать кожному учаснику - пропорційно розміру частки учасника у статутному фонді; ви­значення кворуму зборів учасників: за умови, якщо на них присутні учас­ники чи їхні представники, які володіють у сукупності понад 60% голосів; прийняття рішень зборами учасників зазвичай простою більшістю голосів присутніх на зборах учасників, а з окремих питань - визначення основних напрямів діяльності товариства і затвердження його планів і звітів про їх виконання; внесення змін до статуту товариства; при вирішенні питання про виключення учасника з товариства, якщо за рішення проголосували учасники, що володіють у сукупності понад 50% загальної кількості голо­сів; застосування принципу одностайності передбачається лише у випад­ках: а) прийняття рішень зборами учасників шляхом опитування, при цьому рішення приймається за відсутності заперечень хоча б одного учасника товариства; б) прийняття рішень з питань, не включених до порядку денно­го: для цього необхідна згода всіх учасників, присутніх на зборах); 2) мож­ливості формування виконавчого органу з найманих працівників, які не є учасниками товариства (що звільняє учасників TOB від обов'язку участі в управлінні його поточними справами);

• можливість відступлення учасником своєї частки (її частини) іншому учас­нику (учасникам) за згодою решти учасників або третім особам (якщо інше не передбачено статутом товариства);

• обмежений рух учасників; зміна складу учасників відбувається шляхом: а) виключення учасника з товариства; б) відступлення частки іншому учасни­ку (учасникам) або третій особі; в) спадкування частки учасника - фізичної особи або правонаступництва учасника - юридичної особи (з дотриманням установленого статутом TOB порядку, в тому числі згоди його учасників на перехід частки до спадкоємця/правонаступника);

• припинення участі в товаристві відбувається внаслідок: а) смерті учасни­ка - фізичної особи або реорганізації чи ліквідації учасника - юридичної особи; б) відступлення частки іншому учаснику (учасникам) або третій осо­бі; в) виключення учасника з товариства; г) добровільного виходу учасника з товариства з викупом його частки самим товариством; д) виділення частки учасника, якщо для покриття його боргів не вистачає його власного майна;

• додаткові підстави припинення TOB: перевищення передбаченої законом мак­симальної кількості учасників (поки що не встановлена); при цьому ЦК (ст. 141) передбачає два варіанти: 1) перетворення протягом одного року TOB у ВАТ; 2) після спливу цього строку - ліквідація TOB у судовому порядку, якщо кількість учасників товариства не зменшиться до встановленої межі.

Товариство з додатковою відповідальністю (ТДВ) - це таке госпо­дарське товариство, статутний фонд якого поділений на частки визначе­них установчими документами розмірів, і яке несе відповідальність за своїми зобов'язаннями усім власним майном, а у разі його недостатності - також майном учасників у визначеному статутом товариства кратному розмірі до вкладу кожного з них.

Основні риси:

• різновид господарського товариства, що належить до об'єднань капіталів;

• спеціальне регулювання: ГК України (ч. 4 ст. 80), ЦК України (ст. 151), Закон «Про господарські товариства» (ст. 65), Декрет Кабінету Міністрів України від 17.03.1993 р. «Про довірчі товариства»;

• мінімальний розмір статутного фонду - сума, еквівалентна 100 мінімаль­ним заробітним платам за ставкою, що діє на момент створення товариства (крім довірчих товариств, вимоги до розміру майнової бази яких встанов­люється вищезгаданим Декретом);

• поділ статутного фонду на частки, розмір яких визначається статутом това­риства і може бути будь-яким (рівним або різним);

• наявність системи органів управління: збори учасників - вищий орган, ди­рекція (колегіальний) або директор (одноособовий) - виконавчий орган, ревізійна комісія - контрольний орган;

• субсидіарнаобмеженамайновавідповідальністьучасниківзазобов'язаннями товариства, граничний розмір якої встановлюється або законом (щодо до­вірчих товариств) та/або статутом ТДВ в однаковому для всіх учасників кратному розмірі до їх вкладів;

• характер субсидіарної відповідальності учасників - солідарний;

• подібність правового становища ТДВ і його учасників до правового ста­новища товариства з обмеженою відповідальністю та його учасників, за винятком обсягу відповідальності учасників і пов'язаних з цим питань (у тому числі змісту статуту товариства).

Поиск по сайту: