Порядок та форми розрахунків у господарському обороті

За загальним правилом для здійснення розрахунків суб'єкти господарювання зберігають грошові кошти в ус­тановах банків на відповідних рахунках (ч. 1 ст. 341 ГК). Як встановлено ч. 2 ст. 1087 ЦК, розрахунки між юри­дичними особами, а також розрахунки за участю фізич­них осіб, пов'язані із здійсненням ними підприємницької діяльності, провадяться в безготівковій формі. Розрахун­ки між цими особами можуть провадитися також готівкою, якщо інше не встановлено законом.

Слід, однак, мати на увазі, що сфера застосування готі­вкового обігу досить обмежена і визначається спеціальни­ми нормами[164].

Переважна ж більшість розрахунків між суб'єктами господарювання проводиться у безготівковій формі на підставі розрахункових документів на паперових носіях чи в електронному вигляді.

Безготівкові розрахунки між суб'єктами господарюван­ня здійснюються відповідно до Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, затвердже­ної постановою Правління Національного банку України від 21 січня 2004 р. № 22[165] (далі — Інструкція) та інших нормативних актів.

Згідно з ч. З ст. 341 ГК безготівкові розрахунки можуть здійснюватися у формі платіжних доручень, платіжних вимог, вимог-доручень, векселів, чеків, банківських платі­жних карток та інших дебетових і кредитових платіжних інструментів, що застосовуються у міжнародній банківській практиці.

Інструкція встановлює правила використання при здійсненні розрахункових операцій платіжних інстру­ментів у формі:

меморіального ордера;

платіжного доручення;

платіжної вимоги-двручення;

платіжної вимоги;

розрахункового чека;

акредитива.

Використання банківських платіжних карток та век­селів як платіжних інструментів регулюється чинним за­конодавством, зокрема, Законами України «Про платіжні системи та переказ грошей в Україні», «Про обіг векселів в Україні» та іншими, а також окремими нормативно-пра­вовими актами Національного банку.

Факт списання коштів з рахунку платника документаль­но оформляється меморіальним ордером за встановленою формою для:

часткової оплати розрахункових документів;

документального підтвердження операцій з перераху­вання з банківських рахунків на користь клієнтів-одержу-вачів (фізичних та юридичних осіб) унесених у касу банку коштів;

перерахування коштів, зарахованих на рахунок «Кре­дитові суми до з'ясування»;

перерахування банком коштів для вжиття заходів щодо виконання рішення (ухвали) суду, санкціонованої проку­рором постанови слідчого, постанови державного виконав­ця про арешт коштів на рахунку;

виконання банком платіжних доручень платника в довільній формі;

перерахування банком коштів при закритті акредитива.

Дата складання меморіального ордера має відповідати даті списання коштів з рахунку платника.

Використання в розрахунках меморіальних ордерів здійснюється з урахуванням вищенаведених вимог.

Платіжне доручення приймається банком платника до виконання протягом десяти календарних днів з дати його виписки. День оформлення платіжного доручення не вра­ховується.

Банк приймає до виконання платіжне доручення від платника за умови, якщо сума цього платіжного доручен­ня не перевищує суму, що є на його рахунку. Платіжні доручення платника у разі відсутності/недостатності коштів на його рахунку банк приймає лише тоді, якщо порядок приймання та виконання таких платіжних дору­чень передбачено договором між банком та платником.

Платіжні доручення застосовуються в розрахунках за товарними і нетоварними платежами:

за фактично відвантажену/продану продукцію (вико­нані роботи, надані послуги тощо);

у порядку попередньої оплати - якщо такий порядок розрахунків установлено законодавством та/або обумовле­но в договорі;

для завершення розрахунків за актами звірки взаємної заборгованості підприємств, які складені не пізніше стро­ку, установленого чинним законодавством;

для перерахування підприємствами сум, які належать фізичним особам (заробітна плата, пенсії тощо), на їх ра­хунки, що відкриті в банках;

для сплати податків і зборів (обов'язкових платежів) до бюджетів та/або державних цільових фондів;

в інших випадках відповідно до укладених договорів та/ або чинного законодавства.

Платіжні вимоги-доручення (вимога-доручення) мо­жуть застосовуватися в розрахунках усіма учасниками без­готівкових розрахунків.

Верхня частина вимоги-доручення оформляється одер­жувачем коштів за встановленою формою згідно з вимога­ми до заповнення реквізитів розрахункових документів, викладеними в додатку 8 до Інструкції, і передається без­посередньо платнику не менше ніж у двох примірниках.

Доставку вимог-доручень до платника може здійснювати банк одержувача через банк платника на договірних умовах.

У разі згоди оплатити вимогу-доручення платник запов­нює її нижню частину згідно з вимогами Інструкції (від руки чи з застосуванням технічних засобів - незалежно від того, як заповнено верхню частину цього розрахунко­вого документа) і подає до банку, що його обслуговує.

Сума, яку платник погоджується сплатити одержувачу та зазначає в нижній частині вимоги-доручення, не може перевищувати суму, яку вимагає до сплати одержувач і яка зазначена у верхній частині вимоги-доручення.

Банк платника приймає вимогу-доручення від платни­ка протягом 20 календарних днів з дати оформлення її одер­жувачем.

Платіжна вимога-доручення повертається без виконан­ня, якщо сума, що зазначена платником, перевищує суму, що є на рахунку платника.

Причини неоплати платником вимоги-доручення з я-совуються безпосередньо між платником та одержувачем коштів.

Порядок виконання платіжних вимог на примусове спи­сання (стягнення) коштів з платників, рахунки яким відкриті в органах державного казначейства, визначаєть­ся і регулюється нормативно-правовими актами Держав­ного казначейства України.

У разі надходження до банку платіжних вимог на при­мусове списання (стягнення) коштів з цих рахунків вони передаються для виконання відповідному органу держав­ного казначейства, якщо це передбачено договором між банком та цим органом державного казначейства, в іншо­му випадку повертаються без виконання в порядку, перед­баченому Інструкцією.

Примусове списання (стягнення) коштів з рахунків платників дозволяється лише у випадках, установлених законами України, а саме: на підставі виконавчих доку­ментів, установлених законами України, рішень податко­вих органів та визнаних претензій.

Розпорядження про примусове списання (стягнення) коштів стягувач оформляє на бланку платіжної вимоги за встановленою формою згідно з вимогами до заповнення рек­візитів розрахункових документів не менше ніж у трьох примірниках.

Банки виконують платіжні вимоги на примусове спи­сання (стягнення) коштів з усіх рахунків підприємств (у тому числі поточних, депозитних, відкритих за рахунок цього підприємства для здійснення розрахунків за акре­дитивами) та платіжні вимоги на примусове списання (стягнення) коштів з вкладних (поточних і депозитних) рахунків фізичних осіб.

Стягувач несе відповідальність за обґрунтованість при­мусового списання (стягнення) коштів і правильність да­них, що внесені в платіжну вимогу на примусове списан­ня (стягнення) коштів.

Розрахункові чеки використовуються у безготівкових розрахунках підприємств та фізичних осіб з метою скоро­чення розрахунків готівкою за отримані товари (виконані роботи та надані послуги).

Розрахункові чеки використовуються тільки для безго­тівкових перерахувань з рахунку чекодавця на рахунок одержувача коштів і не підлягають сплаті готівкою.

Розрахункові чеки виготовляються на замовлення ко­мерційного банку Банкнотно-монетним двором Національ­ного банку чи іншим спеціалізованим підприємством на спеціальному папері з дотриманням усіх обов'язкових ви­мог, передбачених цією Інструкцією, за зразком, затвер­дженим Національним банком. Розрахункові чеки брошу­руються у чекові книжки по 10, 20, 25 аркушів.

Розрахункові чеки та чекові книжки є бланками суво­рого обліку.

Для гарантованої оплати розрахункових чеків чекода­вець бронює кошти на окремому аналітичному рахунку «Розрахунки чеками» відповідних балансових рахунків у банку-емітенті.

Строк дії чекової книжки - один рік з дати її видачі. День оформлення чекової книжки або розрахункового чека не враховується. Розрахункові чеки, виписані після заз­наченого строку, вважаються недійсними і до оплати не приймаються.

Умови та порядок проведення розрахунків за акредити­вами передбачаються в договорі між бенефіціаром і заяв­ником акредитива (далі - договір) і не повинні суперечити чинному законодавству, у тому числі нормативно-право­вим актам Національного банку.

Якщо це передбачено в тексті договору, то розрахунки за акредитивами регулюються Уніфікованими правилами та звичаями для документарних акредитивів в редакції 1993 року (публікація Міжнародної торгової палати № 500[166]) у ча­стині, що не суперечить чинному законодавству, у тому числі нормативно-правовим актам Національного банку.

Акредитив за своєю суттю є договором, що відокремле­ний від договору купівлі-продажу або іншого контракту, на якому він може базуватися, навіть якщо в акредитиві є посилання на них.

За операціями з акредитивами всі зацікавлені сторони мають справу тільки з документами, а не з товарами, по­слугами або іншими видами виконання зобов'язань, з яки­ми можуть бути пов'язані ці документи.

Банк-емітент може відкривати такі види акредитивів:

Покритий — акредитив, для здійснення платежів за яким завчасно бронюються кошти платника в повній сумі на окремому рахунку в банку-емітенті або у виконуючому банку. Кошти заявника акредитива бронюються на аналі­тичному рахунку «Розрахунки за акредитивами» відпові­дних балансових рахунків;

Непокритий - акредитив, оплата за яким, у разі тимча­сової відсутності коштів на рахунку платника, гарантуєть­ся банком-емітентом за рахунок банківського кредиту.

Акредитив може бути відкличним або безвідкличним. Це зазначається на кожному акредитиві. У разі відсутності такої позначки акредитив вважається безвідкличним.

Відкличний акредитив може бути змінений або анульо­ваний банком-емітентом у будь-який час без попереднього повідомлення бенефіціара (наприклад, у разі недотриман­ня умов, передбачених договором, дострокової відмови бан­ком-емітентом від гарантування платежів за акредитивом).

Усі розпорядження про зміни умов відкличного акре­дитива або його анулювання заявник може надати бенефі-ціару тільки через банк-емітент, який повідомляє викону­ючий банк, а останній - бенефіціара.

Виконуючий банк не має права приймати розпоряджен­ня безпосередньо від заявника акредитива (за винятком, якщо банк-емітент є виконуючим банком).

Якщо виконуючий банк не є банком-емітентом, то зміна умов відкличного акредитива або його анулювання відбу­ваються тільки після отримання від виконуючого банку відповідного повідомлення, яким підтверджується те, що до часу зміни умов або анулювання акредитива документи за акредитивом не були подані.

Документи за акредитивом, що відповідають умовам акредитива та подані бенефіціаром і прийняті виконую­чим банком до отримання останнім повідомлення про зміну умов або анулювання акредитива, підлягають оплаті.

У разі здійснення платежу виконуючим банком до от­римання повідомлення про зміну або анулювання акреди­тива проти документів, які за зовнішніми ознаками відпо­відають умовам акредитива, банк-емітент зобов'язаний надати відшкодування виконуючому банку, який уповно­важений на здійснення платежу.

Безвідкличний акредитив - це акредитив, який може бути анульований або умови якого можуть бути змінені тільки за згодою на це бенефіціара, на користь якого він був відкритий, і банку-емітента.

Безвідкличний акредитив - це тверде зобов'язання бан-ку-емітента сплатити кошти в порядку та в строки, визна­чені умовами акредитива, якщо документи, що передба­чені ним, подано до банку, зазначеному в акредитиві, або банку-емітенту та дотримані строки та умови акредитива.

Для відкриття акредитива клієнт подає до банку-емі-тента заяву на акредитив за встановленою формою не мен­ше ніж у трьох примірниках, заповнену згідно з вимогами Інструкції, та в разі відкриття покритого акредитива -відповідні платіжні доручення.

Заява містить умови акредитива, які складаються так, щоб, з одного боку, вони давали змогу банкам без усклад­нень їх проконтролювати, з іншого - забезпечували б інте­реси сторін, які використовують акредитив.

Акредитив має містити лише ті умови, які банк може перевірити документально.

Банк-емітент, прийнявши заяву, визначає спосіб вико­нання акредитива, авізуючий та виконуючий банки і здійснює відповідні бухгалтерські записи.

Банк-емітент інформує виконуючий (авізуючий) банк про відкриття акредитива шляхом надсилання йому елек­тронною поштою (електронне повідомлення) або іншими засобами зв'язку, що передбачені договорами між банка­ми, заяви або повідомлення.

Про відкриття та умови акредитива виконуючий (авізу­ючий) банк повідомляє бенефіціара (авізує акредитив) про­тягом 10 робочих днів з дня отримання повідомлення від банку-емітента (авізуючого банку).

Після відвантаження продукції (виконання робіт, на­дання послуг) бенефіціар подає виконуючому банку потрібні документи, що передбачені умовами акредитива, разом з реєстром документів за акредитивом.

Виплати бенефіціару за акредитивом, кошти за яким заброньовано у виконуючому банку, здійснюються з ана­літичного рахунку «Розрахунки за акредитивами».

Списання коштів з аналітичного рахунку «Розрахунки за акредитивами» виконуючий банк здійснює на підставі першого примірника реєстру документів за акредитивом, що наданий разом з іншими документами, що відповіда­ють умовам акредитива.

Вексель - це цінний папір, який засвідчує безумовне грошове зобов'язання векселедавця сплатити після настання строку визначену суму грошей власнику векселя (век­селедержателю).

Для запровадження комерційного кредиту, поліпшен­ня розрахункових відносин між суб'єктами господарської діяльності постановою Верховної Ради України від 17 чер­вня 1992 р. «Про застосування векселів в господарському обороті України»[167] введено вексельний обіг з використан­ням простого і переказного векселів відповідно до Же­невської конвенції 1930 р.

Чинне законодавство України про обіг векселів скла­дається із Женевської конвенції 1930 року, якою запро­ваджено Уніфікований закон про переказні векселі та прості векселі (далі - Уніфікований закон), з урахуванням застережень, обумовлених додатком II до цієї Конвенції, та із Женевської конвенції 1930 року про врегулювання деяких колізій законів про переказні векселі та прості век­селі, Женевської конвенції 1930 року про гербовий збір стосовно переказних векселів і простих векселів, Закону України «Про цінні папери і фондову біржу», Закону Ук­раїни «Про приєднання України до Женевської конвенції 1930 року, якою запроваджено Уніфікований закон про переказні векселі та прості векселі», Закону України «Про приєднання України до Женевської конвенції 1930 року про врегулювання деяких колізій законів про переказні векселі та прості векселі», Закону України «Про приєднан­ня України до Женевської конвенції 1930 року про гербо­вий збір стосовно переказних векселів і простих векселів», Закону «Про обіг векселів в Україні» та інших прийнятих згідно з ними актів законодавства України.

Законодавством України передбачено, зокрема, вико­ристання векселів:

під час ввезення в Україну майна як внеску іноземного інвестора до статутного фонду підприємства з іноземними інвестиціями, а також за договорами (контрактами) про спільну інвестиційну діяльність відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 7 серпня 1996 р. № 937 «Про затвердження Порядку видачі, обліку і погашення век­селів, виданих на час ввезення в Україну майна як внеску іноземного інвестора до статутного фонду підприємства з іноземними інвестиціями, а також за договорами (контрактами) про спільну інвестиційну діяльність та сплату ввізно­го мита у разі відчуження цього майна»[168];

для сплати ввізного мита, податків та зборів українсь­ким виконавцем при ввезенні на митну територію Украї­ни давальницької сировини, а також для сплати вивізного (експортного) мита, податків та зборів українським замов­ником при вивезенні давальницької сировини за межі мит­ної території України відповідно до Закону України від 15 вересня 1995 р. «Про операції з давальницькою сировиною у зовнішньоекономічних відносинах»;

в інших випадках, передбачених законодавством.

Зобов'язуватися та набувати права за переказними і про­стими векселями на території України можуть юридичні та фізичні особи.

Органи виконавчої влади, органи місцевого самовряду­вання, а також установи та організації, які фінансуються за рахунок державного бюджету, бюджету Автономної Рес­публіки Крим чи місцевих бюджетів, зобов'язуються та набувають права за переказними і простими векселями лише у випадках і в порядку, визначених Кабінетом Міністрів України.

Використання векселів Національним банком України здійснюється відповідно до законодавства України про обіг векселів.

Видавати переказні і прості векселі можна лише для оформлення грошового боргу за фактично поставлені това­ри, виконані роботи, надані послуги.

Векселі (переказні і прості) складаються у документарній формі на бланках з відповідним ступенем захисту від підроб­лення, форма та порядок виготовлення яких затверджують­ся Державною комісією з цінних паперів та фондового ринку за погодженням з Національним банком України з ураху­ванням норм Уніфікованого закону, і не можуть бути переве­дені у бездокументарну форму (знерухомлені).

Вексель, який видається на території України і місце платежу за яким також знаходиться на території України, складається державною мовою. Найменування трасанта або векселедавця, інших зобов'язаних за векселем осіб запов­нюється тією мовою, якою визначено офіційне наймену­вання в їх установчих документах.

Вексель підписується:

від імені юридичних осіб - власноручно керівником та головним бухгалтером (якщо така посада передбачена штат­ним розписом юридичної особи) чи уповноваженими ними особами. Підписи скріплюються печаткою;

від імені фізичних осіб - власноручно зазначеною фізичною особою або уповноваженою нею особою. Підпис скріплюється печаткою (у разі її наявності).

Платіж за векселем на території України здійснюється тільки в безготівковій формі.

Забороняється використовувати векселі як внесок до статутного фонду господарського товариства.

Вексель, опротестований нотаріусом (виконавчий напис нотаріуса) у встановленому законом порядку, є виконав­чим документом.

Розрізняють два види векселів: простий і переказний (ст. 21 Закону «Про цінні папери і фондову біржу»).

Простий вексель — це складений за суворо визначеною формою документ, за яким боржник (векселедавець) прий­має на себе абстрактне, нічим не обумовлене зобов'язання в зазначений строк чи на вимогу здійснити платіж креди­тору (векселедержателю) або тому, кому він накаже. При простому векселі платником є сам векселедавець.

Переказний вексель (тратта) — складений за суворо визначеною формою документ, в якому міститься проста і нічим не обумовлена пропозиція боржника, векселедавця (трасанта) іншій особі, платнику (трасату) в зазначений строк здійснити платіж кредитору, векселедержателю (ре­мітенту) або тому, кому він накаже.

Переказний вексель відрізняється від простого тим, що в цьому разі векселедавець сам платежу не здійснює, а пе­реказує цей свій обов'язок на свого боржника (платника по векселю). Переказний вексель також може переказува­тись одним держателем іншому. Відповідно до Положен­ня «Про переказний і простий вексель» передаточний на­пис (індосамент) векселя здійснюється векселедержателем (індосантом) на зворотному боці векселя або на додатково­му аркуші паперу (аллонж до векселя).

Для здійснення платежу вексель пред'являється плат­нику. Його згода на оплату векселя (акцепт) оформляється написом на векселі.

При неодержанні платежу за векселем банк платника зобов'язаний подати вексель для опротестування від імені довірителя - банку векселедержателя.

Відповідно до Інструкції про порядок вчинення нотарі­альних дій нотаріусами України, затвердженої Міністер­ством юстиції 3 березня 2004 р.[169], векселі для вчинення протесту про неоплату приймаються нотаріусами після закінчення дати платежу за векселем, але не пізніше 12-ї години наступного після цього строку дня.

Опротестований вексель видається векседержателю або уповноваженій особі.

Запитання і завдання для самоконтролю

1. Назвіть відомі вам види банків.

2. Назвіть особливості створення державного банку.

3. В якому порядку здійснюється державна реєстрація банків?

4. Які документи подаються для отримання банківської лі­цензії?

5. Назвіть види банківських операцій.

6. Дайте визначення поняття кредиту.

7. Які форми кредиту можуть використовуватися суб'єктами господарювання?

8. Назвіть види банківського кредиту.

9. За якими принципами здійснюється банківське кредитування?

10. Назвіть основні умови кредитного договору.

11. У чому полягають особливості отримання кредиту в іноземній валюті?

12.Які рахунки в установах банку можуть бути відкриті суб'єк­там господарювання? 13.Які документи подаються для відкриття рахунку?

14. В яких формах можуть здійснюватися безготівкові розрахун­ки в господарському обороті?

15. Що таке платіжне доручення?

16. Що таке платіжна вимога-доручення?

17. В якому порядку здійснюються розрахунки акредитивами?

18. В яких випадках використовуються для розрахунків векселі?

ГЛАВА 26

Поиск по сайту: