ЕКСУДАТИВНО-КАТАРАЛЬНИЙ ДІАТЕЗ

АНОМАЛІЇ КОНСТИТУЦІЇ

Конституція організму (constitucio — склад, будова) — комплекс індивідуальних функціональних і анатомічних особливостей організму, що зумовлює його реакцію на різноманітні впливи навколишнього середовища.

Діатез – це особливості будови і функцій організму, що зумовлюють схильність до певних хвороб або невідповідних реакцій організму на звичайні подразники, які в здорових дітей не спричинюють ніяких відхилень від норми. Діатез — це аномалія конституції, зумовлена як спадковими властивостями організму так і несприятливим впливом на нього різних чинників навколишнього середови­ща. Розрізняють ексудативно-катаральний, лімфатико-гіпопластичний, нервово-артритичний діатез.

ЕКСУДАТИВНО-КАТАРАЛЬНИЙ ДІАТЕЗ

Назва ексудативно-катаральний діатез (ЕКД) походить від латинських слів diathesis (схильність) і exudativa (випітний). Це своєрідний стан організму дітей, переважно раннього віку, який характеризується схильністю до рецидиву катаральних процесів у шкірі й слизових оболонках та розладами нервової й ен­докринної систем, зумовлених різними змінами навколишнього середовища. Ві­домо, що серед дітей раннього віку частота ЕКД коливається від 24,3 до 54 %. В етіології і патогенезі хвороби основну роль відіграє алергійна схильність організ­му. Оскільки підґрунтям для розвитку ЕКД є алергійні реакції, то його можна визначити як імунопатію, якій властива висока здатність організму до надлишко­вого утворення антитіл класу IgE.

Ексудативно-катаральний діатез можна розглядати як атопічну форму алергійного діатезу. Такі чинники, як гестози вагітності, нераціональне харчування матері, гіпоксія плода й ушкодження ЦНС під час пологів, зловживання лікар­ськими засобами, характер вигодовування дитини спричинюють розвиток ексуда­тивно-катарального діатезу. Розрізняють харчову, медикаментозну, побутову та інші види алергії.

Із харчових продуктів, що алергізують дитячий організм, слід відокремити білки коров'ячого молока, яйця, рибу, соки цитрусових, полуниць, вишень, фрукти й овочі червоного забарвлення (помідори, перець, яблука), шоколад, горіхи, ковбасу, баранину. Для ЕКД характерна також схильність як до затримки вод, так і до легкої її втрати, що в першому випадку може супроводжуватися явища пастозності, а в другому — швидким розвитком зневоднення (ексикозу), у разі кишкових дисфункцій і перегрівання. Гідрофільність тканин у дітей, хворих ЕКД, виникає внаслідок розладу сольового обміну, затримки в тканинах організму натрію, збільшення кількості хлоридів і калію. Знижується рівень заліза, цинку, кобальту, що призводить до анемії, легко розвивається паратрофія (надмірне збільшення маси тіла дитини і надмірне відкладання підшкірної жирової клітковини). Різні інфекції супроводжуються гіперплазією лімфоїдної тканини.

Клінічна картина. Симптоми ЕКД найчастіше спостерігають у дітей перших 2 років життя. Початковими проявами хвороби можна вважати пітницю, що легко виникає, і стійкі попрілості в дитини від народження навіть за умови доброго догляду, себорейні лусочки (гнейс) на волосистій частині голови і злущення епітелію на язиці (географічний язик). У природних складках шиї, обличчя, за вухами, під пахвою, у паху, міжсідничних та підколінних складках виникають еритема і попрілості. Шкіра червоніє, нагрубає, далі лущиться, утворюються пухирці, (молочний струп). Ці явища мають тривалий пере­ліг а в разі подальшої дії шкідливих чинників можуть перетворитися на суху або мокру екзему, яка супроводжується свербежем, розладом загального стану дитини та її сну. Часто з'являється строфулюс — тверді папули, що сверблять, інколи пухирці, розмір яких, як сочевиці. Різновидом строфулюсу є сверблячі вузлики (пруриго), що утворюються переважно на внутрішній поверхні кінцівок. Окрім змін на шкірі, у разі ЕКД виникають характерні прояви з боку слизових оболонок — риніт, кон'юнктивіт, фарингіт, бронхіт. Зригування, нестійкі випорожнення свідчать про патологічні реакції з боку травного тракту. Злущування епітелію в сечовивідних шляхах створює сприятливі умови для розвитку уроренальної інфекції. У зв'язку зі зниженням реактивності організму та антитоксичного імунітету діти з ЕКД часто хворіють. При цьому перебіг кожної хвороби тяжкий і часто вона набуває затяжної чи хронічної форми. З віком у більшості дітей прояви діатезу зникають, проте в декого пізніше спостерігають хвороби верхніх дихальних шляхів, пневмонію, можливий розвиток бронхіальної астми.

Оскільки прояви ЕКД яскраві, діагностика його не становить труднощів. Не­обхідно ретельно зібрати алергологічний анамнез, під час якого уточнити мож­ливість внутрішньоутробної сенсибілізації і наявність чинників, що спричинюють розвиток. Наявність алергійної реактивності підтверджується такими ознаками, як спадкова схильність та еозинофілія. Серед специфічних методів алергійного дослідження мають значення шкірні проби зі стандартними харчовими алергена­ми, виявлення специфічних антитіл класу IgE, високий рівень загального IgE.

Поиск по сайту: