Господарські міністерства (відомства) як органи господарського керівництва. 10 страница

Рішення третейського суду є остаточним і оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених законом.

Рішення третейського суду може бути оскаржене та скасоване лише з таких підстав:

1) справа, по якій прийнято рішення третейського суду, непідвідомча третейському суду відповідно до закону;

2) рішення третейського суду прийнято у спорі, непередбаченому третейською угодою, або цим рішенням вирішені питання, які виходять за межі третейської угоди. Якщо рішенням третейського суду вирішені питання, які виходять за межі третейської угоди, то скасовано може бути лише ту частину рішення, що стосується питань, які виходять за межі третейської угоди;

3) третейську угоду визнано недійсною компетентним судом;

4) склад третейського суду, яким прийнято рішення, не відповідав закону.

5) Заяву про скасування рішення третейського суду може бути подано до компетентного суду протягом трьох місяців з дня прийняття рішення третейським судом.

Скасування компетентним судом рішення третейського суду не позбавляє сторони права повторно звернутися до третейського суду.

У разі, якщо рішення третейського суду скасовано повністю або частково внаслідок визнання компетентним судом недійсною третейської угоди або через те, що рішення прийнято у спорі, який не передбачений третейською угодою, чи цим рішенням вирішені питання, що виходять за межі третейської угоди, відповідний спірне підлягає подальшому розгляду в третейських судах.

Рішення третейського суду виконуються зобов'язаною стороною добровільно, в порядку та строки, що встановлені в рішенні або примусово.

Якщо в рішенні строк його виконання не встановлений, рішення підлягає негайному виконанню.

Виконання рішення третейського суду, якщо воно потребує вчинення дій органами державної влади, органами місцевого самоврядування та їх службовими особами, здійснюється за умови видачі компетентним судом виконавчого документа.

Рішення третейського суду, яке не виконано добровільно, підлягає примусовому виконанню в порядку, встановленому законом України "Про виконавче провадження".

Контрольні запитання

1. В чому на Вашу думку причина виникнення господарських спорів?

2. Поясніть претензійний порядок врегулювання господарських спорів.

3. Які спори підвідомчі господарським судам?

4. Назвіть підстави порушення справ господарським судом.

5. Як забезпечується виконання рішення господарського суду?

6. Дайте визначення поняття „третейський суд” і вкажіть як він може бути утворений?

7. Які спори розглядає третейський суд.

8. Хто виконує рішення третейського суду?

Тема 8. Правове регулювання банкрутства суб’єктів господарської діяльності.

8.1. Поняття банкрутства

Термін „банкрутство” походить з італійської мови від слів bank rotto, що в перекладі означає „розбитий банк”.

На думку професора О. М. Вінник, інститут банкрутства в Україні запроваджено у зв'язку з рин­ковою орієнтацією вітчизняної економіки, основним принципом якої є принцип підприємництва: здійснення підприємницької діяль­ності самостійно, на власний ризик і під власну відповідальність підприємця. Інститут банкрутства забезпечує звільнення ринко­вої економіки від неефективних господарюючих суб'єктів, які функціонують на засадах самофінансування (з метою отримання прибутку) і несуть самостійну відповідальність за власними зобов’язаннями. В юридичному розумінні банкрутство полягає в тому, що в господарюючого суб’єкта є кредитори, які мають визнані майнові вимоги до нього як до боржника.

Ознаки банкрутства:

1) Інститут банкрутства спрямований на застосування у сфері здійснення господарської діяльності, тобто у підприємництві;

2) Встановлення банкрутства є виключною компетенцією господарських судів України;

3) Змістом банкрутства — є неспроможність суб'єкта підприємницької діяльності повною мірою розрахуватися по своїх боргах (неплатоспроможність) у зв'язку з перевищенням пасивів (суми боргових зобов'язань боржника) над його активами (критерій неоплатності, визначений ч. 4 ст. 205 ГК України);

4) Неплатоспроможність має бути стійкою, тобто такою, що не усувається навіть після вжиття господарським судом усього комплексу можливих заходів.

Отже, банкрутство - це встановлена господарським судом неспроможність суб’єкта підприємницької діяльності задовольнити у встановлений для нього термін пред’явлені йому кредиторами вимоги і ви­конати зобов’язання перед бюджетом не інакше, як через застосування ліквідаційної процедури.

Для порушення провадження у справі про банкрутство з ініціативи кредитора необхідною є наявність сумарно таких умов:

1) боржник не може виконати свої грошові зобов’язання перед кредитором протягом 3-х місяців після встановленого для їх виконання строку;

2) грошові вимоги кредиторів до боржника повинні бути безспірними (наявність неоплаченого розрахункового документа, виконавчого листа чи інших документів, які підтверджують визнання боржником вимог кредиторів);

3) досягнення сукупної заборгованості боржником за безспірними вимогами кредиторів 300 мінімальних заробітних плат на день подання заяви до господарського суду.

Порушення справи про банкрутство можливе також за ініціативою боржника за однієї

з таких умов:

1) задоволення вимог одного або кількох кредиторів призведе до неможливості виконання грошових зобов’язань боржника в повному обсязі перед іншими кредиторами;

2) орган боржника уповноважений відповідно до установчих документів або законодавства приймати рішення про ліквідацію боржника прийняв рішення про звернення в господарський суд із заявою про порушення справи про банкрутство;

3) при ліквідації боржника (не у зв’язку із процедурою банкрутства) встановлено неможливість боржника задовольнити вимоги кредиторів в повному обсязі.

4) в інших випадках, передбачених п.5 ст. 7 Закону України в редакції від 30 червня 1999 р. „Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом”.

За наявності таких умов боржник зобов’язаний в місячний строк звернутися до господарського суду із заявою про порушення справи про банкрутство.

8.2. Сторони у справі про банкрутство

Усіх осіб, які приймають участь у справі про банкрутство можна поділити на дві категорії: сторони в справі про банкрутство і учасники у справі про банкрутство.

С торонами в справі про банкрутство виступаютьборжник і кредитори;

Учасниками у справі про банкрутство можуть виступати: арбіт­ражний керуючий (розпорядник майна, керуючий санацією, ліквіда­тор), власник майна (орган, уповноважений управляти майном) боржника, а також у випадках, передбачених законом, інші особи, які беруть участь у провадженні у справі про банкрутство, Фонд державного майна України, державний орган з питань банкрутства, представник органу місцевого самоврядування, представник пра­цівників боржника.

Під боржником ми розуміємо - суб'єкта підприємницької діяльності, який неспроможний виконати свої грошові зобов'язання перед кредиторами, які сукуп­но складають не менш як 300 мінімальних розмірів заробітної плати, протягом трьох місяців після настання встановленого строку їх сплати. Боржник, неспроможність якого виконати свої грошові зобов'язання встановлена господарським судом, стає банк­рутом або суб'єктом банкрутства. Відповідно до законодавчих положеньбанкрутами не можуть бути визнані:

· відокремлені структурні підрозділи юридичної особи (філії, представництва, відділення тощо);

· казенні підприємства;

· комунальні підприємства, майно за якими закріплене на пра­ві оперативного управління згідно з прийнятим на пленарному за­сіданні органу місцевого самоврядування відповідним рішенням щодо цього;

· в частині санації та ліквідації - державні підприємства, май­но яких не підлягає приватизації.

Законом (ч. 6 ст. 5) встановлені деякі особливості щодо окре­мих категорій підприємств. Так, справи про банкрутство гірничих підприємств (шахти, рудники, копальні, кар'єри, розрізи, збагачу­вальні фабрики, шахтовуглебудівні підприємства), створених у процесі приватизації та корпоратизації, яким надається державна підтримка, у статутних фондах яких частка держави становить не менше 25 відсотків і продаж акцій яких розпочався, можуть бути порушені не раніше, ніж через один рік від початку виконання плану приватизації (розміщення акцій).

Законом також передбачені особливості банкрутства містоутворюючих підприємств (ст. 42), особливо небезпечних підпри­ємств (ст. 43), сільськогосподарських підприємств (ст. 44), страховиків (ст. 45), професійних учасників ринку цінних паперів (ст. 46), індивідуальних підприємців (статті 47-49), фермер­ського господарства (ст. 50), боржника, що ліквідується власни­ком (ст. 51), відсутнього боржника (ст. 52).

Кредитор - юридична або фізична особа, яка має у встановлено­му порядку підтверджені документами вимоги щодо грошових зо­бов'язань до боржника, щодо виплати заборгованості по заробітній платі працівникам боржника, а також органи державної податкової служби та інші державні органи, які здійснюють контроль за правиль­ністю та своєчасністю справляння податків і зборів (обов'язкових платежів). Проте не можуть бути стороною у справі про банкрутство:

· кредитори, вимоги яких повністю забезпечені заставою;

· кредитори, вимоги яких задоволені; вимоги, щодо яких досяг­нуто згоди про їх припинення, у тому числі заміну або припинення зобов’язання, відповідно до Закону вважаються погашеними.

В залежності від часу виникнення вимог до боржника розрізняють конкурсних кре­диторів і поточних кредиторів.

Конкурсні кредитори - це кредитори з вимогами до боржника, які виникли до порушення провадження у справі про банкрутство або визнані кон­курсними відповідно до вимог закону та зобов'язання яких не за­безпечені заставою.

Поточні кредитори – це кредитори вимоги яких виникли після порушення провадження у справі про банкрутство.

Органи кредиторів: збори кредиторів та комітет кредиторів.

Крім сторін - кредитора і боржника при провадженні справ про банкрутство є:

арбітражний керуючий (розпорядник майна, керуючий сана­цією, ліквідатор) - фізична особа, яка має ліцензію, видану в уста­новленому законодавством порядку, та діє на підставі ухвали гос­подарського суду (залежно від стадії процедури банкрутства має великі повноваження з розпорядження і контролю за майном боржника);

власник майна (орган, уповноважений управляти майном) боржника;

Фонд державного майна України і державний орган з питань банкрутства - у разі порушення провадження щодо державних підприємств-боржників, або підприємств, частка державного май­на в статутному фонді яких перевищує 50 відсотків;

представник органу місцевого самоврядування - щодо комуна­льних підприємств-боржників;

представник працівників боржника (особа, уповноважена загальними зборами трудового колективу боржника з правом дорадчого голосу).

Державну політику щодо запобігання банкрутству, а також за­безпечення умов реалізації процедур відновлення платоспромож­ності боржника або визнання його банкрутом стосовно державних підприємств та підприємств, у статутному фонді яких частка дер­жавної власності перевищує 25 відсотків, здійснює державний ор­ган з питань банкрутства - Міністерство економіки та з питань євро­пейської інтеграції України (п. 3.4 Положення про Міністерство еко­номіки, затверджене Указом Президента України від 23.10.2000 р.). Для реалізації цих повноважень Мінекономіки утворило державну госпрозрахункову установу Агентство з питань банкрутства, яке діє на підставі Типового положення про регіональне (обласне) управління з питань банкрутства Міністерства економіки та з питань європейської інтеграції, затвердженого Наказом Мінекономіки від 05.12.2000 р. в установленому порядку.

Державний орган з питань банкрутства, відповідно до ст. 214 ГК України та ст. 2 Закону, здійснює такі повноваження:

· сприяє створенню організаційних, економічних, інших умов, необхідних для реалізації процедур відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом;

· пропонує господарському суду кандидатури арбітражних ке­руючих (розпорядників майна, керуючих санацією, ліквідаторів)для державних підприємств або підприємств, у статутному фонді яких частка державної власності перевищує 25 відсотків, щодо яких порушена справа про банкрутство, та в інших випадках, пе­редбачених Законом;

· організовує систему підготовки арбітражних керуючих (роз­порядників майна, керуючих санацією, ліквідаторів);

· здійснює ліцензування діяльності фізичних осіб - суб’єктів підприємницької діяльності, які проводять діяльність як арбітражні керуючі (розпорядники майна, керуючі санацією, ліквідатори);

· забезпечує реалізацію процедури банкрутства щодо відсут­нього боржника;

· здійснює ведення єдиної бази даних про підприємства, щодо яких порушено провадження у справі про банкрутство, встанов­лює та затверджує форму подання арбітражним керуючим інфор­мації, необхідної для ведення єдиної бази даних про підприємства, щодо яких порушено провадження у справі про банкрутство;

· організовує проведення експертизи фінансового становища
державних підприємств і підприємств, у статутному фонді яких
частка державної власності перевищує 25 відсотків, при підготовці
справи про банкрутство до розгляду або під час її розгляду госпо­дарським судом у разі призначення судом експертизи та надання
відповідного доручення;

· готує на запити суду, прокуратури або іншого уповноваже­ного органу висновки про наявність ознак приховуваного, фіктив­ного банкрутства або доведення до банкрутства щодо державних
підприємств чи підприємств, у статутному фонді яких частка державної власності перевищує 25 відсотків;

· готує та подає на затвердження Кабінету Міністрів України у
встановленому порядку типові документи щодо здійснення процедур банкрутства;

· здійснює інші передбачені законодавством повноваження.

Для забезпечення координації дій центральних та місцевих ор­ганів виконавчої влади, пов'язаних із запобіганням банкрутству та виробленням єдиної державної політики у цій сфері, створена Ко­місія з питань неплатоспроможності, яка діє на підставі Положення про Комісію з питань неплатоспроможності, затвердженого поста­новою Кабінету Міністрів України від 12.09.2001 р. № 1181.

8.3. Стадії провадження у справі про банкрутство

Провадження у справі про банкрутство складається з таких стадій:

1) Порушення провадження у справі про банкрутство відбува­ється протягом п'яти днів з дня надходження відповідної заяви від кредитора або боржника і комплекту передбачених законом документів, про що суддя господарського суду виносить ухвалу про порушення провадження у справі про банкрутство, яка направляється заінтересованим особам. (сторонам, державному органу з питань банкрутства). Наслідки порушення провадження у справі про банкрутство: вводиться про­цедура розпорядження майном боржника; призначається розпоряд­ник майна боржника, якщо це можливо на даній стадії процесу; вживаються заходи щодо забезпечення грошових вимог кредито­рів, у т. ч. вводиться мораторій на задоволення вимог кредиторів; призначається дата проведення підготовчого засідання суду (але не пізніше тридцятого дня від дня прийняття заяви про порушення справи про банкрутство); боржник зобов'язується подати відзив на заяву про порушення справи про банкрутство.

2) Підготовче засідання господарського суду у справі про банк­рутство має відбутися не пізніше 30 днів з дня подання заяви за участю сторін і має на меті визначення обґрунтованості вимог кредиторів і заперечень боржника (якщо такі будуть) на підставі оцінки поданих документів та пояснень сторін. За результатами цього засідання виноситься ухвала, якою:

· на заявника покладається обов'язок подати до офіційних друкованих органів (газет «Голос України» або «Урядовий кур'єр») оголошення про порушення справи про банкрутство;

· зупиняється процес приватизації до припинення провадження у справі про банкрутство (якщо боржник - державне підприємство, щодо якого прийнято рішення про приватизацію).

Крім того, ухвалою визначаються:

· розмір вимог кредиторів, які подали заяву про порушення справи про банкрутство;

· дата складення розпорядником майна реєстру вимог креди­торів (не пізніше двох місяців та десяти днів після дати проведен­ня підготовчого засідання суду);

· дата попереднього засідання суду (не пізніше трьох місяців після дати проведення підготовчого засідання суду);

· дата скликання перших загальних зборів кредиторів (не піз­ніше трьох місяців і десяти днів після дати проведення підготовчо­го засідання суду);

· дата засідання суду, на якому буде винесено ухвалу про са­націю боржника чи про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури, чи про припинення провадження у справі про банкрутство (не пізніше шести місяців після дати проведення підготовчого засідання суду).

У тих випадках, коли при порушенні провадження у справі про банкрутство не було введено процедуру розпорядження майном боржника, це робиться у підготовчому засіданні і зазначається у відповідній ухвалі.

3) Виявлення кредиторів та осіб, що мають намір взяти участь у санації боржника, відбувається протягом одного місяця після опублікування в офіційних друкованих виданнях оголошення про порушення справи про банкрутство.

4) Попереднє засідання проводиться у строк, визначений ухва­лою підготовчого засідання; на ньому розглядається реєстр вимог кредиторів, складений розпорядником майна, і вимоги, не включе­ні до цього реєстру; за результатами засідання виноситься ухвала, в якій зазначається розмір визнаних судом вимог кредиторів.

5) Визнання боржника банкрутом.

Якщо внаслідок проведення спеціальних судових процедур банкрутства не була відновлена платоспроможність боржника і не проведені розрахунки по його боргах, господарський суд визнає боржника банкрутом і відкриває ліквідаційну процедуру.

Внаслідок такого визнання з дати прийняття відповідної поста­нови господарського суду:

· завершується підприємницька діяльність банкрута;

· вважається таким, що настав, строк виконання усіх грошових зобов’язань банкрута;

· припиняється нарахування неустойки (пені, штрафу), процен­тів по всіх видах заборгованості банкрута;

· укладення угод, пов'язаних з відчуженням майна банкрута чи передачею його майна третім особам, допускається лише в по­рядку ліквідаційної процедури;

· припиняються повноваження органів управління та власни­ка (власників) майна банкрута, якщо цього не було зроблено ра­ніше;

· в офіційних друкованих виданнях публікуються відомості про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної про­цедури;

· призначається ліквідатор і формується ліквідаційна комісія, на яку покладається безпосереднє здійснення ліквідаційної про­цедури.

6) Проведення ліквідаційної процедури. На підставі відповідної ухвали господарського суду може мати місце припинення провадження у справі про банкрутство, якщо:

· боржник не включений до Єдиного державного реєстру під­приємств та організацій України або до Реєстру суб'єктів підпри­ємницької діяльності;

· подано заяву про визнання банкрутом ліквідованої або реор­ганізованої (крім реорганізації у формі перетворення) юридичної особи;

· у провадженні господарського суду є справа про банкрутство того ж боржника;

· у встановленому порядку затверджено звіт керуючого сана­цією;

· затверджено мирову угоду;

· у встановленому порядку затверджено звіт ліквідатора;

· боржник виконав усі зобов'язання перед кредиторами;

· кредитори не висунули вимог до боржника після порушення провадження у справі про банкрутство за заявою боржника.

8.4. Санація боржника як судова процедура у справі про банкрутство

В процесі провадження справи про банкрутство до боржника може застосовуватися санація, яка дозволяє уникнути процедури банкрутства та подальшої ліквідації.

Санація боржника - це система заходів, що здійснюється під час провадження у справі про банкрутство, спрямована на оздо­ровлення фінансово-господарського становища боржника та за­доволення в повному обсязі або частково вимог кредиторів. Вона може включати: кредитування, реорганізацію, в тому числі зміну організаційно-правової форми боржника, зміну форми власності, системи управління боржника і т. ін.

Процедура санації вводиться ухвалою господарського суду за клопотанням комітету кредиторів у строк, що не перевищує строку дії процедури розпорядження майном, терміном до 12 місяців, який може бути продовжений ще до шести місяців або скорочений за клопотанням комітету кредиторів, керуючого санацією або інвес­торів (осіб, що беруть участь у санації, приймаючи зобов'язання про погашення (повністю чи частково) боргу, боржника на певних умовах, в тому числі - набуття права власності на його майно).

Одночасно господарський суд за погодженням комітету креди­торів призначає керуючого санацією, яким може бути керівник підприємства, розпорядник майна або стороння особа, яка має лі­цензію арбітражного керуючого.

З дня винесення ухвали про санацію припиняються повноваження органів управління боржника і управління боржником переходить до керуючого санацією, який має низку прав (розпоряджатися майном боржника з урахуванням обмежень, передбачених Законом; укладати від імені боржника угоди, в т. ч. мирову угоду; подавати заяви про визнання угод, укладених боржником, недійсними) та обов'язків (прийняти в господарське відання майно боржника та організувати проведення його інвентаризації; відкрити спеціальний рахунок для проведення санації та розрахунків з кредиторами; розробити та пода­ти на затвердження комітету кредиторів план санації; на укладення угод (у т. ч. мирової угоди) від імені боржника; організувати ведення бухгалтерського і статистичного обліку та фінансової звітності; здій­снювати заходи щодо стягнення дебіторської заборгованості перед боржником; розглядати вимоги кредиторів щодо зобов'язань борж­ника, що виникли після порушення справи про банкрутство в проце­дурі розпорядження майном боржника та санації, а також заявляти в установленому порядку заперечення щодо зазначених вимог креди­торів; звітувати перед комітетом кредиторів щодо реалізації плану санації; своєчасно повідомляти державний орган з питань банкрутства про своє призначення, затвердження мирової угоди, закінчення виконання плану санації, звільнення від обов'язків; інші повнова­ження, передбачені Законом).

Основне призначення керуючого санацією - це розробка і за­безпечення виконання схваленого комітетом кредиторів та затвер­дженого господарським судом плану санації, який має передбача­ти строк відновлення платоспроможності боржника та містити за­ходи щодо такого відновлення аж до продажу майна боржника як цілісного майнового комплексу; умови участі інвесторів, за їх наявності, у задоволенні вимог кредиторів, строк та черговість виплати боржником або інвестором боргу кредиторам і т. ін. Як­що протягом шести місяців з дня винесення ухвали про санацію в господарський суд не буде подано схваленого комітетом креди­торів плану санації, господарський суд може прийняти рішення про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної про­цедури.

Керуючий санацією зобов'язаний подати зборам кредиторів письмовий звіт у разі: закінчення строку санації (за 15 днів до його закінчення); за наявності підстав для дострокового припинення санації (відновлення платоспроможності боржника, укладення ми­рової угоди). Цей звіт має містити відомості про фінансово-гос­подарський стан боржника та наявність у боржника грошових коштів, які можуть бути спрямовані на задоволення вимог креди­торів боржника, а також інші відомості про можливість погашення кредиторської заборгованості, що залишилася.

Господарський суд затверджує звіт керуючого санацією і вино­сить ухвалу про припинення провадження у справі про банкрут­ство, якщо зборами кредиторів за результатами розгляду цього звіту прийнято одне з таких рішень:

· про виконання плану санації, закінчення процедури санації та
відновлення платоспроможності боржника;

· про дострокове припинення процедури санації у зв'язку з
відновленням платоспроможності боржника та переходом до роз­
рахунків кредиторів;

· про укладення мирової угоди.

Звіт керуючого санацією не підлягає затвердженню у разі вста­новлення господарським судом обґрунтованості скарг кредиторів або відсутності ознак відновлення платоспроможності боржника, про що виноситься відповідна ухвала. Незатвердження господар­ським судом звіту керуючого санацією або неподання такого звіту у встановлений строк є підставою для визнання боржника банкру­том та відкриття ліквідаційної процедури.

8.5. Мирова угода як судова процедура у справі про банкрутство

Як уже зазначалося, збори кредиторів вправі прийняти рішення про укладення мирової угоди.

Мирова угода (як судова процедура у справі про банкрутство) - це домовленість між боржником і кредиторами щодо відстрочки та (або) розстрочки, а також прощення (списання) кредиторами боргів боржника, що оформляється як письмова угода сторін; на­бирає чинності у разі затвердження її господарським судом, про що виноситься відповідна ухвала. Може бути укладена на будь-якій стадії провадження у справі про банкрутство. Рішення про укладення мирової угоди приймається: від імені кредиторів — комітетом кредиторів більшістю голосів за умови наявності письмової згоди на це всіх кредиторів, вимоги яких забезпечені заставою майна боржника; від імені боржника — керівником боржника чи арбіт­ражним керуючим, керуючим санацією, ліквідатором, які виконують повноваження органів управ­ління та керівника боржника і підписують її.

Мирова угода може бути укладена щодо вимог другої та на­ступних черг, визначених ст. 31 Закону.

Дуже важливим для процедури мирової угоди є положення ч. 2 ст. 36 Закону, згідно з яким органи податкової служби та інші дер­жавні органи, які здійснюють контроль за справлянням податків і зборів, зобов'язані при укладенні мирової угоди погодитись на:

· списання податкового торгу (всієї заборгованості по сплаті податків і зборів), який виник у строк, що передував трьом повним календарним рокам до дня подання заяви про порушення справи про банкрутство;

· прощення (списання) частини заборгованості, що виникла протягом трьох останніх років перед поданням заяви про пору­шення справи про банкрутство, або на розстрочку (відстрочку) цієї заборгованості.

Зміст мирової угоди.

Мирова угода має містити обов'язкові положення:

o про розміри, порядок і строки вико­нання зобов'язань боржника;

o про відстрочку чи розстрочку або прощення (списання) боргів чи їх частини;

Мирова угода також може містити умови про:

· виконання зобов'язань борж­ника третіми особами;

· про обмін вимог кредиторів на активи бор­жника бо його корпоративні права боржника;

· про задоволення ви­мог кредиторів іншими способами, що не суперечать вимогам закону.

Мирова угода набирає чинності з дня її затвердження госпо­дарським судом і є обов'язковою для боржника (банкрута), креди­торів, вимоги яких забезпечені заставою, кредиторів другої та наступних черг. Одностороння відмова від мирової угоди не допускається. З дня затвердження мирової угоди боржник при­ступає до погашення вимог кредиторів відповідно до умов мирової угоди. Винесення господарським судом ухвали про затвердження мирової угоди є підставою для припинення провадження у справі про банкрутство і відповідно - припинення повноважень арбітраж­ного керуючого (розпорядника майна, керуючого санацією, лікві­датора).

У разі незатвердження господарським судом мирової угоди (якщо було порушено порядок укладення мирової угоди або миро­ва угода містить умови, що суперечать закону) така угода вважа­ється неукладеною.

За заявою будь-кого із конкурсних кредиторів мирова угода може бути визнана господарським судом недійсною, якщо існують підстави для визнання угоди недійсною, передбачені цивільним законодавством України.

Мирова угода може бути розірвана за рішенням господарсько­го суду у разі невиконання боржником умов мирової угоди щодо не менш як третини вимог кредиторів. У разі невиконання мирової угоди кредитори можуть пред'я­вити свої вимоги до боржника в обсязі, передбаченому мировою угодою

8.6. Ліквідаційна процедура у справі про банкрутство

З дня винесення господарським судом постанови про визнання банкрутом відкривається ліквідаційна процедура.

Ліквідаційна процедура у справі про банкрутство - це така судова процедура, основним призначенням якої є ліквідація ви­знаної судом заборгованості банкрута шляхом продажу майна банкрута та проведення розрахунків по його боргах. ЇЇ здійснює ліквідатор. Тривалість ліквідаційної процедури - дванадцять місяців, за наявності поважних причин вона може бути про­довжена господарським судом ще на шість місяців.

Ліквідатор - фізична особа, яка відповідно до рішення господарського суду організовує здійснення лікві­даційної процедури боржника, визнаного банкрутом, та забезпечує задоволення визнаних судом вимог кредиторів. Порядок його призначення та вимоги до канди­дата ті ж самі, що передбачені щодо керуючого санацією.

Дорадчим органом, що надає допомогу ліквідатору у виконанні його повноважень є ліквідаційна комісія. Вонапризначається господарським су­дом за клопотанням ліквідатора, погодженим з комітетом кредиторів. До її складу включаються представники комітету кредиторів, фінансових органів, фінансових органів, органів місцевого самоврядування, державного органу з питань банкрутства Антимонопольного комітету України тощо.

Поиск по сайту: