Господарські міністерства (відомства) як органи господарського керівництва. 5 страница

Акції відкритого акціонерного товариства можуть роз­повсюджуватися шляхом відкритої підписки та купівлі-продажу на біржах. Акціонери відкритого товариства мо­жуть відчужувати належні їм акції без згоди інших акціо­нерів та товариства (ч. 2 ст. 81 ГК України). Разом з тим перше роз­міщення акцій ВАТ є виключно закритим (приватним) серед засновників.

Акції закритого акціонерного товариства розподіляють­ся між засновниками або серед заздалегідь визначеного кола.»осіб і не можуть розповсюджуватися шляхом підписки, ку­пуватися та продаватися на біржі. Акціонери закритого то­вариства мають переважне право на придбання акцій, що продаються іншими акціонерами товариства (ч. З ст. 81 ГК України).

Одним з найпоширеніших видів господарських това­риств у сфері господарювання України є товариства з об­меженою відповідальністю.

Відповідно до ч. З ст. 80 ГК України товариством з обмеженою відповідальністю є господарське товариство, що має ста­тутний фонд, поділений на частки, розмір яких визна­чається установчими документами, і несе відповідальність за своїми зобов'язаннями тільки своїм майном. Учасники товариства, які повністю сплатили свої вклади, несуть ри­зик збитків, пов'язаних з діяльністю товариства, у межах своїх вкладів.

Отже, називаючи цей вид товариства товариством «з об­меженою відповідальністю», законодавець не має на увазі обмеження відповідальності товариства як суб'єкта госпо­дарського права (юридичної особи) якимись певними роз­мірами майна або грошових коштів (наприклад, лише роз­міром статутного фонду). Насправді йдеться про обмежен­ня відповідальності учасників товариства, які несуть ри­зик збитків в межах своїх вкладів до статутного фонду (у разі фінансового краху товариства його учасники лише понесуть збитки у розмірі їх вкладів до статутного фонду товариства). Установчими документами товариства з обме­женою відповідальністю може бути передбачено, що учас­ники, які не повністю внесли вклади, відповідають за зобов'язаннями товариства також у межах невнесеної части­ни вкладу.

У товаристві з обмеженою відповідальністю створюєть­ся статутний фонд, розмір якого повинен становити не мен­ше суми, еквівалентної 100 мінімальним заробітним пла­там, виходячи зі ставки мінімальної заробітної плати, дію­чої на момент створення товариства.

До моменту реєстрації товариства з обмеженою відпові­дальністю його учасники зобов'язані сплатити не менше ніж 50 суми своїх вкладів, що підтверджується докумен­тами, виданими банківською установою. Частина статут­ного капіталу, що залишилася несплаченою, підлягає сплаті протягом першого року діяльності товариства (абз. 1 ч. З ст. 144 ЦК України).

Учасник товариства з обмеженою відповідальністю має право продати чи іншим чином відступити свою частку (її частину) у статутному фонді одному або кільком учасни­кам цього товариства (ч. 1 ст. 147 ЦК України).

Відчуження учасником товариства з обмеженою відпо­відальністю своєї частки (її частини) третім особам допус­кається, якщо інше встановлено статутом товариства.

Учасники товариства користуються переважним правом купівлі частки учасника, який її відступив, пропорційно їхнім часткам у статутному фонді товариства, якщо стату­том товариства чи домовленістю між учасниками не вста­новлений інший порядок здійснення цього права. Якщо учасники товариства не скористаються своїм переважним правом протягом місяця з дня повідомлення про намір учас­ника продати частку (її частину) або протягом іншого стро­ку встановленого статутом товариства чи домовленістю між його учасниками, частка (її частина) учасника може бути відчужена третій особі (ч. 2 ст. 147 ЦК України).

У разі передачі частки (її частини) третій особі відбуваєть­ся одночасний перехід до неї всіх прав та обов'язків, що на­лежали учаснику, який відступив її повністю або частково. Частка учасника товариства може бути придбана самим товариством, яке протягом одного року зобов'язане реалі­зувати її іншим учасникам або третім особам в порядку, встановленому статутом і законом, або зменшити свій ста­тутний капітал відповідно до ст. 144 ЦК України.

Будь-який з учасників товариства з обмеженою відпо­відальністю має право вийти з товариства із сплатою йому вартості частини майна товариства, пропорційної його частці у статутному фонді. За домовленістю між учасни­ком та товариством виплата вартості частини майна това­риства може бути замінена переданням майна в натурі (ч. 2 ст. 148 ЦК України).

Правовий статус, аналогічний статусу товариства з
обмеженою відповідальністю, має товариство з додатковою відповідальністю.

Товариством з додатковою відповідальністю є госпо­дарське товариство, статутний фонд якого поділений на частки визначених установчими документами розмірів і яке несе відповідальність за своїми зобов'язаннями влас­ним майном, а в разі його недостатності учасники цього товариства несуть додаткову солідарну відповідальність у визначеному установчими документами кратно­му розмірі пропорційно до вкладу кожного з учасників (ч. 4 ст. 80 ГК України).

Граничний розмір відповідальності учасників передба­чається в установчих документах.

До товариства з додатковою відповідальністю застосо­вуються положення ЦК України про товариства з обмеженою відпо­відальністю, якщо інше не встановлено статутом товари­ства і законом.

Повним товариством згідно з ч. 5 ст. 80 ГК України визнаєть­ся таке товариство, всі учасники якого відповідно до укла­деного між ними договору здійснюють підприємницьку діяльність від імені товариства і несуть додаткову солідар­ну відповідальність за зобов'язаннями товариства усім своїм майном.

Повне товариство створюється і діє на підставі заснов­ницького договору (статуту цей вид товариства не має). Засновницький договір повного товариства, крім відомос­тей, загальних для всіх видів товариств, повинні визнача­ти розмір частки кожного з учасників, форму їх участі у справах товариства, розмір, склад і порядок внесення ними вкладів.

Такі вимоги випливають з особливого характеру товари­ства, зокрема, з ведення його справ, яке здійснюється в порядку, встановленому ст. 122 ЦК України, а саме: кожний учас­ник повного товариства має право діяти від імені товари­ства, якщо засновницьким договором не визначено, що всі учасники ведуть справи спільно або що ведення справ до­ручено окремим учасникам У разі спільного ведення учасниками справ товариства для вчинення кожного правочину є необхідною згода всіх учасників товариства. Якщо ведення справ доручено окре­мим учасникам повного товариства, інші учасники можуть вчиняти правочини від імені товариства за наявності у них довіреності, виданої учасниками, яким доручено ведення справ товариства.

У відносинах з третіми особами повне товариство не може посилатися на положення засновницького договору, які обмежують повноваження учасників повного товари­ства щодо права діяти від імені товариства, крім випадків, коли буде доведено, що третя особа у момент вчинення пра­вочину знала чи могла знати про відсутність в учасника товариства права діяти від імені товариства.

Учасник повного товариства, що діяв у спільних інтере­сах, але не мав на це повноважень, має право у разі, якщо його дії не були схвалені іншими учасниками, вимагати від товариства відшкодування здійснених ним витрат, якщо він доведе, що у зв'язку з його діями товариство збе­регло чи набуло майно, яке за вартістю перевищує ці вит­рати.

Ст. 125 ЦК України встановлено, що зміни у складі учасників повного товариства можуть бути у зв'язку з:

1. виходом учасника повного товариства з його складу з власної ініціативи;

2. виключенням із складу учасників;

3. вибуттям із складу учасників з причин, що не зале­жать від учасника.

Порядок і особливості виходу, виключення та вибуття учасників зі складу повного товариства визначаються відповідно ст. 126, 128 та 129 ЦК України, іншим законом та зас­новницьким договором.

Як уже зазначалося, учасники повного товариства не­суть солідарну відповідальність за зобов'язаннями товари­ства усім своїм майном, на яке може бути звернене стяг­нення. Механізм такої відповідальності конкретизовано у ст. 124ЦК України. Важливим є те, що учасник товариства відпо­відає за борги останнього незалежно від того чи виникли вони після або до його вступу до товариства.

Якщо борги товариства повністю сплатить один з учас­ників, він має право звернутися з регресною вимогою у відповідній частині до інших учасників, які несуть перед ним відповідальність пропорційно своїм часткам у складе­ному капіталі товариства.

Командитним товариством є господарське товари­ство, в якому один або декілька учасників здійснюють від імені товариства підприємницьку діяльність і несуть за його зобов'язаннями додаткову солідарну відповідальність усім своїм майном, на яке за законом може бути звернено стягнення (повні учасники), а інші учасники (вкладники) несуть відповідальність лише своїми вкладами. Тому, якщо у командитному товаристві беруть участь два або більше повних учасників, вони несуть солідарну відпові­дальність щодо боргів товариства.

Згідно з ч. 1 ст. 134ЦК України командитне товариство створюєть­ся і діє на підставі засновницького договору. Засновниць­кий договір підписується усіма повними учасниками.

Якщо внаслідок виходу, виключення чи вибуття у ко­мандитному товаристві залишився один повний учасник, засновницький договір переоформляється в одноособову заяву, підписану повним учасником. Якщо командитне товариство створюється одним повним учасником, то уста­новчим документом є одноособова заява (меморандум), яка містить усі відомості, встановлені законом для командитного товариства (ч. 3 ст. 134ЦК України)..

Правовий статус командитного товариства визначаєть­ся нормами ст. 133-139 ЦК України, ст. 67-74 Закону «Про госпо­дарські товариства» (ці статті закону стосуються правово­го статусу повних товариств) з урахуванням особливостей, передбачених у спеціальних статтях (ст.ст.78-83) Закону «Про господарські товариства», безпосередньо присвяче­них командитним товариствам.

Оскільки правовий статус повних учасників було роз­глянуто раніше, тут доцільно зупинитися на особливостях участі вкладників у командитному товаристві.

Вкладник може вступати до командитного товариства шляхом внесення грошових або матеріальних вкладів.

Згідно з ст. 137ЦК України вкладник командитного товариства має право:

1. одержувати частину прибутку товариства відповідно до його частки у складеному капіталі товариства в порядку, встановленому засновницьким договором (меморандумом);

2. діяти від імені товариства у разі видачі йому довіре­ності та відповідно до неї;

3. переважно перед третіми особами набувати відчужу­вану частку (її частину) в складеному капіталі товариства відповідно до положень ст. 147 ЦК України.

4. Якщо бажання викупити частку (її частину) виявили декілька вкладників, зазначена частка розподіляється між ними відповідно до їхніх часток у складеному капіталі то­вариства;

5. вимагати першочергового повернення вкладу у разі ліквідації товариства;

6. ознайомлюватися з річними звітами та балансами то­вариства;

7. після закінчення фінансового року вийти з товари­ства та одержати свій вклад у порядку, встановленому зас­новницьким договором (меморандумом);

8. передати свою частку (її частину) у складеному капі­талі іншому вкладнику або третій особі, повідомивши про це товариство.

Передання вкладником усієї своєї частки іншій особі припиняє його участь у командитному товаристві.

Вкладники командитного товариства повинні вносити вклади й додаткові внески у розмірі, способами й поряд­ком, передбаченим засновницьким договором, проте сукуп­ний розмір їхніх часток не повинен перевищувати 50 відсотків майна товариства, зазначеного в засновницько­му договорі. На момент реєстрації командитного товари­ства кожний з вкладників повинен внести не менше 25 відсотків свого внеску.

Таким чином, вкладники беруть участь у діяльності командитного товариства лише своїми вкладами, розмір яких визначає суму отримуваного ними прибутку. Будь-якої участі в управлінні товариством вони не беруть.

Управління справами командитного товариства здійсню­ється тільки повними учасниками. Якщо в товаристві є тільки один такий учасник, управління справами здійсню­ється ним самостійно.

Вкладники не мають права перешкоджати діям повних учасників з управління справами товариства.

Незважаючи на те, що за загальним правилом відпові­дальність вкладника обмежується вкладом у майні това­риства, в окремих випадках, передбачених законом, він також несе повну відповідальність. Приміром, якщо вклад­ник вчиняє правочин від імені та в інтересах товариства без відповідних повноважень, і схвалення його дій командитним товариством не буде отримано, він відповідає пе­ред третіми особами за вчиненим ним правочином усім своїм майном, на яке відповідно до законодавства може бути звернено стягнення (ч. 1 ст. 138 ЦК України).

Крім загальних підстав припинення діяльності госпо­дарських товариств командитне товариство припиняється також у разі вибуття усіх вкладників. Повні учасники ма­ють право у разі вибуття всіх вкладників замість ліквідації командитного товариства перетворити його у повне това­риство.

4.5. Правовий статус громадянина - підприємця та інших суб’єктів господарювання.

У Господарському кодексі окремі статті присвячені іншим су­б'єктам господарювання (глава 13), якими є:

· громадянин-підприємець (ст. 128);

· фермерське господарство (ст. 114);

· кредитна спілка (ст. 130);

· неприбуткова організація (ст. 131);

Одним із видів суб'єктів господарського права є громадянин-підприємець.

Це відносно новий суб'єкт господарського права, оскільки підприємницька діяльність за планово-розподільчої еко­номіки була заборонена і легалізація її в Україні відбулася відпо­відно до Закону України від 07.02.1991 р. «Про підприємництво».

Громадянин – підприємець - громадянин України, іноземний громадяни чи особа без громадянства з повною цивіль­ною дієздатністю, не обмежений законом в правоздатності, зареє­стрований у встановленому законом порядку як суб'єкти підприєм­ницької діяльності, який безпосередньо здійснює підприємницьку діяльність без статусу юридичної особи і несе відповідальність за своїми зобов'язаннями усім майном, що належить йому на праві власності.

Разом з тим, закон встановлює обмеження для певних категорій громадян щодо можливості здійснення ними підприємницької діяльності. Так, не допускається заняття підприємницькою діяльністю таких катего­рій громадян: військовослужбовців, посадових та службових осіб органів прокуратури, суду, державної безпеки, внутрішніх справ, органів державної влади та управління, покликаних здійснювати контроль за діяльністю підприємств, а також інших осіб, уповно­важених здійснювати функції держави. Особи, яким суд заборонив займатися певною діяльністю, не можуть бути зареєстровані як підприємці з правом здіснення відповідного виду діяльності до закінчення терміну, встановленого вироком суду.

Реєстрація громадянина-підприємця здійснюється в загаль­ному для суб'єктів підприємницької діяльності порядку, тобто відповідно до вимог Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців» (статті 42-45).

Громадянин - підприємець вправі здійснювати будь-яку під­приємницьку діяльність, щодо якої законом не встановлено забо­рони для даної категорії суб'єктів.

Так, громадянин - підприємець не вправі здійснювати такі види діяльності:

а) що становлять монополію держави: діяльність, пов'язана з обігом наркотич­них речовин, прекурсорів, психотропних речовин, виготовлення та реалізація військової зброї та боєприпасів до неї, вибухових речо­вин, видобування бурштину, охорона особливо важливих об'єктів права державної власності, перелік яких визначається у встановле­ному Кабінетом Міністрів України порядку, а також діяльність, пов'язана із розробленням, випробуванням, виробництвом та екс­плуатацією ракет-носіїв, діяльність, пов'язана з технічним обслу­говуванням та експлуатацією первинних мереж (крім місцевих ме­реж) та супутникових систем телефонного зв'язку в мережах зв'язку загального користування (за деякими винятками);

б) провадження яких передбачається законом у певній органі­заційній формі: ломбардні операції (державні підприємства чи по­вні товариства), страхова діяльність (господарські товариства, крім товариства з обмеженою відповідальністю), банківська діяльність (комерційні банки, що створюються у формі акціонерного товари­ства, товариства з обмеженою відповідальністю чи кооперативно­го банку) та ін.

Крім того, громадянин-підприємець зобов’язаний дотримуватися вимог закону щодо:

ліцензування певних видів господарської діяльності;

патентування окремих видів підприємницької діяльності;

подання податковим органам декларацій про доходи, інших
відомостей для нарахування податків та інших обов'язкових пла­тежів;

сплати податків та інших обов'язкових платежів;

ведення обліку результатів своєї підприємницької діяльності
відповідно до вимог законодавства;

додержання прав і законних інтересів споживачів;

добросовісної поведінки у сфері економічної конкуренції;

забезпечення найманим працівникам (у разі застосування на­йманої праці) умов, передбачених трудовим законодавством;

своєчасного повідомлення реєстратора (органу державної реєст­рації) про зміну своєї адреси, зазначеної в реєстраційних документах,
предмета діяльності, інших суттєвих умов своєї підприємницької дія­льності, що мають відображатися в реєстраційних документах;

дотримання екологічних, санітарно-епідеміологічних, проти­пожежних та інших вимог.

Громадянин - підприємець може здійснювати підприємницьку діяльність самостійно (без залучення партнерів-підприємців та на­йманих працівників), спільно з іншими підприємцями (на договір­них засадах), без створення юридичної особи чи створюючи юри­дичну особу (приватне підприємство чи господарське товариство; традиційне, у складі кількох осіб, чи товариство однієї особи).

Формою підприємництва громадян є фермерське господарство. Сьогодні фермерське господарство є формою аграрного підприємництва громадян з метою виробництва, переробки та реалізації товарної сільськогосподарської продукції, створене родинно-сімейним об’єднанням громадян України з правом найму працівників за трудовим договором (контрактом). Членами такого господарства можуть бути подружжя, їх батьки, діти, які досягли 14-річного віку, за умови, що їх батьки також працюють у господарстві, інші члени сім’ї, родини, які об’єдналися для спільного ведення господарства, визнають і дотримуються положень Статуту.

Громадяни, які постійно проживають на території України, можуть об'єднуватися у кредитні спілки. Кредитною спілкою є неприбуткова організація, заснована громадянами у встановленому законом порядку на засадах добровільного об'єднання грошових внесків з метою задоволення потреб її членів у взаємному кредитуванні та наданні інших фінансових послуг. Кредитна спілка є юридичною особою.

Статусу юридичної особи вона набуває з дня її державної реєстрації.

Кредитна спілка діє на основі статуту, який затверджується загальними зборами членів кредитної спілки.

Майно кредитної спілки є її власністю і складається з фондів кредитної спілки, коштів доходу та іншого майна.

Кредитна спілка не може бути засновником або учасником суб'єктів підприємницької діяльності.

Юридичні особи, незалежно від форм власності, а також повнолітні громадяни можуть утворювати благодійні організації(благодійні фонди, членські благодійні організації, благодійні установи тощо). Благодійною організацією визнається недержавна організація, яка здійснює благодійну діяльність в інтересах суспільства або окремих категорій осіб без мети одержання прибутків від цієї діяльності. Благодійні організації утворюються і діють за територіальним принципом.

Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, а також державні та комунальні підприємства, установи, організації, що повністю або частково фінансуються з бюджету, не можуть бути засновниками (засновником) та/або членами благодійної організації. Благодійна організація діє на основі статуту (положення),що затверджується вищим органом управління благодійної організації, і є юридичною особою. Благодійна організація має право здійснювати неприбуткову господарську діяльність, спрямовану на виконання її статутних цілей та завдань. Здійснення благодійними організаціями діяльності у вигляді надання певних послуг (виконання робіт), що підлягають обов’язковій сертифікації або ліцензуванню, допускається після такої сертифікації або ліцензування в установленому законом порядку.

4.6. Господарські організації

До господарських організацій, які здійснюють управління гос­подарською діяльністю, в т. ч. і координацію такої діяльності, на­лежать: господарські об'єднання (включаючи і промислово-фінан­сові групи), господарські міністерства та відомства.

Господарське об'єднання (ГО) - це організаційно оформлена група підприємств, інших господарських організацій низової ланки економіки різних форм власності, яка створюється з метою ко­ординації діяльності своїх учасників, об'єднання їхніх зусиль для вирішення соціальних та економічних завдань.

Основні риси ГО:

· господарські організації корпоративного типу;

· належність до організацій, які здійснюють управління діяль­ністю їх учасників (у т. ч. координацію їх діяльності) і є вторин­ними структурами;

· вимоги до учасників ГО - наявність статусу юридичної особи;

· основна мета діяльності - координація діяльності учасників і об'єднання їхніх зусиль для вирішення спільних соціальних та економічних завдань (досягнення спільних соціальних та економіч­них результатів);

· відсутність спрямованості (мети) на отримання прибутку;

· тяжіння до монополізму, що зумовлює необхідність отри­мання згоди Антимонопольного комітету на створення ГО (якщо у такий спосіб здійснюється кваліфікована економічна концентра­ція) та здійснення цим органом контролю за дотриманням ГО ви­мог антимонопольно-конкурентного законодавства;

· реєстрація в загальному для всіх суб'єктів підприємницької діяльності порядку;

· добровільність виходу учасників з ГО (за винятком держав­них) з внесенням відповідних змін до установчих документів і ві­домостей державної реєстрації та збереженням за учасниками, які вийшли з ГО, їхніх зобов'язань за укладеними договорами.

Види ГО:

1) за ознакою засад створення - добровільні (створюються на договірних засадах, хоча в письмовій формі - як установчий доку­мент - договір обов'язково має бути лише в асоціації, корпорації та промислово-фінансовій групі, в решті об'єднань - концерні та кон­сорціумі укладення договору в письмовій формі закон не вимагає, передбачаючи обов'язкову наявність статуту; учасники добровіль­ного об'єднання мають право виходу з нього із збереженням обо­в'язків за раніше укладеними договорами) і державні (створюються за рішенням Уряду або господарського міністерства (відомства) та виконують функції органу, уповноваженого здійснювати управлін­ня діяльністю державних підприємств - учасників об'єднання);

2) за ознакою ступеня централізації управлінських повнова­жень - асоціації (створюються з метою постійної координації гос­подарської діяльності без надання об'єднанню права втручатися у виробничу і комерційну діяльність будь-кого з учасників), корпо­рації (створюються на основі поєднання виробничих, наукових та комерційних інтересів, з делегуванням об'єднанню окремих пов­новажень централізованого регулювання діяльності кожного з учас­ників), концерни (учасники якого перебувають у повній фінансовій залежності від одного або групи підприємців, який (і) в зв'язку з цим отримують значні повноваження щодо управління діяльності решти учасників об'єднання);

3) за ознакою обов'язкового установчого документа — договірні ( асоціації, корпорації, промислово-фінансові групи) та статутні (концерни та консорціуми);

4) за галузевою ознакою - галузеві, тобто господарські об'єднання підприємств певної галузі (транспорту, зв'язку, вугільної промисловості тощо), міжгалузеві (до складу яких входять госпо­дарські організації різних галузей економіки);

5) за територіальною ознакою - республіканські, обласні, міські тощо;

6) за ознакою терміну діяльності - створені на визначений тер­мін (консорціум як тимчасове об'єднання промислового і банків­ського капіталу для досягнення спільної мети, а також промисло­во-фінансові групи) та без визначення строку діяльності (асоціації, корпорації, концерни);

7) за ознакою наявності чи відсутності у об'єднання статусу юри­дичної особи - господарські об'єднання, які мають статус юридичної особи асоціації, корпорації, концерни, консорціуми і господарські об'єднання, які не мають такого статусу (до них належать промисло­во-фінансові групи як особливий вид господарського об'єднання).

Промислово-фінансова група (ПФГ), відповідно до ст. 125 ГК України — це таке господарське об'єднання, яке створюється Урядом України на визначений строк з метою реалізації державних програм розвитку пріоритетних га­лузей економіки для забезпечення виробництва кінцевої продукції.

Характерні риси ПФГ як особливого виду ГО:

· заборона створювати ПФГ у сфері торгівлі, громадського хар­чування, побутового обслуговування населення, матеріально-техніч­ного постачання, транспортних послуг;

· створюються за ініціативою підприємств та інших організа­цій низової ланки економіки за рішенням Уряду України;

· відсутність у ПФГ статусу юридичної особи;

· мета створення - реалізація державних програм розвитку пріоритетних галузей виробництва і структурної перебудови еко­номіки, а також виробництво кінцевої продукції;

· тимчасовість діяльності ПФГ (створення ПФГ на певний строк);

· обов'язкова участь у ПФГ банку (банків) і підприємств;

· порядок створення ПФГ:

а)укладення між майбутніми учасниками ПФГ Генеральної угоди про сумісну діяльність щодо виробництва кінцевої продукції;

б)подання уповноваженою особою ініціаторів створення ПФГ Міністерству економіки передбаченого законом пакету документів і узгодження питання щодо доцільності і обґрунтованості створен­ня ПФГ з певними державними органами (Мінекономіки, Фондом держмайна, Антимонопольним комітетом тощо);

· відсутність спеціально створеного органу управління, функції якого, в т. ч. представлення інтересів ПФГ в Україні та за її межа­ми, покладається на головне підприємство, до якого закон встанов­лює певні вимоги (виготовлення кінцевої продукції ПФГ, здійс­нення її збуту, а також сплата податків в Україні і обмеження/забо­рона для певних категорій господарських організацій (торговельних підприємств, підприємств у сфері громадського харчування, побу­тового обслуговування, матеріально-технічного постачання, банків, фінансово-кредитних установ) бути головним підприємством ПФГ;

· особливий порядок реєстрації для ПФГ, яка здійснюється міністерством економіки та з питань економічної інтеграції;

· ПФГ діють на підставі Генеральної угоди про сумісну діяль­ність щодо виробництва кінцевої продукції;

· вихід (виключення) головного підприємства або іншого учас­ника ПФГ здійснюється шляхом прийняття постанови Кабінетом Міністрів України і обов'язково тягне за собою реорганізацію ПФГ та її нову реєстрацію в Мінекономіки;

· контроль та перевірку діяльності ПФГ здійснюють у межах своєї компетенції Кабінет Міністрів України, органи державної податко­вої інспекції, Національний банк України, Антимонопольний комі­тет України, інші державні органи, а також аудиторські організації;

· ліквідація ПФГ здійснюється шляхом прийняття постанови Кабінету Міністрів України у випадках: (1) у зв'язку із закінченням затвердженого терміну її діяльності; (2) неможливістю реорганізації ПФГ у вищезгаданих випадках; (3) за ініціативою учасників ПФГ.

Господарські міністерства (відомства) як органи господарського керівництва.

У системі господарювання розрізняють дві категорії міністерств (відомств):

· функціонального типу (Міністерство економіки, Міністерство фінансів тощо);

· галузевого типу (або господарські міністерства), сферою управління яких є певна галузь народного господарства (Міністер­ство зв'язку, Міністерство транспорту та ін.).

Господарське міністерство (відомство) - це господарська організація (орган державної виконавчої влади), яка здійснює координацію діяльності усіх підприємств та організацій галузі, а також: виконує функції власника майна щодо підпорядкованих їй державних підприємств та організацій.

Основні риси господарського міністерства (відомства):

· господарська організація, яка здійснює управління господар­ською діяльністю підвідомчих державних підприємств і координа­цію діяльності всіх підприємств галузі;

· господарська організація унітарного типу;

· підпорядкованість Кабінету Міністрів України;

· установчий документ - положення, розроблене відповідно до загального положення про міністерство, інший центральний орган державної виконавчої влади України;

Поиск по сайту: