Види цін та порядок їх встановлення

Залежно від способу встановлення, суб'єктів ціноутворен­ня, сфери застосування тощо та відповідно до чинного зако­нодавства в Україні застосовуються різні види цін і тарифів. За способом встановлення ціни і тарифи поділяються на:

вільні ціни і тарифи, що, в свою чергу, поділяються на договірні та ціни, що встановлюються самостійно суб'єкта­ми господарювання;

державні фіксовані та регульовані ціни і тарифи.

Суб'єкти господарювання, як встановлено ч. З ст. 189 ГК, можуть використовувати у господарській діяльності вільні ціни, державні фіксовані ціни та регульовані ціни -граничні рівні цін або граничні відхилення від державних фіксованих цін.

Вільні ціни і тарифи встановлюються на всі види про­дукції, товарів і послуг, за винятком тих, на які встановле­но державні ціни (ч. І ст. 190 ГК). Вільні ціни визначають­ся суб'єктами господарювання самостійно за згодою сторін, а у внутрішньогосподарських відносинах - також за рішен­ням суб'єкта господарювання (ч. 2 ст. 190 ГК).

Державні фіксовані та регульовані ціни і тарифи вста­новлюються на ресурси, що справляють визначальний

вплив на загальний рівень і динаміку цін, на товари і по­слуги, що мають суттєве соціальне значення для населен­ня. Перелік зазначених ресурсів, продукції, послуг зат­верджує Кабінет Міністрів України (ч. 1 ст. 191 ГК).

Відповідно до закону державні ціни встановлюються також на продукцію (послуги) суб'єктів господарювання -природних монополістів. Переліки видів продукції (по­слуг) зазначених суб'єктів затверджуються Кабінетом міністрів України (ч. 2 ст. 191 ГК)..

Законом може бути передбачено встановлення комуналь­них цін на продукцію та послуги, виробництво яких здій­снюється комунальними підприємствами (ч. 4 ст. 191 ГК).

Державне регулювання цін і тарифів здійснюється шля­хом встановлення:

а) фіксованих державних та комунальних цін;

б) граничних рівнів цін;

в) граничних рівнів торговельних надбавок і постачаль­ницьких винагород;

г) граничних нормативів рентабельності або

д) шляхом запровадження обов'язкового декларування зміни цін (ч. 5 ст. 191 ГК).

Постановою Кабінету Міністрів України від 21 жовтня 1994 р. № 733 «Про ціноутворення в умовах реформування економіки»[181] намічено скоротити обсяги державного регу­лювання цін і тарифів, обмеживши їх тільки природними та окремими штучними монополіями.

Державні фіксовані та регульовані ціни встановлюють­ся державними органами України. Постановою від 2 5 груд­ня 1996 р. № 1548 Кабінет Міністрів затвердив Повнова­ження центральних органів виконавчої влади, Ради Міністрів Автономної Республіки Крим, обласних, Київсь­кої та Севастопольської міських державних адміністрацій, виконавчих органів міських рад щодо регулювання цін і тарифів на окремі види продукції, товарів і послуг (дода­ток до постанови). До органів, наділених повноваженнями щодо встановлення цін і тарифів цією постановою відне­сені Мінекономіки[182], Мінтранс, Мінфін, Міносвіти, інші міністерства та відомства[183], а також Рада Міністрів Авто­номної Республіки Крим, обласні та міські (міст Києва і Севастополя) державні адміністрації.

Державні ціни повинні враховувати середньогалузеву собівартість продукції і забезпечувати мінімальний рівень рентабельності продукції, на яку вони поширюються. Якщо цей рівень рентабельності не забезпечується держав­ними цінами, то держава повинна забезпечити його дота­цію за умови, що продукція підприємства є суспільно не­обхідною.

Крім розглянутих вище Кабінет Міністрів України може вводити інші методи державного регулювання цін.

Певні особливості має ціноутворення при здійсненні експортних та імпортних операцій. Відповідно до ч. 4 ст. 189 ГК та ст. 11 Закону України «Про ціни і ціноутворен­ня» у розрахунках із зарубіжними партнерами застосову­ються контрактні (зовнішньоторговельні) ціни, що форму­ються відповідно до цін і умов світового ринку та індика­тивних цін.

Важливе значення для впорядкування ціноутворення при здійсненні експортно-імпортних операцій суб'єкта­ми зовнішньоекономічної діяльності України має Указ Президента України від 10 лютого 1996 р. «Про заходи щодо вдосконалення кон'юнктурно-цінової політики у сфері зовнішньоекономічної діяльності» та затверджене ним Положення про індикативні ціни у сфері зовнішньоеко­номічної діяльності[184].

За загальним правилом контрактні ціни у сфері зовні­шньоекономічної діяльності визначаються її суб'єктами на договірних засадах з урахуванням попиту та пропозиції, а також інших факторів, які діють на відповідних ринках на час укладання зовнішньоекономічних угод (кон­трактів).

Проте у ряді випадків Міністерство економіки України може запроваджувати індикативні ціни на товари, які є обов'язковими до використання суб'єктами зовнішньоеко­номічної діяльності усіх форм власності при укладанні та здійсненні зовнішньоекономічних угод.

Під індикативними розуміються ціни на товари, які відповідають цінам, що склалися чи складаються на відпо­відний товар на ринку експорту або імпорту на момент здійснення експортної (імпортної) операції з урахуванням умов поставки та умов здійснення розрахунків, визначе­них згідно з законодавством України.

Міністерство економіки України може запроваджува­ти індикативні ціни на товари:

щодо експорту яких застосовано антидемпінгові захо­ди або розпочато антидемпінгові розслідування чи проце­дури в Україні або за її межами;

щодо яких застосовуються спеціальні імпортні проце­дури відповідно до ст. 19 Закону України «Про зовнішньо­економічну діяльність»;

щодо експорту яких встановлено режим квотування, ліцензування;

щодо експорту яких встановлено спеціальні режими;

експорт яких здійснюється у порядку, передбаченому ст. 20 Закону України «Про зовнішньоекономічну діяльність»;

в інших випадках на виконання міжнародних зобов'я­зань України.

Індикативні ціни розробляє Міністерство економіки України та уповноважені ним організації на базі резуль­татів аналізу інформації, одержаної від митних, фінансо­вих, статистичних державних органів, банківських, інфор­маційних та інших установ і організацій України, з інших джерел, за відповідними методиками. При цьому врахову­ються стандарти якості товарів, чинні в Україні та визнані у світовій практиці, передбачені законодавством України умови поставки і розрахунків, стан кон'юнктури зовніш­ніх та внутрішніх ринків, цінова інформація та прогнози щодо можливих цінових коливань, контрактна практика щодо відповідного товару на відповідному ринку та інша інформація кон'юнктурно-цінового характеру.

Рішення про запровадження індикативних цін на відповідні товари приймає та переліки індикативних цін затверджує Міністерство економіки України[185].

Таке рішення та переліки індикативних цін публіку­ються Міністерством економіки України або уповноваже­ними ним організаціями в газеті «Урядовий кур'єр» не менш як раз на місяць.

З огляду на те, коли і кому реалізуються продукція та товари, усі ціни (і вільні, і державні фіксовані та регульо­вані) поділяються на оптові та роздрібні.

Оптові (відпускні) ціни застосовуються при розрахунках між підприємствами і організаціями-товаровиробниками і споживачами (покупцями) продукції і товарів. Оптова ціна в таких випадках включає в себе собівартість, прибуток (нор­матив прибутку) і податок на додану вартість[186].

Якщо продукцію (товар) віднесено у встановленому зако­нодавством порядку до підакцизних, до її ціни включається акцизний збір - непрямий податок на високорентабельні та монопольні товари[187]. У такому разі податок на додану вартість обчислюється з урахуванням суми акцизного збору.

У випадках реалізації продукції (товарів) через посеред­ників за вільними цінами до ціни включаються також по­стачальницько-збутові надбавки (націнки), граничний розмір яких може обмежуватися державою[188].

Роздрібні ціни на товари формуються, виходячи з оптової ціни, шляхом включення до неї торговельної надбавки (на­цінки). Ці ціни застосовуються у відносинах між підприєм­ствами торгівлі та населенням, що споживає товари.

При розрахунках за продану сільськогосподарськими товаровиробниками сільськогосподарську продукцію зас­тосовують закупівельні ціни.

Поиск по сайту: