Джерела господарського процесуального права

Джерелами господарського процесу є нормативно-правові акти, які містять правові норми, що регулюють процедуру досудового врегулювання господарських спорів та процедуру господарського судочинства.

Юридичною основою норм, яка безпосередньо регулює організацію і порядок діяльності господарських судів, є Конституція України, в якій закріплені принципові положення, що мають основоположнізначення для господарського судочинства.

Усі інші джерела господарського процесу класифікуються за двома підставами – за юридичним значенням і за предметною спрямованістю.

За юридичним значенням виокремлюють такі джерела: закони України, Укази Президента України, постанови Кабінету Міністрів України, рішення органів державного управління та інших органів.

Предметна спрямованість нормативних актів поділяє їх на такі групи:

1) спеціалізовані акти (нормативні акти, які регулюють господарське судочинство);

2) інші акти (нормативні акти, які регулюють відносини в іншій сфері, але містять окремі норми, які зачіпають питання господарського судочинства або визначають особливості розгляду деяких категорій спорів)[10].

У ст. 6 Конституції України закріплено принцип здійснення державної влади в Україні на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу та судову.

Ст. 8 Конституції проголошено, що Конституція має найвищу юридичну силу, а її норми є нормами прямої дії. Суди при розгляді конкретних справ мають оцінювати зміст будь-якого закону чи іншого нормативно-правового акта з погляду відповідності Конституції, в усіх необхідних випадках застосовувати Конституцію як акт прямої дії.

Судові рішення мають ґрунтуватися на Конституції, а також на чинному законодавстві, яке не суперечить їй:

- якщо зі змісту норм Конституції не випливає необхідність додаткової регламентації її положень законом;

- якщо закон, який був чинним до прийняття чи введення в дію Конституції, після цього суперечить їй;

- якщо правовідносини, що розглядаються судом, законом не врегульовані, а нормативний акт, прийнятий Верховною Радою або Радою Міністрів Автономної Республіки Крим, суперечить Конституції України;

- якщо Укази Президента України, які внаслідок їх нормативно-правового характеру підлягають застосуванню судами при вирішенні конкретних судових справ, суперечать Конституції України.

Постановою пленуму Верховного Суду України від 01 листопада 1996 р. "Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя" зазначено: якщо зі змісту конституційної норми випливає необхідність додаткової регламентації її положень законом, суд при розгляді справи повинен застосовувати тільки той закон, який ґрунтується на Конституції і не суперечить їй.

У розділі VIІІ Конституції закріплені принципи організації судів (територіальність і спеціалізація), незалежність і недоторканність суддів, вимоги щодо суддів і порядок їх призначення та обрання, основні засади судочинства.

Основними нормативними актами, які регулюють організацію, компетенцію та порядок діяльності господарських судів, є Закон України "Про судоустрій і статус суддів" та Господарський процесуальний кодекс України.

Закон України " Про судоустрій і статус суддів " визначає правові засади організації судової влади та здійснення правосуддя в Україні, систему судів загальної юрисдикції, основні вимоги щодо формування корпусу професійних суддів, систему та порядок здійснення суддівського самоврядування, а також установлює загальний порядок забезпечення діяльності судів і регулює інші питання судоустрою.

Господарський процесуальний кодекс України містить норми, які регламентують увесь господарський процес.

Як зазначає В. А. Кройтор, значення ГПК України полягає в тому, що встановлений ним порядок вирішення спорів у сфері підприємницької та іншої економічної діяльності гарантує дотримання законності, рівності сторін, створює необхідні умови для встановлення істини у кожному спорі, оперативного відновлення порушених прав учасників економічних відносин.[11]

До джерел господарського процесу належить і Закон України "Про Конституційний Суд України". Відповідно до ст. 22 зазначеного Закону рішення Конституційного Суду обов’язкові до виконання на всій території України всіма державними органами, органами місцевого самоврядування і регіонального управління, установами, організаціями, підприємствами, їх посадовими особами, громадянами, їх об’єднаннями.

Діяльність господарського суду регулюється й деякими нормами цивільного та цивільно-процесуального законодавства України. Так, згідно зі ст. 256 Цивільного кодексу України "Поняття позовної давності", позовна давність – це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Відносини, пов’язані зі справлянням державного мита з позовних заяв і заяв кредиторів у справах про банкрутство, що подаються до господарських судів, урегульовані Декретом Кабінету Міністрів України від 21 січня 1993 року № 7-93 "Про державне мито".

Деякі норми господарського процесу містяться в Законі України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом". Норми цього Закону передбачають особливості провадження справ про банкрутство і є спеціальними стосовно норм ГПК України.

Законодавство, що регулює відносини, які виникають через недобросовісну конкуренцію, обмеження та попередження монополізму в господарській діяльності, регламентується главою 3 ГКУ, Законами України "Про Антимонопольний комітет України", "Про захист від недобросовісної конкуренції", "Про природні монополії", "Про захист прав споживачів", "Про рекламу" та ін. Окремі норми зазначених вище законів є також спеціальними щодо норм ГПК України.

Слід зауважити, що положення ст. 3 ГК України не поширюються на відносини, у яких беруть участь суб’єкти господарювання та інші учасники господарських відносин, якщо результат їх діяльності виявляється лише за межами України, якщо інше не передбачено чинним міжнародним договором, згоду на обов’язковість якого надано Верховною Радою України[12].

До джерел господарського процесу відносять і закони, які містять окремі норми, що стосуються провадження у господарських судах. Ними є Закони України "Про кооперацію", "Про господарські товариства", "Про акціонерні товариства", "Про інвестиційну діяльність", "Про зовнішньоекономічну діяльність", "Про сільськогосподарську кооперацію", "Про фермерське господарство" та ін.

Господарські суди України вирішують господарські спори на підставі міжнародних договорів. Наприклад, Угоди про порядок вирішення спорів, пов’язаних із здійсненням господарської діяльності (укладена 20 березня 1992 р. у м. Києві, яка ратифікована Верховною Радою України 19 грудня 1992 р.). Ця Угода чинна в межах СНД.

У ст. 4 ГПК зазначено, якщо в міжнародних договорах України згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, встановлені інші правила, ніж ті, що передбачені законодавством України, то застосовуються правила міжнародного договору.

Господарський суд у випадках, передбачених законом або міжнародними договорами, застосовує норми права інших держав.

У разі відсутності законодавства, що регулює спірні відносини за участі іноземного суб’єкта господарської діяльності, господарський суд може застосовувати міжнародні торгові звичаї.

Важливе значення для розгляду господарських справ, удосконалення правозастосовчої практики господарських судів мають керівні роз’яснення Вищого Господарського Суду України, який дає спеціалізованим судам нижчого рівня рекомендаційні роз’яснення з питань застосування законодавства України щодо вирішення справ відповідної судової юрисдикції. Ці роз’яснення можна віднести до нормативного тлумачення норм права. Вони надаються з метою запобігання в процесі розгляду господарських спорів неправильному розумінню та неоднаковому застосуванню правових норм щодо практики застосування положень окремих законодавчих актів, предметом регулювання яких є господарська чи підприємницька діяльність, оподаткування, орендні відносини, захист права власності тощо.

Роз’яснення Вищого Господарського Суду не є офіційним тлумаченням. Останнє – це сформульоване у спеціальному акті роз’яснення змісту й мети правових норм, яке здійснюється уповноваженим органом і має загальнообов’язкове значення. І тому офіційне тлумачення є загальнообов'язковою вказівкою щодо правильного розуміння й застосування певної норми. Відповідно до ст. 147 Конституції України право офіційно тлумачити Конституцію та закони України надане лише Конституційному Суду України. Роз’яснення ж Вищого Господарського Суду України можна віднести до нормативного тлумачення норм права, яке має такі види:

- автентичне – зміст норми права роз’яснює той самий орган, який її установив;

- легальне – загальнообов’язкове тлумачення змісту дає орган, який цю норму не встановлював, але відповідним чином на це уповноважений чинним законодавством.

Запитання для самоконтролю

1. Чим об’єктивно підтверджується існування господарського процесу?

2. Що є предметом господарського процесу?

3. Що являє собою метод господарського процесу?

4. На які групи класифікують принципи господарського судочинства?

5. Що є стадією господарського процесу?

6. Які принципи господарського судочинства віднесені до організаційних?

7. Які принципи господарського процесу належать до функціональних?

8. Яке місце в системі джерел господарського процесу займають роз’яснення Вищого Господарського Суду України?

Поиск по сайту: