Правове становище приватних та інших підприємств

1. Приватне підприємство. Згідно з ст. 113 ГК приват­ним підприємством визнається підприємство, що діє на основі приватної власності одного або кількох громадян, іноземців, осіб без громадянства та його (їх) праці чи з ви­користанням найманої праці. Приватним є також підприє­мство, що Діє на основі приватної власності суб'єкта госпо­дарювання - юридичної особи.

Порядок організації та діяльності приватних підпри­ємств визначається ГК та іншими законами.

2. Фермерське господарство. Як встановлено ст. 114 ГК, фермерське господарство є формою підприємництва гро­мадян з метою виробництва, переробки та реалізації товар­ної сільськогосподарської продукції.

Членами фермерського господарства можуть бути под­ружжя, їх батьки, діти, які досягли 14-річного віку, інші члени сім'ї, родичі, які об'єдналися для спільного веден­ня фермерського господарства, визнають і дотримуються положень Статуту фермерського господарства. Членами фермерського господарства не можуть бути особи, які пра­цюють у ні>ому за трудовим договором (контрактом).

Відносини, пов'язані із створенням та діяльністю фер­мерських господарств, регулюються ГК, а також Законом України від 19 червня 2003 р. «Про фермерське господар­ство»[46], іншими законами.

Закон «Про фермерське господарство» (з його прийнят­тям втратив чинність Закон України від 20 грудня 1991 р. «Про селянське (фермерське) господарство») визначає пра­вові, економічні та соціальні засади створення та діяль­ності фермерських господарств як прогресивної форми підприємницької діяльності громадян у галузі сільського господарства України.

Відповідно до ч. 1 ст. 1 цього закону фермерське госпо­дарство є формою підприємницької діяльності громадян із створенням юридичної особи, які виявили бажання ви­робляти товарну сільськогосподарську продукцію, займа­тися її переробкою та реалізацією з метою отримання при­бутку на земельних ділянках, наданих їм для ведення фер­мерського господарства, відповідно до закону.

Цей Закон не поширюється на громадян, які ведуть осо­бисте селянське господарство або які використовують зе­мельні ділянки для будівництва та обслуговування житло­вого будинку, господарських будівель і споруд (присадибні ділянки), садівництва, городництва, сінокосіння та випа­сання худоби. Правові, організаційні, економічні та со­ціальні засади ведення особистого селянського господар­ства встановлені Законом України від 15 травня 2003 р. «Про особисте селянське господарство»[47], який визначає особисте селянське господарство як господарську діяльність, яка проводиться без створення юридичної особи фізичною осо­бою індивідуально або особами, які перебувають у сімейних чи родинних відносинах і спільно проживають, з метою задоволення особистих потреб шляхом виробництва, пере­робки і споживання сільськогосподарської продукції, ре­алізації її надлишків та надання послуг з використанням майна особистого селянського господарства, у тому числі й у сфері сільського зеленого туризму;

3. Орендне підприємство. Орендним підприємством згідно з ч. 1 ст. 115 ГК визнається підприємство, створене орендарем на основі оренди цілісного майнового комплек­су існуючого державного або комунального підприємства чи майнового комплексу виробничого структурного підроз­ділу (структурної одиниці) цього підприємства з метою здійснення підприємницької діяльності.

Орендарем є юридична особа, утворена членами трудо­вого колективу підприємства чи його підрозділу, майно­вий комплекс якого є об'єктом оренди.

Організація членів трудового колективу, зареєстрована як юридична особа, має переважне право на укладення до­говору оренди майна того підприємства (структурного підрозділу), де створено цю організацію.

Орендодавцями щодо майнових комплексів, які нале­жать до державної або комунальної власності, є Фонд дер­жавного майна України і його регіональні відділення, а також органи, уповноважені Верховною Радою Автоном­ної Республіки Крим, місцевими радами управляти май­ном, що належить відповідно Автономній Республіці Крим або є у комунальній власності.

Законом визначаються об'єкти державної та комуналь­ної власності, на основі яких не можуть створюватися орендні підприємства.

Передача в оренду майнових комплексів не припиняє права власності на це майно. Передавати цілісні майнові комплекси у суборенду забороняється.

Орендар несе відповідальність за забезпечення цілісності і збереження майна, отриманого в оренду, і на вимогу орен­додавця повинен відшкодувати завдані йому збитки.

Орендне підприємство може бути визнано банкрутом в порядку, встановленому законом.

Порядок укладання договору оренди майнового комп­лексу та інші відносини, пов'язані з створенням та діяль­ністю орендного підприємства, регулюються ГК, Законом України від 10 квітня 1992 р. «Про оренду державного та комунального майна»[48] та іншими нормативно-правовими актами;

4. Підприємство з іноземними інвестиціями - це під­приємство, створене відповідно до вимог ГК, в статутному фонді якого не менш як десять відсотків становить інозем­на інвестиція (ч. 1 ст. 116 ГК). Підприємство набуває ста­тусу підприємства з іноземними інвестиціями з дня зара­хування іноземної інвестиції на його баланс.

Іноземною інвестицією є цінності, що вкладаються іно­земними інвесторами в об'єкти інвестиційної діяльності відповідно до законодавства України з метою отримання прибутку або досягнення соціального ефекту. Іноземні інвестиції можуть вкладатися в об'єкти, інвестування в які не заборонено законами України.

Підприємства з іноземними інвестиціями мають право бути засновниками дочірніх підприємств, створювати філії і представництва на території України і за її межами з до­держанням вимог законодавства України та законодавства відповідних держав.

Законом можуть бути визначені галузі господарювання та/або території, в яких встановлюється загальний розмір участі іноземного інвестора, а також території, на яких діяльність підприємств з іноземними інвестиціями обме­жується або забороняється, виходячи з вимог забезпечен­ня національної безпеки.

Правовий статус і порядок діяльності підприємств з іно­земними інвестиціями визначаються, крім ГК, Законом України від 19 березня 1996 р. «Про режим іноземного інве­стування»[49], Законом України від 16 квітня 1991 р. «Про зовнішньоекономічну діяльність» та іншими законодав­чими актами;

5. Іноземне підприємство. Ч. 1 ст. 117 ГК визначає іно­земне підприємство як унітарне або корпоративне підпри­ємство, створене за законодавством України, що діє вик­лючно на основі власності іноземців або іноземних юри­дичних осіб, або діюче підприємство, придбане повністю у власність цих осіб[50].

Іноземні підприємства не можуть створюватися в галу­зях, визначених законом, що мають стратегічне значення для безпеки держави.

Діяльність філій, представництв та інших відокремле­них підрозділів підприємств, утворених за законодавством інших держав, здійснюється на території України відпо­відно до законодавства України.

Умови і порядок створення, вимоги до організації та діяльності іноземних підприємств визначаються ГК, За­коном України «Про режим іноземного інвестування», іншими законами.

Запитання і завдання для самоконтролю

1. Дайте визначення поняття підприємства.

2. Назвіть види підприємств залежно від форм власності.

3. Які види державних підприємств ви знаєте?

4. Що таке унітарне підприємство?

5. Що таке корпоративне підприємство?

6. З яких структурних підрозділів складається підприємство?

7. Назвіть особливості господарської діяльності державних ко­мерційних підприємств.

8. В яких галузях народного господарства створюються казенні підприємства?

9. Які підприємства належать до підприємств колективної влас­ності?

ГЛАВА 7

Поиск по сайту: